Постанова
Іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 658/2989/17-ц
провадження № 61-6447св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи:приватний нотаріус Каховського районного нотаріального округу Корня Тетяна Ігорівна, Каховська міська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 14 червня 2018 року у складі судді Терещенка О. Є. та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року
у складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Майданіна В. В., Орловської Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Каховського районного нотаріального округу Корня Т. І.
та Каховська міська державна нотаріальна контора, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_6 , яка заповідала йому все належне їй майно, у тому числі квартиру
АДРЕСА_1 .
Зазначав, що при зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини йому стало відомо, що 12 березня 2014 року вказана квартира за нотаріально посвідченою угодою продана ОСОБА_2 , яка діяла на підставі довіреності від ОСОБА_6 , своїй дочці ОСОБА_4 .
Вважав, що спірний договір купівлі-продажу квартири є недійсним, оскільки є фіктивним. Жодна із сторін не мала наміру на створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, оскільки на виконання договору купівлі-продажу грошових коштів продавцем не передавалось,
а покупець, у свою чергу, не передавала спірну квартиру покупцю і вона так
і залишалась у володінні та користуванні власника ОСОБА_6 , яка продовжувала проживати у квартирі до своєї смерті.
Зазначав, що фіктивний правочин є недійсним з моменту вчинення
і не породжує для сторін правових наслідків, а тому, як він вважав, на момент смерті ОСОБА_6 спірна квартира входила до складу спадкової маси, проте поза його волею була незаконно відчужена ОСОБА_4 .
ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу
від 29 квітня 2015 року, а його, як спадкоємця за заповітом, позбавлено можливості оформити своє право власності на спірне спадкове майно.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 , укладений
між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої Каховською міською державною нотаріальною конторою
14 лютого 2014 року, та ОСОБА_4 , посвідчений 12 березня 2014 року державним нотаріусом Каховської міської державної нотаріальної контори, номер у реєстрі 223; визнати його право власності на вказану квартиру
та витребувати її з незаконного володіння ОСОБА_3 на свою користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області
від 14 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_6 ,
та ОСОБА_4 , посвідчений 12 березня 2014 року державним нотаріусом Каховської міської державної нотаріальної контори, реєстровий номер 223.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний правочин
є недійсним внаслідок його фіктивності, оскільки жодна із сторін не мала наміру на створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Оскільки недійсний правочин не створює для сторін правових наслідків і є недійсним з моменту його вчинення, спірна квартира входить
до складу спадкової маси, частина якої прийнято позивачем у передбаченому законом порядку і у строки, а тому, як вважав суд першої інстанції, підлягає витребуванню на його користь від добросовісного набувача, оскільки вибула з володіння поза його волею.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 14 червня
2018 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки оспорюваний правочин є недійсним внаслідок його фіктивності, бо жодна із сторін не мала наміру на створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Разом із тим, оскільки недійсний правочин не створює для сторін правових наслідків
і є недійсним з моменту його вчинення, спірна квартира входить до складу спадкової маси, частину якої прийнято позивачем у передбаченому законом порядку і у строки, а тому, як вважав суд першої інстанції, підлягає витребуванню на його користь від добросовісного набувача, оскільки вибула з володіння поза його волею.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду
ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й відмовити у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цієї справи
із Каховського міськрайонного суду Херсонської області.
У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3
та ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Каховського районного нотаріального округу Корня Т. І. та Каховська міська державна нотаріальна контора, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, а тому, як вона вважала, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вважала, що судами попередніх інстанцій допущено порушення вимог частини шостої статті 79 ЦПК України, та висновки про те, що ОСОБА_6 постійно буде проживати у спірній квартирі та те, що ця квартира
не перейшла до володіння та користування ОСОБА_4 є припущеннями суду.
Зазначала, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно залишено поза увагою та не надано належної правової оцінки доводам, викладеним в її апеляційній скарзі щодо незастосування наслідків спливу позовної давності, а також того, що матеріали справи містять письмові докази на підтвердження наявності внутрішньої волі у продавця квартири ОСОБА_6 на укладення договору щодо її продажу, а саме довіреність від 14 лютого 2014 року, посвідчена державним нотаріусом Каховської міської державної нотаріальної контори Гладушком К. В., якою
ОСОБА_6 уповноважила ОСОБА_2 продати спірну квартиру за ціну і на умовах на її особистий розсуд.
Вважала, що позивачем не доведено умислу між ОСОБА_6 ,
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на укладення фіктивного правочину, договору довічного утримання замість договору купівлі-продажу.
Разом із тим вважала, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги
на те, що у відповідності до частини третьої статті 215 ЦК України
у ОСОБА_1 відсутнє право на звернення до суду за захистом
із позовом про визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним стороною якого він не є.
Доводи особи, яка подали відзив на касаційну скаргу
У червні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1
на касаційну скаргу, у яких він просив залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживала у належній
їй на праві власності квартирі
АДРЕСА_1 до своєї смерті.
Згідно копії заповіту від 08 липня 2011 року ОСОБА_6 все належне
їй на праві приватної власності майно заповіла своєму сину
ОСОБА_1 (а. с. 11).
12 березня 2014 року між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_6
на підставі довіреності, посвідченої Каховською міською державною нотаріальною конторою 14 лютого 2014 року, та дочкою ОСОБА_2 - ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Каховської міської державної нотаріальної контори (а. с. 13-17).
Відповідно до пунктів 2.1-2.3 договору, спірна квартира продана
за 140 915,00 грн і на момент підписання договору сторонами між ними був здійснений розрахунок.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла (а. с. 8).
09 квітня 2014 року ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, звернувся із заявою до Каховської міської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (а. с. 9-12).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається; порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною першою статті 316 ЦК України визначено право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 321 ЦК України гарантовано непорушність права власності. Ніхто
не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена
у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою
Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою
та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд має з`ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Крім того, продавець може домовитись з іншою особою про продаж
її власності від її імені.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частини перша, третя статті 238 ЦК України).
Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Матеріали справи містять копію довіреності від 14 лютого 2014 року, посвідчену державним нотаріусом Каховської нотаріальної контори Херсонської області Гладушком К. В., відповідно до якої ОСОБА_6 уповноважила ОСОБА_2 продати за ціною і на умовах на її особистий розсуд, всю належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 211).
Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про визнання спірного договору недійсними, оскільки він є фіктивним, бо жодна зі сторін правочину не мала наміру на створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, так як на виконання договору купівлі-продажу грошових коштів покупцем не передавалось, а продавець, у свою чергу, не передавав спірну квартиру покупцю і вона залишилась у володінні та користуванні власника ОСОБА_6 , яка продовжувала проживати у цій квартирі до своєї смерті.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому
її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману
(до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України,
що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.
Зазначену правову позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду
у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), вказавши при цьому, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, така протизаконна ціль,
як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Крім того згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником
від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна
чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває
у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна
від добросовісного набувача.
Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.
Таким чином, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи 9частина перша статті 76 ЦПК України).
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, зокрема посилався на те, що його мати ОСОБА_6
не мала волевиявлення щодо відчуження спірної квартири. Вважав, що договір купівлі-продажу спірної квартири є фіктивним, оскільки внутрішня воля сторін спірного правочину не відповідала зовнішньому її прояву.
У своїх запереченнях та в апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилалась на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності внутрішньої волі у ОСОБА_6 на укладення з ОСОБА_2 договору довічного утримання замість договору купівлі-продажу. Разом із тим посилалась на те, що матеріали справи містять копію довіреності
від 14 лютого 2014 року, посвідченої державним нотаріусом Каховської міської державної нотаріальної контори Гладушком К. В., якою
ОСОБА_6 уповноважила ОСОБА_2 продати спірну квартиру за ціну і на умовах на її особистий розсуд.
Також посилалась на те, що у відповідності до частини третьої статті 215 ЦК України у ОСОБА_1 відсутнє право на звернення до суду за захистом із позовом про визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, стороною якого він не є.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції,
у порушення вимог статей 89 263-265 367 382 ЦПК України на зазначені норми матеріального права уваги не звернув, не перевірив доводів сторін щодо відсутності основної ознаки фіктивності правочину - відсутності наміру створити правові наслідки, обумовлені оспорюваним договором, не дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, зокрема волевиявлення ОСОБА_6 щодо продажу спірної квартири, ураховуючи те, що оспорюваний договір було укладено на підставі довіреності, питання про правомірність якої позивач не порушував, не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення справи.
Тому висновки апеляційного суду про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції є передчасними.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з`ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення, а тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
За таких обставин, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та прийнята з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України
є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович