Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 662/2627/18
провадження № 61-19082св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Комунальне підприємство «Генічеське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 27 березня 2019 року у складі судді Тимченко О. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Майданіка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Генічеське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради (далі - КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації») та просив стягнути з відповідача вихідну допомогу, належну йому до сплати на день звільнення на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України в сумі 30 468, 84 грн, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки з 08 червня 2015 року по 01 квітня 2016 року у розмірі 6 770, 92 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2016 року по 27 лютого 2019 року у розмірі 189 585,76 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що розпорядженням заступника голови Херсонської обласної ради від 04 червня 2015 року № 38 його було незаконно звільнено з посади виконуючого обов`язки начальника КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» з 08 червня 2015 року.
Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 23 листопада 2015 року визнано незаконним його звільнення та поновлено на займаній посаді виконуючого обов`язки начальника КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації».
Вказане рішення суду в частині поновлення на займаній посаді фактично виконано рішенням Херсонської обласної ради № 110 від 31 березня 2016 року, згідно з пунктом 1 якого його поновлено на посаді виконуючого обов`язки начальника КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» з 01 квітня 2016 року до призначення керівника підприємства у визначеному законодавством порядку.
Однак, на підставі пункту 2 цього ж рішення Херсонської обласної ради його було звільнено від виконання обов`язків начальника КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» з 01 квітня 2016 року у зв`язку з призначенням з 04 квітня 2016 року ОСОБА_2 начальником КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації».
У день останнього звільнення відповідач не здійснив остаточний розрахунок та не виплатив належну йому суму грошової компенсації у розмірі 6770, 92 грн за 26 днів невикористаної відпустки, не виплатив вихідну допомогу, належну йому до сплати на день звільнення на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України в сумі 30 468,84 грн. З урахуванням наведеного, на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 189 585, 76 грн.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
У липні 2018 року КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з нього безпідставно нарахований та виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 11 873 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року стягнуто з КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 листопада 2015 року по 01 квітня 2016 року в розмірі 23 437, 80 грн, а також 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
20 березня 2018 року підприємство добровільно в повному обсязі виконало постанову Верховного Суду від 14 лютого 2018 року.
Однак сума грошових коштів, що підлягала сплаті на користь ОСОБА_1 як середній заробіток за час вимушеного прогулу, є завищеною, оскільки суд при її визначенні помилково взяв до уваги довідку про дохід, яка є неналежним і недопустимим доказом.
Позивач навмисно надав до суду довідку, відповідно до якої розмір заробітної плати за два останні місяці, які передували звільненню 08 червня 2015 року, є завищеним, внаслідок чого Верховний Суд розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу виходячи з середньоденного заробітку у розмірі 260,42 грн, тоді як за наявними фінансовими документами на підприємстві, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 128, 49 грн.
З урахуванням наведеного, на користь ОСОБА_1 підлягав стягенню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 11 564 грн, тоді як ОСОБА_1 отримав кошти у розмірі 23 437, 80 грн, з яких безпідставно виплаченими є кошти у розмірі 11 873 грн.
Враховуючи наведене, КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» просило зустрічний позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 27 березня 2019 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 і зустрічного позову КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року встановлений розмір остаточного розрахунку при звільненні позивача та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 23 438, 80 грн за період з 23 листопада 2015 року по 01 червня 2016 року.
ОСОБА_1 не довів наявність правових підстав на отримання компенсації за дні невикористаної відпустки та вихідної допомоги і пропустив тримісячний строк для звернення до суду з такими вимогами від часу свого звільнення та поновлення на посаді в червні 2016 року.
Зустрічні позовні вимоги КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» задоволенню не підлягають, оскільки фактично зводяться до вимог про перегляд рішення Верховного Суду від 14 лютого 2018 року, яке набрало законної сили.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 27 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано і ухвалене нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» 6 770, 92 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 лютого 2018 року (дата ухвалення Верховним Судом рішення про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 до Херсонської обласної ради, КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» про визнання незаконним і скасування рішення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди) по 23 березня 2018 року (дата фактичного виконання рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу).
Вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористану відпустку задоволенню не підлягають у зв'язку з пропуском позивачем тримісячного строку на звернення до суду, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України. Вказана компенсація не входить до складу заробітної плати, тому приписи частини другої статті 233 КЗпП України не поширюються на зазначені правовідносини.
ОСОБА_1 зазначав, що оскільки його повноваження як посадової особи були припинені на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України, на його користь підлягає стягненню вихідна допомога згідно зі статтею 44 КЗпП України. Однак позивача було звільнено від виконання обов`язків начальника КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» у зв`язку з призначенням на цю посаду ОСОБА_2 з 04 квітня 2016 року за строковим трудовим договором на три роки, тому відсутні правові підстави для стягнення на його користь вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП України.
У зв`язку з відсутністю правових підстав для стягнення з КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» на користь ОСОБА_1 будь-яких сум, належних йому на момент звільнення 01 квітня 2016 року, відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 27 березня 2019 року і постанову Херсонського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що про порушення його трудових прав він дізнався з постанови Верховного Суду від 14 лютого 2018 року, яка була направлена йому 12 березня 2018 року. Таким чином, звернувшись до суду з позовом 01 червня 2018 року, він не пропустив тримісячний строк на звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України.
Компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати, тому на позови про її стягнення поширюються положення частини другої статті 233 КЗпП України.
У разі припинення трудового договору на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України працівнику виплачується вихідна допомога у розмірі не менше шестимісячного середнього заробітку, тому на його користь з КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» підлягала стягненню вихідна допомога на підставі статті 44 КЗпП України.
За час розгляду цієї справи КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» не провело з ним повний розрахунок, не ознайомило з наказом про поновлення на посаді та подальше звільнення.
У постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати.
Враховуючи наведене, він має право на проведення повного розрахунку з виплати заробітної плати (компенсації за невикористану щорічну відпустку та вихідної допомоги), а також компенсаційної виплати в порядку статті 117 КЗпП України.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в касаційному порядку не оскаржуються та не переглядаються.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано її матеріали з Новотроїцького районного суду Херсонської області.
15 січня 2020 року справа № 662/2627/18 надійшла до Верховного Суду.
КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» в касаційному порядку не оскаржувалися та не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 із 20 квітня 2005 року по 20 квітня 2008 року працював за контрактом на посаді начальника КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації», укладеним між ним і Херсонською обласною радою.
За заявою ОСОБА_1 на нього було покладено виконання обов`язків начальника КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» із 13 квітня 2012 року на підставі розпорядження голови Херсонської обласної ради № 28 від 06 лютого 2012 року.
08 червня 2016 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади на підставі розпорядження № 38 від 04 червня 2015 року та наказу КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» № 15 від 09 червня 2015 року.
Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 23 листопада 2015 року ОСОБА_1 поновлено на займаній посаді.
Рішенням Херсонської обласної ради № 109 від 31 березня 2016 року на вакантну з 12 березня 2009 року посаду начальника КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» призначено ОСОБА_2 з 04 квітня 2016 року.
Рішенням Херсонської обласної ради № 110 від 31 березня 2016 року поновлено ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки начальника КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» з 01 квітня 2016 року до призначення керівника підприємства у визначеному законодавством порядку.
Пунктом 2 вказаного рішення у зв`язку з призначенням з 04 квітня 2016 року ОСОБА_2 начальником КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_1 звільнено від виконання обов`язків начальника КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» з 01 квітня 2016 року.
Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року визнано незаконним і скасовано рішення Херсонської обласної ради № 110 від 31 березня 2016 року у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді з 01 квітня 2016 року та стягнуто з КП «Генічеське міське бюро технічної інвентаризації» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 листопада 2015 року до 01 квітня 2016 року.
Встановлено, що стягнута судовим рішенням сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу фактично виплачена позивачу 23 березня 2018 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
У разі невиплати з вини роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема, згідно з умовами трудового договору та відповідно до законодавчих гарантій.
Тягар доведення відсутності вини у нездійсненні розрахунку зі звільненою особою покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган).
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 вказував на те, що відповідач не провів з ним остаточний розрахунок при звільненні, зокрема, не сплатив грошову компенсацію за невикористану відпустку за період з 08 червня 2015 року по 01 квітня 2016 року, а також вихідну допомогу, що є підставою для стягнення з КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, суди виходили з того, що вказані виплати не відносяться до заробітної плати, що виключає застосування частини другої статті 233 КЗпП України до цих правовідносин.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України).
Аналогічні положення викладені в статті 1 Закону України «Про оплату праці».
Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.
Виходячи з наведеного, помилковими є висновки судів про те, що компенсація за невикористану відпустку не входить до структури заробітної плати і на ці правовідносини не поширюються приписи частини другої статті 233 КЗпП України, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Окрім того, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку у зв'язку з пропуском позивачем тримісячного строку на звернення до суду, не встановив обґрунтованість таких вимог.
Враховуючи викладене, передчасними є висновки судів про відсутність правових підстав для стягнення з користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність правових підстав для стягнення з КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП України, оскільки звертаючись з такою вимогою до суду позивач зазначав, що його було звільнено на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України, що не відповідає встановленим обставинам справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не перевірив правильність встановлення місцевим судом обставин справи, що мають значення для вирішення спору, не встановив, чи є вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку обґрунтованими, дійшов помилкового висновку щодо поширення на ці вимоги положення частини першої статті 233 КЗпП України та не визначився, чи наявні правові підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
За таких обставин судове рішення апеляційного суду в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніскасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 27 березня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення вихідної допомоги залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат СуддіІ. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук М. Ю. Тітов