Постанова
Іменем України
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 664/906/20
провадження № 61-585св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником - адвокатом Дробіковим Данилом Сергійовичем, на постанову Херсонського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Полікарпової О. М., Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з листопада 2007 року вони із відповідачем почали проживати однією сім`єю, як чоловік та жінка без укладення шлюбу, а 27 лютого 2009 року - зареєстрували шлюб.
Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 22 вересня 2017 року шлюб між ними було розірвано.
В період їх спільного проживання однією сім`єю, в січні 2008 року, за їхні спільні кошти було придбано об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво 37 % готовності по АДРЕСА_1 . Будівництво даного об`єкта - двоповерхового житлового будинку було завершено ними в період шлюбу. При цьому, право власності на вказаний будинок за рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 02 липня 2010 року визнано за відповідачем.
Також, 16 січня 2008 року ними за спільні кошти було придбано три земельні ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельну ділянку площею 0,0902 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 6525010100:01:221:008; земельну ділянку площею 0,0826 га для ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер 6525010100:01:221:009; земельну ділянку площею 0,0098 га для розміщення магазину продовольчих та промислових товарів, кадастровий номер 6525010100:01:221:003.
Позивачка зазначила, що вказане нерухоме майно було придбано переважно за кошти, які вона отримувала від зайняття підприємницькою діяльністю, а також від продажу належної їй двокімнатної квартири АДРЕСА_2 . За взаємною згодою набуті об`єкт незавершеного будівництва (в подальшому - житловий будинок) та земельні ділянки оформлювалися на ім`я відповідача.
Вказує, що добудова будинку також була фактично проведена за її особисті кошти, що є істотною обставиною для відступу від засад рівності часток подружжя.
Оскільки відповідач не визнає, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя та не бажає в добровільному порядку поділити між ними дане майно, позивачка просила суд встановити факт проживання її та відповідача однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з листопада 2007 по 27 лютого 2009 року; визнати спільним сумісним майном подружжя зазначене нерухоме майно та поділити його, відступивши від засад рівності часток подружжя, визнати за нею право власності на 4/5 часток, а за відповідачем - на 1/5 частку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 21 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено тієї обставини, що вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з листопада 2007 року, в тому числі на час придбання відповідачем об`єкту незавершеного будівництва 37 % готовності та земельних ділянок.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що позивачем вимог про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя внаслідок істотного збільшення його у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя не заявлялося, а суд не має права виходити за межі позовних вимог.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Андруневич В. М. оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Андруневича В. М. задоволено.
Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 21 травня 2021 року скасовано частково та постановлено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 63/100 частини будинку АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано право власності за ОСОБА_1 на 31,5 частини будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , інші 31,5 частини цього будинку залишено у власності ОСОБА_2 .
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем придбано об`єкт незавершеного будівництва на початковій стадії (37 % готовності), що може свідчити про спільне створення сторонами у справі такого об`єкту, як житловий будинок, а не збільшення його вартості.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що 37/100 частин спірного житлового будинку є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки позивачка не довела належними доказами, що у січні 2008 року вони з відповідачем проживали однією сім`єю, а інші 63/100 частин є спільною власністю сторін у справі, оскільки відповідач не довів, що добудова придбаного об`єкта, який на момент його придбання мав готовність 37 %, ним здійснювалась і була закінчена до лютого 2009 року за його особисті кошти, тому частки кожного зі сторін є рівними і становлять 31,5 %.
При цьому, оскільки належних доказів того, що позивачка проживала з відповідачем однією сім`єю, мали спільний побут та спільний бюджет саме з листопада 2007 року і що спірні земельні ділянки придбані за її власні кошти позивачкою суду надано не було, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованим і апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Узагальнені доводи касаційної скарги
11 січня 2022 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , подана представником - адвокатом Дробіковим Д. С., на постанову Херсонського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року, в якій заявник просить суд оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
23 лютого 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що сторони у справі 27 лютого 2009 року зареєстрували шлюб, про що у Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний запис за № 112, місце реєстрації - Херсонський міський відділ реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області
За рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 22 вересня 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Цюрупинського районного нотаріального округу Красновою Н. В., ОСОБА_2 купив у ОСОБА_3 земельні ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6525010100:01:221:0008, площею 0,0902 га, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку; кадастровий номер 6525010100:01:221:0009, площею 0,0826 га, надана для ведення особистого підсобного господарства.
Згідно договору купівлі-продажу від 16 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Цюрупинського районного нотаріального округу Красновою Н. В., ОСОБА_2 купив у ОСОБА_3 об`єкт незавершеного будівництва, готовністю 37 %, розташований по АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_2 на об`єкт незавершеного будівництва, готовністю 37 %, розташований по АДРЕСА_1 , було зареєстровано Херсонським державним бюро технічної інвентаризації 23 лютого 2009 року.
Відповідно до постанови від 03 серпня 2009 року у справі про адміністративне правопорушення № 388/д Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Херсонській області встановлено порушення ОСОБА_4 вимог містобудівного законодавства - розпочато будівництво двоповерхового житлового будинку без дозволу на виконання будівельних робіт, наданого Інспекцією ДАБК у Херсонській області. За допущене правопорушення на ОСОБА_2 накладено штраф у сумі 425 грн.
Згідно із рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 02 липня 2010 року у справі 2-556/10 за ОСОБА_2 на підставі частини п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України було визнано право власності на житлову будівлю площею 406,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначене рішення суду набрало законної сили та є чинним.
При ухваленні вказаного судового рішення суд встановив, що на земельній ділянці, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6525010100:01:221:0008, площею 0,0902 га, збудовано двоповерховий житловий будинок, загальною площею 406,2 кв. м. Штраф, призначений відповідно до постанови від 03 серпня 2009 року у справі про адміністративне правопорушення № 388/д у розмірі 425 грн., сплачений у повному обсязі. Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 0125 від 11 травня 2010 року вказана будівля визнається самочинно збудованим об`єктом нерухомого майна. Вказана будівля відповідає будівельно-технічним, екологічним, санітарним та пожежним нормам для житлових будинків. Експлуатація даної будівлі як житлового будинку для постійного проживання людей не порушує існуючих норм, не чинить шкідливого впливу на зовнішнє середовище, не загрожує життю, здоров`ю та не порушує прав сусідів і, отже, може вважатися житловим будинком.
Херсонським державним бюро технічної інвентаризації 02 серпня 2010 року за ОСОБА_2 зареєстровано на праві власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , підстава - рішення суду від 02 липня 2010 року Цюрупинського району Херсонської області з часткою 1/1.
З технічного паспорту на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , складеного на 02 листопада 2010 року, та висновку судової будівельно-технічної експертизи від 11 травня 2010 року вбачається, що житловий будинок під літ. «А» загальною площею 406, 2 кв. м, житловою площею 113, 3 кв. м, побудовано в 2009 році.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга не містить доводів щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_2 в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання земельних ділянок спільним майном подружжя та їх поділ, а тому у вказаній частині позовних вимог постанова апеляційного суду не підлягає касаційному перегляду.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України.
Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно із статею 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до частин першої, другої статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Апеляційним судом встановлено, що за час шлюбу сторонами у справі набуто об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Так, Херсонським державним бюро технічної інвентаризації 02 серпня 2010 року за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано на праві власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою реєстрації права власності зазначено рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 02 липня 2010 року у справі 2-556/10, яким за ОСОБА_2 на підставі частини п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України було визнано право власності на житлову будівлю площею 406,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому суд при розгляді справи № 2-556/10 встановив, що вказана будівля є самочинно збудованим об`єктом нерухомого майна, однак відповідає будівельно-технічним, екологічним, санітарним і пожежним нормам для житлових будинків та не порушує права інших осіб.
З технічного паспорту на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , складеного на 02 листопада 2010 року, вбачається, що житловий будинок під літ. «А» загальною площею 406, 2 кв. м, житловою площею 113, 3 кв. м, побудовано в 2009 році.
Крім того, встановлено, що спірний житловий будинок було набуто у власність шляхом добудови об`єкта незавершеного будівництва, готовністю 37 %, придбаного ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу у ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 січня 2008 року.
Таким чином Херсонським державним бюро технічної інвентаризації 02 серпня 2010 року за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на новостворене нерухоме майно - житловий будинок.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Оскільки право власності на спірний житловий будинок, побудований у 2009 році, було зареєстровано 02 серпня 2010 року, тобто під час шлюбу, доказів того, що добудова вказаного об`єкта нерухомого майна була здійснена до реєстрації шлюбу, суду не надано, з огляду на наявність права особистої приватної власності відповідача на 37 % зазначеного житлового будинку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання 63/100 частин будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та про поділ вказаного майна.
Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційних скарг її висновків не спростовують, на її законність не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального
і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення в оскаржуваній частині - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником - адвокатом Дробіковим Данилом Сергійовичем, залишити без задоволення.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання 63/100 частин будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і про поділ вказаного майна залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов