ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2020 року
м. Київ
справа № 674/95/17
провадження № 61-34901св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - комунальна установа Дунаєвецької районної ради Хмельницької області «Дунаєвецька центральна районна лікарня»,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу комунальної установи Дунаєвецької районної ради Хмельницької області «Дунаєвецька центральна районна лікарня» на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 26 липня 2017 року в складі судді Польової В. Є. та на ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2017 року в складі колегії суддів Ярмолюка О. І., Пастощука М. М., Спірідонової Т. В.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до КУ Дунаєвецької районної ради «Дунаєвецька центральна районна лікарня» (далі - Лікарня) та з уточненням позовних вимог просила стягнути з відповідача на свою користь:
- 14 439,46 грн грошової компенсації за 238 днів невикористаної відпустки за 1961-1969, 1976-1977, 1984, 1992, 1996 роки;
- 1 993,08 грн недоплаченої грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за вересень 2012 року;
- 53,30 грн безпідставно утриманого єдиного соціального внеску з вихідної допомоги при звільненні;
- 28 941,6 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 березня 2011 року до 26 вересня 2012 року;
- 12 276 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 листопада 2016 року до 04 липня 2017 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 26 липня 2017 року позов задоволено частково, стягнуто з КУ Дунаєвецької районної ради «Дунаєвецька центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 :
- 12 437,35 грн компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки;
- 1 993,08 грн недоплачених коштів по компенсації невикористаних 204 календарних днів щорічної основної відпустки;
- 53,3 грн заборгованості по утриманні єдиного соціального внеску з компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні;
- 41 217,6 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що в день звільнення позивача з посади роботодавець не виплатив їй грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки за 1961-1969, 1976-1977, 1984, 1992, 1996 роки, неправильно обчислив грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки за 1990, 1998-2004, 2010-2011 роки, а також безпідставно утримав із нарахованої вихідної допомоги єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, внаслідок чого з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню вказана заборгованість і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2017 року апеляційну скаргу КУ Дунаєвецької районної ради «Дунаєвецька центральна районна лікарня» залишено без задоволення, рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 26 липня 2017 року - без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову в даній справі та для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді КУ Дунаєвецької районної ради Хмельницької області «Дунаєвецька центральна районна лікарня» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказані судові рішення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2018 року в задоволенні клопотання КУ Дунаєвецької районної ради Хмельницької області «Дунаєвецька центральна районна лікарня» про зупинення виконавчого провадження відмовлено.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідач зазначає, що Лікарня не є належним відповідачем у справі, оскільки трудовий договір із позивачем не укладала.
Заперечення на касаційну скаргу
У січні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на дану касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 18 жовтня 1961 року ОСОБА_1 працювала на посаді санітарного фельдшера Тиннянської дільничної лікарні.
Рішенням Тиннянської сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області від 14 грудня 2010 року № 4 Тиннянську лікарську амбулаторію передано з комунальної власності територіальної громади села в спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Дунаєвецького району.
17 грудня 2010 року Дунаєвецька районна рада Хмельницької області прийняла рішення № 24-1/2010 «Про реорганізацію мережі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я Дунаєвецького району». Цим рішенням з 01 січня 2011 року Тиннянську дільничну лікарню реорганізовано у фельдшерсько-акушерський пункт, такі пункти визнано структурними підрозділами лікарських амбулаторій (амбулаторій загальної практики - сімейної медицини), дільничних лікарень та безпосередньо Лікарні, лікарські амбулаторії та дільничні лікарні підпорядковано Лікарні.
Дунаєвецька районна рада Хмельницької області своїм рішенням від 06 січня 2011 року № 14-2/2011 прийняла в спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Дунаєвецького району лікувально-профілактичні заклади, в тому числі Тиннянську лікарську амбулаторію, та передала майно лікувально-профілактичних закладів в оперативне управління Лікарні.
Наказом Лікарні від 06 січня 2011 року № 6-н з 01 січня 2011 року вищевказані лікувально-профілактичні заклади прийняті в оперативне управління Лікарні.
07 березня 2011 року наказом Лікарні № 35-к ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в зв`язку зі скороченням штату працівників із виплатою їй вихідної допомоги при звільненні в сумі 1 450,8 грн.
Лікарня нарахувала ОСОБА_1 1 450,8 грн вихідної допомоги, на яку було нараховано й утримано 53,3 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Лікарня нарахувала позивачеві 10 383,6 грн грошової компенсації за 204 дні невикористаної відпустки за 1990, 1998-2004, 2010-2011 роки з відрахуванням 1 501,47 грн податку на доходи фізичних осіб та 373,81 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
25 вересня 2012 року Лікарня перерахувала на картковий рахунок позивача 8 508,32 грн.
27 червня 2017 року роботодавець повернув ОСОБА_1 373,81 грн утриманого з грошової компенсації за невикористану відпустку єдиного соціального внеску.
Лікарня не нарахувала та не виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за 205 днів невикористаної відпустки за 1961-1969, 1976-1977, 1984, 1992, 1996 роки, що не заперечується сторонами.
У день звільнення ОСОБА_1 перебувала на роботі та одержала належно оформлену трудову книжку. При цьому розрахунок з нею не був проведений у повному обсязі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.
Частиною першою статті 21 КЗпП України встановлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.
У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною першою статті 44 КЗпП України слідує, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2, 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (частина перша статті 83 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Як передбачено частиною першою статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмежень будь-яким строком.
Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до частин першої, другої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені йому в день звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні цього обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Установивши, що Тиннянську дільничну лікарню реорганізовано у фельдшерсько-акушерський пункт, який є структурним підрозділом Лікарні, суди зробили правильний висновок, що остання є стороною трудового договору з ОСОБА_1 і такий договір не був припинений, оскільки відбулася зміна власника установи та її реорганізація, а тому Лікарня є належним відповідачем у даній справі.
Обґрунтованим є висновок судів, що оскільки позивачеві не були виплачені суми, належні їй до сплати в день звільнення, наявні правові підстави для стягнення таких сум відповідно до здійсненого судом першої інстанції розрахунку.
Суди, встановивши, що розрахунок із позивачем у день звільнення проведений не був, дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за відповідний період.
Відповідно до пункту 4 розділу І «Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на вихідну допомогу при звільненніне нараховується.
У зв`язку з цим правильнми є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з Лікарні на користь ОСОБА_1 заборгованості по утриманні єдиного соціального внеску з вихідної допомоги при звільненні.
Установивши, що Лікарня нарахувала ОСОБА_1 грошову компенсацію за 204 дні невикористаної відпустки за 1990, 1998-2004, 2010-2011 роки з порушенням вимог пунктів 2, 7 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, суди зробили правильний висновок про наявність правових підстав для стягнення з відповідача недоплачених коштів по компенсації невикористаних 204 календарних днів щорічної основної відпустки.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 389, 400 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу комунальної установи Дунаєвецької районної ради Хмельницької області «Дунаєвецька центральна районна лікарня» залишити без задоволення.
Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 26 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
М. М. Русинчук