ПОСТАНОВА
Іменем України
21 лютого 2020 року
Київ
справа №643/5597/19
адміністративне провадження №К/9901/35217/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г..
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №643/5597/19
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Московського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про визнання дій незаконними та скасування постанов
за касаційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року (прийняту колегією суддів у складі головуючого судді - Бартош Н.С., суддів: Ральченка І.М., Подобайло З.Г.)
ВСТАНОВИВ:
І Рух справи
1. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (надалі - позивачі), звернулися до Московського районного суду м. Харкова з зазначеним позовом та просили суд:
-визнати дії старшого державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Світличного Даниїла Ігоровича щодо винесення постанови ВП №56765454 про відкриття виконавчого провадження від 13.07.2018 року - незаконними;
-скасувати постанову старшого державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 13.07.2018р. про відкриття виконавчого провадження ВП №56765454;
-визнати дії заступника начальника Московського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Трофімової Тетяни Миколаївни щодо винесення постанови по ВП №56765454 про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження від 23.01.2019 року - незаконними;
-скасувати постанову заступника начальника Московського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області по ВП №56765454 про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження від 23.01.2019 року;
-визнати дії державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Павличева Юрія Володимировича щодо винесення постанови ВП №56765670 про відкриття виконавчого провадження від 13.07.2018 року - незаконними;
-скасувати постанову державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 13.07.2018 р. про відкриття виконавчого провадження ВП №56765670, постанову від 31.07.2018 р. про розшук майна боржника, постанову від 31.07.2018 р. про арешт майна боржника.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що дії Московського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо відкриття виконавчих проваджень є протиправними, а оскаржувані постанови підлягають скасуванню.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова від 09 грудня 2014 року позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" задоволено у повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк", заборгованість за кредитним договором у розмірі 961485,46 грн. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк", судові витрати у розмірі 3654,00 грн.
4. Зазначене рішення до апеляційного суду не оскаржувалось, а тому набрало законної сили та Московським районним судом міста Харкова видані виконавчі листи лютого 2015 року, де зазначено, що строк пред`явлення до виконання встановлений до 21 січня 2016 року.
5. На підставі заяви ПАТ "Дельта Банк", постановою державного виконавця від 13 липня 2018 року відкрито виконавче провадження, боржником у якому є ОСОБА_2 . Постановами від 31 липня 2018 року оголошено у розшук майно боржника та накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_2 .
6. Також, на підставі заяви ПАТ "Дельта Банк" постановою державного виконавця від 13 липня 2018 року відкрито виконавче провадження, боржником у якому є ОСОБА_1 . Постановою від 23 січня 2019 року об`єднано виконавчі провадження № 52557398, № 56765454 у зведене виконавче провадження № 58184628.
Не погоджуючись з вказаними постановами та діями відповідача, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду із вказаними вище позовними вимогами.
ІІІ ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
7. Суд першої інстанції розглянувши подані сторонами документи і матеріали, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
8. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що у виконавчих листах строк пред`явлення вказано до 21 січня 2016 року, із заявами про примусове виконання рішення стягувач звернувся 12 липня 2018 року. З урахуванням того, що 29 січня 2018 року виконавчий документ повертався стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання пропущено, а тому дії відповідача щодо прийняття постанов у ВП № 56765454 та ВП № 56765670 про відкриття виконавчого провадження від 13 липня 2018 року є протиправними, з огляду на що постанови підлягають скасуванню. Також, суд першої інстанції виходив з того, що справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
IV ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
9. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в цій справі предметом спору є оскарження рішень та дій державного виконавця, які прийняті (вчинені) ним щодо виконання судового рішення у цивільній справі, на підставі якого видавалися виконавчі листи Московським районним судом м. Харкова.
10. Виходячи з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були відповідачами у цивільних справах та є боржником у зведеному виконавчому провадженні (за виконавчими листами у цивільних справах) з примусового виконання цих рішень, то справа щодо оскарження позивачем постанов державного виконавця, прийнятих під час здійснення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні щодо виконання судових рішень, ухвалених судами однієї юрисдикції, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
11. Враховуючи зазначене, прийшов до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі та скасував рішення суду першої інстанції.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
12. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і залишити в силі постанову суду першої інстанції.
13. У касаційні скарзі позивач, серед іншого, зазначив, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Обґрунтовуючи зазначене твердження, зазначає, що позивачем оскаржувалася постанова про відкриття виконавчого провадження, в якій серед іншого зазначено, про стягнення виконавчого збору.
14. Скаржник посилається на практику Великої Палати Верховного Суду, що на думку позивача висловлена в подібних правовідносин та в якій визначено, що подібний спір потрібно розглядати за правилами адміністративного судочинства.
15. На думку позивача, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, тому помилково скасував постанову суду першої інстанції і закрив провадження у справі.
16. Третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (надалі - ПАТ "Дельта Банк") надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що виконавцем правомірно було відкрито виконавче провадження оскільки, відповідно до нової редакції Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені протягом трьох років. Третя особа наголошує на тому, що відповідно до статті 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу, як суд першої інстанції.
17. 1 ПАТ "Дельта Банк" зазначає, що відповідно до позовних вимог позивачів, вони були не згодні з діями виконавця ув`язку з пропуском строку, тому твердження позивачів, що ними також оскаржувалися постанови про стягнення виконавчого збору є безпідставним.
18. До суду касаційної інстанції також надійшов відзив від Московського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, в якому зазначається, що судом апеляційної інстанції правильно визначена підсудність даного спору, оскільки, Законом України «Про виконавче провадження» визначено, що дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Оскільки, позивачами на заявлялася окрема вимога про оскарження постанова про стягнення виконавчого збору, що є підставою для звернення до відповідного адміністративної суду, то дана справа мала б розглядатися за правилами цивільного судочинства.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
19. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
20. Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
21. Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
22. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
23. Положеннями статті 287 КАС України особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
24. Згідно з частиною 1 статті 287 КАС, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
25. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 02.06.2016 р. № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
26. Згідно з частинами 1та 2 статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
27. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
28. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
29. У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) закріпив поняття «суд, встановлений законом», яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.
30. Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
31. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
32. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
33. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
34. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції
35. Судами попередній інстанцій встановлено, що предметом спору у цій справі є вимоги визнання незаконними дій старшого державного виконавця щодо винесення постанов про відкриття виконавчого провадження та їх скасування.
36. Постанови про відкриття виконавчого провадження винесені на підставі виконавчих листів, які видані судом у зв`язку з виконанням заочного рішення Московського районного суду міста Харкова від 09 грудня 2014 року про стягнення з позивачів заборгованості за кредитним договором, тобто щодо виконання судового рішення у цивільній справі.
37. З наданих відповідачем до суду апеляційної інстанції копії виконавчих проваджень, що стосуються позивачів, судом встановлено, що у зведеному виконавчому провадженні, на виконанні у органу ДВС також перебувають виконавчі листи, видані на виконання судових рішень у цивільних справах (вказані судові рішення також стосуються стягнення заборгованості з позивачів).
38. З наведеного вбачається, що в цій справі предметом спору дійсно є оскарження рішень та дій державного виконавця, які прийняті (вчинені) ним щодо виконання судового рішення у цивільній справі, на підставі якого видавалися виконавчі листи Московським районним судом м. Харкова.
39. За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 цього Закону примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
40. Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
41. Згідно з частино 1та 2 статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
42. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
43. За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
44. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина 2 статті 384 ЦПК України).
45. Таким чином, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
46. З огляду на вище наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що оскільки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були відповідачами у цивільних справах та є боржником у зведеному виконавчому провадженні (за виконавчими листами у цивільних справах) з примусового виконання цих рішень, то справа щодо оскарження позивачем постанов державного виконавця, прийнятих під час здійснення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні щодо виконання судових рішень, ухвалених судами однієї юрисдикції, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
47. Аналогічні правові позиції викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 815/4232/17, від 22 квітня 2019 року у справі №757/53656/17-а
48. Верховний Суд наголошує на правильності твердження суду апеляційної інстанції стосовно посилання представника позивачів на те, що у спірних постановах про відкриття виконавчого провадження у пункті 3 цих постанов передбачене стягнення виконавчого збору, а тому ця справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, колегія суддів зазначає, що підставою для звернення позивачів до суду першої інстанції, було їх твердження про незаконність винесених постанов про відкриття виконавчого провадження у зв`язку з пропуском строку на пред`явлення виконавчого документу, тобто ставився під сумнів сам факт законності цих рішень з приводу наявності підстав для відкриття виконавчого провадження, а не факт законності стягнення сум виконавчого збору, а тому таке твердження представника позивачів є необґрунтованим.
49. Щодо посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду висловлених у справі 127/9870/16-ц суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду висловлений у спірних правовідносинах які не є аналогічними правовідносинам у даній справі. Оскільки, в зазначеній справі позивачем було заявлено вимогу про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, що відповідно до частини 2 статті 74 Закону № 1404-VIII можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
50. В постанові Великої Палати Верховного Суду 921/16/14-г/15, на яку також посилається скаржник зазначено, що позивач просив визнати недійсними постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, що відповідно до що відповідно до частини 2 статті 74 Закону № 1404-VIII також оскаржується до відповідного адміністративного суду. Тобто, вказана правова позиція також не можу бети застосована до спірних правовідносин в даній справі.
51. Отже суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що дана справа має вирішуватися в порядку цивільного судочинства і висновки суду апеляційної інстанції в цій справі є правильними.
52. Пунктом 3 частини шостої статті 346 КАС України передбачено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
53. Оскільки Великою Палатою Верховного Суду вже сформовано висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах підстави для передачі справи на її розгляд відсутні.
54. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
55. Переглянувши оскаржене судове рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що підстави для його скасування чи зміни відсутні.
56. Доводи, якими відповідач обґрунтовує касаційну скаргу, висновків суду і обставин справи не спростовують.
Судові витрати
57. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2 4 19 287 345 349 351 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - залишити без задоволення .
2. Ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
О.В. Калашнікова
М.В. Білак
А.Г. Загороднюк,
Судді Верховного Суду