№ 646/1828/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 року

м. Київ

справа № 646/1828/19

провадження № 61-9843св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк»,

третя особа - державний реєстратор Філії Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Харківської області Максіменко Марина Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» на рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 червня 2021 року у складі судді Єжова В. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ»), третя особа - державний реєстратор Філії Комунального підприємства (далі - КП) «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Харківської області Максіменко М. О., про визнання рішення про реєстрацію права власності незаконним, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовну заяву обґрунтував тим, що йому на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 .

Після ознайомлення його представника із матеріалами справи № 646/3982/17 про виселення його та членів його родини із вказаного будинку, та звернувшись до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності дізнався, що 03 травня 2017 року Державним реєстратором Філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Харківської області Максіменко М. О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний № 35061834 від 03 травня 2017 року, прийняте на підставі іпотечного договору № 6511299, серія та номер 2563, виданий 12 серпня 2008 року, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Погрібна Т. П., вимога про прийняття предмету іпотеки у свою власність, серія та номер: 61-572/1, виданий 02 листопада 2015 року, видавник: АТ «ПУМБ Банк»: Повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: б/н виданий 24 листопада 2015 року, видавник: Укрпошта; кредитний договір, серія та номер 6510475, виданий 12 серпня 2008 року.

Зазначав, що на підставі вказаного власником його будинку стало АТ «ПУМБ». Водночас державний реєстратор допустив перереєстрацію права власності на житло, на яке, на момент прийняття відповідного рішення державним реєстратором, розповсюджувалась дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого на забезпечення кредитів в іноземній валюті». Так, 07 червня 2014 року набув чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього закону не може бути примусово стягнете (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно (вказані обставини підтверджуються довідкою про зареєстрованих у спірному будинку осіб, оригінал якої знаходиться у справі № 646/3982/17 Червонозаводського районного суду м. Харкова); загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140, кв. м. для квартири та 250,00 кв. м для житлового будинку (ці обставини підтверджуються змістом договору іпотеки). Вказаний закон був чинний і на момент вчинення оскаржуваних реєстраційних дій.

Переконував, що за наслідками прийняття оскаржуваного рішення державним реєстратором Максименко М. О. фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену вищевказаним Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого на забезпечення кредитів в іноземній валюті».

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірними та скасувати рішення державного реєстратора Філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Харківської області Максіменко М. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний № 35061834 від 03 травня 2017 року, прийняте на підставі іпотечного договору № 6511299, серія та номер 2563, виданий 12 серпня 2008 року, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Погрібна Т. П., яким проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «ПУМБ»; скасувати реєстраційний запис державного реєстратора Філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Харківської області Максіменко М. О. від 03 травня 2017 року № 20271421 про право власності, на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «ПУМБ» поновивши відомості в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що передували скасованим записам.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірним та скасовано рішення державного реєстратора філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Харківської області Максіменко М. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний № 35061834 від 03 травня 2017 року, прийняте на підставі іпотечного договору № 6511299, серія та номер 2563, виданий 12 серпня 2008 року, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Погрібна Т. П., яким проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «ПУМБ». Скасовано реєстраційний запис державного реєстратора Філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Харківської області Максіменко М. О. від 03 травня 2017 року № 20271421 про право власності, на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «ПУМБ» з поновленням відомостей в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що передували скасованим записам. Стягнуто з АТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при зверненні до суду, у сумі 1 536,80 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає критеріям, визначеним підпунктом 1 пункту 1 Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні оскаржуваної державної реєстрації права власності на вказане майно за АТ «ПУМБ».

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що іпотекодержателем не надано належного підтвердження виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, що унеможливило встановлення державним реєстратором завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому, державна реєстрація права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «ПУМБ» проведена з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку № 1127.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року апеляційну скаргу АТ «ПУМБ» задоволено частково. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 червня 2021 року в частині скасування запису державного реєстратора Філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Харківської області Максіменко М. О. від 03 травня 2017 року № 20271421 про право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «ПУМБ» та поновлення відомостей в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано та відмовлено у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 . Припинено право власності АТ «ПУМБ» на житловий будинок АДРЕСА_1 . В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про скасування запису державного реєстратора та про поновлення відомостей в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про спірний об`єкт нерухомого майна і ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що на час ухвалення оскаржуваного рішення у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, а тому обраний позивачем та застосований судом спосіб захисту не відповідає вимогам закону та є неефективним.

Водночас залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне нерухоме майно, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи цей спір, встановивши обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дослідивши наявні у справі докази, дав їм належну правову оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції в цій частині та не впливають на його законність.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У червні 2023 року АТ «ПУМБ» із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 червня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 06 червня 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, та у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 761/16488/19, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, заявник посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України «Про виконавче провадження» у сукупності та взаємозв`язку з Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник зазначає, що судами ухвалено судові рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не врахували, що мораторій на звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», поширюється лише на випадки примусового відчуження такого майна без згоди власника, однак у договорі іпотеки позивач як власник спірного майна надав свою добровільну згоду на передачу предмета іпотеки у власність банку в рахунок погашення боргу, зокрема і у позасудовому порядку шляхом перереєстрації;

- помилково вважали, що позивач та його родина використовували спірне нерухоме майно як постійне місце проживання;

- не звернули уваги на те, що те, що 02 листопада 2015 року заявник направляв позивачу вимогу № 61-572/1 про усунення порушень основного зобов`язання, яку позивач отримав 09 листопада 2015 року, однак протягом тридцятиденного строку зобов`язання перед заявником не виконав.

Також у касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд своєю постановою безпідставно припинив право власності АТ «ПУМБ» на житловий будинок АДРЕСА_1 , оскільки такої позовної вимоги у процесі розгляду цієї справи позивач не заявляв.

Крім того, у касаційній скарзі зазначено клопотання АТ «ПУМБ» про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 червня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, а також клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу АТ «ПУМБ» від інших учасників справи не надійшли.

Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга АТ «ПУМБ» не містить доводів щодо оскарження рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 червня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року в частині у частині вирішення позовних вимог про скасування запису державного реєстратора, а також про поновлення відомостей в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про спірний об`єкт нерухомого майна, то оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині Верховним Судом не переглядаються.

Отже, рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 червня 2021 року та постанова Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року переглядається Верховним Судом, лише в частині розгляду позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне нерухоме майно.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 03 липня 2023 року касаційну скаргу АТ «ПУМБ» на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 червня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2023 року поновлено АТ «ПУМБ» строк на касаційне оскарження рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 червня 2021 року та постанови Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «ПУМБ» з підстав визначених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Червонозаводського районного суду міста Харкова матеріали цивільної справи № 646/1828/19; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У серпні 2023 року матеріали справи № 646/1828/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 серпня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» (правонаступником якого є АТ «ПУМБ») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6510475, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти у сумі 52 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язався повернути суму кредиту зі сплатою 14,49 % річних до 12 серпня 2015 року включно.

З метою забезпечення позичальником прийнятих зобов`язань, 12 серпня 2008 року між сторонами вказаного кредитного договору укладено іпотечний договір № 6511299, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку житловий будинок загальною площею 120,7 кв. м, житловою площею 73,9 кв. м, адресою: АДРЕСА_1 , який належав йому на праві власності.

Згідно з пунктом 4.7 (4.7.1-4.7.3) договору іпотеки від 12 серпня 2008 року № 6511299 у разі виникнення у іпотекодателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки і порядку передбаченому чиним законодавством України. Зазначене застереження вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Водночас згідно з умовами вказаного договору, про прийняття Іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодавець зобов`язаний на письмову згоду іпотекодержателя добровільно звільнити предмет іпотеки.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2014 року у справі № 646/11637/13-ц за позовом ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 серпня 2008 року № 6510475, з урахуванням змін внесених рішенням Апеляційного суду Харківської області від 15 січня 2015 року, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» стягнуто 45 147,11 дол. США (еквівалент 360 860,85 грн) - заборгованості за кредитним договором, 20 826,35 дол. США (еквівалент 166 465,02 грн) - заборгованості за відсотками, 8 178,99 грн - пені та 1 720,00 грн судових витрат. У позові ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості ОСОБА_1 за цим кредитним договором відмовлено.

02 листопада 2015 року ПАТ «ПУМБ» направило ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_2 , вимогу, в якій повідомило позивача про наявність заборгованості за кредитним договором від 12 серпня 2008 року № 6510475 у сумі 92 372,43 дол. США та необхідність усунути вказані порушення зобов`язання за кредитним договором у 30 денний строк з моменту отримання цієї вимоги. Також зазначено, що у випадку невиконання боржником вказаної вимоги банку буде ініційована процедура звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, 24 листопада 2015 року ОСОБА_1 особисто отримав кореспонденцію від ПАТ «ПУМБ»

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 березня 2019 року за № 160002740 право власності на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 03 травня 2017 року державним реєстратором - Максіменко М. О. (філія КП «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Харківської області) за ПАТ «ПУМБ»

Правове обґрунтування

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині першій статті 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, а саме, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до вимог статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

У пункті 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,0 кв. м для квартири та 250,00 кв. м для житлового будинку.

У пункті 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Отже, до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем на підставі іпотечного застереження застосовуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо тимчасової заборони відчуження.

Зазначений висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), Верховним Судом у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 464/4325/19 (провадження № 61-6100св23) та ін.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого у нескасованій частині судового рішення погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає критеріям, визначеним підпунктом 1 пункту 1 Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні оскаржуваної державної реєстрації права власності на вказане майно за АТ «ПУМБ».

Аргументи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України «Про виконавче провадження» у сукупності та взаємозв`язку з Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у подібних правовідносинах, є необґрунтованими, оскільки практика суду касаційної інстанції щодо питання застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем на підставі іпотечного застереження (як способу погашення заборгованості за кредитним договором) є сталою. Зокрема, такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) і підстав для відступу від них немає.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 06 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16, та у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, є безпідставними з огляду на таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Так, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/1656/18, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання юрисдикції спору, дійшла висновку про те, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів, що виключає можливість розгляду справи за правилами адміністративного судочинства.

У постановах від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14 та від 06 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, Велика Палата Верховного Суду, також вирішуючи питання юрисдикції спору, дійшла висновку про те, що не є спором адміністративної юрисдикції спір з органом державної реєстраційної служби при оскарженні запису та рішення про право власності у разі, коли спірні правовідносини пов`язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди і виникають з договірних відносин, а тому мають вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16 у справі за позовом про визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивача та з належністю виконання договору іпотеки, то цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 за позовом про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Натомість у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій вирішували спір про визнання рішення про реєстрацію права власності незаконним, зобов`язання вчинити певні дії. Питання юрисдикції спору та добросовісності поведінки сторони не підіймали і суди не досліджували. Натомість, суди на основі аналізу наявних у справі доказів, яким вони надали належну оцінку, встановили, що житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , відповідав критеріям, визначеним підпунктом 1 пункту 1 Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні оскаржуваної державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за АТ «ПУМБ».

Отже, у наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про не врахування висновків судів касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставним.

Посилання у касаційній скарзі на те, що не врахували, що мораторій на звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», поширюється лише на випадки примусового відчуження такого майна без згоди власника, однак у договорі іпотеки позивач як власник спірного майна надав свою добровільну згоду на передачу предмета іпотеки у власність банку в рахунок погашення боргу, зокрема і у позасудовому порядку шляхом перереєстрації, Верховний Суд відхиляє оскільки вони зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Закону України «Про іпотеку» та суперечать усталеній судовій практиці у цій категорії справ.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали, що позивач та його родина використовували спірне нерухоме майно як постійне місце проживання, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, та у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а, від 03 листопада 2021 року у справі № 761/16488/19, є необґрунтованими з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції та на які посилається заявник у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули належної уваги на те, що 02 листопада 2015 року заявник направляв позивачу вимогу № 61-572/1 про усунення порушень основного зобов`язання, яку позивач отримав 09 листопада 2015 року, однак протягом тридцятиденного строку зобов`язання перед заявником не виконав, є слушними, однак вони не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання неправомірним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний № 35061834 від 03 травня 2017 року.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність встановлених у справі фактичних обставин та висновків, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга АТ «ПУМБ» підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо клопотання АТ «ПУМБ» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі АТ «ПУМБ» виклало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтувало необхідністю формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування норм Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України «Про виконавче провадження» у сукупності із Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в подібних правовідносинах.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

У справі, яка переглядається, заявник належним чином не мотивував наявність виключної правової проблеми.

За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання АТ «ПУМБ» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені у клопотанні аргументи не вказують про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 червня 2021 року у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник