№ 646/4546/19-ц

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа №646/4546/19

провадження № 61-7171св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Харківська місцева прокуратура № 5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Кіся П. В., Хорошевського О. М., у справі за позовом Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року Харківська місцева прокуратура № 5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 лютого 2019 року №156688298 право власності на нежитлову будівлю виробничого призначення літ. «А-1» загальною площею 498,8 кв. м на АДРЕСА_1 зареєстровано за

ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу № 28 та №31

від 14 січня 2014 року.

Крім того, за цією ж адресою розташовані нежитлові будівлі літ. «Р-1» загальною площею 389,6 кв. м та літ. «П-1» загальною площею 47.4 кв. м, які на підставі договорів купівлі-продажу №2810 та №2814 від 17 листопада 2016 року належать ОСОБА_3 .

Позивач вказував, що ОСОБА_3 листом від 10 лютого 2017 року надав свою згоду ОСОБА_1 на отримання кадастрового номеру та оформлення договору оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель виробничого призначення літ. «А-1», «П-1», «Р-1», які належать їм на праві власності.

На підставі цього листа ОСОБА_1 звернулася до Харківської міської ради із заявою від 23 березня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на

АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування вказаних нежитлових будівель, та рішенням 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 739/17 від 20 вересня 2017 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (цільове призначення - землі промисловості) на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,5380 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель виробничого призначення літ. «А-1», «П-1», «Р-1».

Однак проекти рішень щодо надання в користування спірної земельної ділянки Харківською міською радою не готувалися та відомості щодо права власності чи користування на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно не обліковуються.

Станом на травень 2019 року проект землеустрою ОСОБА_1 не розроблено та не затверджено, а спірна земельна ділянка використовується без виникнення права власності чи користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до Закону.

Окрім того, ані ОСОБА_3 , ані ОСОБА_1 не є суб`єктами плати у формі земельного податку або орендної плати за земельну ділянку

на АДРЕСА_1 .

Зазначив, що головним спеціалістом відділу самоврядного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради за використанням земель Федоровим В. В. вжиті заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки та складено акт обстеження від 10 квітня 2019 року, яким встановлено, що площа земельної ділянки за вказаною адресою, на якій розташовані належні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 об`єкти нерухомого майна, становить 0,5384 га, та ділянка використовується без виникнення права власності чи користування та без державної реєстрації цих прав.

Під час проведення обстеження встановлено, що спірна земельна ділянка огороджена парканом по всьому периметру з обмеженим вільним проходом/проїздом, є цілісним об`єктом, на території якого ведеться господарська діяльність; договору її оренди не укладено; орендна плата за її використання не сплачується.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради з урахуванням звіту з геодезичної зйомки вказаної земельної ділянки, розробленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Геодезично-вишукувальний центр», яким визначено межі, площу та конфігурацію земельної ділянки, здійснено розрахунок розміру безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати щодо частини земельної ділянки площею 2869,78 кв. м від загальної площі, яка становить 5384,00 кв. м.

Зазначив, що земельна ділянка огороджена парканом, здійснено її геодезичну зйомку та із застосуванням формули від розміру загальної площі земельної ділянки вирахувано розмір площі ділянки, яку саме використовує ОСОБА_1 , та яка становить 2869,78 кв. м.

Відповідно до розрахунку Харківської міської ради розмір орендної плати на місяць, який підлягав сплаті ОСОБА_1 , що складається з нормативної грошової оцінки, ставки річної орендної плати, коефіцієнтів складних інженерно-геологічних умов та розміру земельної ділянки, відсотку строку оренди, за період з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2016 року становив 8740,20 грн; з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року - 15 441,14 грн; з 01 січня 2018 року по 31 липня 2018 року - 15 441,14 грн; з 01 серпня

2018 року по 30 червня 2019 року - 23 161,71 грн.

Таким чином, за період з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2016 року розмір недоотриманих місцевим бюджетом доходів склав 52 441,20 грн; з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року - 185 293,64 грн; з 01 січня 2018 року по 31 липня 2018 року - 108 087,98 грн; з 01 серпня 2018 року по 30 червня 2019 року - 254 778,81 грн, а всього - 600 601, 63 грн.

Зазначив, що спірна земельна ділянка належить територіальній громаді

м. Харкова на праві комунальної власності, отже територіальна громада є власником збережених ОСОБА_1 коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою.

Вказав, що відповідач зберігає кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою, за відсутності укладеного договору, тим самим збільшує вартість власного майна, а Харківська міська рада втрачає належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати відповідачкою за її рахунок.

З моменту отримання права власності ОСОБА_1 на зазначену нежитлову будівлю і до теперішнього часу Харківська міська рада не звернулася до суду з позовом та не вжила інших відповідних заходів щодо стягнення з ОСОБА_1 неотриманої орендної плати за землю, що свідчить про неналежне здійснення органом місцевого самоврядування захисту порушених інтересів держави в особі територіальної громади м. Харкова та наявність підстав для звернення прокурора до суду з позовом.

Посилаючись на зазначені підстави, позивач просив суд стягнути з

ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 600 601,63 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2019 року позов Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову у зв`язку з тим, що земельна ділянка, за безпідставне користування якою позивач просив стягнути кошти у розмірі орендної плати з відповідача, не була сформована як об`єкт права, не має меж, кадастрового номеру, інформація про неї не внесена до Державного земельного кадастру, а також позивачем не надано витягу з нормативно-грошової оцінки на підтвердження розміру орендної плати.

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2019 рокускасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 600 601,63 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд апеляційної інстанції виходив із того, що встановлено факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження нею коштів у розмірі орендної плати за її використання, тому слід дійти висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статей 1212-1214 ЦК України, оскільки для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про достатність наданого позивачем розрахунку безпідставно збережених коштів, в якому застосовано розмір нормативно - грошової оцінки, виходячи з вартості

1 кв. м землі в м. Харкові, оскільки цей розмір визначено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, який має право здійснювати розрахунки на підставі Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01 січня 2013 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17 квітня 2020 року представник ОСОБА_2 , діюча в інтересах ОСОБА_1 , подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, у якій просив суд оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції..

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Червонозаводського районного суду м. Харкова матеріали цивільної справи № 646/4546/19.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року до закінчення касаційного провадження у справі

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц, висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 березня 2020 року у справі №639/5391/19, від 11 вересня 2019 року у справі №922/393/18, від 29 січня 2019 року у справі №922/536/18, від 21 серпня 2019 року у справі №641/1159/18.

Зокрема, судом апеляційної інстанції не було враховано те, що розрахунок безпідставно збережених коштів має здійснюватися з урахуванням витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку землі, який у свою чергу входить до складу технічної документації на земельну ділянку.

Окрім того, судом апеляційної інстанції не було прийнято до уваги те, що спірна земельна ділянка не сформована, оскільки не містить кадастрового номеру, відповідно не може виступати самостійним об`єктом цивільних прав.

Доводи інших учасників справи

У червні 2020 року Харківська місцева прокуратура № 5 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який обґрунтовано тим, що враховуючи те, що технічна документація на спірну земельну ділянку не розроблена, а між позивачем та відповідачем склались позадоговірні кондикційні правовідносини, розрахунки Харківської міської ради зроблені не для укладення з відповідачем угод щодо земельної ділянки, а використовуються в якості цивільного елементу та як доказ обґрунтування ціни позову, яку відповідач безпідставно зберегла, не сплачуючи за використання цієї земельної ділянки.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 18 травня 2020 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: судом апеляційної інстанції застосовано норму права щодо неналежного способу захисту у даних правовідносинах без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме: висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц, висновків Верховного Суду, викладеного у постановах

від 18 березня2020 року у справі №639/5391/19, від 11 вересня 2019 року

у справі №922/393/18, від 29 січня 2019 року у справі №922/536/18,

від 21 серпня 2019 року у справі №641/1159/18 (суд не застосував статтю 79-1 Земельного кодексу України щодо сформованості земельної ділянки, та статей 13, 20, 23 Закону України «Про оцінку земель», статті

289.1 Податкового кодексу України щодо підстав для розрахунку розміру орендної плати, який береться за основу для визначення розміру безпідставно збереженого майна).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами було встановлено, що нежитлова будівля літ. «А-1», загальною площею 498,8 кв. м, на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу № 28 та № 31 від 14 січня 2014 року (а. с. 46-47).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 16712493 від 20 травня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 , також розташовані нежитлові будівлі літ. «Р-1», загальною площею 389,6 кв. м та літ «П-1», загальною площею 47,4 кв. м, власником яких з 17 листопада 2016 року на підставі договорів купівлі-продажу є ОСОБА_3 (а. с. 51-53).

Також, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані й інші нежитлові приміщення, зокрема, літ. «А-4», літ. «З-1», літ. «Е-1», літ. «Ж-1», літ. «АЖ-1», літ. «Г-3», літ. «Ф-3», літ. «О-1», літ. «Г-1», літ. «К-2», літ. «Н-1», літ. «Л-1» (а. с. 48-65).

Заявою від 10 лютого 2017 року ОСОБА_3 надав згоду ОСОБА_1 на отримання кадастрового номеру та оформлення договору оренди земельної ділянки під експлуатацію та обслуговування нежитлових будівель виробничого призначення: літ. «А-1», літ. «П-1» та літ. «Р-1» за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 31).

23 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулась із заявою на адресу Харківського міського голови про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку для обслуговування нежитлових будівель літ. «А-1» (склад), літ. «П-1» (виробничого призначення) та літ. «Р-1» (виробничого призначення), які розташовані на цій земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 32).

Згідно з пунктом 15 додатку № 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20 вересня 2017 року №739/17 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» надано дозвіл

ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності площею, орієнтовно, 0,5380 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель: літ. «А-1» (виробнича будівля), літ. «П-1» (адміністративна будівля), літ «Р-1» (цех) по АДРЕСА_1 (а. с. 22-30).

Дозвіл на розробку технічної документації надавався ОСОБА_1 як фізичній особі.

Відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 10 квітня 2019 року, складеного головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Федоровим В.В., земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 0,5384 га огороджена, вільний прохід/проїзд обмежений, здійснюється через ворота. Зазначена земельна ділянка використовується для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, розташованих на ній, а саме: літ. «Р-1», загальною площею 389,6 кв. м, літ. «П-1», загальною площею 47,4 кв. м, що з 17 листопада 2016 року зареєстровані за

ОСОБА_3 , та літ. «А-1», загальною площею 498,8 кв. м, що з 14 січня 2014 року зареєстрована за ОСОБА_1 . Встановлено, що з 17 листопада 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 використовують земельну ділянку площею 0,5384 га по АДРЕСА_1 без виникнення права власності /користування та без державної реєстрації цих прав. Обстеження здійснено з урахуванням звіту з геодезичної зйомки земельної ділянки, розробленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Геодезично-вишукувальний центр» на замовлення Харківської міської ради згідно договору від 05 червня 2018 року № 221-18 (а. с. 36).

Зі звіту з геодезичної зйомки земельної ділянки, розробленого товариством з обмеженою відповідальністю «Геодезично-вишукувальний центр» на замовлення Харківської міської ради згідно з договором від 05 червня

2018 року № 221-18, вбачається, що площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 , складає 0,5384 га. З метою створення планового матеріалу для розробки проекту землеустрою та координування меж земельної ділянки була виконана кадастрова зйомка масштабу 1:500 в системі координат 63 року за допомогою RTK приймача GNSS S66OP №S6626C123188554 (у реальному часі). В результаті кадастрової зйомки погоджені межі земельної ділянки з суміжними землевласниками та землекористувачами (а. с. 39-41).

З відповіді Головного управління ДФС у Харківській області від 20 березня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не обліковуються платниками земельного податку та орендної плати за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , і не сплачували до бюджету плату за землю (а. с. 34).

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, здійснює підприємницьку діяльність з 05 січня 1994 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, серія НОМЕР_2, свідоцтвом платника єдиного податку, серія НОМЕР_1 , від 01 червня

2012 року та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29 вересня

2019 року (а. с. 128-133).

ОСОБА_1 є власницею нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці комунальної форми власності, на підставі договорів купівлі-продажу № 28 та № 31 від 14 січня 2014 року.

При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ані попереднього землекористувача, ані відповідачки, зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.

ОСОБА_1 користується земельною ділянкою, на якій розташований належний їй об`єкт нерухомого майна, без достатньої правової підстави та не сплачує за її користування протягом майже 5 років.

06 червня 2019 року Харківська місцева прокуратура № 5 звернулась до директора Департаменту територіального контролю Харківської міської ради з проханням здійснити розрахунок суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю з 01 липня 2016 року щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , власниками нежитлових будівель на якій є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а. с. 42).

За результатами розгляду вказаного листа Департаментом територіального контролю Харківської міської ради на адресу Харківської місцевої прокуратури № 5 направлено розрахунки безпідставно збережених ОСОБА_1 та ОСОБА_3 коштів за використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 , з порушенням вимог земельного законодавства (а. с. 43).

Відповідно до вказаних розрахунків частка земельної ділянки, яку використовує ОСОБА_1 , від загальної площі розміром 5384,00 кв. м, становить 2869,78 кв.м. Також, у розрахунках зазначено, що інформація про земельну ділянку не внесена до відомостей Державного земельного кадастру. Для розрахунку нормативної грошової оцінки використовувалась базова вартість 1 кв. м землі м. Харкова та коефіцієнти.

За розрахунками Департаменту територіального контролю Харківської міської ради на підставі вищевказаних даних сума безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати за період з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2016 року склала 52 441,20 грн; з 01 січня 2017 року по

31 грудня 2017 року - 185 293,64 грн, з 01 січня 2018 року по 31 липня

2018 року - 108 087,98 грн; з 01 серпня 2018 року по 30 червня 2019 року - 254 778,81 грн (а. с. 44-45).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню,виходячи з наступних підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги повністю, суд апеляційної інстанції виходив із того, що встановлено факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження нею коштів у розмірі орендної плати за її використання, тому слід дійти висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, оскільки для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про достатність наданого позивачем розрахунку безпідставно збережених коштів, в якому застосовано розмір нормативно - грошової оцінки, виходячи з вартості

1 кв. м землі в м. Харкові, оскільки цей розмір визначено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, який має право здійснювати розрахунки на підставі Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01 січня 2013 року.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові

від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці комунальної форми власності.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження

№ 14-77цс18).

Ураховуючи наведене, суди дійшли правильного висновку про кваліфікацію спірних правовідносин за статтею 1212 ЦК України.

Щодо необхідності застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29 січня 2019 року у справі № 922/536/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, у яких міститься правовий висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. У випадку відсутності сформованості спірної земельної ділянки , як об`єкту цивільних прав вказане свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Стосовно визначення розміру безпідставно збережених коштів колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 157 ЗК України). Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (далі - Порядок № 284).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовував фактичний розмір недоотриманої орендної плати в сумі 600 601,63 грн, визначений на підставі розрахунку Департаменту територіального контролю Харківської міської ради.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81, 89, 228, 229, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Обґрунтовуючи заявлену суму позивач зазначав про те, що уповноважені особи Харківської міської ради при здійсненні розрахунків керувалися, в першу чергу, Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженим наказом Мінагроекономіки від 25 листопада

2016 року № 489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів», рішеннями Харківської міської ради

від 27 лютого 2008 року № 41/08 та від 03 липня 2013 року № 1209/13.

Заперечуючи проти визначеного позивачем розміру орендної плати відповідач наголошував на тому, що у матеріалах справи відсутні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, відомості яких є обов`язковими при визначенні орендної плати. Проте суд апеляційної інстанції відхилив вказані доводи, взявши до уваги розрахунок наданий позивачем, який розрахований виходячи з базової вартості одного квадратного метра землі м. Харкова.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України «Про оцінку земель»).

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не обґрунтував відхилення доводів відповідача щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки.

Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі №639/5391/19.

За таких обставин, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення комісією міської ради розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Колегія суддів зазначає, що вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 28.09.2020 року у справі № 922/4073/19, від 24.09.2020 року у справі №922/3616/19, від 12.06.2019 року у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 року у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 року у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 року у справі № 922/3607/18).

Суд першої інстанції встановивши, що земельна ділянка за адресою

АДРЕСА_1 , площею 0,5384 га у період з 01 липня 2016 року по 30 червня 2019 року не була сформована як об`єкт права оренди, оскільки не мала ані визначених меж, ані кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, та враховуючи, що позивачем не надано витягу з нормативно-грошової оцінки, позивачем не доведено обставин щодо користування відповідачем саме земельною ділянкою площею у розмірі 2869, 78 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції вказаного не врахував, в результаті чого скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно вимог статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та залишення в силі рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 28 листопада 2019 року, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені нею за подання касаційної скарги, у розмірі 18 018,10 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року скасувати, а рішення Червонозаводського районного суду міста Харковавід 28 листопада 2019 року залишити в силі.

Стягнути з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 18 018, 10 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук