Постанова
Іменем України
09 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 645/4850/16-ц
провадження № 61-8077св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2020 року у складі судді Бабкової Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року у складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Кругової С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовомдо ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.
22 листопада 2018 року позивачем подано уточнений позов, в якому він просив встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Уточнений позов мотивований тим, що з 1987 року він постійно проживав однією сім`єю з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , у них був спільний бюджет, вони спільно несли всі витрати по утриманню житла, сплати комунальних послуг тощо. За спільні кошти утримували матір ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за спільні кошти поховали її, а після її смерті несли витрати на утримання квартири АДРЕСА_2 , яка перейшла в порядку спадкування за заповітом до ОСОБА_3 . На момент, коли позивач почав проживати однією сім`єю з ОСОБА_3 , шлюб між ним та його першою дружиною був розірваний. Чоловік ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті залишилась спадщина, яка складається з: квартири АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_2 . За життя ОСОБА_3 на випадок смерті зробила заповіт на користь позивача на все належне їй на праві власності майно. Позивач зазначає, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 він постійно проживав разом із спадкодавцем, у зв`язку з чим спадщину після померлої прийняв. Проте державним нотаріусом Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори постановою від 24 вересня 2016 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_3 , з посиланням на пропуск встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини, доводи позивача про постійне проживання разом із спадкодавцем на день відкриття спадщини не були прийняті до уваги, оскільки позивач не зміг документально це підтвердити. У серпні 2018 року позивач знову звернувся до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посилаючись на те, що він прийняв спадщину у відповідності до частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Проте знову отримав відмову, оскільки не надав необхідних документів для вчинення нотаріальних дій. Позивач вказує, що встановлення факту постійного проживання разом із ОСОБА_3 на момент її смерті йому необхідно для підтвердження прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 .
Виходячи з вищевикладеного просив:
встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати право власності на спадщину за заповітом, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , на квартиру АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень
Справа судами розглядалася неодноразово.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом: на квартиру АДРЕСА_1 , та на квартиру АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_3 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 7441,20 грн.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 09 лютого 2017 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2016 року в частині визнання права власності за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 , та на квартиру АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_3 , стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору в сумі 7441,20 грн. скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову у позові. В іншій частині апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2016 року в частині встановлення факту проживання однією сім`єю разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 18 липня 2018 року касаційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2016 року в незмінній при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Харківської області від 09 лютого 2017 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції виходив з того, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження…Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Таким чином, суди першої й апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення у справі, не звернули увагу на вказані положення законодавства, не дослідили і не перевірили доводів ОСОБА_1 щодо факту його постійного проживання зі спадкодавцем ( ОСОБА_3 ) на час відкриття спадщини, що має значення для правильного вирішення спору, не посилались на докази на їх підтвердження, тому дійшли передчасного висновку про задоволення позову в цій частині.
Короткий зміст оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судові рішення суду першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивачем ОСОБА_1 доведено факт, що на час смерті ОСОБА_3 він постійно проживав з нею. Уточнивши позовні вимоги позивач не змінив підстави позову, а звузив предмет доказування. Тому, позовні вимоги і первісного і уточненого позовів стосуються встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час його смерті, позивач посилався на ті самі обставини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судові рішення ухвалені при неправильному тлумаченні закону (частина третя статті 1268 ЦК України) та порушення норм процесуального права (частина четверта статті 49, пункт 3 частини другої статті 197 ЦПК України), відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
В оскаржених судових рішеннях не були враховані висновки про застосування норми права у подібних правовідносинах зазначені в постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 736/310/16-ц; від 17 січня 2019 року у справі № 405/7175/15-ц; від 28 січня 2020 року у справі № 759/14150/18; від 05 лютого 2020 року у справі № 718/3569/18-ц; від 13 лютого 2020 року у справі № 484/2941/18.
Судом першої інстанції прийнято уточнений позов із зміненими позовними вимогами (предметом позову) в порушення частини четвертої статті 49 ЦПК України.
Докази, які подані позивачем на підтвердження факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини є неналежними та недопустимими.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання про зупинення дії рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2020 року та постанови Харківського апеляційного суд від 22 квітня 2020 року відмовлено.
У червні 2020 року матеріали цивільної справи № 645/4850/16-ц надійшли до Верховного Суду та 26 червня 2020 року передані судді-доповідачу.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 25 травня 2020 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 25 квітня 2018 року у справі № 736/310/16-ц; від 17 січня 2019 року у справі № 405/7175/15-ц; від 28 січня 2020 року у справі № 759/14150/18; від 05 лютого 2020 року у справі № 718/3569/18-ц; від 13 лютого 2020 року у справі № 484/2941/18, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харкові.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина за заповітом на все належне їй майно.
Згідно із заповітом від 05 березня 2013 року на випадок своєї смерті ОСОБА_3 заповіла все своє майно, де б таке не було, та з чого б воно не складалось, та все те, що належатиме їй на день її смерті, та на що вона за законом матиме право, позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Матеріали спадкової справи № 508/2016 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не містять заяви ОСОБА_1 про відмову від спадщини чи прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 у визначені частиною першою статті 1270 ЦК України строки.
24 вересня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Заяву про прийняття спадщини у встановлений строк подала тітка померлої - відповідач ОСОБА_2 , більш ніхто з заявами про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину не звертався, свідоцтво про право на спадщину не видавалось.
20 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори із заявою, в якій просив призупинити оформлення спадкової справи № 508/2016 у зв`язку з наміром звернутись до суду з приводу усунення з кола спадкоємців спадкоємця за законом ОСОБА_2 , яка подала заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори.
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07 серпня 2018 року було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 не подано документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії: відсутні документи, які підтверджують факт його постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
ОСОБА_3 з ІНФОРМАЦІЯ_5 по день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується штампом у паспорті.
Вказана квартира належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 28 листопада 2003 року Відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради 28 листопада 2003 року та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 22 вересня 2006 року Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою.
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , з 21 серпня 1998 року.
ОСОБА_1 після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 05 травня 1981 рокуу шлюбі не перебував, ОСОБА_3 після смерті її чоловіка ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 також у шлюбі не перебувала.
Згідно з актом обстеження будинковолодіння за адресою АДРЕСА_4 , складеного комісією у складі депутата селищної ради ОСОБА_7 та сусідів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 12.11.2018 року, вбачається, що під час обстеження вказаного будинковолодіння ОСОБА_1 дійсно зареєстрований за даною адресою, однак фактично з 1987 року по час складення акту за вказаною адресою не проживає.
ОСОБА_1 звертався до КЗОЗ «Харківська міська поліклініка № 3» з метою обстеження та лікування з 2003 року за місцем мешкання: АДРЕСА_1 .
Під час перебування на стаціонарному лікуванні в Харківській міській клінічній лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. Мещанінова О. І. в листопаді 2010 року в якості домашньої адреси позивачем ОСОБА_1 зазначалася адреса проживання ОСОБА_3 : АДРЕСА_1 .
Зі змісту довідки КЗОЗ «Харківська міська лікарня № 7» за № 491, вбачається, що 14 березня 2016 року, тобто в день її смерті, вказана довідка надавалася її чоловіку ОСОБА_1 про перебування ОСОБА_3 на лікуванні у неврологічному відділенні № 4 з 25 лютого 2016 року для надання ОСОБА_1 за містом його роботи на Харківський шарикопідшипниковий завод.
З наданого позивачем лікарського свідоцтва про смерть № 194 від 15 березня 2016 року вбачається, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в КЗОЗ «Харківська міська лікарня № 7» від інфаркту мозку внаслідок стенозу церебральних артерій, вказане лікарське свідоцтво було видано ОСОБА_1 під його особистий підпис.
За заявою ОСОБА_1 про виплату заробітної плати за січень-лютий 2016 року із зазначенням «для лікування його дружини», яка знаходилась на лікуванні в неврологічному відділенні № 4 КЗОЗ «ХМКЛ № 7» з 25 лютого 2016 року, ПАТ «Харківський підшипниковий завод» 16 березня 2016 року позивачу була виплачена заробітна плата.
Рахунок-замовлення № 000453 на ритуальні послуги від 15 березня 2016 року щодо померлої ОСОБА_3 оформлений на ім`я позивача ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частиною першою статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 57 ЦПК України 2004 року, якій кореспондують положення статі 76 ЦПК України)
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності підтверджують факт постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , наявність у них взаємних прав і обов`язків, ведення спільного побуту. Зазначені обставини у суді першої інстанції підтвердили свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , доводів про недостовірність показань яких ні апеляційна, ні касаційна скарга не містить.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, частини четвертої статті 49 ЦПК України, з таких підстав.
Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Зміна підстав позову передбачає заміну обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Зміна предмета позову відбувається, коли позивач висуває нові матеріально-правові вимоги до відповідача.
Згідно частини четвертої статті 49 ЦПК України разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.
Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
Первісно у позовній заяві від 12 жовтня 2016 року позивач просив встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.
22 листопада 2018 року позивач подав позовну заяву з уточненням позовних вимог та просив встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_12 на час відкриття спадщини.
Враховуючи, що позивач не заявляв нових додаткових вимог (поряд з наявними предметом, підставою, змістом), які можуть вважатись такими, що змінюють раніше заявлений предмет спору, або змінюють підставу позову, позовні вимоги і первісного, і уточненого позовів стосуються встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час його смерті, позивач посилався на ті самі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач не змінював предмет позову, судом першої інстанції не було порушено норми процесуального права, а саме, частини четвертої статті 49 ЦПК України.
Аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Вони були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми матеріального та процесуального права. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими та такими, що відповідають нормам закону.
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Висновки Верховного Суду
Доводи касаційної скарги, не дають підстав для висновку, що судами не враховані висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 736/310/16-ц; від 17 січня 2019 року у справі № 405/7175/15-ц; від 28 січня 2020 року у справі № 759/14150/18; від 05 лютого 2020 року у справі № 718/3569/18-ц; від 13 лютого 2020 року у справі № 484/2941/18та, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов