№ 645/5416/19

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 645/5416/19

провадження № 61-1188св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник відповідачів - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , на постанову Харківського апеляційного суду від 17 грудня

2019 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Бровченка І. О.,

Колтунової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури

№ 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів та просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати по 104 558,76 грн з кожної; вирішити питання щодо судових витрат.

У жовтні 2019 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подав до суду клопотання про залишення позову прокурора без розгляду.

Клопотання мотивовано тим, що прокурором не надано достатніх обґрунтувань своєї участі у процесі. Вказав, що прокурором повідомлено Харківського міського голову про звернення до суду в інтересах міської ради, однак не отримано відповіді на таке повідомлення перед зверненням до суду, а також не підтверджено неможливість або неналежність захисту інтересів держави Харківською міською радою самостійно. Зазначив, що прокурором не визначено, на захист якого саме інтересу держави вона виступає, та її участь у процесі призводить до порушення принципу рівності сторін.

За таких обставин просив позовну заяву заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини першої

статті 257 ЦПК України.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2019 року позовну заяву заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради - залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована відсутністю підстав для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу прокурора Харківської області задоволено. Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2019 року скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, враховуючи нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом, прокурор мав право звернутися до суду з цим позовом, тому висновок суду першої інстанції щодо залишення позовної заяви прокурора без розгляду є необґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що прокурор, який звернувся з позовною заявою, не довів обставин порушення інтересів держави у справі та неможливість Харківської міської ради самостійно здійснювати захист власних інтересів. Суд неправильно застосував норми процесуального права, а також висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 грудня

2018 року у справі № 922/901/17, від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 910/6814/17, на які посилаються відповідачі у відзиві на апеляційну скаргу. Крім того суд апеляційної інстанції не навів мотивів відступу від висновків Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У серпні 2019 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури

№ 3 звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів та просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати по 104 558 грн 76 коп. з кожної.

В обґрунтування підстав для звернення до суду в інтересах міської ради прокурор посилалась на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці, якою вони користуються без укладення договору оренди землі, у зв`язку з чим значні грошові кошти від сплати орендної плати не отримує бюджет міської ради, що порушує інтереси територіальної громади в частині можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання доходу, який може бути використаний для задоволення потреб територіальної громади.

Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по 1/2 частині нежитлової будівлі загальною площею 817,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договорів дарування від 11 жовтня 2013 року, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. за № 3554 та № 3557 (а. с. 34).

На підставі рішення 29 сесії Харківської міської ради 6 скликання

від 25 грудня 2013 року №1384/13 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова площею, орієнтовно, 0,26 га за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування нежитлової будівлі літ. «О-І» (склад) та на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова площею, орієнтовно, 0,26 га за вказаною адресою для обслуговування нежитлової будівлі літ. «О-І» (склад) (а. с. 27).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Департаменту земельних відносин Харківської міської ради із заявами щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, однак не надали необхідний перелік документів, зокрема, довідку з податкової інспекції про відсутність заборгованості з платежів за земельну ділянку та акт обстеження земельної ділянки, як вбачається з листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 19 квітня 2017 року за № Б-8-10455/1-17.08-39

(а. с. 30).

У зв`язку з чим, згідно інформації Департаменту земельних відносин Харківської міської ради № 7947/0/225-17 від 11 грудня 2017 року договори оренди землі (згідно з доданою до листа план-схемою) по

АДРЕСА_2 не укладені; рішень міської ради щодо надання у користування та рішень щодо продажу земельної ділянки за вищевказаною адресою не приймалось (а. с. 31).

Згідно інформації Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані платниками земельного податку за земельні ділянки площею 0,041685 га кожна по АДРЕСА_2 , та сплачують його належним чином протягом 2016-2018 років (а. с. 35).

16 листопада 2017 року головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , та встановлено що зазначена земельна ділянка площею, орієнтовно, 0,2600 га, не огороджена, використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «О-1», про що складено відповідний акт (а. с. 23-24).

Відповідно до розрахунку безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки площею 0,2600 га у період з 01 серпня 2016 року по

31 липня 2019 року, здійсненого Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають стягненню грошові кошти у розмірі по 104 558 грн 76 коп. з кожної.

27 листопада 2017 року Департаментом територіального контролю Харківської міської ради направлено на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 попередження, в якому зазначено, що Департаментом виявлено факт використання ними земельної ділянки з порушенням вимог земельного законодавства, що призводить до недоотримання коштів у вигляді плати за землю бюджетом міста, та повідомлено про необхідність погашення заборгованості (а. с. 32).

Однак, Харківською міською радою з часу встановлення факту порушень вимог законодавства при використанні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, а саме з листопада 2017 року, не вживались заходи щодо захисту у судовому порядку порушених прав з метою стягнення з відповідачок безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі орендної плати.

09 серпня 2019 року заступник директора Департаменту територіального контролю виконавчого комітету Харківської міської ради на лист Харківської місцевої прокуратури № 3 за № 04-24-2095 вих. 19 від 30 липня 2019 року про надання інформації щодо вжиття заходів правового реагування шляхом звернення до суду із позовними заявами до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності по

АДРЕСА_1 , надав відповідь, що заходи правового реагування не вживалися, оскільки матеріали перевірки щодо законності використання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельної ділянки за вказаною адресою направлені на адресу прокуратури Харківської області листом

від 12 березня 2019 року № 3805/0/226-19 у зв`язку із неможливістю Харківської міської ради сплатити значно великі суми судового збору за подання позовних заяв майнового характеру. Одночасно повідомлено, що у разі подання прокуратурою суду позовних заяв в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 співробітниками Департаменту буде забезпечена участь у цих судових провадженнях у вказаній справі (а. с. 36).

На виконання частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Харківською місцевою прокуратурою № 3 повідомлено Харківську міську раду про вжиття заходів представницького характеру у її інтересах, а саме

15 серпня 2019 року Харківська місцева прокуратура № 3 звернулась до голови Харківської міської ради Кернеса Г. А. з повідомленням про встановлення прокуратурою порушення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимог чинного законодавства під час використання землі під об`єктом нерухомості та про намір пред`явити позов до Фрунзенського районного суду м. Харкова (а. с. 37-38).

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що з відповідним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з цим же предметом та з цих же підстав Харківська міська рада до суду не зверталась та не заперечувала проти звернення прокурора до суду в її інтересах.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3

частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року

№ 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня

2018 року у справі № 806/1000/17.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, з наведених вище положень законодавства вбачається, що прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 квітня 2019 року, справа № 924/349/18.

Відповідно до статей 5 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

За приписами статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

В силу частин третьої та п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі статтями 13 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і законами України.

Відповідно до положень Конституції України право комунальної власності територіальної громади захищається державою на рівних умовах з правом власності інших суб`єктів.

У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження» визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Враховуючи наведене вище, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 лютого

2019 року, справа № 915/20/18.

Згідно з частиною п`ятою статті 175 ЦПК України у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Як вбачається з позовної заяви, прокурором згідно вимог частини четвертої статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви обґрунтовано неналежне здійснення захисту державних інтересів уповноваженим органом у спірних правовідносинах (тобто, наведено підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтовано, у чому, з її погляду, полягає порушення цих інтересів (тобто наведено підстави позову).

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції вказав, що прокурор не надає доказів на підтвердження підстав представництва, а саме, нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави органом, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема, повноважень органів прокуратури, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

До подібних висновків дійшли Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження

№ 14-104цс19; Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 вересня 2019 року, справа

№ 495/10988/17, провадження № 61-29св19.

В свою чергу, Харківська міська рада проти подання прокурором позову в її інтересах не заперечувала, не висловлювала ініціативи щодо звернення до суду з власним позовом на захист інтересів територіальної громади, мотивуючи це відсутністю грошових коштів для сплати судового збору,свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловила, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила, водночас не спростувала й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що враховуючи нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом, прокурор мав право звернутися до суду з цим позовом, тому висновок суду першої інстанції щодо залишення позовної заяви прокурора без розгляду є необґрунтованим.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Н. Ю. Сакара

Є. В. Синельников