Постанова
Іменем України
14 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 643/21744/19
Провадження № 14-175цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
розглянула справу за позовом Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Харківська міська рада, про визнання договору укладеним за касаційною скаргою Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року та
В С Т А Н О В И Л А:
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2019 року Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), третя особа - Харківська міська рада, у якому просив визнати укладеним договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова і днем укладення договору вважати день набрання рішенням суду законної сили.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є замовником реконструкції гаражного боксу № НОМЕР_1 (літ. «З-2») на АДРЕСА_1 під кафе. Вказаний об`єкт будівництва був введений в експлуатацію відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради 16 березня 2018 року № ХК 141180741438. Відповідач як замовник будівництва відповідно до статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI) та Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Харкова, затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 09 листопада 2011 року № 804, був зобов`язаний взяти пайову участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної структури міста Харкова шляхом укладення з позивачем відповідного договору та перерахування до міського бюджету грошового внеску. Проте відповідач до позивача для укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста не звертався та пайового внеску не сплатив.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 12 березня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що з 01 січня 2020 року стаття 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, втратила чинність, тому й обов`язок відповідача укласти відповідний договір на час розгляду справи судом відсутній. Відтак суд не наділений повноваженнями визнати укладеним вказаний договір з дня набрання рішенням суду законної сили.
5. 02 вересня 2020 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради залишено без задоволення, а рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 березня 2020 року - без змін.
6. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновками, що з втратою чинності статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок відповідача укласти відповідний договір на час розгляду справи судом відсутній. Крім того, апеляційний суд вважав, що позивач не довів розміру величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, яку мав сплатити відповідач, оскільки надав лише частину декларації про готовність об`єкта до експлуатації без зазначеної забудовником загальної кошторисної вартості об`єкта будівництва.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. У жовтні 2020 року Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
8. Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновку щодо застосування статті 40 Закону № 3038-VI у подібних правовідносинах, викладеного в інших постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 14-261цс18, Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 369/10352/17, від 17 червня 2020 року у справі № 369/5564/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 641/6714/17 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 922/4248/17, від 26 червня 2020 року у справі № 922/3049/18, від 16 жовтня 2020 року у справі № 922/3693/18, у яких зазначено, що відповідно до статті 40 Закону № 3038-VI, чинної на час розгляду справи судами, замовник будівництва зобов`язаний укласти з органом місцевого самоврядування договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Позиція інших учасників справи
9. Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами третьою та п`ятою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у зв`язку з необхідністю відступу від висновку щодо застосування статті 40 Закону № 3038-VI та статті 5 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, та розв`язання виключної правової проблеми з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
12. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 909/1143/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 904/4442/19, від 13 січня 2021 року у справі № 922/267/20, від 04 лютого 2021 року у справі № 904/2468/19, від 23 березня 2021 року у справі № 904/454/18 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 201/14195/18.
13. У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 909/1143/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 904/4442/19, від 04 лютого 2021 року у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва об`єкта у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва об`єкта укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 922/267/20 та від 23 березня 2021 року у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
14. Відмовляючи у задоволені позову, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена.
15. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивує свою ухвалу необхідністю відступити від такого висновку касаційних судів, оскільки відповідно до частини третьої статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
16. Відтак колегія суддів, констатуючи, що правовідносини сторін у цій справі є триваючими, вважала, що до цих правовідносин повинна застосовуватись норма закону, яка діяла до її скасування.
17. Крім того, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа, що розглядається, містить виключну правову проблему, оскільки з приводу застосування статті 40 Закону № 3038-VI при вирішенні спору про визнання укладеним договору про пайову участь у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, суди касаційної інстанції при однакових фактичних обставинах і подібних правовідносинах дійшли протилежних висновків.
18. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
Фактичні обставини справи
19. Суди установили, що ОСОБА_1 є замовником об`єкта «реконструкція гаражного боксу № НОМЕР_1 літ. «З-2» під кафе», що розташований на АДРЕСА_1 .
20. 16 березня 2018 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ХК 141180741438, в якій зазначено, що відповідач проводив реконструкцію вищевказаного гаражного боксу.
21. На дату прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом зазначеного об`єкта ОСОБА_1 не уклала договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова.
22. 28 серпня 2018 року Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради звернувся до ОСОБА_1 з пропозицією укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова при проведенні реконструкції вищевказаного гаражного боксу та надіслав для підписання два примірники договору про пайову участь у розвитку інфраструктури. Розрахунок величини пайової участі при реконструкції гаражного боксу позивач визначив у розмірі 459 611,72 грн з урахуванням коефіцієнта 0,10 та збільшенням його розміру на 10 % відповідно пункту 5.5 Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Харкова, затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 989 від 21 грудня 2019 року.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
23. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
24. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом № 3038-VI.
25. За статтею 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
26. Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
27. Станом на момент виникнення спірних правовідносин була чинною стаття 40 Закону № 3038-VI. Відповідно до частини другої статті 40 Закону № 3038-VIзамовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
28. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
29. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
30. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини п`ята та дев`ята статті 40 Закону № 3038-VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
31. Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звернення з цим позовом до суду, випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для
створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.
32. Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року у справі № 911/594/18 (провадження № 12-81гс19), від 22 серпня 2018 року у справі № 339/388/16-ц (провадження № 14-261цс18), від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20 (провадження № 12-34гс21).
33. За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
34. Разом з тим 01 січня 2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року № 132-IX, якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.
35. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
36. За змістом цього Закону та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01 січня 2020 року у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року.
37. Відповідно до статті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
38. Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
39. Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
40. Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
41. Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
42. Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VIпісля втрати нею чинності.
43. Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
44. Визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у цій справі, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
45. Відповідно до частини другої статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.
46. Відповідно до частини першої статті 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.
47. Зі змісту зазначених норм слідує, що судом розглядаються спори, що виникають при укладанні договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону. При цьому день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
48. Вирішивши такий спір, суд вказує в резолютивній частині рішення умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проєкт договору.
49. Тобто з моментом набрання чинності рішенням суду (укладенням договору) пов`язується початок дії договору, відбувається набуття сторонами договору цивільних прав та обов`язків, встановлюється відповідальність сторін - правовідносини фактично регулюються на майбутнє.
50. Однак з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом.
51. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним.
52. У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 909/1143/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 904/4442/19, від 04 лютого 2021 року у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 922/267/20 та від 23 березня 2021 року у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
53. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена.
54. Зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає.
55. Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону
56. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним;припинення дії, яка порушує право;відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
57. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
58. Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
59. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
60. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
61. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
62. У зв`язку з припиненням правовідносин забудови земельної ділянки, визнанням договору укладеним та встановленням прав та обов`язків сторін на майбутнє на підставі нормативного акта, який було скасовано, не є законним та ефективним способом захисту, що не відновлює право органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури до здачі об`єкта будівництва в експлуатацію.
63. Абзацами шостим та сьомим частини дев`ятої статті 40 Закону № 3038-VI визначено, що невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
64. У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.
65. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
66. При цьому у відповідності із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.
67. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
68. Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
69. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
70. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
71. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановахвід 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.
72. Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвитокінфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
73. За таких обставин у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Щодо вирішення спору по суті
74. Відповідно до частини другої статті 40 Закону № 3038-VI, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
75. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію(частина п`ята статті 40 Закону № 3038-VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
76. Відповідно до частини дев`ятої статті 40 Закону № 3038-VI, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору є: розмір пайової участі; строк (графік) сплати пайової участі; відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
77. Рішенням Харківської міської ради Харківської області від 22 травня 2013 року № 319 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 09 листопада 2011 року № 804 «Про пайову участь замовників у розвиток інфраструктури м. Харкова» затверджено Порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Харкова у новій редакції (далі - Порядок).
78. Відповідно до вказаного Порядку пайова участь у розвитку інфраструктури міста Харкова є обов`язковою для всіх замовників (фізичних осіб - підприємців, фізичних та юридичних осіб), які мають намір здійснити нове будівництво, реконструкцію, розширення, капітальний ремонт, технічне переоснащення та реставрацію об`єкта містобудування на території міста Харкова, незалежно від форми власності замовника, розташування та функціонального призначення об`єкта будівництва.
79. Згідно з пунктом 1.3 Порядку замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки в місті Харкові, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, крім випадків, передбачених чинним законодавством України та цим Порядком.
80. Замовники будівництва залучаються до пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста виключно на підставі укладених з виконавчим комітетом та фінансовим управлінням договорів про пайову участь (пункт 1.2 Порядку).
81. Залучення замовників до пайової участі здійснюється шляхом укладання договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова, які укладаються з Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради (пункт 1.4 Порядку).
82. Пайова участь замовника полягає у перерахуванні до бюджету міста Харкова коштів на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Харкова (пункт 1.5 Порядку).
83. Відповідно до пункту 2.5 Порядку не пізніше ніж за 30 календарних днів до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію замовник будівництва зобов`язаний звернутися із заявою до Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради для укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова. До заяви необхідно додати визначені пунктом 2.6 Порядку документи.
84. Таким чином, обов`язок звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту законом покладено саме на замовника такого будівництва.
85. Суди першої та апеляційної інстанції установили, що декларація про готовність до експлуатації гаражного боксу була зареєстрована ОСОБА_1 16 березня 2018 року. Водночас на дату прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом зазначеного об`єкта ОСОБА_1 не уклала договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова.
86. За результатом розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що з 01 січня 2020 року стаття 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, втратила чинність, тому обов`язок відповідача укласти відповідний договір на час розгляду справи судом відсутній. Відтак суд не наділений повноваженнями визнати укладеним вказаний договір з дня набрання рішенням суду законної сили, а тому позовні вимоги про визнання договору укладеним не підлягають задоволенню.
87. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позовна вимога про визнання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним не підлягає задоволенню, але з інших мотивів.
88. Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, має на меті захистити своє право шляхом зобов`язання замовника будівництва сплатити пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та у зв`язку із цим просить суд встановити права та обов`язки сторін за вказаним договором з дня набрання рішенням суду законної сили.
89. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначає, що визнання судом укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє за відсутності на час розгляду справи норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувалазамовника будівництва об`єкта укласти вказаний договір, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом.
90. У зв`язку з порушенням замовником будівництва зобов`язання про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску у позивача виникає право вимагати стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
91. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
92. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що звернення до суду з вимогою про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним за встановлених судами фактичних обставин справи не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові.
93. Враховуючи вищевикладене, касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
94. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
95. Частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
96. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне змінити рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови.
97. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
98. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень першої та апеляційної інстанцій із залишенням без змін їх резолютивної частини щодо задоволення позовних вимог
судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 259 400 409 412 415 416 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.
2. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 643/21744/19 змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
3. В іншій частині рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 643/21744/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Сімоненко
Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
М. І. Гриців К. М. Пільков
Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко
Ж. М. Єленіна Л. І. Рогач
І. В. Желєзний О. М. Ситнік
О. С. Золотніков І. В. Ткач
Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик