Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 683/1871/15-ц
провадження № 61-10679св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 травня 2019 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 18 лютого 2014 року між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеравто СТ» (далі - ТОВ «Інтеравто СТ») був укладений договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 20-0541/2-1, згідно з яким позичальнику було відкрито кредитну лінію із встановленням максимального ліміту в розмірі 400 000 грн строком до 23 січня 2023 року. Того ж дня між банком та ТОВ «Інтеравто СТ» укладено договір про надання траншу № 20-0542/2-1 в межах встановленого ліміту кредитування, згідно з яким позичальник отримав кредит в розмірі 400 000 грн зі сплатою 24,3 % річних строком до 26 лютого 2014 року. У забезпечення цього договору між банком, ТОВ «Інтеравто СТ» та ОСОБА_2 18 лютого 2014 року було укладено договір поруки № 20-0543/3-3.
Посилаючись на неналежне виконання ТОВ «Інтеравто СТ» зобов`язань за кредитним договором, унаслідок чого станом на 01 липня 2015 року утворилася заборгованість в розмірі 391 774,06 грн, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» просило стягнути її з поручителя ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 серпня 2015 року у складі судді Бондарчук Л. А. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» заборгованість за договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 18 лютого 2014 року № 20-0541/2-1 в розмірі 391 774,06 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позичальником не виконано у визначені договором строки зобов`язання із повернення кредитних коштів, банк має право задовольнити свої вимоги шляхом пред`явлення вимоги до поручителя.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржило ТОВ «Інтеравто СТ».
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 13 травня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Інтеравто СТ» задоволено. Заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 серпня 2015 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у договорі поруки строк його дії не встановлений, вимогу до поручителя банк пред`явив після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку, отже, порука є припиненою, й відповідно підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2019 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно установлено обставини, які мають значення для справи, не надано належної оцінки доказам, унаслідок чого ухвалено необґрунтоване рішення без врахування того, що у договорі поруки визначено строк дії поруки, а саме строк виконання основного зобов`язання, тому порука не може вважатися припиненою якщо кредитор протягом шести місяців/року від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Апеляційний суд у порушення встановлених ним обставин, безпідставно зазначив про те, що у договорі поруки не встановлено строк його дії.
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданих 10 липня 2019 року відзивах ОСОБА_1 та ТОВ «Інтеравто СТ», просять касаційну скаргу ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції у даній справі є незаконним, натомість рішення апеляційного суду є правильним по суті, законним і справедливим, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 18 лютого 2014 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Інтеравто СТ» укладено договір про відкриття траншевої кредитної лінії №20-0541/2-1, згідно з яким банк відкрив позичальнику кредитну лінію із встановленням максимального ліміту 400 000 грн строком до 23 січня 2015 року.
Згідно пункту 2.2 договору про відкриття траншевої кредитної лінії кредитування відбувається шляхом надання позичальнику кредитних коштів в межах окремих траншів. Розмір суми отриманих траншів, по яких існують боргові зобов`язання в будь який момент дії цього договору не може перевищувати встановлений ліміт кредитної лінії. Встановлення розміру кожного траншу відбувається після підписання з позичальником договору про надання траншу в межах встановленого ліміту кредитування, у якому визначається, крім іншого, строк користування траншем, процентна ставка, договори про надання траншу в межах встановленого ліміту кредитування є невід`ємними частинами цього договору.
Позичальник зобов`язується отримати кошти в межах траншу, виконати всі обов`язки, що витікають зі змісту цього договору, і повністю погасити свої боргові зобов`язання у терміни (строк), встановлені відповідним договором про надання траншу в межах встановленого ліміту кредитування.
18 лютого 2014 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Інтеравто СТ» укладено договір про надання траншу в межах встановленого ліміту кредитування №20-0542/2-1, згідно з яким банк у межах ліміту кредитної лінії надав позичальнику транш (кредит) в розмірі 400 000 грн зі сплатою 24,3 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту, наданого в межах цього траншу - 26 лютого 2014 року.
18 лютого 2014 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_1 та ТОВ «Інтеравто СТ» укладено договір поруки №20-0543/3-3, згідно з яким поручитель у випадку невиконання та/ або прострочення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором по сплаті кредиту, а саме заборгованості по наданому кредиту в розмірі 400 000 грн; процентів за користування кредитом у розмірі 36,2 % річних; неустойки (пені, штрафу); збитків, завданих кредиторові зобов`язується виконати зобов`язання по сплаті вказаних вище і несплачених позичальником сум кредитору.
Строк дії договору з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і до повного погашення зобов`язання за кредитним договором, в забезпечення якого надано поручительство, а також договорів про внесення змін до нього (пункт 5.4. договору поруки).
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 09 червня 2015 року стягнуто з ТОВ «Інтеравто СТ» на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» 337 297,39 грн заборгованості за кредитом, 14 621,15 грн заборгованості за процентами, 37 435,62 грн пені за простроченим кредитом, 131,20 грн пені за простроченими процентами.
Станом на 01 липня 2015 року заборгованість ТОВ «Інтеравто СТ» перед банком не сплачена, тому позивач просив суд стягнути із відповідача, як фінансового поручителя по кредитних зобов`язаннях ТОВ «Інтеравто СТ», заборгованість в сумі 391 774,06 грн, з яких: заборгованість по кредиту 337 297,39 грн, заборгованість за процентами 41 144,83 грн, пеня з простроченим кредитом 13 315,07 грн, пеня за простроченими процентами 5,77 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 526 ЦК України передбачено, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, які полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання. Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким встановлено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
З огляду на викладені приписи, порука є строковим зобов`язанням і незалежно від того, встановлений її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора.
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.
У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням».
У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 зроблено висновок, що «строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61 64 ГПК України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) викладено правовий висновок такого змісту: «Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя».
Таким чином, з огляду на зазначені правові норми та позицію Великої Палати Верховного Суду, можна зробити висновок, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є преклюзивним, тобто, його закінчення є підставою для припинення поруки.
Аналіз договору поруки № 20-0542/2-1 від 18 лютого 2014 року свідчить про те, що сторони не встановили строк поруки, оскільки умова договору поруки про те, що його дія припиняється повним виконанням боргових зобов`язань за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки.
Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до поручителя, оскільки строк пред`явлення кредитором вимог до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, повинен обчислюватися з моменту настання строку виконання основного зобов`язання, а саме - 26 лютого 2014 року, що визначено пунктом 5 договору про надання траншу в межах встановленого ліміту кредитування № 20-0542/2-1 від 18 лютого 2014 року.
Суд апеляційної інстанції правильно встановив початок відліку шестимісячного строку для пред`явлення вимог кредитором до поручителя з 26 лютого 2014 року (останній день повернення кредиту) та визначив, що позовна заява у липні 2015 року, подана поза межами встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячногостроку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18 ).
З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом того, що у договорі поруки визначено строк дії поруки, а саме строк виконання основного зобов`язання.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки встановлених апеляційним судом обставин, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Постанова Хмельницького апеляційного суду від 13 травня 2019 року відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» залишити без задоволення, а постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 травня 2019 року - без змін.
За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що касаційна скарга, підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 13 травня 2019 року.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» залишити без задоволення.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 травня 2019 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 13 травня 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко