Постанова
Іменем України
05 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 644/9923/18
провадження № 61-21892св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачі: військова прокуратура Харківського гарнізону, управління Державної казначейської служби України в Індустріальному районі м. Харкова, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової прокуратури Харківського гарнізону, управління Державної казначейської служби України в Індустріальному районі м. Харкова, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури
за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 червня 2019 року у складі судді Шевченка С. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому , з урахуванням уточнень від 24 січня 2019 року, просив за рахунок коштів державного бюджету України відшкодувати йому моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду, шляхом стягнення на його користь 2 777 600 грн.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що до травня 2000 року він виконував обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи на посаді з 1995 року. 23 травня 2000 року військовою прокуратурою Харківського гарнізону відносно нього порушена кримінальна справа № 1/201-200, застосовано запобіжний захід «підписка про невиїзд». З 24 листопада 2000 року до 01 лютого 2001 року він утримувався в слідчому ізоляторі м. Харкова.
26 червня 2018 року з військової прокуратури Харківського гарнізону він отримав постанову про закриття кримінального провадження за частиною першою статті 284 КПК України (відсутність в діянні складу кримінального правопорушення).
Отже з травня 2000 року до червня 2018 року він знаходився під незаконним кримінальним переслідуванням.
За цей час обвинувачення змінювалося, через брак доказів обвинувальний вирок, як і виправдувальний, скасовувались судами вищих інстанцій, справа неодноразово направлялась на додаткове досудове розслідування. Після чергового направлення справи на додаткове розслідування, у вересні 2017 року була винесена постанова про закриття кримінального провадження.
За весь час перебування під слідством та судом він зазнав значних моральних страждань, які були обумовлені безпідставною підозрою у вчиненні злочинів, триманням під вартою, втратою роботи та джерела отримання прибутку, що призвело до скрутного становища його сім`ю, погіршилися відносини з оточуючими людьми, почастішали прояви інших негативних наслідків морального характеру, несправедливий осуд вчинків, які він не скоював, погіршився стан його здоров`я і як наслідок він має отримав статус особи з інвалідністю ІІ групи.
Військовою прокуратурою Харківського гарнізону не було прийнято постанову, в якій визначено було б розмір завданої позивачу моральної шкоди.
ОСОБА_1 розмір моральної шкоди визначено в сумі 2777 600 грн, яка розрахована за період з 23 травня 2000 року до 26 червня 2018 року (217 місяців), виходячи з еквіваленту грошового забезпечення начальника центру забезпечення пальним Тилу ЗСУ, який станом на грудень 2018 року становить 12800 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Орджонікідзевський районний суд м. Харкова рішенням від 03 червня 2019 року позов задовольнив частково. Стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 870 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури. В решті позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу була спричинена моральна шкода в результаті незаконних дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, зважаючи на тривале знаходження у статусі підозрюваного, необхідність приймати участь в різних слідчих чи судових процесах, обмеження у свободі пересування, все це порушувало нормальні життєві зв`язки позивача, вимагало додаткових зусиль для організації свого життя та життя сім`ї, тривале кримінальне переслідування негативно відображалось на психоемоційному стані.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Харківський апеляційний суд постановою від 20 листопада 2019 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 червня 2019 року змінив, позов задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 817 351,60 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при визначені розміру відшкодування моральної шкоди та при викладені резолютивної частини судового рішення щодо компенсації цієї шкоди Державною казначейською службою України саме за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, суд припустився помилки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій 04 грудня 2019 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в частині задоволених вимог позивача, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними і необґрунтованими, при їх ухваленні суди неправильно застосували норми матеріального права, що є підставою для їх скасування, згідно зі статтею 412 ЦПК України.
Ухвалюючи рішення про відшкодування моральної шкоди позивачу завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, суду, суди посилались на статтю 56 Конституції України, статті 23 1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами від 25 травня 2001 року).
Згідно зі статтею 440-1 ЦК УРСР у разі доведення позивачем, завданої йому правоохоронними органами моральної шкоди, обов`язок з її відшкодування покладається на орган, який заподіяв таку шкоду, у розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме не врахували, що до даних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 440-1 ЦК УРСР, тому помилково визначили джерело відшкодування моральної шкоди Державний бюджет України.
Судові рішення в частині відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 в касаційному порядку не оскаржуються, тому не є предметом касаційного перегляду (статті 400 ЦПК України).
07 лютого 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований тим, що безпідставним і недоречним є намагання відповідача застосувати норму статті 440-1 ЦК УРСР, оскільки правові відносини щодо визначення моральної шкоди відносяться до дати отримання позивачем постанови про закриття кримінального провадження 26 червня 2018 року. Твердження відповідача про помилкове визначення джерела відшкодування моральної шкоди Державна казначейська служба України, не відповідають вимогам нормативних документів.
Відповідач не довів будь-яких обставин справи, які мають значення згідно з вимогами статті 409 ЦПК України та формально використав посилання на підстави, наведені в статтях ЦК та ЦПК України та інших нормативних документах для відкриття касаційного провадження і як висновок не навів будь-яких обґрунтованих фактів, документів, доказів для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Орджонікідзевського районного суду м. Харкова.
28 січня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з травня 2000 року по 18 вересня 2017 року.
Постановою військового суду Харківського гарнізону від 01 лютого 2001 року санкцію військового прокурора Харківського гарнізону на арешт ОСОБА_1 скасовано, ОСОБА_1 звільнено з-під арешту негайно.
Відповідно до довідки Харківського слідчого ізолятору (№ 27) від 01 лютого 2000 року № 001257 ОСОБА_1 утримувався у місцях позбавлення волі з 24 листопада 2000 року по 01 лютого 2001 року.
Згідно з обвинувальним висновком від 05 вересня 2002 року, затвердженим заступником військового прокурора північного регіону України полковником юстиції А. М. Маркевичем, у кримінальній справі колишнього командира в/частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_1 обвинувачено в скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 410, частиною другою статті 423, частиною другою статті 366, частиною другою статті 358, частиною другою статті 209 КК України, громадянина ОСОБА_2 в скоєнні злочинів, передбачених частиною третьою статті 27, частиною другою статті 410, частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 222, частиною другою статті 209, частиною другою статті 358, частиною другою статті 366 КК України, громадянина ОСОБА_3 в скоєнні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 410, частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 222, частиною другою статті 209, частиною другою статті 366 КК України, ОСОБА_1 вчинив злочини, передбачені частиною другою статті 410, частиною другою статті 423, частиною другою статті 209, частиною другою статті 366, частиною другою статті 358 КК України, на майно обвинуваченого ОСОБА_1 накладено арешт (а. с. 133 том 1 зворотна сторона), порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_1 за пунктом б статті 254, частиною другою статті 172 КК України 23 травня 2000 року, за частиною другою статті 143 ( в редакції Закону від 1960 року), частиною четвертою статті 190, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 27, частиною другою статті 423, частиною другою статті 366 КК України 02 листопада 2001 року. За частиною другою статті 410, частиною другою статті 358, частиною другою статті 209 КК України 05 червня 2002 року; стосовно ОСОБА_1 обрані (змінені) запобіжні заходи підписка про невиїзд 30 червня 2000 року, змінена на тримання під вартою 24 листопада 2000 року, скасовано ВС Харківського гарнізону та застосована підписка про невиїзд 01 лютого 2001 року.
Вироком Військового апеляційного суду Центрального регіону України від 30 вересня 2003 року ОСОБА_1 визнано винним у вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 423, частиною другою статті 425, частиною другою статті 366 КК України та за сукупністю злочинів засуджено до чотирьох років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади, пов`язані з товарно-матеріальною відповідальністю та адміністративно-господарськими функціями строком на два роки, та, відповідно до статті 54 КК України, з позбавленням військового звання «полковник запасу». Відповідно до статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк два роки. На підставі статті 76 КК України покладено на ОСОБА_1 обов`язки не виїжджати за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої системи та повідомляти ці органи про зміну місця проживання або роботи. Задоволено цивільний позов до ОСОБА_1 в сумі 2 000 000 грн.
Ухвалою колегії суддів Військової судової колегії Верховного Суду України від 26 січня 2005 року касаційну скаргу, зокрема, ОСОБА_1 задоволено частково. Вирок Військового апеляційного суду Центрального регіону від 30 вересня 2003 року щодо засудженого, зокрема, ОСОБА_1 скасовано, справу направлено до військового апеляційного суду Центрального регіону на новий судовий розгляд у іншому складі суду.
Вироком Військового апеляційного суду Центрального регіону України від 29 березня 2006 року ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 424, частиною другою статті 423, частиною другою статті 366 КК України визнано невинним та виправдано на підставі частини другою статті 6 КПК України, за відсутністю в їх діях складу зазначених злочинів, запобіжний захід відносно ОСОБА_1 підписку про невиїзд скасовано.
Ухвалою колегії суддів Військової судової колегії Верховного Суду України від 01 листопада 2006 року касаційне подання прокурора задоволено частково, вирок Військового апеляційного суду Центрального регіону України від 29 березня 2006 року щодо засудженого, зокрема, ОСОБА_1 скасовано, справу направлено на додаткове розслідування.
Постановою судді Військового апеляційного суду Центрального регіону України від 29 березня 2006 року від 05 грудня 2007 року у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 та інших у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 424, частиною другою статті 423, частиною другою статті 366 КК України повернуто на додаткове розслідування військовому прокурору Центрального регіону України.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 30 грудня 2011 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1 та інших повернуто на додаткове розслідування військовому прокурору Центрального регіону України.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 24 квітня 2012 року постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 30 грудня 2011 року про направлення кримінальної справи за обвинувачення ОСОБА_1 та інших військовому прокурору Центрального регіону України на додаткове розслідування скасовано, кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 підписка про невиїзд залишено без змін.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 червня 2012 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1 та інших повернуто на додаткове розслідування військовому прокурору Центрального регіону України. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 підписка про невиїзд, залишено без змін.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28 серпня 2012 року постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 червня 2012 року про направлення кримінальної справи за обвинувачення ОСОБА_1 та інших військовому прокурору Центрального регіону України на додаткове розслідування залишено без змін.
Згідно з постановою про закриття кримінального провадження від 18 вересня 2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 12 лютого 2013 року за № 42013220750000009, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 192, частиною другою статті 366, частиною другою статті 364 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінальних правопорушень.
ОСОБА_1 неодноразово проходив лікування в умовах стаціонару у 2002, 2003, 2006, 2007, 2012 роках з приводу наслідків повторних (1988, 2002 років) черепно-мозкових травм.
Згідно з копією посвідчення від 08 серпня 2013 року серія НОМЕР_2 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни, посвідчення видано безстроково.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 21 липня 2003 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , та з 17 травня 2000 року по 21 грудня 2002 року знаходився у штаті, в зв`язку з чим отримував грошове забезпечення згідно з наказом Міністерства оборони України від 05 березня 2001 року № 75 не в повному обсязі.
Матеріали справи містять копії проїзних документів на ім`я ОСОБА_1 , за маршрутами
АДРЕСА_1 . Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального
права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Згідно з вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до пунктів 1, 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, моральна шкода.
Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» передбачено, що розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, неодержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди позивачу на підставі статей 1173 1174 1176 ЦК України та у порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Правильно визначивши розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати за 195 місяців та 26 днів перебування позивача під слідством та судом у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, апеляційний суд обґрунтовано визначив позивачу відшкодування моральної шкоди в розмірі 817 351,60 грн, при цьому врахувавши тривалість незаконного перебування під слідством та судом, порушення звичайного ритму життя та виникнення певних обмежень та незручностей у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково визначили джерело відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України на увагу не заслуговують, оскільки саме на державу покладено цивільну відповідальність за відшкодування завданої шкоди незалежно від вини цієї особи або органу.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
До схожого за змістом правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20).
Ухвалюючи рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, дійшовши правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Суд касаційної інстанції наголошує, що в силу статті 400 ЦПК України Верховний Суд не здійснює переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, оскільки повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні
підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
С. Ю. Бурлаков
Є. В. Коротенко