№ 645/5845/18

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 645/5845/18

провадження № 61-1547св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Науково-дослідний, проектно-конструкторський та технологічний інститут мікрографії,

тертя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 13 серпня 2019 року у складі судді Бондарєвої І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П.,

Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Науково-дослідного, проектно-конструкторського та технологічного інституту мікрографії, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 03 березня 2012 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду начальника відділу розробки нормативних документів та актуалізації бази даних Державного реєстру ПНО науково-дослідного, проектно-конструкторського та технологічного інституту мікрографії.

01 березня 2015 року позивач переведений на посаду завідувача відділу досліджень, розробки нормативних документів та актуалізації бази даних Державного реєстру ПНО.

31 серпня 2018 року наказом № 139/к позивача звільнено з займаної посади у зв`язку з ліквідацією структурного підрозділу, згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України, про що зроблено запис у трудовій книжці.

Вказане звільнення вважає незаконним та безпідставним, оскільки відповідачем було грубо порушено вимоги законодавства при прийнятті наказу від 21 червня 2018 року № 22-о/д «Про ліквідацію структурного підрозділу», відділ досліджень, розробки нормативних документів та актуалізації бази даних Державного реєстру ПНО, завідувачем якого був позивач, не був ліквідований, а лише відбулися зміни внутрішньої (організаційної структури) НДІ мікрографії.

Позивач не може бути звільнений, оскільки він є викривачем у розумінні частини першої статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», так як 02 липня 2018 року ним була подана заява до Харківської місцевої прокуратури № 3 про неправомірні дії щодо привласнення грошових коштів НДІ мікрографії. За даним фактом до ЄРДР внесено відомості про вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України, та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні

№ 42018221050000096. Таким чином, наказ про ліквідацію є «інструментом» у боротьбі з працівниками відділу на грунті особистої неприязні. При цьому відділ був ліквідований саме на етапі виконання науково-дослідної роботи, яка повинна була виконуватись протягом 2018-2019 років, без обговорення на науково-технічній раді.

ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ від 31 серпня 2018 року № 139/к про його звільнення з посади завідувача відділу досліджень, розробки нормативних документів та актуалізації бази даних Державного реєстру ПНО НДІ мікрографії та поновити на зазначеній посаді; стягнути з НДІ мікрографії на його користь заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 13 серпня

2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що звільнення позивача відбулось з дотриманням норм КЗпП України. Доказів протилежного позивачем не надано.

Постановою Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 13 серпня

2019 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

15 січня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 13 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачу не пропонувались наявні на підприємстві посади і позивач не відмовлявся від їх.

Судами не здійснено повну, всебічну та об?єктивну оцінку доказів.

Доводи інших учасників справи

18 лютого 2020 року Науково-дослідний, проектно-конструкторський та технологічний інститут мікрографії через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити без змінрішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 13 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Фрунзенського районного суду міста Харкова.

У лютому 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 13 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається судами встановлено, що ОСОБА_1 з

03 грудня 2012 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи з 01 січня 2015 року на посаді завідувача відділу досліджень, розробки нормативних документів та актуалізації бази даних Державного реєстру ПНО НДІ мікрографії на підставі наказу № 26/к від 27 лютого

2015 року.

20 червня 2018 року Головою Держаної архівної служби України був затверджений штатний розпис НДІ макрографії, який вводиться в дію з

01 вересня 2018 року.

У зв`язку з необхідністю оптимізації робочого процесу та усунення дублювання функцій поміж структурними підрозділами у частині виконання робіт з розвитку Державних реєстрів, розробки нормативних документів СФД та на підставі погодженої і затвердженої Головою Держаної архівної служби України 20 червня 2018 року штатного розпису НДІ мікрографії директором НДІ мікрографії ОСОБА_2 видано наказ від 21 червня 2018 року № 22-о/д «Про ліквідацію структурного підрозділу».

Про майбутнє вивільнення працівників НДІ макрографії відповідачем до Центру зайнятості надіслана Звітність, Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (форма № 4-ПН), де зазначено, що відповідачем передбачено з

01 вересня 2018 року вивільнити 8 працівників відділу досліджень, розробки нормативних документів та актуалізації бази даних Державного реєстру ПНО, а саме: завідувач відділу; заступник завідувача відділу; науковий співробітник; молодший науковий співробітник; провідний інженер-технолог; інженер технолог І категорії; інженер технолог

ІІ категорії - 2 особи.

Згідно даних про Структуру НДІ макрографії, затвердженої директором НДІ макрографії та погодженої головою Державної архівної служби України, станом на 18 січня 2018 року та на 19 червня 2018 року, після ліквідації відділу досліджень, розробки нормативних документів та актуалізації бази даних Державного реєстру ПНО загальна кількість штатних одиниць НДІ мікрографії залишилась не змінною (70), за рахунок появи нової посади секретаря (1) та збільшення кількості посад у відділі досліджень, розробки перспективних та удосконалення традиційних технологій формування

СФД - з 10 до 11 штатних одиниць, у відділі досліджень, розробки нормативних, конструкторської та проектної документації на об`єкти будівництва у сфері СФД - з 8 до 9 штатних одиниць, у відділі досліджень, розробки нових інформаційних технологій, комп`ютерних систем та ведення державних стандартів - з 9 до 13 штатних одиниць, в експлуатаційно-технічному відділі - з 10 до 11 штатних одиниць.

22 червня 2018 року ОСОБА_1 попереджено про наступне скорочення та запропоновано посаду провідного інженера-технолога відділу досліджень, розробки перспективних та удосконалення традиційних технологій формування СФД, яка відповідає його фаху.

Від підпису на попередженні ОСОБА_1 відмовився, у зв`язку з чим комісією в складі Юревич Є. В., Дорошенко Г. А., Афанасьєвої О. М.,

Поліщук В. В., Тарасової Т. С., Баранцевої Н. О. було складено акт

від 22 червня 2018 року.

Згідно довідки про вакантні посади НДІ мікрографії, станом на 22 червня 2018 року у відповідача мається 13 вакантних посад, з яких: секретар-1; провідний економіст з планування та моніторингу відділу 03-1; провідний бухгалтер бахгалтерії-1; провідний інженер-технолог відділу 11-1; інженер-технолог І категорії відділу 11-1; інженер-технолог І категорії відділу 13-1; провідний архітектор відділу 21-1; молодший науковий співробітник відділу 32-1; провідний - інженер програміст відділу 32-1; слюсар по ремонту та обслуговуванню технологічного обладнання та електрообладнання ІV розряду відділу 41-1; водій автотранспортних засобів відділу 41-1; слюсар по ремонту та обслуговуванню водопровідних та каналізаційних систем ІV розряду відділу 41-1.

У зв`язку з відмовою позивача від отримання попередження про звільнення та від посади інженера-технолога, відповідачем 16 липня 2019 року за місцем проживання ОСОБА_1 рекомендованим листом направлено копії наказу № 22-о/д від 21 червня 2018 року «Про ліквідацію структурного підрозділу», попередження від 22 червня 2018 року про наступне скорочення з пропозицією працевлаштування, а також повідомлення про усі 13 наявні вільні посади, які його можуть зацікавити. Вказане повідомлення повернуто без отримання, за закінченням терміну зберігання.

Наказом від 31 серпня 2018 року № 139-к завідувач відділу досліджень, розробки нормативних документів та актуалізації бази даних Державного реєстру ПНО ОСОБА_1 . звільнений 31 серпня 2018 року з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку ліквідацією структурного підрозділу, з виплатою державної допомоги згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та вихідної допомоги, згідно статті 44 КЗпП України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що звільнення позивача відбулось з дотриманням норм КЗпП України. Доказів протилежного позивачем не надано. При цьому, суди дійшли висновку, що ОСОБА_1 був повідомлений про всі наявні вакантні на підприємстві, від яких позивач відмовився.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно зі статтею 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, зазначено, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільняється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

У правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, зазначено, що, оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відповідно до пункту 3 статті 62 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно зі статтею 13 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованою Україною 04 лютого 1994 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема інформацію про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, та строк, протягом якого їх буде проведено.

Проте апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, зробивши висновок про належне повідомлення позивача про наявність вакантних посад на підприємстві від яких він відмовився, дійшов неправильного висновку про обізнаність ОСОБА_1 про них, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про належне повідомлення позивача про наявність вакантних посад на підприємстві та про його відмову від них. Та обставина, що підприємство направляло поштою ОСОБА_1 листа з наявними вакантними посадами на підприємстві, яке повернулося відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання» не є, в розумінні КЗпП України, доказом про виконання роботодавцем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України про обов?язкове працевлаштування працівника, що вивільняється.

За таких обставин слід дійти висновку про те, що суд апеляційної інстанції не перевірив чи були запропоновано позивачеві всі вакантні посади на підприємстві або на інших структурних підрозділах підприємства та чи може позивач, враховуючи його спеціальність, займати такі посади.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, у порушення вимог статей 258 265 381 ЦПК України суд апеляційної інстанції на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув; не встановив в повному обсязі фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; не врахував норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, не перевіривши при цьому аргументи, наведені в апеляційній скарзі належним чином.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що постанова Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який повинен урахувати викладене й залежно від установленого вирішити спір.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило