Постанова
Іменем України
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 653/4022/18
провадження № 61-12406св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 14 лютого 2020 року у складі судді Берлімової Ю. Г. та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у складі колегії суддів: Радченка С. В., Вейтас І. В., Кузнецової О. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.
Позовну заяву мотивовано тим, що вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, площею 0,1581 га, кадастровий номер 6522185200:01:001:0776, на якій розташовано цей житловий будинок.
Після набуття нею права власності на зазначене нерухоме майно, ОСОБА_2 як суміжний землекористувач земельної ділянки на АДРЕСА_1 самовільно заволодів частиною її земельної ділянки, площею 0,0133 га, огородивши її парканом, та протиправно користується нею, що призвело до самовільного збільшення площі його земельної ділянки.
07 серпня 2018 року на її замовлення інженером-землевпорядником було здійснено обміри її земельної ділянки та складено схему захоплення частини земельної ділянки, площею 0,0133 га з боку суміжного землекористувача, якою підтверджено самовільне захоплення ОСОБА_2 частини її земельної ділянки.
28 серпня 2018 року постійною депутатською комісією з питань земельно-комунальної власності та будівництва Стрілківської сільської ради проведено комісійний виїзд на місце у присутності землевпорядника, її та ОСОБА_2 , про що складено відповідний акт, яким підтверджено самовільне захоплення ОСОБА_2 частини її земельної ділянки та встановлення на ній огорожі (паркану).
ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 своїми діями порушує її права як власника земельної ділянки.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати встановлену огорожу (паркан) на її земельній ділянці та звільнити її.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 14 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати встановлену огорожу (паркан) на земельній ділянці ОСОБА_1 площею 0,1581 га, кадастровий номер 6522185200:01:001:0776, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на АДРЕСА_1 та звільнити цю земельну ділянку.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що позивач надала суду належні та допустимі докази на підтвердження факту самовільного зайняття відповідачем частини належної їй земельної ділянки, чим було порушено її права, як власника нерухомого майна. Тому позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 14 лютого 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 14 лютого 2020 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2020 року заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не повною мірою встановили фактичні обставини справи та не дослідили зібрані у справі докази, а також не застосували вимоги статті 55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року до спірних правовідносин.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 14 лютого 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.
У вересні 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 14 лютого 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2020 року і витребувано із Генічеського районного суду Херсонської області цивільну справу № 653/4022/18.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 березня 2018 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку, АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1581 га, кадастровий номер 6522185200:01:001:0776, розташованої за тією ж адресою, на підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2018 року.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 23 вересня 1986 року ОСОБА_2 успадкував 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Також ОСОБА_2 на підставі державного акта про право власності на землю серії ХС VII-33-555 від 22 грудня 1997 року належить земельна ділянка, площею 1090 кв. м., на АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12 липня 2018 року № НВ-6503991172018 щодо земельної ділянки кадастровий номер 6522185200:01:001:0776 документацією із землеустрою, на підставі якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, є технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 28 серпня 2017 року.
Рішенням Генічеського районного народного суду Херсонського області від 14 серпня 1989 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановлено порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 та виділено в користування останнім ділянки розміром 1093,8 кв. м.
Відповідно до схеми захоплення частини земельної ділянки, площею 0,0133 га, на АДРЕСА_1 з боку суміжного землекористувача ОСОБА_2 , складеної інженером-землевпорядником Циганок М. О. , ОСОБА_2 захопив частину (0,0133 га) земельної ділянки ОСОБА_1 .
Згідно з рішенням Стрілківської сільської ради Генічеського району Херсонської області від 12 листопада 2011 року «Про визнання прав на земельну ділянку», розглянувши заяву та документи, надані ОСОБА_2 , радою затверджено схему розподілу земельної ділянки на АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_2 право володіння та користування земельною ділянкою, орієнтовною площею 0,1090 га, та присвоєно зазначеній земельній ділянці юридичну адресу: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право володіння та користування земельною ділянкою, орієнтовною площею 0,1581 га, та присвоєно зазначеній земельній ділянці юридичну адресу: АДРЕСА_1 .
Відповідно до акта обстеження меж суміжних земельних ділянок в АДРЕСА_1 від 28 серпня 2018 року, затвердженого Стрілківським сільським головою Генічеського району Херсонської області, встановлено, що згідно з схемою, наданою ОСОБА_1 , відбулося захоплення частини земельної ділянки, площею 0,0133 га, на АДРЕСА_1 з боку суміжного землекористувача ОСОБА_2 та запропоновано вчинення дій направлених на вирішення межового спору.
Згідно з висновком судової земельної-технічної експертизи від 30 травня 2019 року № 36/19 експертом було досліджено земельну ділянку, площею 0,1581 га, кадастровий номер 6522185200:01:001:0776, на АДРЕСА_1 , та встановлено, що межі земельної ділянки, яка належить та перебуває у користуванні ОСОБА_5 , не відповідають розмірам та межам встановленим земельною документацією.
Проведеним дослідженням виявлено порушення меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 суміжним землекористувачем ОСОБА_2 , який є власником садиби АДРЕСА_1 , яка з південного боку межує із земельною ділянкою ОСОБА_5 .
Зазначене порушення полягає у фактичному використанні ОСОБА_2 частини земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , площа цієї земельної ділянки становить 0,0133 га (133 кв. м).
Відповідно до висновку експерта судової земельної-технічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 28 серпня 2019 року № 19-2432/2433 межі земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (державний акт серії ХС VII № 33-497), та АДРЕСА_1 (державний акт серії ХС VII № 33-555), не відповідають межам земельних ділянок, наведеним на схемі встановлення порядку користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 : згідно з рішенням Генічеського районного народного суду Херсонської області від 14 серпня 1989 року. Площа земельної ділянки на АДРЕСА_1 , відповідно до рішення Генічеського районного народного суду Херсонської області від 14 серпня 1989 року - 1093,8 кв. м; схеми встановлення порядку користування - 1093,8 кв. м; державного акта на право приватної власності на землю серії ХС VII № 33-555 - 1090,0 кв. м; фактична площа земельної ділянки - 1235,0 кв. м. Площа земельної ділянки на АДРЕСА_1 : згідно з рішенням Генічеського районного народного суду Херсонської області від 14 серпня 1989 року - 1093,8 кв. м; схеми встановлення порядку користування - 1093,8 кв. м; державного акта на право приватної власності на землю серії ХС VII № 33-497 - 1581,0 кв. м; фактична площа земельної ділянки - 1581,0 кв. м.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 ЗК України).
Згідно з статтями 91 96 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Передумовами та підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
У постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 523/6532/14-ц (провадження № 61-7533св20), від 21 липня 2021 року у справі № 520/3561/18 (провадження № 61-16012св20), від 27 липня 2021 року у справі № 686/19201/15 (провадження № 61-3808св21), від 18 листопада 2021 року у справі № 642/8771/19 (провадження № 61-9957св21) вказано, що у разі доведеності факту самовільного зайняття земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, власник не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376 391 ЦК України і статей 152 212 ЗК України, зокрема вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та відповідачем те, що відповідно до акта обстеження меж суміжних земельних ділянок в АДРЕСА_1 від 28 серпня 2018 року, затвердженого Стрілківським сільським головою Генічеського району Херсонської області, встановлено, що згідно з схемою, наданою ОСОБА_1 , відбулося захоплення частини земельної ділянки, площею 0,0133 га, на АДРЕСА_1 з боку суміжного землекористувача ОСОБА_2 та запропоновано вчинення дій направлених на вирішення межового спору.
Також висновками судової земельної-технічної експертизи від 30 травня 2019 року № 36/19, експерта судової земельної-технічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 28 серпня 2019 року № 19-2432/2433, встановлено порушення меж земельної ділянки ОСОБА_5 на АДРЕСА_1 суміжним землекористувачем ОСОБА_2 , який є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач надала до суду належні та допустимі докази на підтвердження фактів того, що вона є власником земельної ділянки, її права порушуються відповідачем, оскільки ним самовільно захоплено частину її земельної ділянки, у зв`язку з чим площа земельної ділянки, яка фактично перебуває у користуванні відповідача, є більшою ніж площа, зазначена у його державному акті на землю.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували наведені вище норми матеріального права, надали належну оцінку правовим підставам та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 14 лютого 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець