№ 644/8115/18

Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 644/8115/18

провадження № 61-15831св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , подану адвокатом Приходько Оленою Іванівною, на постанову Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Хорошевського О. М., та касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Приходько Оленою Іванівною, на постанову Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи.

Позовна заява мотивована тим, що 10 липня 2014 року на території селища Опитне Ясинуватського району Донецької області під час проведення антитерористичної операції та ведення бойових дій ОСОБА_4 , який є чоловіком ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , отримав наскрізне кульове поранення задньої поверхні грудної клітини з ураженням внутрішніх органів, від якого того ж дня помер.

Факт смерті ОСОБА_4 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 11 липня 2014 року, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку 11 липня 2014 року, а також лікарським свідоцтвом про смерть № 96 від 11 липня 2014 року.

Відповідно до довідки про причину смерті № 96 від 11 липня 2014 року причина смерті ОСОБА_4 - гостра крововтрата, наскрізне кульове поранення задньої поверхні грудної клітини з ураженням внутрішніх органів.

За вказаним фактом 28 серпня 2017 року СВ УСБУ в Донецькій області внесено відповідний запис в ЄРДР за № 22017050000000265 з правовою кваліфікацією діяння за частиною третьою статті 258 КК України (терористичний акт, який призвів до загибелі людини).

26 вересня 2017 року кримінальне провадження № 22017050000000265 об`єднано з кримінальним провадженням № 12014050830001734 з присвоєнням єдиного номера № 12014050830001734. Позивачі є потерпілими у цьому кримінальному провадженні.

29 серпня 2018 року рішеннями Виконавчого комітету Харківської міської ради № 562, № 563 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, зважаючи на те, що діти зазнали психологічного насильства.

Зазначали, що внаслідок загибелі ОСОБА_4 вони мають право на отримання відшкодування моральної шкоди від держави Україна, виходячи з вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Женевських конвенцій 1949 року, статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» Конституції України та положень ЦК України.

Вказували на те, що на момент звернення до суду з цим позовом держава не прийняла закон, як це передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», на підставі якого виплачується компенсація за шкоду, завдану здоров`ю осіб, а також компенсація моральної шкоди родичам загиблих від терористичних актів. Однак відсутність відповідного закону не може бути перешкодою у захисті їхніх прав.

Зазначали, що їх моральні страждання знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку зі смертю чоловіка та батька ОСОБА_4 .

ОСОБА_2 вказувала на те, що до цього часу продовжує переживати смерть чоловіка, яка призвела до кардинальної зміни в її житті та глибоко травмувала її особистість. Після повідомлення про смерть чоловіка вона відчувала сильну та руйнівну душевну біль, яка суттєво змінила її життя, дуже негативно позначилася на її психологічному стані. Фактором, посилюючим руйнівну силу впливу смерті чоловіка на її особистість, є тісний емоційний зв`язок подружжя, почуття поваги та любові однин до одного. Крім цього, вона втратила єдиного годувальника родини, опинилась у чужому місті без постійної роботи, проживаючи в орендованому житлі з двома неповнолітніми дітьми.

ЇЇ син ОСОБА_1 до цього часу важко переживає загибель батька, відчуває біль утрати, пригніченість, розгубленість, втрату безпеки і опори, втрату сенсу життя. Смерть батька кардинально змінила його життя, негативно позначилася на його психологічному стані. Його моральні страждання є дуже тяжкими, він втратив найдорожчу людину, а разом з цим і почуття безпеки, і впевненості у майбутньому.

Через загибель батька ОСОБА_3 був позбавлений щасливого дитинства. Втрата батька незворотньо погіршила його дитинство, наповнила його трагізмом, горем матері, байдужістю брата, втратою опори та рівновагі у сім`ї. Смерть батька суттєво змінила його життя, негативно позначилася на його психологічному стані. У дитини з`явились порушення нервової системи, він почав погано спати, постійно плакав та кричав, відбулось погіршення стану здоров`я (встановлений діагноз «нейрогенний сечовий міхур»).

Зазначала, що для неї та дітей втрата чоловіка та батька є довічною та непоправною.

З урахуванням зазначеного, позивачі просили стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_2 за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду, заподіяну терористичним актом, що призвів до загибелі її чоловіка ОСОБА_4 у розмірі 1 000 000,00 грн шляхом стягнення з Державної казначейської служби України; стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду, заподіяну терористичним актом, що призвів до загибелі його батька ОСОБА_4 , у розмірі 500 000,00 грн шляхом стягнення з Державної казначейської служби України; стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_3 за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду, заподіяну терористичним актом, що призвів до загибелі його батька ОСОБА_4 , у розмірі 500 000,00 грн шляхом стягнення з Державної казначейської служби України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2019 року у складі судді Саркісян О. А. позов ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої їй внаслідок загибелі чоловіка ОСОБА_4 , а також 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої неповнолітньому ОСОБА_3 внаслідок загибелі батька ОСОБА_4 .

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої йому внаслідок загибелі батька ОСОБА_4 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, установивши, що смерть чоловіка ОСОБА_2 та батька ОСОБА_1 і ОСОБА_3 настала внаслідок кульового поранення під час проведення антитерористичної операції на території селища Опитне Ясинуватського району Донецької області, що спричинило позивачам моральну шкоду, яка полягала у тяжких душевних стражданнях у зв`язку із втратою чоловіка та батька, що завдало їм важких моральних страждань, дійшов висновку про те, що Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України зобов`язана відшкодувати позивачам завдану їм моральну шкоду.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове.

У задоволенні позову ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачі не надали належних і допустимих доказів на підтвердження того, що смерть ОСОБА_4 сталася внаслідок проведення антитерористичної операції або що у той час в районі загибелі ОСОБА_4 був здійснений терористичний акт.

Також апеляційний суд виходив із того, що позивачі безпідставно посилались на положення статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», оскільки не довели факт терористичного акту, внаслідок якого загинув ОСОБА_4 , також безпідставно посилались на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини», оскільки у справі відсутні належні, допустимі, достовірні і достатні докази про те, що смерть потерпілої особи відбулася внаслідок дій збройних сил, військових формувань України чи інших національних державних органів, які у даному випадку внаслідок збройного конфлікту тимчасово втратили контроль над тією територією, де був поранений ОСОБА_4 .

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , в особі адвоката Приходько О. І., та ОСОБА_1 , в особі адвоката Приходько О. І., подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Також просили передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачі не довели позовних вимог, оскільки дослідженими у справі доказами (показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , поясненнями позивача, що були надані у суді першої інстанції, показаннями свідка ОСОБА_6 , який був допитаний судом апеляційної інстанції, а також Витягом з ЄРДР від 22 жовтня 2018 року у кримінальному провадженні № 12014050830001734) підтверджується факт заподіяння шкоди позивачу саме терористичним актом під час проведення АТО.

При цьому, посилаючись на те, що стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, апеляційний суд не врахував, що встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі вказаної норми.

Також апеляційний суд помилково не врахував рішення ЄСПЛ від 08 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини».

Підставами касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року заявники зазначають неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. При цьому вказували на відсутність висновку Верховного Суду щодо механізму отримання моральної шкоди, завданої терористичним актом (бойовими діями) в період проведення антитерористичної операції.

Щодо підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду позивачі посилались на те, що справа щодо отримання відшкодування моральної шкоди, заподіяної терористичним актом (бойовими діями) в період проведення антитерористичної операції та/або операції об`єднаних сил, становить виключну правову проблему. Крім того, передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У грудні 2020 року Кабінет Міністрів України подав відзив на касаційні скарги, в якому просив відмовити у задоволенні касаційних скарг та залишити судове рішення апеляційного суду без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , поданою адвокатом Приходько О. І., та ОСОБА_1 , поданою адвокатом Приходько О. І., витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року касаційне провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 635/6172/17.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі № 644/8115/18,

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 вересня 1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб.

У шлюбі у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 народилося двоє дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

10 липня 2014 року на території селища Опитне Ясинуватського району Донецької області під час проведення антитерористичної операції та ведення бойових дій отримав наскрізне кульове поранення задньої поверхні грудної клітини з ураженням внутрішніх органів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та від отриманих поранень помер.

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 11 липня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у сел. Опитне Ясинуватського району Донецької області.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 96 від 11 липня 2014 року, причиною смерті ОСОБА_4 стала гостра крововтрата, наскрізне кульове поранення задньої поверхні грудної клітини з ураженням внутрішніх органів.

28 серпня 2017 року слідчим відділом другого управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22017050000000265 за фактом заподіяння смертельних поранень ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 258 КК України (терористичний акт, який призвів до загибелі людини).

26 вересня 2017 року зазначене кримінальне провадження об`єднано з кримінальним провадженням № 12014050830001734 від 30 червня 2014 року за частинами другою та третьою статті 258 КК України.

26 липня 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 визнано потерпілими та вручено пам`ятки про процесуальні права та обов`язки потерпілого. Особи, причетні до вчинення злочину, не встановлені.

29 серпня 2018 року рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради № 562 ОСОБА_3 , а рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради № 563 ОСОБА_1 надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, зважаючи на те, що діти зазнали психологічного насильства (моральних та психологічних страждань, що не потребують доведення, і які діти перенесли у зв`язку із смертю внаслідок поранення їх батька - ОСОБА_4 ).

ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01 березня 2016 року № 6332014250.

Відповідно до висновку психологічного експертного дослідження № 3/07/18 від 16 серпня 2018 року, у ОСОБА_2 наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості і виникли внаслідок втрати близької людини (чоловіка - ОСОБА_4 ) за обставин обстрілу території с. Опитне Ясинуватського району Донецької області під час проведення антитерористичної операції (військових дій). ОСОБА_2 завданні страждання (моральна шкода) через загибель її чоловіка. Попередній орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_2 (моральна шкода), відповідає заявленим вимогам - від 500 000,00 до 1 000 000,00 грн. У ОСОБА_1 наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості і виникли внаслідок втрати близької людини (батька - ОСОБА_4 ) за обставин обстрілу території с. Опитне Ясинуватського району Донецької області під час проведення антитерористичної операції (військових дій). ОСОБА_1 завданні страждання (моральна шкода) через загибель його батька. Попередній орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених йому (моральна шкода), відповідає заявленим вимогам - 500 000,00 грн. У ОСОБА_3 наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості і виникли внаслідок втрати близької людини (батька - ОСОБА_4 ) за обставин обстрілу території с. Опитне Ясинуватського району Донецької області під час проведення антитерористичної операції (військових дій). ОСОБА_3 завданні страждання (моральна шкода) через загибель його батька. Попередній орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених йому (моральна шкода), складає 500 000,00 грн.

Згідно з повідомленням «Харківської міської поліклініки № 9» від 24 травня 2018 року № 947, консультативним висновком лікувально-діагностичного центру «Лорітом» від 20 січня 2018 року, консультативним висновком спеціаліста ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології» (м. Харків) від 21 квітня 2017 року, ОСОБА_2 встановлені наступні діагнози: ДЕП І ст. з вестибуло-атактичним синдромом; нейроциркуляторна дистонія за змішаним типом, ВСД с цефалгичним, вестибуло-атактичним синдромом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду відповідає не у повній мірі.

Щодо права позивачів на відшкодування державою моральної шкоди, заподіяної загибеллю чоловіка та батька внаслідок терористичного акта, на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , посилались на те, що Держава Україна зобов`язана виплатити спричинену їм моральну шкоду, яка полягає у незворотніх моральних стражданнях та хвилюваннях, спричинених загибеллю ОСОБА_4 внаслідок терористичного акту.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).

Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього Кодексу у редакції, чинній до 03 липня 2020 року, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (див. пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17).

Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України).

Проаналізувавши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13, поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, ЄСПЛ вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. ЄСПЛ зазначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення в Україні ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08) і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).

Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, згідно з яким відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).

З огляду на зміст вказаних приписів Закону України «Про боротьбу з тероризмом», реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами. Більше того, у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42)), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України»).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).

Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», § 35).

Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 50).

Отже, передбачене в статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від держави України відшкодування за моральну шкоду, завдану позивачам внаслідок загибелі чоловіка та батька під час терористичного акту в період проведення АТО незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.

У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачів щодо права вимоги на підставі Закону України «Про боротьбу з тероризмом» до держави про відшкодування ним моральної шкоди, завданої у зв`язку із загибеллю чоловіка та батька у період проведення АТО.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 (провадження № 12-23гс20), від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20).

Ураховуючи наведене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Щодо порушення державою права на життя, гарантованого статтею 2 Конвенції та статтею 27 Конституції України

Позивачі у позові посилались на те, що Держава Україна зобов`язана відшкодувати моральну шкоду, яка полягає у стражданнях, спричинених загибеллю їхнього чоловіка та батька, у зв`язку з незабезпеченням відповідачем права на життя, гарантованого статтею 2 Конвенції та статтею 27 Конституції України.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).

Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини (частини перша та друга статті 27 Конституції України).

Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя (речення перше та фрагмент речення другого частини першої статті 2 Конвенції).

Самі по собі факти загибелі людей на підконтрольній державі території, тобто на тій, на якій вона здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (зокрема у межах її кордонів у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил), не означають автоматичне порушення гарантій права на життя за статтею 2 Конвенції. Тим більше не означає таке автоматичне порушення і загибель людей на території, яку держава у межах її кордонів із незалежних від неї причин не контролює (тобто на тій, на якій вона не здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції; див. mutatis mutandis рішення Великої Палати ЄСПЛ щодо прийнятності у справі «Україна проти росії (щодо Криму)» (Ukraine v. russia (re Crimea)) від 16 грудня 2020 року, заяви № 20958/14 і 38334/18, § 303-352). Так само не є підставою для покладення на державу відповідальності за Конвенцією самі по собі факти порушення у межах кордонів України (зокрема і у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил) громадського порядку, миру, знищення чи пошкодження майна, створення загрози безпеці людей, у тому числі з боку осіб, які не діяли як агенти цієї держави.

За статтею 2 Конвенції обов`язки держави полягають у такому:

Негативний обов`язок - у тому, що державні органи та службові особи держави не можуть позбавляти людину життя за винятком ситуацій, коли таке позбавлення є абсолютно необхідним (випадки, за яких держава може застосувати летальну силу, перелічені у частині другій статті 2 Конвенції). Протиправне заподіяння державою в особі її органів влади та службових осіб смерті людині є порушенням зазначеного обов`язку.

Позитивний обов`язок має два різновиди:

Матеріальний, згідно з яким держава повинна встановити законодавчі положення, які би захищали життя людини, передбачити юридичну відповідальність за протиправне позбавлення людини життя, а також має вживати обґрунтовані заходи для запобігання неправомірному позбавленню життя, коли відомо чи має бути відомо про реальний і безпосередній ризик для життя конкретної людини або групи людей, зумовлений злочинними діями третіх осіб.

Відповідальність за порушення останнього з наведених позитивних матеріальних обов`язків за статтею 2 Конвенції може настати, якщо держава (а) володіла інформацією про те, що за певних обставин життя конкретної людини чи групи людей могло бути поставлене під загрозу (необхідно довести, що влада знала або мала знати про цю загрозу), (б) могла вжити заходи, які би усунули ризик для життя, але не вжила їх. ЄСПЛ тлумачить зазначений конвенційний обов`язок так, щоби не покладати на державні органи непосильний або надмірний тягар. Тому з погляду Конвенції не кожна передбачувана загроза для життя зобов`язує державні органи вживати конкретні заходи, спрямовані на запобігання її втіленню (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Осман проти Сполученого Королівства» (Osman v. the United Kingdom), заява № 87/1997/871/1083, § 115, 116 і від 24 жовтня 2002 року у справі «Мастроматео проти Італії» (Mastromatteo v. Italy), заява № 37703/97, § 68).

Процесуальний, згідно з яким держава має забезпечити об`єктивне й ефективне розслідування фактів посягання на людське життя незалежним органом. Для того, щоби бути ефективним, розслідування має дозволити встановити та покарати осіб, відповідальних за порушення права на життя. Наявність або відсутність результату розслідування не є вирішальною для оцінки належності виконання такого обов`язку. Обов`язковим для держави є вжиття заходів, спрямованих на встановлення та покарання винних (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 19 лютого 1998 року у справі «Кая проти Туреччини» (Kaya v. Turkey), заява № 22729/93, § 86-87 і від 08 листопада 2005 року у справі «Гонгадзе проти України» (Gongadze v. Ukraine), заява № 34056/02, § 176).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, то порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків - як негативного, так і позитивного матеріального чи позитивного процесуального - може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації (відшкодування). Остання може мати різні форми та розміри, що залежатимуть, зокрема, від виду конкретного порушення, вчинення якого державою за конкретних обставин необхідно встановити.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження 14-167цс20) виклала правовий висновок, у якому зазначила, що на правовідносини стосовно відшкодування шкоди, завданої порушенням права на життя, поширюється положення статті 2 Конвенції. Однак, проблема у подібних справах полягає в тому, щоби встановити, чи перебував потерпілий під юрисдикцією Держави України у сенсі статті 1 Конвенції, та чи порушила Держава України певні свої обов`язки з тих, які випливають із указаної статті.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У кожному випадку звернення з позовом про відшкодування Державою Україною шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил, суди мають з`ясувати: (а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); (б) чи мала Держава Україна у сенсі статті 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; (в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала її конвенційні обов`язки з такого гарантування на відповідній території (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов`язку, то у чому воно полягало, якими були наслідки цього та причинно-наслідковий зв`язок між ними і невиконанням або неналежним виконанням відповідного обов`язку); (г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази).

Україна залишається об`єктом збройної агресії з боку російської федерації (далі - рф), яку остання здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором (далі - Звернення)).

Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії рф (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1 схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIII Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява)). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала рф державою-агресором (абзац шостий Звернення).

У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії рф проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами рф озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року) (абзац п`ятий пункту 1 Заяви).

27 серпня 2014 року третя фаза збройної агресії рф розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил рф (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).

Наслідком збройної агресії рф проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід`ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях (абзац перший пункту 3 Заяви). рф своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України, у тому числі право на життя, в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, у Донецькій та Луганській областях. Жертвами збройної агресії рф стало мирне населення, зокрема жінки та діти (абзаци четвертий і п`ятий пункту 3 Заяви).

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії рф проти України - повномасштабне вторгнення агресора на нашу суверенну територію. У цей день Україна розірвала з рф дипломатичні відносини.

02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що рф має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визнані частини території України, в межах яких збройні формування рф та окупаційна адміністрація рф встановили та здійснюють загальний контроль, зокрема сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей (пункт 1 частини першої статті 1 вказаного Закону від 18 січня 2018 року).

У справі, яка переглядається, установлено, що 10 липня 2014 року на території селища Опитне Ясинуватського району Донецької області під час проведення антитерористичної операції та ведення бойових дій отримав наскрізне кульове поранення задньої поверхні грудної клітини з ураженням внутрішніх органів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та від отриманих поранень помер.

Факт загибелі ОСОБА_4 під час проведення антитерористичної операції підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 22017050000000265 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 258 КК України (терористичний акт, який призвів до загибелі людини), та лікарською довідкою про причину смерті.

26 вересня 2017 року зазначене кримінальне провадження об`єднано з кримінальним провадженням № 12014050830001734 від 30 червня 2014 року за частинами другою та третьою статті 258 КК України. Досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, особи, причетні до вчинення злочину, не встановлені.

Верховний Суд погоджується, що втрата позивачами чоловіка та батька, який загинув за трагічних обставин, є непоправною та безперечно зумовлює сильні моральні і фізичні страждання.

Проте, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, проблема такої справи полягає не в тому, чи страждали морально позивачі, не в тому, як краще у грошовому еквіваленті оцінити ці її страждання, навіть це стільки у тому, який нормативний припис слід застосувати для присудження відповідного відшкодування, а в тому, чи має за заподіяні моральні страждання позивачів нести відповідальність саме Держава Україна. І якщо так, то за порушення якого саме обов`язку з гарантування права на життя така відповідальність має настати.

Позивачі не обґрунтовували, що Держава Україна знала про можливість обстрілу з боку незаконних збройних формувань у сел. Опитне Ясинуватського району Донецької області (згідно з витягом з ЄРДР від 28 серпня 2017 року щодо кримінального провадження № 122017050000000265) і могла вжити, але не вжила заходи з попередження такого обстрілу, тобто з усунення ризику для життя чоловіка та батька позивачів. Отже, останні не обґрунтували порушення Державою Україна її позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на життя.

Загибель чоловіка та батька позивачів та виконання Державою Україна позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на життя ОСОБА_4 не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку.

З огляду на викладене, за обставин цієї справи, відсутні підстави для відповідальності Держави України за неналежне виконання позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на життя ОСОБА_4 .

При цьому позивачі не скаржилися на необ`єктивність і неефективність розслідування за фактом загибелі їхнього чоловіка та батька, тобто не стверджували, що держава неналежно виконала її позитивний процесуальний обов`язок з гарантування права на життя.

За таких обставин, позивачі не обґрунтували вимогу про відшкодування державою моральної шкоди, не зазначили факти (обставини), за яких можна би було стверджувати про порушення нею конкретних обов`язків (негативного, позитивного матеріального, позитивного процесуального) з гарантування права на життя їхнього чоловіка та батька.

Стосовно посилання позовної заяви на висновки ЄСПЛ, сформульовані у рішеннях у справі «Айдер та інші проти Туреччини» та у справі «Аль-Скейні та інші проти Сполученого Королівства», Верховний Суд звертає увагу на істотну відмінність обставин тих справи та справи, що переглядається. Справа Айдера й інших заявників не стосувалася захисту права на життя. Вони скаржилися на масштабне руйнування їхніх будівель у населеному пункті. Стверджували, що знищення цього майна становило частину планової операції, яку проводили сили безпеки Туреччини, завдаючи контрудару у місті, яке нібито підтримувало Курдську робітничу партію (§ 10). ЄСПЛ встановив порушення статей 3, 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до неї, оскільки агенти держави-відповідача зруйнували домівки і знищили майно заявників, змусивши їх та їхні сім`ї страждати, залишити місто та налагоджувати нове життя, що становило нелюдське поводження (§ 110-111), особливо значне і невиправдане втручання у право на повагу до приватного та сімейного життя і житла, а також у право на мирне володіння майном (§ 116-121). Натомість справа, яка переглядається, не стосується знищення Державою Україною житла позивачів з метою примусити їх покинути територію проживання.

Крім того, якщо ж позивачі вважають, що їхній чоловік та батько загинув внаслідок діяння рф, то за це не може бути відповідальною Україна.

Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

рф як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на рф як на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, однак помилився щодо мотивів такої відмови.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що внаслідок збройної агресії рф Україна вирішила створити спеціальний механізм для визначення всіх збитків, які завдала держава-агресор. Такий обов`язок Україна підтвердила у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» від 20 березня 2022 року № 326 (далі - постанова № 326).

Визначення шкоди та збитків здійснюється окремо, зокрема, за таким напрямом як людські втрати та пов`язані з ними соціальні витрати - напрям, що включає всі людські втрати (смерть або каліцтво цивільних осіб), що виникли в результаті збройної агресії рф, а також витрати, пов`язані з призначенням різних видів державної соціальної допомоги та наданням соціальних послуг (підпункт 1 пункту 2 постанови № 326). Одним із основних показників, які оцінюються в межах цього напряму, є кількість цивільних осіб, загиблих внаслідок збройної агресії рф (абзац третій підпункту 1 пункту 2 постанови № 326).

Визначення шкоди та обсягу соціальних виплат, які забезпечуються відповідно до законодавства, у грошовій формі здійснюється згідно з методикою, затвердженою наказом Мінсоцполітики, за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальним за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є Мінсоцполітики (абзаци 8 і 9 підпункту 1 пункту 2 постанови № 326).

Отже, Україна в особі Мінсоцполітики взяла на себе позитивний матеріальний обов`язок визначити правила, спрямовані на відновлення прав потерпілих унаслідок, зокрема, загибелі цивільних осіб через збройну агресію рф. Його невиконання чи неналежне виконання може бути окремою підставою для позову про відшкодування Україною шкоди, завданої затримкою виконання цього обов`язку. Розмір такого відшкодування залежить від складності проблеми, яку має вирішити держава, умов (воєнних, соціально-економічних, політичних), у яких цю проблему слід вирішити, тривалості невиконання чи неналежного виконання відповідного обов`язку, важливості вирішення відповідної проблеми для конкретної особи тощо. Проте таке відшкодування не може бути пов`язаним і співмірним із розміром тієї шкоди, яка завдана загибеллю людини внаслідок збройної агресії рф проти України.

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Вінюкова Н. А., яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 у касаційних скаргах також просять передати зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Аналіз зазначених клопотань свідчить про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні цих клопотань, оскільки справи зазначеної категорії Велика Палата Верховного Суду вже розглянула, висловила правові позиції. Підстав для відступлення від яких немає.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційні скарги потрібно задовольнити частково, а постанову суду апеляційної інстанції змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами розгляду касаційних скарг підлягає зміні лише мотивувальна частина постанови апеляційного суду, а по суті вирішення позову - залишається без змін, відсутні, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , подану адвокатом Приходько Оленою Іванівною, задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Приходько Оленою Іванівною, задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а у решті - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець