18.09.2024

№ 643/12492/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 643/12492/18

провадження № 61-7813 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - відкрите акціонерне товариство «Трест «Південзахіденергобуд»,

третя особа - Регіональне відділення фонду державного майна України

по Харківській області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М.,

Яцини В. Б. від 30 квітня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд» (Приватного акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд»), третя особа: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, про визнання права користування житловим приміщенням, який в подальшому уточнила та просила суд: визнати за нею право користування житловим приміщенням у квартирі

АДРЕСА_1 , житловою площею 16,7 кв м.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого

2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , як особи, яка не брала участі у розгляді справи, задоволено. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 14 червня

2019 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-13750св19).

Постановою Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Харківського апеляційного суду

від 20 грудня 2021 року.

Заява мотивована тим, що, задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який не був учасником справи, апеляційний суд виходив із того, що він є власником спірної квартири, яку придбав у ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу

від 13 липня 2018 року. У свою чергу, ОСОБА_3 набув право власності на квартиру на підставі заочного рішення Московського районного суду м. Харкова

від 01 листопада 2017 року у справі № 643/14938/16-ц, в якому ухвалою суду

від 14 грудня 2017 року виправлено описку. Однак, постановою Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року скасовано заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року у справі

№ 643/14938/16-ц, ухвалу про виправлення описки в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру

АДРЕСА_2 та відмовлено йому в задоволенні позову. Вказаною постановою встановлено, що виданий батьку ОСОБА_3 ордер про право на вселення його сім`ї до кімнат № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 гуртожитку не доводить факт вселення та проживання у гуртожитку тривалий час на умовах найму, що ОСОБА_3 зареєстрований за іншою адресою, не заявляв вимог щодо визнання права власності саме на квартиру АДРЕСА_3 , а також обрано не той спосіб захисту права та не залучено належного відповідача. Отже, право власності ОСОБА_3 , набуте на підставі рішення суду, скасоване, та було відсутнє на момент укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_2 . Рішення про зміну адреси у будинку компетентними органами не приймалось, існування квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 взагалі не було доведено. Права ОСОБА_2 порушені саме

ОСОБА_3 , а не нею. Зазначені обставини, встановлені постановою Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, не були відомі під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 , але вже існували на той час, входили до предмету доказування у справі та вплинули на висновки апеляційного суду, тому є нововиявленими обставинами у справі.

Крім того, ОСОБА_2 не повідомив суд про наявність рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2019 року у справі № 643/18412/18, яким відмовлено у задоволенні його позову до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_5 , та встановлено, що ОСОБА_2 не надано доказів його права власності на кімнату № НОМЕР_1.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд задовольнити її заяву, переглянути рішення Харківського апеляційного суду за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова

від 21 лютого 2019 року, закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , заочне рішення Московського районного суду м. Харкова

від 21 лютого 2019 року не переглядати по суті, а в разі розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 залишити його апеляційну скаргу без задоволення, а заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2019 року - без змін.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року заяву

ОСОБА_1 про перегляд постанови Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року залишено без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судове рішення в іншій справі, яке ухвалено та набуло чинності після ухвалення рішення у справі, щодо якої подано заяву про перегляд, не може вважатися нововиявленою обставиною. За своєю правовою природою рішення суду, що набрало законної сили, є новою, а не нововиявленою обставиною.

На час перегляду справи апеляційним судом та прийняття постанови від 20 грудня 2021 року судове рішення Московського районного суду міста Харкова

від 01 листопада 2017 року та ухвала суду від 14 грудня 2017 року про виправлення описки в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру

АДРЕСА_2 набрали законної сили. Договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 також дійсний. Однак ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про визнання права користування житловим приміщенням, не залучила ОСОБА_2 до участі у справі, що й стало підставою для відмови у задоволенні її позову.

Зміна вказаних обставин після прийняття постанови Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року та прийняття Полтавським апеляційним судом постанови від 22 листопада 2023 року в іншій справі не є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що постанова Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 643/14938/16-ц прийнята за результатами розгляду апеляційної скарги саме ОСОБА_4 , а не

ОСОБА_1 . Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1

у вказаній справі закрито ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, яка в цій частин залишена без змін постановою Верховного Суду

від 19 травня 2021 року. Тобто, судами встановлено, що у вказаній справі питання про права та інтереси ОСОБА_1 не вирішувались, отже встановлені у справі обставини її не стосуються.

Також суд апеляційної інстанції послався на правові висновки, викладені у відповідних постановах Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Харківського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 643/12492/18 із Московського районного суду м. Харковата надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Вказує, що апеляційний суд прийняв судове рішення на першому та єдиному засіданні, незважаючи на те, що вона не отримала рішення стосовно її заяви про відвід судді та заперечення представника заявника.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 25 січня 2024 року у справі № 500/2239/22 (адміністративне провадження № К/990/28298/23), в якому зазначено, що скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Вказує, що рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада

2017 року у справі № 643/14938/16-ц, яким визнано право власності на квартиру

АДРЕСА_6 за ОСОБА_3 (як за користувачем кімнат № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 ), скасоване постановою Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року. Обставини, які були з`ясовані Полтавським апеляційним судом у справі № 643/14938/16-ц не могли бути відомі ОСОБА_2 та не могли бути доведені нею, проте вже існували на час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 , входили до предмету доказування у справі та вплинули на висновки Харківського апеляційного суду про її право користування житловим приміщенням при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 , власника квартири АДРЕСА_3 . Вважає, що висновки суду, зазначені в постанові Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року є нововиявленими обставинами, про існування яких стало відомо після ухвалення судового рішення.

Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи до суду касаційної інстанції не надходили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права

(абзац 6 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частин першої та другої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Нововиявлені обставини за своєю юридичною сутністю є фактичними даними, що спростовують факти, які було покладено в основу рішення, а відтак у разі, якщо нововиявлена обставина була відома суду під час ухвалення судового рішення, то вона б обов`язково вплинула на остаточні висновки суду.

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 423 ЦПК України є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не були та не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Ознаку «не були і не могли бути відомі особі» слід розглядати як сукупність цих двох необхідних умов, тобто, для визнання обставини нововиявленою недостатньо, щоб особа просто не знала про наявність певної істотної обставини, а потрібно, щоб вона і не могла знати про неї.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини.

Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов`язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред`явлення нової вимоги.

Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи.

Обставини, які відповідно до пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України є підставою для перегляду судового рішення, це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення .

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Істотними для справи обставинами вважаються такі факти і події, які мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, що звернулись до суду з метою розгляду спірної ситуації, тобто, ці факти існували вже під час розгляду спірної ситуації в суді, але не були і не могли бути відомі ні особам, які брали участь у розгляді справі, ні суду, який її розглядав та вирішував її по суті.

Згідно з частиною четвертою статті 423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.

Відповідні правові позиції щодо визначення нововиявлених обставин наведено у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі 2а-7523/10/1270,

від 10 квітня 2019 року у справі № 813/8070/14 (454/2641/14-а), від 19 червня

2019 року у справі № 815/1918/15, від 06 вересня 2022 року у справі

№ 363/1900/13-ц (провадження № 61-89св20), постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 9901/230/20 (провадження №11-452заі21).

Перегляд рішень, ухвал та судових наказів у зв`язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження в цивільному судочинстві. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї.

Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

Із усталеної практики Європейського суду з прав людини вбачається, що новий розгляд справи, провадження у якій було закінчено остаточним рішенням, можливий у зв`язку з нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження лише у разі необхідності виправлення суттєвих помилок правосуддя, коли така процедура застосовується у спосіб, сумісний зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. russia,

№ 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).

Судом встановлено, що на розгляді суду перебувала справа за позовом

ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд» (Приватного акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд»), третя особа: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, про визнання права користування житловим приміщенням.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого

2019 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано за нею право

користування житловим приміщенням у квартирі

АДРЕСА_1 .

Однак, постановою Харківського апеляційного суду від 14 червня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 та скасовано зазначене заочне рішення районного суду від 21 лютого 2019 року і відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки до участі у справі не залучено ОСОБА_2 як власник спірного житлового приміщення.

Також судом встановлено, що гуртожиток у будинку

АДРЕСА_7 перебував на балансі Приватного акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд», в подальшому його будівлю було виключено з числа гуртожитків та присвоєно статус житлового будинку, який прийнято до комунальної власності м. Харкова.

ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_5 , працюючи вахтером (з 01 лютого по 01 березня 2006 року) та технічним працівником

(з 01 липня 2006 року на один рік) на підставі трудового договору (а. с. 12, 13, т. 1).

01 січня 2006 року між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір найму житлового приміщення № 105, відповідно до умов якого кімната № НОМЕР_2 житловою площею 16,93 кв. м, загальною площею 26,52 кв. м, у малосімейному гуртожитку будинку АДРЕСА_7 передана ОСОБА_1 в користування для безстрокового проживання (а. с. 11, т. 1).

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада

2017 року у справі № 643/14938/16-ц, в якому ухвалою цього ж суду від 14 грудня 2017 року виправлено описки, зокрема, визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру

АДРЕСА_2 , загальною площею 42,6 кв. м (а. с. 148-155, т. 1).

ОСОБА_3 продав квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 13 липня 2018 року (а. с. 144, т. 1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 подавали апеляційну скаргу на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року та ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2017 року про виправлення описки. ОСОБА_1 зазначала, що право власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 визнано незаконно, оскільки вона займає квартиру № НОМЕР_2 , яка після перенумерації разом з квартирою № НОМЕР_1 стала квартирою АДРЕСА_3 на підставі договору з ФОП ОСОБА_5 з 2006 року та є її законним користувачем (а. с. 164-170, т. 1).

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року та ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2017 року закрито.

Постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без задоволення, касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Ухвалу Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року в частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада

2017 року та ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 14 грудня

2017 року залишено без змін. Ухвалу Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року в частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова

від 01 листопада 2017 року та ухвалу Московського районного суду м. Харкова

від 14 грудня 2017 року скасовано, справу у вказаній частині направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (провадження 61-11461 св 20).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 01 листопада 2017 року та ухвалу Московського районного суду міста Харкова від 14 грудня 2017 року про виправлення описки в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру

АДРЕСА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до

ОСББ «Олімп-39», за участю третьої особи - Харківська міська рада, про визнання права власності, відмовлено, в іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року та ухвалу Московського районного суду

м. Харкова від 14 грудня 2017 року залишено без змін.

Із заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами вбачається, що такими обставинами ОСОБА_1 вважає саме встановлення постановою Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у справі

№ 643/14938/16-ц відсутності підстав для визнання права власності на спірне житлове приміщення за ОСОБА_3 , який в подальшому відчужив його ОСОБА_2 , який є особою, що подала апеляційну скаргу в цій справі.

Однак, суд апеляційної інстанції вказав, що судове рішення в іншій справі, яке ухвалено та набрало законної сили після ухвалення рішення у справі, щодо якої подано заяву про перегляд, не може вважатися нововиявленою обставиною. За своєю правовою природою рішення суду, що набрало законної сили, є новою, але не нововиявленою обставиною.

Даний висновок узгоджується з правовими позиціями, що містяться у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2018 року у справі № 147/325/13-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 815/6834/15, від 04 квітня 2024 року у справі № 442/7794/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі

№ 752/4995/17 сформульовано висновок про те, що нововиявленою обставиною є не факт ухвалення судового рішення, не самe це рішення як юридичний факт,

а обставина, яку у ньому встановив суд.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час перегляду справи апеляційним судом та прийняття постанови від 20 грудня 2021 року судове рішення Московського районного суду міста Харкова від 01 листопада 2017 року та ухвала суду від 14 грудня 2017 року про виправлення описки в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру

АДРЕСА_2 набрали законної сили. Договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 також є дійсним. Однак

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про визнання права користування житловим приміщенням, не залучила ОСОБА_2 до участі у справі, що й стало підставою для відмови у задоволенні її позову.

При цьому, постанова Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 643/14938/16-ц прийнята за результатами розгляду апеляційної скарги саме ОСОБА_4 , а не ОСОБА_1 . Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у вказаній справі закрито ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, яка в цій частині залишена без змін постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року. Тобто, судами встановлено, що у вказаній справі питання про права та інтереси ОСОБА_1 не вирішувались.

Отже, скасування судом апеляційної інстанції заочного рішення Московського районного суду міста Харкова від 01 листопада 2017 року у справі

№ 643/14938/16-ц щодо визнання права власності за ОСОБА_3 на квартиру саме по собі не є підставою для задоволення позову ОСОБА_1 у цій справі, до участі в якої не залучено ОСОБА_2 як власника квартири на підставі договору купівлі-продажу, який є дійсним.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року за нововиявленими обставинами.

Посилання касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду, є безпідставними, на висновки суду у цій справі не впливають. При цьому суд у кожній справі виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, судом апеляційної інстанції було враховані відповідні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо визначення нововиявлених обставин.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновки, які обґрунтовано викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції, правильне дотримання апеляційним судом норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності ухвали суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 30 квітня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць