№ 676/2254/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 676/2254/21

провадження № 61-2695св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство «Аграрна компанія 2004»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Аграрна компанія 2004» на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2023 року у складі судді Вдовичинського А. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 січня 2024 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Аграрна компанія 2004», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору оренди землі недійсним, скасування державної реєстрації речового права щодо земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у квітні 2021 року звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Аграрна компанія 2004» (далі - ПП «Аграрна компанія 2004»), в якому просила:

- визнати недійсним договір оренди землі від 10 лютого 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Аграрна компанія 2004»;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 53901938 від 04 вересня 2020 року та запис № 38032287 від 31 серпня 2020 року про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки державного реєстратора Китайгородської сільської ради Распаркіної Н. В.;

- зобов`язати ПП «Аграрна компанія 2004» не чинити їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 6822487100:02:002:0103.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 липня 2018 року вона отримала у власність земельну ділянку кадастровий номер 6822487100:02:002:0103 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,7984 га, що розташована на території Рихтівської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Вона працевлаштована за кордоном та не мала змоги приїздити до України часто.

У січні 2021 року під час перебування в Україні вирішила передати успадковану земельну ділянку сільськогосподарському підприємству в оренду.

Однак з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 250875964 стало відомо, що належна їй земельна ділянка перебуває в оренді ПП «Аграрна компанія 2004» - право оренди зареєстроване на підставі договору оренди від 10 лютого 2019 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 53901938 від 04 вересня 2020 року.

У період з 10 лютого 2018 року до 19 листопада 2019 року вона була відсутня в Україні, оспорюваний договір оренди не підписувала, кошти за оренду земельної ділянки не отримувала.

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 30 листопада 2022 року залучив ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 12 жовтня 2023 року позов задовольнив частково.

Скасував рішення державного реєстратора Китайгородської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області індексний номер: 53901938 від 04 вересня 2020 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис № 38032287 від 31 серпня 2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію договору оренди землі від 10 лютого 2019 року укладений ПП «Аграрна компанія 2004» щодо земельної ділянки площею 2,7984 га, кадастровий номер 6822487100:02:002:0103, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Рихтівської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Зобов`язав ПП «Аграрна компанія 2004» не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 6822487100:02:002:0103.

В задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10 січня 2019 року, земельної ділянки площею 2,7984 га, кадастровий номер 6822487100:02:002:0103, яка розташована за межами населених пунктів Рихтівської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Аграрна компанія 2004», відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов місцевий суд виходив з того, що оспорюваний договір позивач не підписувала та, відповідно, волевиявлення щодо правочину не було, істотних умов цього договору не погоджувала.

Оскільки у позивача не було волевиявлення щодо правочину, а державна реєстрація оспорюваного договору перешкоджає позивачу у розпорядженні належною їй на праві власності земельною ділянкою, позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора Китайгородської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області індексний номер: 53901938 від 04 вересня 2020 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис № 38032287 від 31 серпня 2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію договору оренди землі від 10 лютого 2019 року, який фактично є неукладеним підлягають до задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини, тому правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 25 січня 2024 року апеляційну скаргу ПП «Аграрна компанія 2004» залишив без задоволення, а рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2023 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що встановивши, що оспорюваний договір не підписувався позивачем і вона не надавала повноважень своїй матері ОСОБА_2 на укладення цього договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір між сторонами є неукладеним; дії матері позивача щодо прийняття плати за користування землею, як вона вважала, за попередні роки, не свідчать про наявність договірних відносин щодо оренди земельної ділянки між сторонами.

Встановивши факт неукладення договору оренди землі, на підставі якого проведено державну реєстрацію права оренди відповідача, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора; відповідач без достатніх правових підстав використовує земельну ділянку позивача, а отже, вимоги в частині зобов`язання відповідача не чинити їй перешкоди в користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою кадастровий номер 6822487100:02:002:0103, також підлягали задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

Від ПП «Аграрна компанія 2004» у лютому 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 січня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цих частинах нове судове рішення про відмову у їх задоволенні.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 виклала правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі 227/3760/19-ц Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок про те, що у разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Верховним Судом у справі № 627/761/19 від 14 червня 2023 року зроблено правовий висновок про те, що апеляційний суд правильно звернув увагу, посилаючись на постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20), що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Враховуючи викладене, не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19, належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 р у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18)).

застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ОСОБА_1 у травні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу.

Верховний Суд ухвалою від 03 червня 2024 року залишив без розгляду відзив ОСОБА_1 .

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 04 квітня 2024 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області.

Справа № 676/2254/21 надійшла до Верховного Суду 18 квітня 2024 року.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

ОСОБА_1 13 липня 2018 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,7984 га, кадастровий номер 6822487100:02:002:0103, розташовану на території Рихтівської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Того ж дня право власності на зазначену земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Між ОСОБА_1 та ПП «Аграрна компанія 2004» 10 лютого 2019 року було укладено договір оренди землі, згідно з пунктами 1, 2 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,7984 га, яка розташована за межами населених пунктів Рихтівської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

31 серпня 2020 року вчинено державну реєстрацію права оренди ПП «Аграрна компанія 2004» щодо вказаної земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 10 лютого 2019 року.

Згідно з повідомленням Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 перебувала за межами України з 10 лютого 2018 року до 19 листопада 2019 року.

ОСОБА_2 виїхала за межі території України 19 липня 2018 року, після чого її в`їзд в Україну було зафіксовано 09 березня 2019 року.

ОСОБА_1 видавала матері ОСОБА_2 довіреність на переоформлення її спадкових прав на майно від 02 лютого 2018 року строком до 02 лютого 2019 року, а також довіреність від 03 грудня 2019 року на строк до 03 грудня 2020 року.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 27 жовтня 2022 року № 2185/2186/22-26 підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Орендодавець» договору оренди землі від 10 лютого 2019 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ПП «Аграрна компанія 2004» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6822487100:02:002:0103 площею 2,7984 га виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України, тут і далі у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 598/538/19 (провадження № 61-9846св20) та від 14 грудня 2022 року у справі № 394/85/21-ц (провадження № 61-9582св22).

У справі, що переглядається, на підставі висновку судово-почеркознавчої експертизи № 2185/2186/22-26 від 27 жовтня 2022 року встановлено, що оспорюваний договір оренди землі позивачем не підписувався, а отже, відсутні підстави вважати, що такий договір є укладеним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що встановлення факту не підписання ОСОБА_1 договору оренди землі від 10 лютого 2019 року з ПП «Аграрна компанія 2004» свідчить про його неукладеність, відсутність волевиявлення позивача як власника спірної земельної ділянки на передачу її в оренду відповідачу на строк до 10 лютого 2029 року та безпідставність користування цим майном останнім.

Доводи касаційної скарги про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Між тим, відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно з статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Ураховуючи викладене, можна виснувати, що у разі не підписання особою договорів оренди земельної ділянки або додаткових угод до нього відсутні підстави вважати, що такий договір є укладеним, тому наявні підстави щодо необхідності усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення.

Отже, враховуючи конкретні встановлені судами обставини справи, що розглядається, колегія суддів не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 26 квітня 2022 року у справі № 378/1194/20 (провадження № 61-20827св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 394/85/21-ц (провадження № 61-9582св22) та від 11 травня 2023 року в справі № 357/3155/21 (провадження № 61-10293св22).

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідач не довів отримання

ОСОБА_1 орендної плати, оскільки надані відомості про виплату орендної плати

від 10 серпня 2020 року не містять підписів ні позивача, ні третьої особи.

Посилання у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі 227/3760/19-ц, згідно з якою у разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше), Верховний Суд також не бере до уваги, оскільки висновки висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду не суперечать висновку про задоволення позовних вимог за встановлених обставин справи.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Також позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту, застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося (саме це і стверджується позивачем і достеменно встановлено судом). У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав). Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

У справі, що переглядається, спірні правовідносини виникли з тих підстав, що правочин не був укладений у належній для договору оренди землі письмовій формі, оскільки ОСОБА_1 його не підписував. Отже, волевиявлення позивача на надання належної їй земельної ділянки в користування відповідачу строком до 10 лютого 2029 року не підтверджено її особистим підписом.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, який суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) виклала висновок про те, що … [орендар не надав доказів на підтвердження наявності перешкод з боку орендодавця в користуванні земельною ділянкою. Суди попередніх інстанцій на підставі дослідження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів не встановили, що орендодавець чинив орендарю перешкоди в користуванні земельною ділянкою. Зазначили лише про те, що власник земельної ділянки «починаючи з липня 2019 року, приступив до самостійного використання спірної земельної ділянки»].

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать практиці Великої Палати Верховного Суду викладеній у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, щодо способу захисту прав орендодавця.

Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди землі недійсним у касаційному порядку не оскаржується, тому не переглядається Верховним Судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в цій частині не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Аграрна компанія 2004» залишити без задоволення.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Аграрна компанія 2004», третя особа - ОСОБА_2 , про скасування державної реєстрації речового права щодо земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров