№ 663/2256/17

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 663/2256/17

провадження № 61-20958св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Базіль Л. В., Бугрика В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29 жовтня 2001 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір дарування земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 7,25 га, яка розташована на території Михайлівської сільської ради Херсонської області, який не відповідав намірам сторін договору, а також законодавству України. Сторонами договору було обумовлено продаж вказаної земельної ділянки в розстрочку на строк до 01 вересня 2017 року. ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати їй щороку по 5000 грн, проте своїх зобов`язань не виконав, кошти не сплатив взагалі. Земельна ділянка залишалась у її користуванні, договір залишився у неї, також позивач сплачувала щорічні внески за земельну ділянку. Договір купівлі-продажу з розстрочкою сторони не уклали у зв`язку із мораторієм на продаж таких земель. Позивач посилалась на удаваність укладеного між сторонами договору.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним з моменту укладення договір дарування земельної ділянки від 29 жовтня 2001 року, посвідчений приватним нотаріусом Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Вербовським В. М. та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 3109, а саме щодо земельної ділянки площею 7,25 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 11 березня 2019 року у складі судді Клімченка М. І. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав того, що оспорений договір дарування був неукладений, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка не була передана відповідачу та з 2001 року по теперішній час залишається у володінні ОСОБА_1 . Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що договір дарування земельної ділянки є удаваним правочином на підставі частини другої статті 58 ЦК України (у редакції Закону 1963 року).

Клопотання про застосування строків позовної давності судом не розглядалось через відмову в позові з інших підстав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу адвоката Сіхарулідзе Д. Г., поданою в інтересах ОСОБА_2 , задоволено. Рішення Скадовського районного суду Херсонської області 11 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що продовження користування позивачем подарованою нею ОСОБА_2 земельною ділянкою не свідчить про неукладення договору дарування. Законом України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» від 18 січня 2001 року установлено, що до врегулювання порядку реалізації прав громадян і юридичних осіб на земельну частку (пай) Земельним кодексом Українивласники земельних часток (паїв) тимчасово не можуть укладати угоди щодо купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб. Тобто вказаним заборонено відчужувати тільки земельні частки (паї), право на які посвідчено сертифікатом. Отже, законодавчих обмежень щодо відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництво, право на які посвідчено державним актом на право власності на землю, на час укладення оспорюваного договору дарування, не існувало.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 27 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду у складі колегіїз п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що Законом України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» від 18 січня 2001 року заборонено будь- яким чином відчужувати земельні частки. Доказів на підтвердження передачі майна або користування земельною ділянкою відповідачем не надано. Оскільки порушення прав позивача відбулося восени 2017 року, то строки позовної давності не пропущено. Крім того, договір дарування є неукладеним з тих підстав, що відповідно до вимог частини другої статті 227 ЦК УРСР, договір не зареєстрований у Михайлівській сільській раді.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ХС-ХVІ-6-179, виданим 06 липня 1999 року Скадовською районною радою, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 179, ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 7,25 га, розташована на території Михайлівської сільської ради, для сільськогосподарського використання.

29 жовтня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування земельної ділянки. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Вербовським В. М. та зареєстровано у реєстрі за № 3109.

За умовами вказаного договору ОСОБА_1 (даритель) подарувала належну їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ХС-ХVІ-6-179, виданого 06 липня 1999 року Скадовською районною Радою, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 179, а ОСОБА_2 (обдарований) прийняв у дар земельну ділянку площею 7,25 га в межах згідно з планом (пункт 1 договору).

Пунктом 3.1 указаного договору визначено, що даритель подарувала, а обдарований прийняв у дар за цим договором земельну ділянку, вільну від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про яких в момент складання договору даритель чи обдарований не могли знати.

Відповідно до пунктів 5.2, 5.4 договору, цей договір є підставою для видачі власнику (новому власнику) державного акта на право приватної власності на землю. Даний договір складено у двох примірниках, один з яких зберігається у справах приватного нотаріуса, а другий видається обдарованому.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 15 16 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Оспорюваний договір дарування укладено 29 жовтня 2001 року, отже, правовідносини між сторонами регулюються нормами чинного на час укладення договору ЦК УРСР (у редакції Закону 1963 року).

Відповідно до статті 41 ЦК Української РСР (у редакції Закону 1963 року) Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Згідно зі статтею 48 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору дарування) угода визнається недійсною при невідповідності її закону, іншим актам, виданим органами державної влади та управління в межах наданої їм компетенції.

Згідно з частиною другою статті 58 ЦК УРСР (у редакції Закону 1963 року), якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Частиною першою статті 59 ЦК Української РСР (у редакції Закону

1963 року) передбачено, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Відповідно до статті 224 ЦК УРСР (у редакції Закону 1963 року)

за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 153 ЦК УРСР (у редакції Закону 1963 року) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним, ОСОБА_1 на обґрунтування свої вимог посилалась на те, що спірний договір дарування земельної ділянки між нею та ОСОБА_2 був укладений з метою приховати іншу угоду, а саме договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За договором дарування, відповідно до вимог частин першої та другої статті 243 ЦК УРСР, одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК УРСР до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 і цього Кодексу.

Згідно зі статтею 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів.

Відповідно до листів Державного нотаріального архіву Херсонській області від 20 листопада 2018 року за № 2110/01-18 та Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 08 листопада 2018 року за № 29-21-0.33-135/116-18 у вересні 2018 року ОСОБА_2 отримав дублікат договору дарування земельної ділянки, оригінал державного акта на право приватної власності на землю, а 12 жовтня 2018 року - витяг з державного земельного кадастру на підставі розробленої ним документації.

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав того, що оспорений договір дарування був неукладений, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка не була передана відповідачу та з 2001 року по теперішній час залишається у володінні ОСОБА_1 .

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про те, що продовження користування позивачем земельною ділянкою яку 29 жовтня 2001 року подарувала ОСОБА_2 , не свідчить про неукладення договору дарування. На підтвердження доводів, що договір дарування земельної ділянки був укладений з метою приховати договір купівлі-продажу земельної ділянки в розстрочку, жодного доказу позивачем, на виконання вимог статей 10 81 ЦПК України, не надано.

Неоформлення тривалий час після укладення договору дарування відповідачем права власності на спірну земельну ділянку також не свідчить про неукладення договору дарування.

Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то згідно з частини другою статті 58 ЦК УРСР застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Законом України від 18 січня 2001 року № 2242-ІІІ «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» установлено, що до врегулювання порядку реалізації прав громадян і юридичних осіб на земельну частку (пай) Земельним кодексом Українивласники земельних часток (паїв) тимчасово не можуть укладати угоди щодо купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб.

Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 369/1750/15-ц (провадження № 61-21383св18).

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що законодавчих обмежень щодо відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право на які посвідчено державним актом на право власності на землю, на час укладення оспорюваного договору дарування, не існувало.

Доводи касаційної скарги про те, що на час укладення договору дарування заборони, встановленої законом, на відчуження, у тому числі шляхом купівлі-продажу чи дарування, земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництво є безпідставними.

Крім того, доводи касаційної скарги про те, що договір дарування є неукладеним з тих підстав, що договір, відповідно до вимог частини другої статті 227 ЦК УРСР, не зареєстрований у Михайлівській сільській раді є необґрунтованими, оскільки укладення договору дарування нерухомої речі не пов`язувалося з реєстрацією договору у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відмовити у задоволенні позову через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише у тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду, у позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк