05.02.2023

№ 661/3425/19

Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 661/3425/19

провадження № 61-3300св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Ідея Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Майданіка В. В.,

у справі за позовом акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, звернення стягнення на предмет застави.

Короткий зміст позовних вимог

18 липня 2019 року акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави.

Позов мотивовано тим, що на підставі кредитного договору № 910.22864, який укладений 10 червня 2013 року, ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 185 288,00 грн на купівлю транспортного засобу HYUNDAI Elantra, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за встановленими договором умовами щодо сплати коштів за користування кредитом 23,99 % річних та строком повернення коштів до 10 червня 2020 року, шляхом внесення щомісячних ануїтетних платежів згідно з графіком до 10 числа поточного місяця.

Оскільки позичальник порушив умови кредитного договору щодо своєчасного внесення кредиту, останній платіж він здійснив 10 липня 2013 року, а тому станом на 04 липня 2019 року має заборгованість у розмірі 448 905,13 грн, яка підлягає стягненню із позичальника ОСОБА_1 .

В забезпечення виконання основного зобов`язання між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено договір застави від 02 липня 2013 року, за умовами якого останній передав у заставу банку належний заставодавцеві автомобіль HYUNDAI Elantra, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 продав вказаний автомобіль ОСОБА_2 , але про таке відчуження не повідомив заставодержателя АТ «Ідея Банк».

Позивач (із врахуванням поданої 26 вересня 2019 року заяви про зміну предмета позову) просив суд:

- стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 448 905,13 грн;

- вилучити у ОСОБА_2 транспортний засіб, що є предметом застави - автомобіль HYUNDAI Elantra, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- в рахунок погашення основного зобов`язання на користь АТ «Ідея Банк» у сумі 448 905,13 грн звернути стягнення на предмет застави - автомобіль HYUNDAI Elantra, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , шляхом реалізації на публічних торгах в порядку виконавчого провадження, за ціною, визначеною за результатами таких торгів;

- стягнути із відповідачів понесені витрати на оплату судового збору 6 733,58 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 27 березня 2020 року у складі судді Ведяшкіної Ю. В. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що останній платіж за кредитним договором позичальник ОСОБА_1 здійснив 10 липня 2013 року, право вимоги у кредитора виникло із 10 серпня 2013 року. Позов про стягнення із боржника суми боргу в розмірі 448 905,13 грн, розрахованої станом на 04 липня 2019 року, поданий банком у липні 2019 року поза за межами строку позовної давності, перебіг якого почався 10 серпня 2013 року, про застосування якого просив відповідач, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Ідея Банк» задоволено частково.

Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 27 березня 2020 року скасовано і постановлено нове. Позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто на користь АТ «Ідея Банк» із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 10 червня 2013 року № 910.22864 у розмірі 233 612,05 грн, із яких: тіло кредиту - 172 528,71 грн; проценти за користування кредитом - 61 083,00 грн, а також стягнуто сплачений позивачем судовий збір у розмірі пропорційному задоволеній частині вимог - 8 754,00 грн.

Для виконання основного зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 10 червня 2013 року № 910.22864 у розмірі 233 612,05 грн звернуто стягнення на предмет застави, автомобіль HYUNDAI Elantra, 2012 року випуску, колір синій, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_2 , шляхом реалізації його на публічних торгах в порядку виконавчого провадження за ціною, визначеною за результатами таких торгів.

Вилучено у ОСОБА_2 предмет застави - автомобіль HYUNDAI Elantra, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_4 та передано його АТ «Ідея Банк» на період реалізації.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відлік строку позовної давності для вимог щодо виконання основного зобов`язання шляхом стягнення коштів із позичальника розпочався із 03 грудня 2015 року, з часу звернення із позовом про звернення стягнення на предмет застави. Перебіг позовної давності за вимогами банку, які випливають із порушення позичальником графіка погашення кредиту починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення, а саме із 10 серпня 2013 року. Заявлена вимога щодо стягнення щомісячних платежів за графіком погашення у період із 10 серпня 2013 року по 18 липня 2014 року в розмірі 54 851,52 грн заявлена поза межами встановленого договором п`ятирічного строку позовної давності, а тому задоволенню не підлягає з врахуванням частини четвертої статті 267 ЦК України.

Придбаний ОСОБА_2 транспортний засіб, що є предметом застави, може бути витребуваний у добросовісного набувача за вимогою позивача, права якого як заставодавця підлягають судовому захисту шляхом звернення стягнення на предмет застави згідно зі статтею 20 Закону «Про заставу», статтею 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та пункту 2 § 5 договору застави за вибором заставодержателя, у тому числі і за рішенням суду шляхом реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Новокаховського міського суду Херсонської області.

30 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 квітня 2007 року у справі № 6-12873кс05, від 11 липня 2007 року у справі № 6-5603св07 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу позовної давності щодо останнього щомісячного платежу. Позивач не був позбавлений можливості дізнатися про порушення свого цивільного права раніше та про особу, яка його порушила, зокрема з урахуванням наявної можливості у позивача перевірити наявність заставного майна та відомості про його власника. Позивач знав про порушення свого права ще з дня прострочення наступного щомісячного платежу відповідно до кредитного договору. Станом на день здійснення операції по зняттю транспортного засобу з реєстрації заборони відчуження автомобіля не існувало.

Доводи інших учасників справи

У травні 2021 року АТ «Ідея Банк» надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 10 червня 2013 року на підставі кредитного договору, який укладений між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , останній отримав кредит у розмірі 185 288,00 грн на купівлю транспортного засобу HYUNDAI Elantra, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Сторони погодили умови кредитування щодо сплати коштів за користування кредитом 23,99 % річних та кінцевим строком повернення кредиту до 10 червня 2020 року, шляхом внесення щомісячних ануїтетних платежів в розмірі 4 570,96 грн згідно з графіком до 10 числа поточного місяця. Також сторони встановили право банку вимагати від позичальника достроково повернути кредит у разі настання умов, зазначених у підпункті «а» пункту 1 § 5 договору, зокрема у випадку відчуження та іншого розпорядження транспортним засобом, що є предметом застави без згоди банку та у разі прострочення чергового ануїтетного платежу (його частини) більше ніж на один календарний місяць. У пункті 9 § 10 кредитного договору, сторони погодили тривалість строку позовної давності - п`ять років (а. с. 13-23).

В забезпечення виконання кредитного зобов`язання, між сторонами укладено договір застави від 02 липня 2013 року, згідно якого ОСОБА_1 передав у заставу належний йому автомобіль HYUNDAI Elantra, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Реєстрація обтяження предмета застави здійснена 04 липня 2013 року (а. с. 31-37).

Умовами вказаного договору застави сторони визначили, що предмет застави залишається у користуванні заставодавця, однак останній може здійснювати відчуження заставленого майна тільки за письмовою згодою заставодержателя (пункти 2, 3 § 2 договору застави). У пункті 5 § 5 договору застави встановлено, що сам по собі факт звернення стягнення на предмет застави не припиняє основного зобов`язання.

Договір застави набуває чинності із моменту його підписання і нотаріального посвідчення і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за кредитним договором (пункти 1, 2 § 6).

03 грудня 2015 року АТ «Ідея Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставлене майно для дострокового погашення кредитної заборгованості, розрахованої станом на час звернення банку за судовим захистом у розмірі 288 463,57 грн.

За результатом розгляду цих позовних вимог постановлено заочне рішення Новокаховського районного суду Херсонської області від 21 січня 2016 року, згідно якого звернуто стягнення на транспортний засіб, що є предметом застави, автомобіль HYUNDAI Elantra, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належний заставодавцеві ОСОБА_1 , для погашення заборгованості за його ж кредитним зобов`язанням згідно з договором від 10 червня 2013 року № 910.22864, в сумі 288 463,57 грн, яка складається із тіла кредиту 184 370,51 грн та відсотків за користування ним - 104 093,06 грн, шляхом надання АТ «Ідея Банк» повноважень на відчуження транспортного засобу будь-якій третій особі - покупцю від імені власника. Вказане судове рішення набрало законної сили 01 лютого 2016 року (а. с. 74-76).

Судове рішення в частині вилучення у ОСОБА_1 транспортного засобу звернуто до примусового виконання за виконавчим листом, який виданий 15 лютого 2016 року. Проте, вказаний лист повернуто стягувачу на підставі постанови державного виконавця Новокаховського міського ВДВС ГТУЮ у Херсонській області від 30 червня 2016 року з підстав пункту 6 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» через відсутність у боржника вказаного майна. Про зазначені обставини стягувачу АТ «Ідея Банк» стало відомо з часу отримання вказаного документа 26 липня 2016 року (а. с. 169-171).

Вказаним судовим рішенням також встановлено, що кредитор визначив суму заборгованості за кредитним договором станом на 17 листопада 2015 року в розмірі 288 463,57 грн, із яких: 184 370,51 грн - тіло кредиту та 104 093,06 грн - відсотки за весь час користування ним до дня зміни строку виконання основного зобов`язання.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання (стаття 629 ЦК України).

Згідно із статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати кредит позичальнику у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування ним.

За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Суди попередніх інстанцій встановили, що позичальник порушив кредитні зобов`язання, щомісячні платежі за встановленим графіком не сплачував, а тому із 10 серпня 2013 року у банку виникло право вимоги дострокового повернення кредиту.

Також, встановлено, що 03 грудня 2015 року АТ «Ідея Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставлене майно, а тому банк змінив строк повного виконання основного зобов`язання.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) у своїх рішеннях надав тлумачення позовної давності, як законного права правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право не було порушено, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами спливла, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Згідно із частиною першою статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно із пунктом 9 § 10 кредитного договору від 10 червня 2013 року № 910.22864 сторони домовились про збільшення строку позовної давності та встановили його тривалість у п`ять років.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У спірних правовідносинах строк кредитування змінений внаслідок пред`явлення вимоги банком 03 грудня 2015 року, отже вимоги про стягнення нарахованих позивачем відсотків за користування кредитом поза межами цього строку у сумі 160 441,56 грн задоволенню не підлягають. Права та інтереси банку після цієї дати забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, проте, як встановлено судами, такі вимоги позивач у даній справі не заявляв.

Банк звернувся із позовом про стягнення заборгованості 18 липня 2019 року, а тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що вимога щодо стягнення щомісячних платежів за графіком погашення у період із 10 серпня 2013 року по 18 липня 2014 року у розмірі 54 851,52 грн, (із яких: тіло кредиту - 11 841,81 грн та 43 009,71 грн відсотки за користування ним), заявлена поза межами встановленого договором п`ятирічного строку позовної давності, а тому задоволенню не підлягає з врахуванням частини четвертої статті 267 ЦК України.

Щодо звернення стягнення на предмет застави

У разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень (частина перша статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).

Системний аналіз частини першої статті 27 Закону України «Про заставу», частини третьої статті 9 та частини першої статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» дає підстави для висновку про те, що в разі відчуження боржником предмета обтяження без згоди заставодержателя обтяження рухомого майна, що є предметом застави, застава зберігає свою силу для нового власника (покупця), якщо воно зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Покупець може бути добросовісним набувачем за умови, якщо на час укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна був відсутній відповідний запис. Реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, тобто на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2022 року у справі № 635/2129/16-ц (провадження № 61-5583св19).

За умовами договору застави від 02 липня 2013 року ОСОБА_1 передав банку у заставу належний заставодавцеві автомобіль HYUNDAI Elantra, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Реєстрація обтяження предмета застави здійснена 04 липня 2013 року (а. с. 31-37).

Встановлено, що ОСОБА_1 не повідомляв банк про відчуження транспортного засобу та своєї згоди на такі дії заставодержатель не давав.

Також встановлено, що предмет застави, що належав ОСОБА_1 , згідно довідки-рахунку від 30 липня 2013 року № ААВ102148 переданий ОСОБА_2 , право власності якого і зміна реєстраційного номера на номер ВH8690EA зареєстровано 02 серпня 2013 року (а. с. 137).

Зазначене відчуження предмета застави заставодавець здійснив під час дії обтяження, яке зареєстровано 04 липня 2013 року за відсутності письмової згоди заставодержателя АТ «Ідея Банк».

На підставі заяви обтяжувача 18 липня 2019 року зареєстровано звернення стягнення на предмет застави (а. с. 38-42).

З матеріалів справи відомо, що станом на час придбання ОСОБА_2 автомобіля за відплатним договором, обтяження предмета застави було зареєстровано 04 липня 2013 року у встановленому порядку. Згода заставодержателя АТ «Ідея Банк» на відчуження предмета застави станом на час укладання письмового договору купівлі-продажу від 30 липня 2013 року отримана не була, ОСОБА_1 не повідомив банк про відчуження заставленого майна.

З вказаного вбачається, що у ОСОБА_1 було відсутнє право продажу предмета застави без згоди заставодержателя.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що придбаний ОСОБА_2 транспортний засіб, що є предметом застави, може бути витребуваний у добросовісного набувача за вимогою позивача, права якого як заставодавця підлягають судовому захисту шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 квітня 2007 року у справі № 6-12873кс05, від 11 липня 2007 року у справі № 6-5603св07 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров