16.04.2024

№ 673/258/19

Постанова

Іменем України

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 673/258/19

провадження № 61-8402св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба в справах дітей Деражнянської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 02 серпня 2019 року у складі судді Дворніна О. С. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 березня 2020 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба в справах дітей Деражнянської районної державної адміністрації, про відібрання дітей у батька та повернення їх матері,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року позивач, звертаючись із вказаним позовом до відповідача, зазначала, що рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 05 липня 2018 року у справі № 626/1199/17 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано, визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_1 .

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Красноградського районного суду Харківської області від 05 липня 2018 року залишено без змін.

Однак незважаючи на судове рішення, яке набрало законної сили, неодноразові звернення позивача щодо повернення дітей, відповідач не виконує його і продовжує самовільно утримувати дітей за місцем свого проживання, чим порушує права дітей та позивача.

З цих підстав просила відібрати у ОСОБА_2 малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та повернути дітей матері ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 02 серпня 2019 року позов задоволено, постановлено відібрати у ОСОБА_2 малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та повернути дітей матері ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач змінив місце проживання дітей всупереч судовому рішенню, без згоди їхньої матері, позивача у справі, чим порушує права дітей та позивача щодо місця їх проживання.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 02 серпня 2019 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні цього спору суд першої інстанції обґрунтовано виходив з принципу пріоритетності прав та інтересів дітей, встановивши, що рішенням суду, яке набрало законної сили, визначено місце проживання малолітніх дітей з матір`ю, встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що повернення малолітніх доньок за місцем проживання матері негативно впливатиме на їхній розвиток, відсутність обставин, які перешкоджають повернути дітей матері, або будуть суперечити їх інтересам, самовільні, без згоди матері, дії відповідача щодо зміни місця проживання дітей, невиконання ним судового рішення у справі щодо визначення місця проживання дитини, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про відібрання дітей у батька.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ксьонзик Ю. Ю. подав касаційну скаргу на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 02 серпня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 березня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує, що судом першої інстанції було порушено право відповідача знати про час і місце судових засідань та мати достатньо часу для підготовки до судового засідання та явки у суд. Вказані порушення, на думку представника заявника, полягали у тому, що про прийняття рішення судом першої інстанції йому стало відомо 03 вересня 2019 року з Єдиного державного реєстру судових рішень, де було оприлюднено скорочене судове рішення. Станом на 04 вересня 2019 року тексту повного судового рішення опубліковано не було. З метою отримання копії рішення він 03 вересня 2019 року звернувся до суду. Вказує, що він пропустив строк на апеляційне оскарження у зв`язку із тим, що повний текст рішення було виготовлено більш ніж через місяць після його проголошення.

Вказує, що судом не було враховано інтереси дітей, адже на думку представника заявника проживання дітей разом із матір`ю призведе до важкої психологічної травми; з моменту припинення шлюбних відносин між позивачем і відповідачем мати жодного разу не відвідала дітей; позивач змінила свій спосіб життя та стала безвідповідальною матір`ю, яка не цікавиться життям дітей, а проживання їх з батьком буде відповідати якнайкращому їх інтересу.

Доводом касаційної скарги є також посилання на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 754/14768/15-ц; від 04 липня 2019 року у справі № 686/4621/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 в якому у задоволенні касаційної скарги останнього просить відмовити посилаючись на її необґрунтованість. Вказує, що наведені представником заявника підстави для касаційного оскарження носять лише формальний характер.

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

Судами встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 05 липня 2018 року визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Красноградського районного суду Харківської області від 05 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року без змін.

26 листопада 2018 року ОСОБА_1 направила на адресу Деражнянської РДА Хмельницької області як органу опіки та піклування повідомлення про намір 04 грудня 2018 року прибути до ОСОБА_2 , який зареєстрований на АДРЕСА_1 та проживає по АДРЕСА_2 , з метою забрати дітей із собою до місця її проживання на АДРЕСА_3 .

Актом від 05 грудня 2018 року, складеним комісією в складі в.о. старости с. Коричинці Чорної Т., секретаря сільської ради Захорової В., ДОП Куціцького І. О. зафіксовано відмову ОСОБА_2 та його батька добровільно передати дітей матері.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Деражняського відділення поліції Летичівського відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області із заявою про повернення двох малолітніх дітей. Листом Деражнянського ВП Летичівського ВП ГУНП в Хмельницькій області від 26 грудня 2018 року їй було повідомлено про відсутність в діях ОСОБА_2 складу кримінального та адміністративного правопорушення.

Позивач ОСОБА_1 разом з третьою донькою сторін, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає в с. Іванівське Красноградського району Харківської області.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції суд зобов`язав органи опіки та піклування за місцем проживання сторін та дітей (Красноградську районну державну адміністрацію Харківської області та Деражнянську районну державну адміністрацію Хмельницької області) надати суду письмові висновки щодо розв`язання спору про відібрання дітей на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Красноградської районної державної адміністрації Харківської області від 24 лютого 2020 року щодо розв`язання спору про відібрання малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у батька та повернення їх матері, враховуючи відомості, одержані у результаті обстеження умов проживання ОСОБА_1 , а також враховуючи роль матері у житті дітей, яка здатна забезпечити дітям гармонійний розвиток і належне виховання та те, що відокремлення дітей від матері суперечить інтересам дітей, вважає за доцільне відібрати у батька ОСОБА_2 малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та повернути їх матері ОСОБА_1 .

З акту обстеження житлово-побутових умов від 02 січня 2020 року встановлено, що сім`я ОСОБА_1 складається з шести осіб: доньки - ОСОБА_7 ; баби - ОСОБА_8 ; діда - ОСОБА_9 ; сестер - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які проживають в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 . Житловий будинок загальною площею 60 кв. м має три кімнати, в будинку чисто, світло та затишно. У дітей є необхідні меблі, іграшки, розвиваючі ігри, сезонний одяг та необхідні комплекти білизни. У достатній кількості продукти харчування, консервація, утримується домашня птиця.

Взаємовідносини між членами сім`ї добрі, родина не конфліктна, в дітях виховується повага до дорослих, чуйність, доброта, працелюбність.

ОСОБА_1 виховує малолітню доньку, знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, займається господарством, добра, відповідальна, неконфліктна людина. Сім`я користується повагою серед мешканців села, не конфліктна, працелюбна, не вживає алкогольні напої. Діти знаходяться в добрих соціально побутових умовах, в сім`ї панує злагода та мир. Діти мають можливість нормально розвиватися морально та фізіологічно.

Відповідно до характеристики виконавчого комітету Іванівської сільської ради від 03 січня 2020 року ОСОБА_1 дійсно зареєстрована за місцем перебування і фактично проживає в АДРЕСА_3 в домоволодінні бабусі ОСОБА_8 . З червня 2017 року перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації Харківської області як внутрішньо переміщена особа. За місцем реєстрації характеризується добре, з сусідами не конфліктує, в громадському житті села бере активну участь. За характером спокійна, неконфліктна людина, не вживає алкогольні напої. Проявляє себе як порядна, відповідальна та добра громадянка, виховує малолітню доньку.

Згідно з письмовим висновком від 25 лютого 2020 року Деражнянська районна державна адміністрація Хмельницької області як орган опіки та піклування також вважає за доцільне відібрати та повернути дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 їх матері ОСОБА_1 в с. Іванівське Красноградського району Харківської області, де рішенням Красноградського районного суду Харківської області визначено їх місце проживання.

Апеляційний суд вказував, що матеріали справи не містять жодних даних про те, що повернення дітей матері за її місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для їх життя та здоров`я або обставини змінилися так, що їх повернення до матері суперечитиме інтересам дітей.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 червня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Деражнянського районного суду Хмельницької області.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Стаття 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та перераховує, що може бути способами захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Частиною першою статті 162 СК України передбачено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19).

Частиною першою статті 170 СК України встановлено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 05 липня 2018 року визначено місце проживання малолітніх доньок сторін ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 .

Вказане судове рішення переглядалося судами вищих інстанцій в апеляційному та касаційному порядку і залишене без змін.

Під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції було отримано висновок органу опіки та піклування Красноградської районної державної адміністрації Харківської області від 24 лютого 2020 року щодо розв`язання спору про відібрання малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у батька та повернення їх матері відповідно до якого відокремлення дітей від матері суперечить інтересам дітей, а тому орган опіки та піклування вважає за доцільне відібрати у батька ОСОБА_2 малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та повернути їх матері ОСОБА_1 .

З письмового висновку від 25 лютого 2020 року Деражнянської районної державної адміністрації Хмельницької області як органу опіки та піклування встановлено, що цей орган опіки та піклування також вважає за доцільне відібрати та повернути дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 їх матері ОСОБА_1 в с. Іванівське Красноградського району Харківської області, де рішенням Красноградського районного суду Харківської області визначено їх місце проживання.

Апеляційним судом також встановлено, що матеріали справи не містять жодних даних про те, що повернення дітей матері за її місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для їх життя та здоров`я або обставини змінилися так, що їх повернення до матері суперечитиме інтересам дітей.

Отже висновки судів попередніх інстанцій про необхідність відібрання дочок від ОСОБА_2 , а також про те, що повернення дітей матері насамперед відповідатиме їх інтересам, ґрунтуються на фактичних обставинах справи та є правильними.

З огляду на вищенаведене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що судами не було враховано інтереси дітей, адже на думку представника заявника проживання дітей разом із матір`ю призведе до важкої психологічної травми; з моменту припинення шлюбних відносин між позивачем і відповідачем мати жодного разу не відвідала дітей; позивач змінила свій спосіб життя та стала безвідповідальною матір`ю, яка не цікавиться життям дітей, а проживання їх з батьком буде відповідати якнайкращому їх інтересу.

Доводи касаційної скарги представника відповідача з приводу того, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 754/14768/15-ц; від 04 липня 2019 року у справі № 686/4621/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц не заслуговують на увагу, оскільки означені судові рішення ухвалені у справах з предметом позову відміннім від даного.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно того, судом першої інстанції було порушено право відповідача знати про час і місце судових засідань та мати достатньо часу для підготовки до судового засідання та явки у суд. Вказані порушення, на думку представника заявника, полягали у тому, що про прийняття рішення судом першої інстанції йому стало відомо 03 вересня 2019 року з Єдиного державного реєстру судових рішень, де було оприлюднено скорочене судове рішення. Станом на 04 вересня 2019 року тексту повного судового рішення опубліковано не було. З метою отримання копії рішення він 03 вересня 2019 року звернувся до суду. Вказує, що він пропустив строк на апеляційне оскарження у зв`язку із тим, що повний текст рішення було виготовлено більш ніж через місяць після його проголошення колегія суддів зазначає таке.

Означені доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу з тих підстав, що з матеріалів справи вбачається, що вступна та резолютивна частині рішення суду першої інстанції була проголошена 02 серпня 2019 року, повний текст складено цього ж дня, строк ОСОБА_2 на апеляційне оскарження було поновлено ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 12 жовтня 2019 року, тобто право на апеляційне оскарження судового рішення було забезпечене.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 02 серпня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська