12.01.2024

№ 682/2782/18

Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 682/2782/18

провадження № 61-17946св19

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2019 року у складі судді Маршал І. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» (далі - ТОВ «Суффле Агро Україна») про виконання зобов`язання із працевлаштування та стягнення середнього заробітку.

Позовна заява мотивована тим, що наказом від 19 січня 2018 року № 33 к/тр її прийнято на роботу в ТОВ «Суффле Агро Україна» на посаду бухгалтера на умовах строкового трудового договору. Наказом від 22 березня 2018 року № 63 к/тр її звільнено із займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору, однак вона фактично продовжувала працювати. Наказом від 05 квітня 2018 року № 76 к/тр її знову було прийнято на роботу в ТОВ «Суффле Агро Україна» з 06 квітня 2018 року на посаду бухгалтера на умовах строкового трудового договору. Наказом від 08 травня 2018 року № 98/1 к/тр її звільнено із займаної посади з 10 травня 2018 року, у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

10 травня 2018 року їй надали для ознайомлення наказ про звільнення, незважаючи на її зауваження з приводу вагітності.

16 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Суффле Агро Україна» із заявою, в якій повідомила про свою вагітність та просила надати правову оцінку її звільненню та прийняти рішення, передбачене чинним законодавством України, також додала копію довідки Славутської центральної районної лікарні від 15 травня 2018 року № 94 на підтвердження своєї вагітності.

21 червня 2018 року на її адресу надійшов лист від ТОВ «Суффле Агро Україна», яким її повідомлено, що підстави для продовження відносин на умовах безстрокового трудового договору відсутні, про свою вагітність вона не повідомила роботодавця на час звільнення.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила зобов`язати ТОВ «Суффле Агро Україна» виконати зобов`язання щодо працевлаштуванню в товаристві чи іншій установі, а також стягнути з ТОВ «Суффле Агро Україна» на її користь середньомісячний заробіток в розмірі 28 725,07 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 серпня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили із того, що після звільнення ОСОБА_1 за закінченням строкового трудового договору у відповідача виник обов`язок її працевлаштувати як вагітну відповідно до вимог частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Однак позивач без поважних причин пропустила визначений статтею 233 КЗпП України місячний строк з дня видачі їй трудової книжки для звернення до суду із заявленим позовом, обґрунтовані причини для поновлення цього строку відсутні, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 серпня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовали вимоги статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду в тримісячний строк - у строк, в який законодавець зобов`язує роботодавця працевлаштувати вагітну жінку. Крім того, відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року (провадження № 21-303а13) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 759/19440/15-ц (провадження № 14-105цс18), цей спір стосується не поновлення на роботі, а виконання зобов`язання із працевлаштування.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Суффле Агро Україна» зазначило, що суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 серпня 2019 року залишено без руху для усунення недоліків.

У листопаді 2019 року заявником у встановлений судом строк зазначений недолік касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 серпня 2019 року і витребувано із Славутського міськрайонного суду Хмельницької області цивільну справу № 682/2782/18.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

Наказом ТОВ «Суффле Агро Україна» від 19 січня 2018 року № 33 к/тр ОСОБА_1 з 22 січня 2018 року прийнята на роботу в ТОВ «Суффле Агро Україна» на посаду бухгалтера на умовах строкового трудового договору.

Наказом ТОВ «Суффле Агро Україна» від 22 березня 2018 року № 63 к/трОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Наказом ТОВ «Суффле Агро Україна» від 05 квітня 2018 року № 76 к/тр ОСОБА_1 з 06 квітня 2018 року прийнята на роботу в ТОВ «Суффле Агро Україна» на посаду бухгалтера на умовах строкового трудового договору.

Наказом ТОВ «Суффле Агро Україна» від 08 травня 2018 року № 98/1 к/трОСОБА_1 звільнено з 10 травня 2018 року із займаної посади на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Відповідно до листа ТОВ «Суффле Агро Україна» від 21 червня 2018 року вих. № 8776 товариство повідомило ОСОБА_1 , що підстави для продовження відносин на умовах безстрокового трудового договору відсутні, про свою вагітність вона не повідомила роботодавця на час звільнення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін (частина третя статті 21 КЗпП України).

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно з пунктом 10 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.

Положеннями статті 184 КЗпП України визначено істотні пільги для жінок, які мають дітей і для вагітних жінок.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування жінок зазначених категорій здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітних жінок, провадиться з обов`язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я). Передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП України гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв`язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема вагітної жінки, та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.

Оскільки згідно з статтею 235 зазначеного Кодексу підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання щодо працевлаштуванню.

Такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 759/19440/15-ц (провадження № 14-105цс18) та постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року в справі № 175/167/16-ц (провадження № 61-59св17).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки на час звільнення у зв`язку із закінченням строку трудового договору ОСОБА_1 була вагітною, то після її звільнення у ТОВ «Суффле Агро Україна» виник обов`язок щодо її працевлаштування відповідно до вимог частини третьої статті 184 КЗпП України.

Щодо строку звернення до суду з позовом про працевлаштування та стягнення середнього заробітку

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано матеріалами справи, що ОСОБА_1 була звільнена з роботи 10 травня 2018 року, трудову книжку вона отримала 16 травня 2018 року.

До суду з позовом звернулася 24 вересня 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позов ОСОБА_1 пов`язаний із її звільненням, звернувшись до суду із позовом 24 вересня 2018 року вона пропустила передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк з дня видачі їй трудової книжки, і вагомих обставин, які б могли бути підставою для поновлення цього строку, позивач не навела.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні судами норми статті 233 КЗпП України.

Статтею 233 КЗпП України визначено день, з якого слід обчислювати строк для звернення до суду з позовом про захист порушеного трудового права.

Виходячи зі змісту частини першої статті 233 КЗпП України, вважливо розрізняти початок перебігу строку для звернення до суду залежно від виду позовних вимог: вимог у справах про звільнення та інших вимог працівника.

Спір про звільнення - це спір за позовом про поновлення на роботі.

Предметом позову у справі, що переглядається, є вимога не про поновлення на роботі, а про зобов`язання із працевлаштування.

Обраний позивачем спосіб захисту її прав узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 759/19440/15-ц (провадження № 14-105цс18).

Отже, при зверненні до суду із позовом про зобов`язання із працевлаштування діє загальний тримісячний строк з дня, коли працівник дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Виходячи із системного тлумачення норм частини першої статті 233 КЗпП України, враховуючи, що початок перебігу строку звернення до суду починається з наступного дня після спливу строку, передбаченого для виконання роботодавцем обов`язку із працевлаштування працівника та виплати йому середньої заробітної плати упродовж трьох місяців з дня закінчення трудового договору.

Таким чином, звільнивши ОСОБА_1 10 травня 2018 року ТОВ «Суффле Агро Україна» повинно було її працевлаштувати та виплатити середню заробітну плату упродовж трьох місяців, тобто до 11 серпня 2018 року. Оскільки цей обов`язок, визначений частиною третьою статті 184 КЗпП України, ТОВ «Суффле Агро Україна» не виконано, то надалі ОСОБА_1 упродовж трьох місяців, тобто до 11 листопада 2018 року мала право відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України звернутися до суду з позовом про зобов`язання із працевлаштування.

Частиною третьою статті 184 КЗпП України передбачено, що з дня закінчення строкового трудового договору на період працевлаштування за жінкою зберігається середня заробітна плата, але не більше ніж на три місяці.

Матеріали справи не містять доказів щодо розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , а вимога про стягнення середнього заробітку за три місяці є похідною вимогою від зобов`язання із працевлаштування. Враховуючи, що на стадії касаційного розгляду справи суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, справу слід передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що порушення норм процесуального права допущені судом першої інстанцій, а суд апеляційної інстанції на ці порушення уваги не звернув, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводам і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 серпня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк