№ 667/3883/15-ц

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 667/3883/15-ц

провадження № 61-45004св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, що подавала апеляційну скаргу, - Акціонерне товариство «Кристалбанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Акціонерного товариства «Кристалбанк» на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 24 липня 2015 року у складі судді Скорик С. А., рішення Апеляційного суду Херсонської області від 01 жовтня 2015 року у складі колегії суддів: Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Стародубця М. П., та на ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 07 вересня 2018 року у складі судді Вейтас І. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на нежитлові приміщення.

Позов обґрунтовувала тим, що з 07 вересня 1985 року і до цього часу вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Між відповідачем та Відкритим акціонерним товариством «Особливе конструкторське бюро «Пріор» (далі - ВАТ «ОКБ «Пріор»)28 грудня 2006 року укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, загальною сумарною площею 897,3 кв. м, та 08 травня 2007 року - договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, загальною площею 2 377,7 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1 .

Частину із придбаних нежитлових приміщень за договором купівлі-продажу від 08 травня 2007 року, загальною площею 254,6 кв. м, відповідач продав ОСОБА_3 , після чого нежитлові приміщення, площею 1 430,3 кв. м, право власності на які після реконструкції в магазин визнано за ним згідно з рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 09 вересня 2008 року, подарував ОСОБА_4 , що підтверджується договором дарування від 20 жовтня 2014 року.

Враховуючи те, що її майнові права на спірні нежитлові приміщення відповідач не визнає, просила суд визнати право їхньої спільної сумісної власності на придбані 28 грудня 2006 року за договором купівлі-продажу нежитлові приміщення адміністративно-виробничого корпусу літ. А за адресою: АДРЕСА_1 , у складі: приміщення І поверху за номерами: 1а, 2а, 3а, 4а, 5а, 6а, 7а, 8а, 9а, 10а, 11а, 12а, 13а, 14а, 1, 3, 2б, загальною площею 228,6 кв. м; приміщення II поверху за номерами: 24, 25, 26, 27, 31, 32, 33, 34, загальною площею 213,6 кв. м; приміщення III поверху за номерами: 51, 52, 53, 54, 55, 55а, 56, 57, 58, загальною площею 225 кв. м; приміщення IV поверху за номерами: 101, 102, 103, 104, 105, 106, 107, загальною площею 230,1 кв. м; а також за договором купівлі-продажу від 08 травня 2007 року - нежитлові приміщення адміністративно-виробничого корпусу літ. А за адресою: АДРЕСА_1 , у складі: приміщення І поверху за номерами 12, 12 б, 13, 13г, 13б, 13в, 14, 14б, 14в, 15, 15а, 15б, 15в, загальною площею 47,2 кв. м; приміщення ІІ поверху за номером 35 та сходова клітина VII, загальною площею 222,4 кв. м; приміщення ІІІ поверху за номерами: 60, 61, 62, 62а, 62б, 62в, 62г, 62д, 63, 64, 65, 66 та сходова клітина XIII, загальною площею 215,4 кв. м; приміщення IVповерху за номерами: 85, 86, загальною площею 200,1 кв. м; у загальному користуванні сходові клітини: I, II, XVIII, XIX, XX, XXI, загальною площею 122, 8 кв. м.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 24 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки спільність власності майна подружжя, що набуте у шлюбі, презюмується, та з урахуванням того, що відповідач позовні вимоги визнає.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 01 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на нежитлові приміщення адміністративно-виробничого корпусу літ. А за адресою: АДРЕСА_1 , у складі: приміщення І поверху за номерами: 1а, 2а, За, 4а, 5а, 6а, 7а, 8а, 9а, 10а, 11а, 12а, 13а, 14а, 1, 3, 2б, загальною площею 228,9 кв. м; приміщення II поверху за номерами: 24 (VI), 25, 26, 27, 31, 32, 33, 34, загальною площею 213,6 кв. м; приміщення III поверху за номерами: 51 (ХІІ, 51а), 52, 53, 54, 55, 55а, 56, 57, 58, загальною площею 224,7 кв. м; приміщення IV поверху за номерами: 101 (ХVI), 102, 103, 104, 105, 106, 107, загальною площею 228,9 кв. м, придбані ними, як подружжям, за договором купівлі-продажу, посвідченим 28 грудня 2006 року приватним нотаріусом Кличановською С. І. за реєстровим номером 3444. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що нежитлові приміщення, придбані ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 28 грудня 2006 року, перебувають у його власності, яке зареєстровано за ним у передбаченому законом порядку. Сторонами не оспорюється, що ці приміщення придбані ОСОБА_2 у період шлюбу за спільні кошти подружжя, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню з визнанням права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на нежитлові приміщення адміністративно-виробничого корпусу літ. А за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням зміни нумерації приміщень при проведенні технічної інвентаризації: приміщення ІІ поверху номер 24 відповідає номеру VI, приміщення ІІІ поверху номер 51 відповідає номеру 51а та ХП; приміщення IV поверху номер 101 відповідає номеру ХVI, та зміни площі приміщень І і ІІІ поверху на 0,3 кв. м, IVповерху на 1,2 кв. м за рахунок переобміру. Щодо нежитлових приміщень, придбаних відповідачем за договором купівлі-продажу від 08 травня 2007 року, то вони не можуть бути предметом розгляду у суді щодо визнання права спільної сумісної власності подружжя, оскільки в існуючому на теперішній час стані не відповідають відомостям з реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 07 вересня 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Кристалбанк» (далі - АТ «Кристалбанк», банк) на рішення Комсомольського районного суду Херсонської області від 24 липня 2015 року відмовлено.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доводи апеляційної скарги АТ «Кристалбанк» зводяться до незгоди з рішенням суду апеляційної інстанції та не містять доводів та обґрунтувань незаконності рішення суду першої інстанції. Банк обрав неправильний порядок та спосіб звернення за захистом та відновлення своїх порушених прав та інтересів. Суд роз`яснив заявнику, що за захистом порушених прав та інтересів йому необхідно звернутись до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг і позиції інших учасників

У вересні 2018 року АТ «Кристалбанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 24 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 01 жовтня 2015 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що частина спірного нерухомого майна перебуває в іпотеці АТ «Кристалбанк», а тому оскаржувані рішення впливають на права банку, який не був залучений до участі у справі. У позовній заяві позивач не доводить, якими саме діями відповідач не визнає її права спільної сумісної власності, крім того, право спільної сумісної власності позивача визнане законом та не потребує додаткового встановлення, тому позов не підлягає задоволенню, оскільки відсутній предмет спору. Власники майна, переданого в іпотеку, не мають права на поділ такого майна, тому з огляду на відсутність у позивача та відповідача права на розпорядження майном, яке перебуває в іпотеці, відсутнє й порушення прав, свобод та інтересів позивача з боку відповідача, а відповідно відсутній і предмет спору між сторонами.

Також у вересні 2018 року АТ «Кристалбанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 07 вересня 2018 року, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що частина спірного нерухомого майна перебуває в іпотеці АТ «Кристалбанк». Банк як іпотекодержатель не був залучений до участі у справі. Звертаючись із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, АТ «Кристалбанк» керувався частиною четвертою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка має імперативний характер та не встановлює інших варіантів поведінки, тому висновок суду про те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі банку, уже розглядались судом апеляційної інстанції, є помилковими.

У березні 2019 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу банку на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, у яких заявник просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційні скарги у цій справі подані у вересні 2018 року, а тому вони підлягають розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву на них, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 24 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 01 жовтня 2015 року підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга на ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 07 вересня 2018 року - задоволенню, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 24 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 01 жовтня 2015 року.

Судами встановлено, що 07 вересня 1985 року між сторонами зареєстровано шлюб (а. с. 8).

28 грудня 2006 року, під час шлюбу сторін, між ОСОБА_2 та ВАТ «ОКБ «Пріор» укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, загальною сумарною площею 3 894,8 кв. м, з яких: приміщення І поверху за номерами: 1а, 2а, За, 4а, 5а, 6а, 7а, 8а, 9а, 10а, 11а, 12а, 13а, 14а, 1, 3, 2б, загальною площею 228,6 кв. м; приміщення II поверху за номерами: 24, 25, 26, 27, 31, 32, 33, 34, загальною площею 213,6 кв. м; приміщення III поверху за номерами: 51, 52, 53, 54, 55, 55а, 56, 57, 58, загальною площею 225 кв. м; приміщення IV поверху за номерами: 101, 102, 103, 104, 105, 106, 107, загальною площею 230,1 кв. м, загальною сумарною площею 897,3 кв. м. що розташовані на АДРЕСА_1 (а. с. 9).

08 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «ОКБ «Пріор» укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, загальною площею відчужуваного майна 2 377,7 кв. м, а саме: виробничий корпус № 22 літ. А приміщення І поверху: приміщення номер 1а, II приміщення за номерами: 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, загальною площею 491,9 кв. м; приміщення між І і II поверхом: за номером VII площею 20,2 кв. м; приміщення II поверху за номерами: X, 50а, 50б, 50в, 50г, загальною площею 491,4 кв. м; приміщення між II та III поверхом за номером XIII площею 20,2 кв. м; приміщення III поверху: за номерами XV, 75, 76, 77 , 78 , 80, 81, 82, 83, 84, загальною площею 453,5 кв. м; приміщення між III та IV поверхом за номером XVII площею 20,2 кв. м; адміністративно-виробничий корпус літ. А - І поверху: приміщення за номерами: 12, 13 , І3а, 14, 15 , 16 , 17, 17а, загальною площею 189,1 кв. м; приміщення II поверху: за номерами 35, 35а, 36, 36а, 37, 37а, 38, 38а, 39, загальною площею 193,8 кв. м; приміщення III поверху: за номерами 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, загальною площею 192,5 кв. м; приміщення IV поверху за номерами: 85, 86, загальною площею 196,8 кв. м; вставки між корпусами літ А - I поверху: приміщення за номерами: 18, 18а, 19, загальною площею 108,1 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1 (а. с. 10).

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 09 вересня 2008 року встановлено, що у 2008 році здійснено реконструкцію частини придбаних за договором купівлі-продажу від 08 травня 2007 року нежитлових приміщень та визнано за ОСОБА_2 право власності на магазин, загальною площею 1 430,3 кв. м, який складається з: на І поверсі - з виставково-торговельного залу площею 364,5 кв. м зі службовим приміщенням площею 120,9 кв. м, всього загальною площею 485,4 кв. м; на ІІ поверсі - зі складських приміщень площею 408,6 кв. м зі службовими приміщеннями площею 82,8 кв. м, всього загальною площею 491,4 кв. м; на ІІІ поверсі - зі складських приміщень площею 208,8 кв. м зі службовими приміщеннями площею 244,7 кв. м, всього загальною площею 453,5 кв. м. Залишено в загальному користуванні сходи: 1 площею 21,8 кв. м та П площею 20,2 кв. м, ХVШ площею 20,4 кв. м, Х1Х площею 20,2 кв. м, ХХ площею 20,2 кв. м, ХХ1 площею 20,2 кв. м, загальною площею 123,0 кв. м. Зазначений магазин вибув із власності ОСОБА_2 - згідно з договором дарування від 20 жовтня 2014 року подарований ОСОБА_4 (а. с.13-14).

Частину із придбаних ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 08 травня 2007 року нежитлових приміщень останній продав ОСОБА_3 , а саме приміщення І поверху: приміщення 16 - 3,9 кв. м, приміщення 17 - 88,9 кв. м, приміщення 17а - 53,7 кв. м, приміщення 18 - 35,8 кв. м, приміщення 18а - 70,5 кв. м, приміщення 19 - 1,8 кв. м, загальною площею 254,6 кв. м (а. с. 11).

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, виходив з того, що нежитлові приміщення, придбані ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 28 грудня 2006 року, перебувають у його власності, що зареєстровано за ним у передбаченому законом порядку. Сторонами не оспорюється, що ці приміщення придбані ОСОБА_2 у період шлюбу з ОСОБА_1 за спільні кошти подружжя, а тому дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині підлягають задоволенню з визнанням права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на нежитлові приміщення адміністративно-виробничого корпусу літ. А за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням зміни нумерації приміщень при проведенні технічної інвентаризації: на ІІ поверсі приміщення за номером 24 відповідає номеру VI, приміщення ІІІ поверху за номером 51 відповідає номеру 51а та ХП; приміщення IVповерху за номером 101 відповідає номеру ХVI та зміни площі приміщень I і III поверху на 0,3 кв. м, IV поверху на 1,2 кв. м за рахунок переобміру.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

У справі, яка переглядається, предметом спору, є визнання права на майно, яке позивач вважає спільним майном подружжя.

Проте на час ухвалення рішення про часткове задоволення позову суд апеляційної інстанції не перевірив правовий статус майна, зокрема як предмета іпотеки, оскількиухвалення рішення, яке стосується зміни власника іпотечного майна, впливає на права та обов`язки іпотекодержателя.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною четвертою статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом

Згідно із частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Отже, ухвалення рішення, щодо зміни власника іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки впливає на можливість реалізації прав іпотекодержателя, наприклад, виконання уже ухваленого на його користь рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Щодо порушення прав іпотекодержателя у подібних правовідносинах зазначено у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі

№ 6-2513св16, постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі

№ 61-20786св18 та від 11 вересня 2019 року у справі № 61-15857св18.

При розгляді справи подружжя, всупереч частини третьої статті 36 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року), не повідомили про необхідність залучення до участі у справі іпотекодержателя - АТ «Кристалбанк».

Апеляційний суд на наведене вище уваги не звернув та у порушення вимог статей 212-214 316 213 ЦПК України 2004 року не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, зазначених обставин та вимог закону не врахував та не залучив до участі у справі іпотекодержателя.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо касаційної скарги на ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 07 вересня 2018 року.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно зі статтею 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Виходячи з аналізу наведених норм, відповідно до вимог частини першої статті 352 ЦПК України, особи, яких не було залучено до участі у справі, вправі оскаржити виключно рішення суду, яке безпосередньо стосується прав та обов`язків цієї особи.

Отже, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

При розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 354 356 ЦПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.

Системний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, врегульовано статтею 370 ЦПК України.

Так, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави (частина перша статті 370 ЦПК України). За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції (частина третя статті 370 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи (частина четверта статті 370 ЦПК України). Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи (частина п`ята статті 370 ЦПК України).

Виходячи з аналізу наведених норм, передчасним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ «Кристалбанк».

Крім того, апеляційний суд як підставу для відмови у відкритті апеляційного провадження вказав на неналежний порядок та спосіб звернення банку за захистом своїх порушених прав, проте стаття 358 ЦПК України, яка регулює порядок відмови у відкритті апеляційного провадження, такої підстави не містить та розширеному тлумаченню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Відповідно до частини шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене, оскаржувані рішення та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Кристалбанк» на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 24 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 01 жовтня 2015 року задовольнити частково, касаційну скаргу на увалу Апеляційного суду Херсонської області від 07 вересня 2018 року - задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 01 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 07 вересня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко