№ 678/220/18

Постанова

Іменем України

23 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 678/220/18

провадження № 61-46742св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство аграрної політики та продовольства України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Хмельницької області від 27 вересня 2018 року у складі колегії суддів Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України № 281-п від 17 листопада 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити його на посаді директора державного підприємства «Нігинський кар`єр», звернувши рішення суду в цій частині до негайного виконання; визнати трудовий контракт № 4744 від 20 листопада 2014 року таким, що на підставі статті 39-1 КЗпП України продовжений на невизначений строк.

Позов мотивовано тим, що з 11 листопада 2014 року позивач був призначений директором ДП «Нігинський кар`єр» з наступним укладенням трудового контракту строком на три роки, з 20 листопада 2014 року по 19 листопада 2017 року. Після закінчення цього строку позивач продовжував працювати на цій посаді.

08 лютого 2018 року позивачу стало відомо, що відповідач його звільнив відповідно до наказу № 281-п від 17 листопада 2017 року за підпунктом «а» розділу 5 контракту у зв`язку із закінченням строку його дії, згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

22 листопада 2017 року позивач повідомляв відповідача про закінчення строку контракту та намір продовжувати працювати на посаді директора, і що фактично продовжує працювати, проте повідомлення залишилося поза увагою, а наказ про його звільнення, всупереч закону виданий і направлений з порушенням строку вручення. Вказаний наказ прийнято до спливу строку дії контракту, без погодження з головою місцевої державної адміністрації. Жодних повідомлень про припинення контракту від роботодавця позивач не отримував, трудові відносини фактично продовжують тривати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 04 червня 2018 року 2018 року у складі судді Лазаренко А. В. позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України №281-п від 17 листопада 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Нігинський кар`єр» з 17 листопада 2017 року.

Визнано трудовий контракт № 4744 від 20 листопада 2014 року таким, що на підставі статті 39-1 КЗпП України продовжений на невизначений строк.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наказ про звільнення позивача є протиправним, оскільки підписаний неповноважною особою, відповідач належним чином не повідомило позивача про звільнення, трудові відносини після закінчення контракту фактично тривали і жодна із сторін не вимагала їх припинення, тому за частиною першою статті 39-1 КЗпП України дія договору вважається продовженою на невизначений строк.

Постановою апеляційного суду Хмельницької області від 27 вересня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з пунктом 2.9 контракту № 4744 від 20 листопада 2014 року, укладеного між сторонами, саме орган управління майном звільняє керівника у разі закінчення контракту, достроково за вимогою керівника, а також у випадку порушень законодавства та умов контракту, що спростовує висновки суду першої інстанції щодо підписання оскаржуваного наказу про звільнення неповноважною особою.

Наказ про звільнення позивача у зв`язку з закінченням строку дії контракту обґрунтовано прийнято саме 17 листопада 2017 року, в найближчий робочий день, оскільки останній день контракту (19 листопада 2017 року) припадав на вихідний день.

Прийняття наказу про звільнення позивача в останній робочий день, хоч і до закінчення строку, визначеного контрактом, є правомірним і жодним чином не порушує права та інтереси позивача.

Контракт між сторонами як особлива форма трудового договору встановлював чіткий строк його дії, тому додаткове погодження звільнення сторони контракту у зв`язку з закінченням строку його дії як таке, що не передбачене нормами КЗпП України, не вимагається.

При цьому, уМіністерства аграрної політики та продовольства України не виник обов`язок видачі копії наказу про звільнення позивачу, оскільки таке звільнення відбулося не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а у зв`язку з припиненням трудового договору.

Факт надіслання 17 листопада 2017 року відповідачем повідомлень підприємству та позивачу про припинення трудового договору з останнім, які повернулися за закінченням терміну зберігання, підтверджується матеріалами справи. Факт несвоєчасного вручення таких повідомлень не свідчить про незаконність оскаржуваного наказу про звільнення.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі.

Також апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання дії контракту продовженою на невизначений строк, оскільки наказом Мінагрополітики № 281-к від 17 листопада 2017 року припинено трудові відносини з ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що пропозиція щодо звільнення позивача з посади директора ДП «Нігинський кар`єр» мала бути погоджена відповідачем з Камянець-Подільскою РДА, а відсутність такого погодження унеможливлювала видачу відповідачем наказу про звільнення.

Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та помилково виходив з того, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року №818 не підлягають застосуванню, оскільки вказана постанова є спеціальною нормою, яка регламентує та деталізує порядок призначення та звільнення керівників підприємств, а норми статей КЗпП України визначає загальні положення призначення і звільнення з роботи.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що наказ про звільнення позивача обґрунтовано прийнято 17 листопада 2017року в найближчий робочий день, оскільки 19 листопада 2017 року (останній день дії контракту) припадав на вихідний день. Відповідно до норм статті 241-1 КЗпП України наказ про звільнення позивача відповідач повинен був видати саме 20 листопада 2017 року - найближчий робочий день, який і є днем закінчення строку трудового договору.

Звільнивши позивача 17 листопада 2017 року, відповідач припинив трудові відносини раніше встановленого строку, тобто достроково, в односторонньому порядку припинив контракт та змінив його умови.

Судом не надано оцінку тим обставинам, що позивач не був повідомлений належним чином про звільнення та з моменту видачі наказу відповідачем не вчинялись дії стосовно зміни керівника ДП «Нігинський кар`єр».

Оскільки жодних повідомлень про намір припинення трудових правовідносин з боку роботодавця позивачу не надходило та ним не отримувалось, то трудові відносини фактично продовжують тривати, отже відповідно до статті 39-1 КЗпП України контракт продовжено на невизначений строк.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, Міністерство аграрної політики та продовольства України, заперечує проти доводів позивача та просить залишити прийняту у справі постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 18 вересня 2014 року на ОСОБА_1 покладені обов`язки директора державного підприємства «Нігинський кар`єр».

Згідно з наказом міністра аграрної політики та продовольства України від 11 листопада 2014 року позивача призначено на посаду директора з наступним укладанням трудового контракту.

20 листопада 2014 року Міністерства аграрної політики та продовольства України видано наказ «Про укладення контракту з ОСОБА_1 ».

20 листопада 2014 року між Міністерством аграрної політики та продовольства України в особі заступника міністра Дикуна А. С. та ОСОБА_1 , що призначений на посаду директора державного підприємства «Нігинський кар`єр», укладено контракт на строк з 20 листопада 2014 року по 19 листопада 2017 року.

17 листопада 2017 року наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДП «Нігинський кар`єр» 17 листопада 2017 року відповідно до підпункту «а» пункту 5.2 розділу 5 контракту у зв`язку із закінченням строку дії контракту, відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Вказаний наказ про звільнення підписано державним секретарем міністерства.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Виходячи з особливостей контрактної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, а також особливості порядку звільнення чи продовження дії контракту.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк, а саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням строку.

Відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу.

Якщо сторони при переукладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлене законом виключення з правила частини другої статті 39-1 КЗпП України.

Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.

Пунктом 5.5. контракту сторонами обумовлено, що за два місяці до закінчення терміну контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший термін.

Додаткові угоди між сторонами щодо продовження строку дії контракту чи укладення його на інший строк не укладалися.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами існували трудові відносини, які врегульовувалися саме строковим контрактом, ОСОБА_1 погодився з умовами контракту строком дії з 20 листопада 2014 року по 19 листопада 2017 року, а припинення трудових відносин на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України з позивачем з 17 листопада 2017 року, тобто в найближчий робочий день, з тих підстав, що останній день контракту (19 листопада 2017 року) припадав на вихідний день, проведене з дотриманням вимог трудового законодавства, в тому числі положень статті 241-1 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги, що відповідно до норм статті 241-1 КЗпП України наказ про звільнення позивача відповідач повинен був видати саме 20 листопада 2017 року - найближчий робочий день, який і є днем закінчення строку трудового договору, є необґрунтованими, оскільки після закінчення строку дії контракту 19 листопада 2017 року, що припадав на вихідний день, та за умов недосягнення сторонами згоди щодо його продовження, 20 листопада 2017 року вже не вважався робочим днем позивача, а найближчим робочим днем був саме - 17 листопада 2017 року.

Щодо доводів позивача про підписання наказу про звільнення неповноважною особою слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних унітарних підприємств, в яких не утворено наглядову раду, установ, організацій та господарських структур, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій належать державі, та в яких не утворено наглядову раду, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що державний секретар міністерства є вищою посадовою особою з числа державних службовців міністерства. Державний секретар підзвітний і підконтрольний міністру.

Частиною четвертою статті 10 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» передбачено, що державний секретар міністерства відповідно до покладених на нього завдань призначає на посаду та звільняє з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління міністерства.

Така ж норма міститься у підпункті 11 пункту 10 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року.

Пунктом 2.9 укладеного між сторонами контракту від 20 листопада 2014 року, саме орган управління майном звільняє керівника у разі закінчення контракту, достроково за вимогою керівника, а також у випадку порушень законодавства та умов контракту.

Таким чином, установивши, що наказ про звільнення позивача, який обіймав посаду керівника підприємства, що належало до управління міністерства, підписано державним секретарем міністерства, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність посилань позивача на підписання наказу про його звільнення не уповноваженою особою.

Доводи касаційної скарги, що позивач не був повідомлений належним чином про звільнення, не заслуговують на увагу та спростовуються наведеними вище нормами матеріального права, якими врегульовано укладення контрактної форми трудового договору, та відповідно до яких власник або уповноважений ним орган не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, а припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором, тобто у цей же час виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судомположень постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року №818 «Про затвердження Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, і внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 р. №203», зокрема щодо необхідності погодження пропозиції на звільнення позивача з посади директора ДП «Нігинський кар`єр» з Камянець-Подільскою РДА, є необґрунтованими. Контракт, як особлива форма трудового договору, встановлює чіткі рамки його дії, та додаткове погодження звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку його дії не відповідає положенням КЗпП України, якими врегульовано особливості цієї форми трудового договору, оскільки звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового договору, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.

Положення наведеної вище постанови Кабінету Міністрів України не містить заборони органу управління майном державного підприємства звільняти керівника державного підприємства у зв`язку із закінченням дії контракту за відсутності погодження такого звільнення з районною державною адміністрацією.

Відсутність погодження на звільнення позивача з Камянець-Подільскою РДА у зв`язку із закінченням строку дії контракту не є підставою для поновлення позивача на роботі з огляду на те, що таку підставу не передбачено ні пунктом 2 статті 36 КЗпП України, ні умовами укладеного сторонами контракту, строк дії якого закінчився.

Оскільки контракт з позивачем було укладено на певний строк, колегія суддів вважає, що за відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту угоди щодо продовження його дії на новий строк роботодавець, на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії, правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги, що укладений трудовий договір між позивачем і відповідачем вважається безстроковим є необґрунтованими, оскільки з позивачем було укладено трудовий договір на визначений контрактом строк та він не набув статусу безстрокового трудового договору, при тому, що сторони у даному випадку не дійшли згоди про його переукладення або продовження строку його дії. Крім того, законом взагалі не передбачено укладення безстрокового контракту, максимальний строк якого встановлено у 5 років.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду щодо оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Хмельницької області від 27 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська