№ 677/1060/21

Постанова

Іменем України

10 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 677/1060/21

провадження № 61-4905св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Красилівське підприємство водопровідно-каналізаційного господарства,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області у складі судді Кускової Т. В. від 13 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В., від 20 квітня 2022 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

Красилівського підприємства водопровідно-каналізаційного господарства про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона працювала на посаді діловода (секретаря) Красилівського ПВКГ. Відповідно до наказу керівника підприємства від 23 лютого 2021 року № 5-к/тр «Про зміну істотних умов праці» її було повідомлено, що з 24 квітня 2021 року на неї покладається виконання функцій уповноваженої особи з публічних закупівель, визначених Законом України «Про публічні закупівлі» та Положенням про уповноважену особу, відповідальну за організацію та проведення спрощених закупівель по Красилівському ПВКГ. При цьому зазначено, що у разі незгоди на продовження роботи в нових умовах вона буде звільнена з посади на підставі пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Позивачка зазначала, що вона відмовилася від виконання функцій уповноваженої особи з публічних закупівель, оскільки не мала відповідного досвіду та кваліфікації. Однак, незважаючи на це, на підставі наказу керівника підприємства від 26 квітня 2021 року № 22к/тр її було звільнено з посади діловода (секретаря).

Вважала своє звільнення з роботи незаконним, оскільки за своєю кваліфікацією та посадою вона не могла виконувати обов`язки уповноваженої особи з публічних закупівель. Посилалася на те, що ніяких змін в організації виробництва і праці на Красилівському ПВКГ не відбулося, а покладення на діловода (секретаря) обов`язків щодо здійснення публічних закупівель є зміною спеціальності, кваліфікації та посади, у зв`язку із чим таке звільнення повинно було здійснене на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним наказ про її звільнення з роботи від 26 квітня 2021 року № 22к/тр, поновити її на посаді діловода (секретаря) та стягнути з Красилівського ПВКГ середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Стислий виклад заперечень відповідача

Красилівське ПВКГ заперечувало проти задоволення позову у повному обсязі. Зазначало, що зміна істотних умов праці на підприємстві була зумовлена змінами в організації виробництва і праці, а саме здійсненою реформою децентралізації та передачі на баланс Красилівського ПВКГ об`єктів водопостачання. У зв`язку із збільшенням об`ємів роботи у Красилівського ПВКГ виникла виробнича необхідність перекласти обов`язки уповноваженої особи з публічних закупівель на позивачку, яка має вищу економічну освіту. Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 було повідомлено належним чином та ураховуючи її відмову від продовження роботи в нових умовах звільнено її на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відповідач зауважував також про пропуск позивачкою визначеного статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області

від 13 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 квітня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивачки з роботи на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України було здійснено з дотриманням положень трудового законодавства. Встановлено, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, що потягли зміну істотних умов праці, у зв`язку із чим на позивачку, яка має вищу економічну освіту, було покладено нові обов`язки уповноваженої особи з публічних закупівель. Оскільки ОСОБА_1 відмовилась продовжувати роботу в нових умовах, її звільнення є таким, що відповідає положенням частини четвертої статті 32, пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Суд першої інстанції додатково зазначив, що позивачка пропустила встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України строк, що є також окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі.

Додатковим рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 11 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

05 червня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 квітня 2022 року, справу направити на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України

від 04 липня 2012 року у справі № 6-59цс12 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_1 посилається на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що посада діловода (секретаря) та її досвід роботи не відповідали вимогам, які ставляться до посади уповноваженої особи з публічних закупівель. Покладення на неї нових обов`язків потребує зміни її кваліфікації, а тому її звільнення повинно було проводитися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 звертає увагу також на те, що суди попередніх інстанцій не встановили зміну істотних умов праці діловода (секретаря) Красилівського ПВКГ. Жодного документа, який би підтверджував такі зміни немає. Обов`язки уповноваженої особи з публічних закупівель здійснював та продовжує здійснювати начальник Красилівського ПВКГ, при цьому після її звільнення також не відбулось жодних змін умов праці діловода (секретаря).

Додатково зазначала про відсутність згоди профспілкового комітету на її звільнення та порушення судом першої інстанції її права на подання відповіді на відзив відповідача.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 вересня

2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 квітня

2022 року.

29 липня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

15 липня 2022 року Красилівське ПВКГ через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Суди правильно встановили, що у Красилівському ПВКГ відбулись зміни в організації виробництва і праці, у зв`язку із чим ОСОБА_1 було попереджено про зміну істотних умов її праці відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України. Позивачка мала відповідну освіту та можливість пройти навчальні курси з отримання знань та навичок уповноваженої особи з публічних закупівель, при цьому виконання покладених на неї нових обов`язків не заважали їй продовжувати роботу за тієї самою спеціалізацією, кваліфікацією та посадою.

Додатково Красилівське ПВКГ зазначало про пропуск позивачкою передбаченого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду із цим позовом.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до наказу начальника Красилівського ПВКГ від 23 лютого

2021 року № 5-к/тр «Про зміну істотних умов праці», у зв`язку із виробничою необхідністю, з метою вчасного та якісного проведення публічних закупівель на підприємстві, доручено ОСОБА_1 , діловоду (секретарю), з 24 квітня 2021 року виконувати функції уповноваженої особи з публічних закупівель, з призначенням щомісячної доплати у розмірі 25 % від посадового окладу діловода (секретаря), за здійснення додаткової до основних посадових обов`язків роботи з організації та проведення закупівель.

23 лютого 2021 року повідомлено ОСОБА_1 про винесення наказу

від 23 лютого 2021 року № 5-к/тр «Про зміну істотних умов праці», зазначено про необхідність надання згоди або відмови продовжувати роботу за новими умовами до 24 квітня 2021 року. Зазначено, що у випадку відсутності письмової згоди до указаної дати її буде звільнено на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Згідно з актом про відмову від підписання наказу «Про зміну істотних умов праці» № 5-к/тр від 23 лютого 2021 року позивачка відмовилась від проставляння підпису у наказі щодо ознайомлення із ним.

23 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулась до начальника Красилівського ПВКГ із заявою, у якій повідомила про відмову від виконання функцій уповноваженої особи з публічних закупівель.

Наказом начальника Красилівського ПВКГ від 26 квітня 2021 року № 22 к/тр ОСОБА_1 звільнено з посади діловода (секретаря) на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Того ж дня позивачку ознайомили із зазначеним наказом.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Розширення трудових обов`язків працівників можливе або за згоди працівника, або в порядку, встановленому частиною третьою статті 32 КЗпП України, за наявності відповідних підстав.

Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2012 року у справі №6-59цс12, на який посилається заявниця як на підставу касаційного оскарження.

У пункті 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом від 23 лютого

2021 року № 5-к/тр доручено діловоду (секретарю) ОСОБА_1 виконання функцій уповноваженої особи з публічних закупівель, визначених Законом України «Про публічні закупівлі» та Положенням про уповноважену особу, з призначенням щомісячної доплати у розмірі 25 % від посадового окладу діловода (секретаря). Підставою для винесення зазначеного наказу стала виробнича необхідність, вчасне та якісне проведення публічних закупівель у Красилівському ПВКГ.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно виходили із того, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, пов`язані, зокрема, з реформою децентралізації та передачею на підставі рішення органу місцевого самоврядування з 15 січня 2021 року на баланс Красилівського ПВКГ об`єктів водопостачання, що спричинило збільшення обсягів роботи, зокрема у начальника Красилівського ПВКГ, який відповідно до наказу від 04 січня 2021 року № 50-ОД виконував обов`язки уповноваженої особи, відповідальної за організацію та проведення спрощених закупівель.

Наявність змін в організації виробництва та праці працівників Красилівського ПВКГ підтверджується наказом від 22 грудня

2020 року № 55-ОД, згідно з пунктом 2.5 якого вирішено довантажити деяких працівників підприємства додатковими обов`язками в межах професії, спеціальності та займаної посади за винагороду.

Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, може бути раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження передових методів, технологій тощо.

До зміни істотних умов праці можна віднести встановлення або скасування деяких додаткових елементів у трудовій функції, якщо основна трудова функція при цьому не змінюється, відбувається збільшення або зменшення обсягу роботи, ступеня самостійності і відповідальності працівника, ступеня інтенсивності роботи, перехід з індивідуальної на колективну організацію праці і навпаки та створюються інші умови, що характеризують трудовий процес.

Посадові обов`язки працівника є також істотними умовами його праці (трудового договору). Зміна посадових обов`язків працівника у випадку виробничої необхідності має розглядатися як зміна істотних умов праці. Якщо працівник не погодиться на таку зміну у встановленому порядку (тобто відмовиться від продовження роботи за колишньою посадою, але з новими посадовими обов`язками), то роботодавець має право звільнити його за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 01 грудня 2021 року у справі № 761/24929/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 607/4090/21.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважена особа (особи) - це службова (посадова) чи інша особа, яка є працівником замовника і визначена відповідальною за організацію та проведення процедур закупівлі/спрощених закупівель згідно з цим Законом на підставі власного розпорядчого рішення замовника або трудового договору (контракту)

Частиною першою статті 11 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відповідальною за організацію та проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі є уповноважена особа, яка визначається або призначається замовником одним з таких способів: 1) шляхом покладення на працівника (працівників) із штатної чисельності функцій уповноваженої особи як додаткової роботи з відповідною доплатою згідно із законодавством; 2) шляхом введення до штатного розпису окремої (окремих) посади (посад), на яку буде покладено обов`язки виконання функцій уповноваженої особи (уповноважених осіб); 3) шляхом укладення трудової угоди (контракту) згідно із законодавством.

Кваліфікаційні вимоги до уповноваженої особи з публічних закупівель визначені пунктом 2.3 Розділу ІІ Положення про уповноважену особу, відповідальну за організацію та проведення спрощених закупівель по Красилівському ПВКГ, затвердженого наказом Красилівського ПВКГ

від 04 січня 2021 року № 50-ОД, а саме: вища освіта, як правило юридична або економічна; належний обсяг знань чинного законодавства у сфері публічних закупівель та практика його застосування.

Судами встановлено, що Красилівське ПВКГ прийняло рішення покласти виконання функцій уповноваженої особи, відповідальної за організацію та проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі, на діловода, з відповідною доплатою (пункт 1 частини першої статті 11 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Ураховуючи наявність у позивачки вищої економічної освіти (диплом спеціаліста за спеціальністю «Фінанси і кредит»), стажу роботи на посаді, що пов`язання з обробленням, створенням та зберіганням документів на підприємстві, а також з огляду на належне повідомлення ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці та відмову останньої працювати у нових умовах, законним та обґрунтованим слід визнати висновок судів попередніх інстанцій про наявність у відповідача правових підстав для звільнення позивачки на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності змін істотних умов праці діловода (секретаря) Красилівського ПВКГ, оскільки обов`язки уповноваженої особи з публічних закупівель здійснював та продовжує здійснювати начальник Красилівського ПВКГ, є безпідставними.

Відповідно до частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організацій структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Підприємства самостійно вирішують питання покладання на працівників підприємства виконання поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткового обсягу робіт в межах спеціальності і кваліфікації та визначення розміру доплат за суміщення професій, розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт, виконання обов`язків відсутнього працівника.

Суд позбавлений можливості втручатися у право суб`єкта господарювання самостійно вирішувати питання кадрової політики, оцінювати доцільність покладення на працівників додаткової роботи в межах спеціальності і кваліфікації. Суд має надати оцінку підставам звільнення працівника та дотриманню процедури і гарантій працівника при звільненні.

Згідно з розділом 2 посадової інструкції начальника Красилівського ПВКГ, затвердженої 02 липня 2020 року, начальник підприємства керує виробничо-господарською та фінансово-економічною діяльністю Красилівського ПВКГ, визначає напрями розвитку підприємства, організовує роботі у ефективну взаємодію структурних підрозділів, вживає заходів щодо забезпечення підприємства кваліфікованими кадрами, найкращого використання знань та досвіду працівників, створення безпечних і сприятливих умов праці.

Начальник Красилівського ПВКГ, правомірно реалізуючи надані йому повноваження, керуючись виробничою необхідністю, зумовленою розширенням господарської діяльності і забезпеченням вчасного та якісного проведення публічних закупівель, на підставі пункту 1 частини першої статті 11 Закону України «Про публічні закупівлі» визначив працівника, який за кваліфікаційними вимогами може виконувати функції уповноваженої особи з публічних закупівель, та з метою дотримання державних гарантій щодо вільного вибору виду діяльності повідомив позивачку про неможливість збереження роботи у попередніх умовах праці, запропонував працювати у нових умовах, з встановленням відповідної доплати за виконання додаткової роботи. Зазначені дії відповідають вимогам частини третьої статті 32 КЗпП України.

Виконання обов`язків уповноваженої особи з публічних закупівель начальником Красилівського ПВКГ після звільнення позивачки не свідчить про відсутність змін в організації виробництва і праці на підприємстві чи змін істотних умов праці позивачки, оскільки зазначені обов`язки були покладені на нього ще з 04 січня 2021 року (наказ від 04 січня 2021 року №50-ОД), а згідно зі штатним розписом станом на 19 травня 2021 року після звільнення ОСОБА_1 обов`язки діловода (секретаря) виконує працівник підприємства з суміщенням посад.

Щодо доводів заявниці про відсутність у неї відповідної кваліфікації на виконання обов`язків уповноваженої особи з публічних закупівель, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Зміни в організації закупівельної діяльності замовника (суб`єкта, який здійснює закупівлю товарів, робіт і послуг відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі»), зокрема щодо необхідності визначення/призначення з числа працівників підприємства уповноваженої особи, відповідальної за організацію та проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі, впроваджені з 19 квітня 2020 року (із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» від 19 вересня 2019 року № 114-ІХ). З 01 січня 2022 року закупівлі може проводити виключно уповноважена особа. При цьому частиною восьмою статті 11 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено можливість проходження навчання з питань організації та здійснення публічних закупівель, у тому числі дистанційного в Інтернеті. Уповноважена особа для здійснення своїх функцій, визначених цим Законом, підтверджує свій рівень володіння необхідними (базовими) знаннями у сфері публічних закупівель на веб-порталі Уповноваженого органу шляхом проходження безкоштовного тестування.

Обов`язковою вимогою до уповноваженої особи є наявність вищої освіти (спеціальність вирішального значення не має).

Посилання ОСОБА_1 на відсутність згоди профспілки є також необґрунтованими, з огляду на те, що звільнення працівника на підставі пункту 1 частини шостої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи, пов`язаною із зміною істотних умов праці, не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 761/11887/15-ц (провадження № 61-15506сво18)).

Ураховуючи наведене, відсутні правові підстави для висновку про поширення на спірні правовідносини положень статті 43 КЗпП України. При цьому відомостей про те, що позивачка є членом виборного органу і на неї поширюються гарантії, передбачені частиною третьою статті 252 КЗпП України, частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», судами попередніх інстанцій не встановлено та ОСОБА_1 у касаційній скарзі не зазначено.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що суд першої інстанції помилково зазначив про пропуск позивачкою строків звернення до суду, передбачених статтею 233 КЗпП України, не урахувавши, що відповідно до пункту 1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Водночас, ураховуючи, що зазначене не призвело до ухвалення незаконного рішення, з огляду на положення частини другої статті 410 ЦПК України, відсутні підстави для скасування рішення суду першої.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до негоди заявниці з встановленими судом обставинами та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2012 року у справі № 6-59цс12.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновку судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 402 403 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області

від 13 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович