№ 674/908/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 674/908/23

провадження № 61-1666св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Черевиком Сергієм Станіславовичем, на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 03 жовтня 2023 року у складі судді Сосни О. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом доОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивований тим, що 01 липня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів в розмірі 39 000,00 дол. США. Відповідно до умов розписки, яка написана відповідачем власноручно, останній зобов`язується повернути 39 000,00 дол. США до 01 серпня 2022 року. 27 листопада 2022 року відповідач частково сплатив суму заборгованості у розмірі 800,00 дол. США. 06 квітня 2023 року позивачка надіслала відповідачу претензію про сплату заборгованості за договором позики в сумі 38 200,00 дол. США, що на день складання претензії складала за офіційним курсом НБУ 1 396 920,52 грн, однак відповідач станом на день складення позовної заяви борг не повернув.

Просила суд стягнути основний борг за розпискою від 01 липня 2022 року у сумі 1 396 920,52 грн, інфляційні втрати за період прострочення з 01 серпня 2022 року по 31 травня 2023 у сумі 149 206,51 грн та 3 % річних за цей же період у сумі 35 072,80 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 03 жовтня 2023 року, залишенимбез змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 грудня 2023 року, позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 1 396 920,52 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 11 855,98 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 01 липня 2022 року між сторонами укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримав в борг від позивачки грошові кошти в розмірі 39 000,00 дол. США. 27 листопада 2022 року ОСОБА_2 частково сплатив суму заборгованості у розмірі 800,00 доларів США. Однак, в подальшому взяті на себе зобов`язання по сплаті боргу в сумі 38 200,00 доларів США не виконав.

Враховуючи те, що у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, тому наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму неповернутих грошових коштів переданих за договором позики від 01 липня 2022 року у сумі 1 396 920,52 грн.

Суд першої інстанції вважав необґрунтованими твердження відповідача про те, що він договорів позики не укладав, а розписка написана для запевнення позивача у виконанні своїх зобов`язань з приводу спільного бізнесу, оскільки вони не підтверджені жодними доказами та заперечуються позивачкою.

Стягнення інфляційних втрат за період прострочення з 01 серпня 2022 року по 31 травня 2023 у сумі не підлягають стягненню, оскільки у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

25 січня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасуватисудові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди безпідставно зробили висновок, що написана ним розписка підтверджує укладення між сторонами договору позики. З письмової розписки не вбачається те, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 кошти в борг. Показання свідків не може доводити факт укладення договору позики.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений, у постановах Верховного Суду: від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 13 вересня 2023 року у справі № 754/3591/21, від 30 серпня 2023 року у справі № 201/15760/16-ц).

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 доОСОБА_2 про стягнення основного боргу за договором позики від 01 липня 2022 року в сумі 1 396 920,52 грн. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 01 липня 2022 року між сторонами укладено договір позики, за яким позивачка надала у позику відповідачу 39 000 доларів США на строк до 01 серпня 2022 року. На підтвердження укладення договору позики та його умов наявна розписка позичальника від 01 липня 2022 року, за якою ОСОБА_2 зобов`язався віддати 39 000,00 дол. США до 01 серпня 2022 року ОСОБА_1 . Оригінал цієї розписки надано позивачкою та оглянуто в судовому засіданні.

27 листопада 2022 року ОСОБА_2 частково сплатив суму боргу у розмірі 800,00 дол. США.

06 квітня 2023 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 надіслала письмову претензію про сплату заборгованості за договором позики в сумі 38 200,00 дол. США, що на день складення претензії складала за офіційним курсом НБУ (за 1 долар 36,5686 грн) 1 396 920,52 грн. Вказане поштове відправлення повернуто без вручення за зворотною адресою з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

За клопотанням позивачки допитані свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 394 395 КК України, які підтвердили, що були присутні під час написання ОСОБА_2 розписки.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження

№ 61-8829сво21)).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (див., зокрема постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16).

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зазначено, що «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2023 року у справі № 201/15760/16-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)».

Схожі висновки наведені і в постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц та від 13 вересня 2023 року у справі № 754/3591/21, на які є посилання в касаційній скарзі.

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У справі, що переглядається, суди встановили, що 01 липня 2022 року між сторонами укладено договір позики, за яким позивачка надала відповідачу 39 000,00 дол. США. На підтвердження укладення договору позики та його умов наявна розписка позичальника від 01 липня 2022 року, за якою ОСОБА_2 зобов`язався віддати 39 000,00 дол. США до 01 серпня 2022 року ОСОБА_1 Оригінал розписки від 01 липня 2022 року знаходиться у позивачки.

Встановивши, що між сторонами укладений договір позики, одержаних в позику коштів відповідач не повернув, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог в оскарженій частині.

Судові рішення в оскарженій частині не суперечать висновкам, зробленим у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 13 вересня 2023 року у справі № 754/3591/21 та від 30 серпня 2023 року у справі № 201/15760/16-ц, на які є посилання в касаційній скарзі, оскількив цій справі суди встановили, що боргова розписка містить зобов`язання позичальника щодо повернення 39 000,00 дол. США та строк виконання зобов`язання, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження своїх доводів про іншу правову природу укладеного між сторонами правочину.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права в цій частині позовних вимог, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 03 жовтня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 грудня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основного боргу за договором позики від 01 липня 2022 року в сумі 1 396 920,52 грн залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко