№ 644/7517/16-ц

Постанова

Іменем України

25 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 644/7517/16-ц

провадження № 61-2455св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Територіальний центр надання соціальних послуг Індустріального району м. Харкова,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 червня 2018 року у складі судді Бабенко Ю. П. та постанову Харківського апеляційного суду

від 08 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П.,

Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального центру надання соціальних послуг Індустріального району

м. Харкова (далі - територіальний центр надання соціальних послуг) про визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 06 жовтня 1997 року вона працювала у територіальному центрі надання соціальних послуг на посаді заступника завідувача відділення соціальної допомоги вдома. Наказами директора територіального центру надання соціальних послуг від 11 вересня

2015 року № 383-К (за відсутність на робочому місці протягом чотирьох годин без поважних причин), від 23 жовтня 2015 року № 438-К (за відсутність на робочому місці протягом трьох годин без поважних причин) та від 03 березня 2016 року

№ 24 (відмова від виконання наказу) її притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган. Зазначала, що будь-яких порушень трудової дисципліни з її боку не було, накладення дисциплінарного стягнення у вигляді доган є незаконним, та є наслідком неприязних стосунків, що склалися між нею та директором територіального центру надання соціальних послуг

ОСОБА_2 . Поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом за захистом порушеного права обумовлювала неодноразовими зверненнями до відповідача про отримання копій оскаржуваних наказів. Наказом директора територіального центру надання соціальних послуг від 19 травня

2016 року № 73-к її звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Посилаючись на наведене, позивач просила поновити їй строк звернення до суду, визнати незаконними та скасувати накази директора територіального центру надання соціальних послуг від 11 вересня 2015 року № 383-К, від 23 жовтня

2015 року № 438-К та від 03 березня 2016 року № 24 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 червня

2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що накази директора територіального центру надання соціальних послуг від 11 вересня 2015 року

№ 383-К, від 23 жовтня 2015 року № 438-К та від 03 березня 2016 року № 24 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган є законними, оскільки судом встановлено, що роботодавцем дотримано строки та порядок застосування дисциплінарних стягнень і доведено наявність вини ОСОБА_1 у вчинених проступках; при обранні видів дисциплінарних стягнень з`ясовувалось в чому конкретно проявились порушення позивачем її функціональних обов`язків; ураховано ступінь тяжкості вчинених проступків та заподіяна ними шкода; обставини, за яких були вчинені проступки і попередня робота ОСОБА_1 . Доводи позивача про відсутність у її діях порушень трудової дисципліни суд визнав непереконливими та такими, що не узгоджуються з матеріалами справи. Обговорюючи питання про застосування заявленої відповідачем позовної давності, суд зауважив, що позивач не довела належними та допустимими доказами незаконність оскаржуваних нею наказів та порушення її трудових прав, а отже її позов не підлягає задоволенню з підстав його необгрунтованості.

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова

від 21 червня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просила скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду

м. Харкова від 21 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що на неодноразові її звернення до відповідача з вимогою надати копії наказів про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, роботодавець своєчасно не надав їх копії та при накладенні дисциплінарного стягнення не роз`яснив порядок і строки їх оскарження, тим самим створив перешкоди у реалізації нею права на їх оскарження. Лише після звернення до суду з позовом про поновлення її на роботі, відповідач надіслав копії оскаржуваних наказів, які вона отримала 23 липня

2016 року, а отже строк звернення до суду за захистом порушеного права нею був пропущений з поважних причин. Суди попередніх інстанцій не застосували діючі Методичні рекомендації щодо визначення робочих місць, схвалені протоколом Міністерства праці України від 21 червня 1995 року № 4, відповідно до яких робоче місце працівника характеризується наявністю закріпленої зони, технічних засобів або їх сукупності, необхідної для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або установчих функцій. Судами встановлено, що територіальний центр надання соціальних послуг розміщується у двох будівлях за адресами:

АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ; адміністрація територіального центру знаходиться в будинку АДРЕСА_3 , а її робоче місце - у будинку АДРЕСА_4 . Суди попередніх інстанцій не урахували та не надали належної оцінки її доводам про те, що виконання нею посадових обов`язків передбачає не лише перебування на робочому місці в кабінеті, а й відвідування підопічних, вихід на територію, встановлення комунікаційних зв`язків із іншими установами. Факт її перебування 01 вересня 2015 року у межах місця роботи з 09 по 11 годину в адміністративному корпусі територіального центру надання соціальних послуг підтвердили свідки, а тому її перебування у межах місця роботи, а не безпосередньо у кабінеті не може вважатися відсутністю на робочому місці. Крім того, поважними причинами відсутності її на робочому місці 01 вересня 2015 року вважала те, що вона знаходилася на прийомі у прокурора прокуратури Орджонікідзевського району м. Харкова Гриненко О. М. з 11 год. 35 хв. до 12 год. Помилковим вважала також висновок судів про законність оскаржуваного наказу від 23 вересня 2015 року № 438-к, яким їй оголошено догану за відсутність без поважних причин на роботі 11 вересня 2015 року з 11 год. 30 хв. до 15 год.

45 хв., оскільки суди не урахували та не надали належної оцінки повідомленню Комунального закладу охорони здоров`я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 29 червня 2016 року № 604-01/к, з якого убачається, що 11 вересня 2015 року об 11 год. 20 хв. за адресою: АДРЕСА_2 їй була надана медична допомога та поставлений діагноз - гіпертонічна хвороба

II ст., неускладнений гіпертонічний криз. Того ж дня о 13 год. 42 хв. їй повторно була надана медична допомога та поставлений діагноз - гіпертонічна хвороба

II ст., дисциркуляторна енецефалопатія II ст. Hатомість апеляційний суд зазначив про недоведеність нею неможливості працювати 11 вересня 2015 року, оскільки вона відмовилася від госпіталізації і не була звільнена від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відхиливши її мотиви відмови від госпіталізації - у зв`язку з необхідністю догляду за паралізованою матір`ю. Також суди не взяли до уваги відсутність нормативно-правових актів, які б регламентували порядок проведення інвентаризації справ, а також наданий нею відеозапис на якому зафіксовано проведення інвентаризації, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про законність оскаржуваного нею наказу від 03 березня 2016 року

№ 24.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив територіального центру надання соціальних послуг на касаційну скаргу, мотивований тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини справи, ухвалили законні та обгрунтовані рішення, а тому відсутні підстави для їх скасування. Надані позивачем докази є суперечливими, відсутній взаємний зв`язок між ними, наведені в них відомості містять недостовірну інформацію, а тому відповідно до вимог процесуального закону не можуть вважатися допустимими доказами. Одним із аргументів позивача щодо поважності причин відсутності її на робочому місці 01 вересня 2015 року, що стало підставою для винесення оскаржуваного наказу від 11 вересня 2015 року № 383-к, є просто перелік деяких пунктів посадової інструкції заступника завідувача відділення соціальної допомоги вдома, які, на її думку, вона повинна була виконувати, однак, що конкретно із зазначеного вона виконувала одночасно, при відсутності на робочому місці протягом чотирьох годин, не вказала. Наявність певних посадових обов`язків, які зобов`язана виконувати позивач не спростовують факт її відсутності на робочому місці та факт невиконання нею своїх посадових обов`язків. Відсутність її на робочому місці 01 вересня 2015 року з 11 год. 35 хв. до 12 год. підтверджується наданою довідкою прокуратури від 03 серпня 2016 року, в якій не зазначені причини звернення до прокуратури, не надано відповіді прокуратури на її звернення. Крім того, позивач не навела обставин, які перешкоджали їй звернутися до прокуратури в інший спосіб та/або у неробочий час. Посилання заявника на те, що суди не надали належної оцінки показанням свідків

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які могли підтвердити факт її перебування 01 вересня 2015 року з 09 год. до 11 год. в адміністративному корпусі територіального центру надання соціальних послуг є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема службовими записками та актами, які підписані саме цими працівниками. Обставини відсутності на робочому місці позивача 11 вересня 2015 року підтверджені належними доказами та показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_8 ,

ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , при цьому під час надання письмових пояснень щодо її відсутності на роботі в цей день, позивач власноруч зазначила, що «директор створює загрозливі ситуації для мого життя», будь-яких посилань на погане самопочуття та доказів на підтвердження зазначеного не надала. Факт виклику бригади швидкої медичної допомоги за адресою: АДРЕСА_5 . о 13 год. 42 хв. свідчить, що ОСОБА_1 дійсно перебувала вдома в робочий час, і не підтверджує неможливість виконання своїх посадових обов`язків. Твердження позивача, що з оскаржуваними наказами вона нібито ознайомилася 23 липня 2016 року не відповідають дійсним обставинам та спростовуються матеріали справи, зокрема, ОСОБА_1 відмовилася письмово засвідчити факт ознайомлення з оскаржуваними наказами про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, про що 28 вересня 2015 року, 23 жовтня

2015 року та 03 березня 2016 року, присутніми при цьому працівниками складені відповідні акти. Натомість надані позивачем копії наказів про накладення на неї дисциплінарних стягнень не відповідають оригіналам наказів. Дисциплінарні стягнення накладені з додержанням вимог статей 147 148 149 КЗпП України, у встановлений законом строк, при накладенні ураховувалась ступінь тяжкості вчиненого проступку та заподіяна ним шкода, а також обставини, за яких вчинено приступок та попередня робота працівника, яка неодноразово була предметом перевірок, зауважень зі складанням відповідних актів про порушення трудової дисципліни. Відсутність допущених відповідачем порушень трудового законодавства щодо порядку накладення дисциплінарних стягнень та процедури звільнення позивача підтверджено результатами проведення позапланової перевірки Головного управління держпраці у Харківській області Державної служби України з питань праці.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 04 квітня 2019 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом від 14 жовтня 1997 року

№ 140 ОСОБА_1 прийнята на роботу Територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Орджонікідзевського району м. Харкова соціальним працівником на підставі її заяви від 06 жовтня 1997 року.

Наказом Територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Орджонікідзевського району м. Харкова

від 31 січня 2003 року № 10 ОСОБА_1 переведено за її згодою на постійну роботу заступника завідуючої відділення соціальної допомоги вдома з 01 лютого 2003 року.

Відповідно до наказу Територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Орджонікідзевського району м. Харкова від 07 листопада 2006 року № 247-К ОСОБА_1 , на підставі її заяви, з 01 листопада 2006 року переведено на постійну роботу на посаду соціального працівника без категорії.

Наказом Територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Орджонікідзевського району м. Харкова

від 02 квітня 2007 року № 56-к ОСОБА_1 , на підставі її заяви, з 02 квітня

2007 року переведено на посаду заступника завідуючої відділенням соціальної допомоги вдома.

Рішенням Орджонікідзевської районної в м. Харкові ради від 18 березня 2010 року № 184 Територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Орджонікідзевського районної в м. Харкові ради з 20 березня 2010 року перейменовано в Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Орджонікідзевського районної в

м. Харкові ради.

14 травня 2014 року затверджено Посадову інструкцію заступника завідувача відділення соціальної допомоги вдома Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Орджонікідзевського району

м. Харкова, з якою позивач ознайомилася 14 травня 2016 року.

06 жовтня 2015 року зборами трудового колективу затверджені Правила внутрішнього трудового розпорядку територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Орджонікідзевського району

м. Харкова на 2015 - 2018 року, з якими позивач також була ознайомлена.

Наказом територіального центру надання соціальних послуг від 11 вересня

2015 року № 383-к ОСОБА_1 оголошено догану за порушення статті 139 КЗпП України та пункту 3.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку. Підставами для винесення наказу стали: акт про відсутність її 01 вересня 2015 року на робочому місці без поважних причин протягом чотирьох годин; доповідна записка заступника директора Меднікової Л. Ф. від 01 вересня 2015 року; акт про відмову від надання пояснень від 07 вересня 2015 року. 28 вересня 2015 року ОСОБА_1 була ознайомлена з зазначеним наказом шляхом його оголошення у присутності свідків, від підпису про ознайомлення із зазначеним наказом відмовилася, про що складений відповідний акт. Копію зазначеного наказу позивач отримала поштою 23 липня 2016 року.

Наказом територіального центру надання соціальних послуг від 23 жовтня

2015 року № 438-к ОСОБА_1 оголошено догану за порушення статті 139 КЗпП України та пункту 3.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку. Підставою для винесення наказу став акт про відсутність 11 вересня 2015 року на робочому місці без поважних причин протягом трьох годин тридцяти хвилин. 23 жовтня2015 року ОСОБА_1 була ознайомлена з зазначеним наказом шляхом його оголошення у присутності свідків, від підпису про ознайомлення із зазначеним наказом відмовилася, про що складений відповідний акт. Копію зазначеного наказу позивач отримала поштою 23 липня 2016 року.

Згідно з наказом територіального центру надання соціальних послуг

від 03 березня 2016 року № 24 ОСОБА_1 оголошено догану за порушення статті 139 КЗпП України та пункту 3.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку. Підставами для винесення наказу стали: акт про відмову ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з наказом від 26 лютого 2016 року № 20 «Про проведення інвентаризації особових справ підопічних»; акт про відмову ОСОБА_1 від виконання розпорядження заступника директора територіального центру щодо надання особових справ підопічних для проведення інвентаризації та журналу реєстрації наказів про тимчасове зняття з обслуговування від 26 лютого

2016 року; службова записка заступника директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Орджонікідзевського району м. Харкова Меднікової І. Ф. від 26 лютого 2016 року. 03 березня 2016 року ОСОБА_1 була ознайомлена з зазначеним наказом шляхом його оголошення у присутності свідків, від підпису про ознайомлення із цим наказом відмовилася, про що складений відповідний акт. Копію зазначеного наказу позивач отримала поштою 23 липня 2016 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частини першої статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

За правилами статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.

Порядок застосування дисциплінарного стягнення визначений у статті 148 КЗпП України, відповідно до якого до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавця покладено обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. Під час обрання виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Отже, під час розгляду справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

ОСОБА_1 обгрунтовувала позовні вимоги тим, що оскаржувані нею накази про притягнення її до дисциплінарної відповідальності є незаконними та наслідком неприязних стосунків, що склалися між нею та директором територіального центру надання соціальних послуг. Поважність причин відсутності на робочому місці 01 вересня 2015 року обумовлювала зверненням до прокуратури у зв`язку з порушенням прав її підлеглих. Не спростовуючи факт своєї відсутності на робочому місці 11 вересня 2015 року, зазначала, що директор територіального центру надання соціальних послуг ОСОБА_2 , на її думку, створила для її життя та здоров`я небезпечні умови, у зв`язку з чим їй була надана медична допомога. Обгрунтовуючи незаконність наказу від 03 березня 2016 року № 24, позивач зазначила, що з наказом від 26 лютого 2016 року «Про проведення інвентаризації особових справ підопічних» її належним чином не ознайомили, а на слух розпорядження керівництва вона не сприйняла у зв`язку з перебуванням у стані стресу. Інвентаризація справ підопічних проводилась із порушеннями, що підтверджується її службовою запискою від 29 лютого 2016 року та її зверненням до прокуратури від 09 березня 2016 року.

Згідно з посадовою інструкцією заступника завідувача відділення соціальної допомоги вдома, особа, яка перебуває на цій посаді, несе відповідальність, зокрема, за невиконання або несвоєчасне виконання покладених цією посадовою інструкцією обов`язків, або невикористання наданих прав (пункт 5.1); за недотримання правил внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та протипожежного захисту (пункт 5.2); за невиконання або неналежне виконання вимог внутрішніх нормативних документів територіального центру та розпоряджень керівництва (пункт 5.4).

Відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку територіального центру надання соціальних послуг на 2015-2018 роки працівник зобов`язаний, зокрема, своєчасно, до початку роботи прибути на робоче місце та приготуватися до виконання трудових обов`язків; почати роботу відповідно до діючого режиму робочого дня; впродовж робочого часу виконувати своєчасно та в повному обсязі робочі завдання (посадові обов`язки), забезпечувати належну якість виконуваних робіт; виконувати розпорядження адміністрації територіального центру; дотримуватися вимог з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної охорони, передбачених відповідними правилами та інструкціями; уважно ставитись до колег, сприяти створенню нормального психологічного мікроклімату в колективі територіального центру.

Установивши, що ОСОБА_1 була відсутньою на роботі 01 вересня 2015 року та 11 вересня 2015 року, і не надала належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин її відсутності, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати накази від 11 вересня 2015 року № 383-к та від 23 жовтня

2015 року № 438-к незаконними.

Суди надали належну оцінку довідці Комунального закладу охорони здоров`я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 29 червня

2016 року № 604-01/К, яка констатує лише факт виклику бригади швидкої медичної допомоги, і не може беззаперечно свідчити про неможливість

ОСОБА_1 виконувати посадові обов`язки.

Відповідно до наказу територіального центру надання соціальних послуг

від 26 лютого 2016 року № 20 «Про проведення інвентаризації особових справ підопічних», ОСОБА_1 зобов`язана була на вимогу комісії надати затребувані особові справи підопічних для проведення інвентаризації. Будучи достовірно ознайомленою із зазначеним наказом, ОСОБА_1 відмовилася надавати особові справи громадян, що обслуговувалися її відділенням, що унеможливило проведення інвентаризації. Переконливих аргументів, які б грунтувалися на положеннях діючого законодавства та підтверджували доводи заявника про перевищення повноважень керівника територіального центру надання соціальних послуг та правомірність її дій, ОСОБА_1 не надала. З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про правомірність накладення на позивача дисциплінарного стягнення відповідно до наказу від 03 березня 2016 року № 24.

Відсутність порушень трудового законодавства щодо накладення дисциплінарних стягнень на ОСОБА_1 підтверджується також актом позапланової перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 17 серпня 2016 року № 20-01-4402/1321, проведеної Головним управлінням держпраці у Харківській області Державної служби України з питань праці за заявою позивача.

Таким чином, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 аведені у касаційній скарзі аргументи є ідентичними доводам, що були викладені заявником у її позовній заяві та апеляційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин, застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 401 409 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак