№ 645/6898/15-ц

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа №645/6898/15-ц

провадження №61-3451св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про визначення частки кожного зі співвласників у спільній сумісній власності, встановлення порядку користування майном (квартирою), розподіл особового рахунку, усунення перешкод у праві користування майном та вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 березня

2020 року ОСОБА_6 та постанову Харківського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Кругової С. С.,

Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

третя особа - ОСОБА_5 ,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 звернулися до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просили:

змінити правовий режим майна з спільної сумісної власності, припинивши його, на спільну часткову власність, визначивши

по ј частки кожному співвласнику квартири

АДРЕСА_1 ;

визначити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : виділити в користування

ОСОБА_2 кімнату, площею 11,6 кв. м; виділити в користування ОСОБА_1 кімнату, площею 18,5 кв. м; виділити в користування ОСОБА_3 кімнату, площею 11,1 кв. м; виділити в користування ОСОБА_4 кімнату, площею 12,7 кв. м; коридор, площею 9,9 кв. м, вбиральню, площею 1,1 кв. м, кухню, площею 8,3 кв. м, ванну площею 2,6 кв. м залишити у спільному користуванні;

усунути перешкоди у здійсненні права користування їх частками майна у квартирі АДРЕСА_1 шляхом вселення;

розподілити особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_1 .

2. Позовна заява мотивована тим, що сторони у справі

є співвласниками квартири

АДРЕСА_1 , загальною площею 81,6 кв. м, житловою - 53,9 кв. м,

яка складається з чотирьох кімнат площею 11,6 кв. м, 11,1 кв. м,

18,5 кв. м, 12,7 кв. м,

3. Спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

4. Витрати по оплаті комунальних послуг несуть позивачі.

5. З 2015 року позивачі позбавлені можливості користуватися своїм майном (квартирою та речами, що в ній знаходяться), оскільки відповідач чинить їм перешкоди.

6. Відповідач у добровільному порядку відмовився встановити порядок користування спільною квартирою, розділити особовий рахунок, та нести окремо витрати за користування комунальними послугами.

7. Посилаючись на викладені обставини, позивачі просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 березня

2020 року позов задоволено частково. Змінено правовий режим майна зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність, визначено

по ј частки кожному співвласнику квартири

АДРЕСА_1 . Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : виділено у користування ОСОБА_2 на її ј частку у спільній частковій власності кімнату площею 11,6 кв. м; виділено у користування

ОСОБА_1 на його ј частку у спільній частковій власності кімнату площею 18,5 кв. м; виділено у користування ОСОБА_3 на її ј частку у спільній частковій власності кімнату площею 11,1 кв. м; коридор площею 9,9 кв. м, вбиральню площею 1,1 кв. м, кухню площею 8,3 кв. м, ванну площею 2,6 кв. м залишено у спільному користуванні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

9. Рішення суду першої інстанції в частині зміни правового режиму майна зі спільної сумісної власності, шляхом його припинення, на спільну часткову власність, з визначенням по ј частці кожному співвласнику спірної квартири та визначення порядку користування спірною квартирою, за запропонованим позивачами варіантом мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

10. Місцевий суд указав, що право власності на квартиру сторони набули на підставі статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», та їх частки у квартирі є рівними, кожен з них є власником 1/4 частки квартири. Визначення порядку користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, не припиняє право спільної часткової власності співвласників, тому що такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них.

11. При встановленні порядку користування житловим приміщенням кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина приміщення з урахуванням його частки в праві спільної власності на майно. Разом із тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

12. Постановою Харківського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 березня 2020 року залишено без змін.

13. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи і дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14. У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, позовну заяву залишити без розгляду і закрити провадження, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не застосували положення пунктів З, 5, 6, 7 частини третьої статті 175, пунктів 2, 9, 10 частини першої, частини другої, частини третьої статті 176, частини четвертої, частини п`ятої, частини сьомої статті 177, пункту 8 частини першої статті 257, пункту 2 частини першої статті 255, частини першої статті 377 ЦПК України, а також частини першої, частини другої статті 369, частини першої, частини другої статті 370, частини першої, другої, третьої статті 372 ЦК України.

16. Висновок експертизи, яким керувались суди під час вирішення спору є неналежним доказом, оскільки експертиза проведена з порушенням норм чинного законодавства та є незаконною.

17. Висновки судів щодо дотримання балансу інтересів усіх сторін не відповідають дійсності.

18. Судами не враховано, що в законодавстві визначення частки співвласника майна визначається лише виділом або поділом в натурі, а у даному випадку у спірній квартирі таке виділення є неможливим, а отже порядок володіння та користування здійснюється лише за домовленістю співвласників.

19. Судовими рішеннями погіршено належні умови проживання відповідача, установлений ними порядок користування не відповідає частці у праві спільної власності, позбавили відповідача права володіння та користування майном, яке поширювалось на всю квартиру. Суд порушив встановлені нормативи, позбавив відповідача права на безпечне проживання у квартирі.

20. Суд не надав першочергового вибору користування майном відповідачу, який є одноособовим користувачем даної квартири протягом багатьох років, а порядок, про встановлення якого ставлять питання позивачі, не відповідає дійсності. Суди протиправно зменшили частку відповідача у спільній сумісній власності та установили її у розмірі, який не відповідає реальній частці у спільному майні.

21. Суди незаконно поділили неподільне майно та не врахували відсутність згоди усіх співвласників на такий поділ, чим порушили положення статті 358 ЦК України, оскільки підмінили домовленість між співвласниками своїм рішенням та постановою, незаконно визначили порядок користування, який також повинен визначатися лише за згодою співвласників, оскільки в даному випадку квартира неподільна та визначення порядку користування обмежує, погіршує умови проживання та користування квартирою, а отже співвласники повинні домовитись про порядок самостійно, їх домовленість не може підмінити суд.

22. Суди попередніх інстанцій порушили положення статей 367 370 372 364 358 ЦК України та не врахували, що виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, не є правом, що самостійно реалізується особою, яка бажає виділу, а має здійснюватися на підставі укладеного між усіма співвласниками договору.

23. Позивачі не надали жодного доказу на підтвердження порушення їх прав відповідачем.

24. Заявник вказує на відсутність права власності сторін на спірну квартиру та неможливість поділу спірної квартири, відсутність документів, що підтверджують повноваження представника позивачів, а також на те, що в порушення статті 267 ЦПК України, суд не вирішив порядок виконання рішення, а саме: не встановлено, хто саме і коли повинен здійснити державну реєстрацію нової форми власності.

25. Позивачами при зверненні до суду не у повній мірі сплачено судовий збір та не визначено розмір його оплати, а саме: судовий збір сплачено тільки одним позивачем, а позов подано трьома позивачами.

26. Судом не вирішено питання про відшкодування судових витрат, пов`язаних з подачею апеляційної та касаційної скарг відповідачем з урахуванням скасованих попередніх судових рішень.

Доводи інших учасників справи

27. У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив

ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на касаційну скаргу відповідача.

28. Вказаний відзив колегія суддів не приймає до уваги, оскільки він не відповідає вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України, а саме не містить доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29. Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

30. Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4

є співвласниками квартири

АДРЕСА_1 , житловою площею 53,9 кв. м, загальною - 81,6 кв. м,

яка складається з чотирьох житлових кімнат площею 11,6 кв. м,

11,1 кв. м, 18,5 кв. м, 12,7 кв. м.

32. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 29 січня

1999 року № 6157 вищезазначена квартира належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, частки у свідоцтві не визначені.

33. Згідно технічного паспорту, спірна квартира АДРЕСА_2 , загальною площею

81,6 кв. м, житловою - 53,9 кв. м, складається з чотирьох житлових кімнат: «2» площею 11,6 кв. м, «3» площею 11,1 кв. м, «4» площею

18,5 кв. м, «7» площею 12,7 кв. м, коридору «1» площею 9,9 кв. м, вбиральні «11» площею 1,1 кв. м, кухні «7» площею 8,3 кв. м, ванної кімнати «10» площею 2,6 кв. м, вбудованої шафи 1,4 кв. м, лоджії

8,8 кв. м.

34. Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи

від 18 квітня 2016 року експертом запропоновано два варіанти встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 з відступом від часток співвласників.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

35. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

36. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

37. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

38. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

39. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

40. Між сторонами, як співвласниками у праві спільної власності, виник спір щодо порядку користування приміщеннями в квартирі, яка належить їм на праві спільної сумісної власності.

41. Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року» (далі - Конвенція), Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316 317 319 321 ЦК України).

42. За приписами статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання інших членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

43. Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

44. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

45. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (стаття 368 ЦК України).

46. За частиною першою статті 356, частиною першою статті 357 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

47. Спірна квартира сторонам у справі належить на праві спільної сумісної власності. Частки співвласників не визначені.

48. Матеріали справи не містять відомостей про домовленість сторін щодо розміру їх часток у майні.

49. Частиною третьою статті 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

50. Згідно зі статтею 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

51. Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

52. Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

53. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

54. Відповідно до статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

55. Згода про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю між співвласниками не досягнута.

56. У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

57. При встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири) з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

58. Встановлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них.

59. Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, від якого не відійшов Верховний Суд у постанові від 31 липня 2019 року у справі

№ 127/7320/13 (провадження № 61-18125св18).

60. З аналізу змісту частини третьої статті 358 ЦК України можна дійти висновку, що надання співвласнику у користування частини майна має ґрунтуватися на встановленні відповідності між розміром частки в праві спільної часткової власності, та часткою того майна, надання якого у користування вимагає такий співвласник. За домовленістю співвласників, може бути допущений відступ від засади відповідності між розміром частки у праві та розміром частки у майні.

61. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

62. Звертаючись з цим позовом, позивачі, серед іншого, просили виділити в користування відповідача ОСОБА_4 кімнату, площею 12,7 кв. м.

63. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

64. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності, між ними існує спір щодо користування цим майном і поділ квартири з виділенням часток в натурі є неможливим та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зміни правового режиму спірного майна зі спільної сумісної власності (його припинення) на спільну часткову власність із визначенням за кожним співвласником по ј частки у спірному майні та визначення порядку користування квартирою між співвласниками.

65. При визначенні порядку користування спірною квартирою між співвласниками, суд узяв до уваги запропонований позивачами варіант, який враховує інтереси усіх співвласників та є найбільш наближеним до належних їм ідеальних часток у власності, та відповідає порядку користування квартирою, який склався фактично.

66. Разом із тим, суди попередніх інстанцій не вирішили питання щодо передачі відповідачу в користування конкретної частини квартири (кімнати), з урахуванням його частки в праві спільної власності на квартиру.

АДРЕСА_3 . Згідно технічного паспорту, спірна квартира АДРЕСА_2 , загальною площею

81,6 кв. м, житловою - 53,9 кв. м, складається з чотирьох житлових кімнат: «2» площею 11,6 кв. м, «3» площею 11,1 кв. м, «4» площею

18,5 кв. м, «7» площею 12,7 кв. м, коридору «1» площею 9,9 кв. м, вбиральні «11» площею 1,1 кв. м, кухні «7» площею 8,3 кв. м, ванної кімнати «10» площею 2,6 кв. м, вбудованої шафи 1,4 кв. м, лоджії

8,8 кв. м.

68. Виходячи з житлової площі спірної квартири, на кожного співвласника має припадати приблизно 13,5 кв. м (53,9:4).

69. Колегія суддів вважає, що відповідачу ОСОБА_4 слід виділити в користування кімнату, площею 12,7 кв. м, що відповідатиме його частці у праві спільної власності на квартиру (відхилення у площі на 0,8 кв. м є незначним).

70. Установлений порядок користування спірною квартирою: позивачам кімнати площами 11,1 кв. м, 11,6 кв. м, 18,5 кв. м та відповідачу -

12,7 кв. м, у цьому конкретному випадку відповідатиме справедливому балансу інтересів усіх співвласників цього нерухомого майна відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

71. Посилання у касаційній скарзі на відсутність права власності у сторін на спірну квартиру спростовується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про право власності на житло від 29 січня 1999 року, виданим Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради.

72. Аргументи заявника щодо неможливості поділу спірної квартири є необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи позивачі уточнили позовні вимоги та просили саме визначити порядок користування квартирою та не ставили питання про її поділ чи виділення частки в натурі.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

73. Згідно із пунктами 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

74. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

75. Відповідно до положень статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

76. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

77. Колегія суддів приходить до висновку, що ухвалені у справі судові рішення підлягають зміні шляхом доповнення резолютивної частини рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 березня

2020 року пунктом наступного змісту: «виділити в користування ОСОБА_4 , якому належить ј частка у спільній частковій власності, кімнату площею 12,7 кв. м».

78. В іншій частині ухвалені у справі судові рішення залишити без змін, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Керуючись статтями 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 березня

2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року змінити.

Абзац 3 резолютивної частини рішення Фрунзенського районного суду

м. Харкова від 11 березня 2020 року доповнити пунктом наступного змісту: «виділити в користування ОСОБА_4 , якому належить ј частка у спільній частковій власності, кімнату площею

12,7 кв. м».

В іншій частині рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова

від 11 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук