ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 686/12096/18
провадження № 61-7012св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Стефанишина С. Л., та постанову Хмельницького апеляційного суду
від 25 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: П`єнти І. В.,
Корніюк А. П., Талалай О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання транзакцій недійсними.
В обґрунтування позову вказувала, що з 2014 року вона є клієнтом
ПАТ «Альфа-Банк». Між нею та банком також укладено договоридепозиту, тому їй видано депозитну картку № НОМЕР_1 та кредитну
№ НОМЕР_2 , яку вона не активувала і жодного разу не використовувала.
У квітні 2018 року її чоловік ОСОБА_2 для продажу товару розмістив електронне оголошення на веб-сайті www.olx.ua. 17 квітня 2018 року до нього зателефонувала особа, яка представилась покупцем, та попросила номер карти саме ПАТ «Альфа-Банк» для перерахування коштів за товар. ОСОБА_2 вказав особі лише номер карти НОМЕР_1 для перерахування коштів за товар. У подальшому на мобільний телефон позивача надійшли
смс-повідомлення щодо зняття коштів з карткового рахунку.
Вказувала, що після надходження вказаних смс-повідомлень вона одразу зателефонувала на гарячу лінію ПАТ «Альфа-Банк» та повідомила оператора про несанкціоновані транзакції (операції) без її погодження, в зв`язку з чим просила оператора банку зупинити ці незаконні транзакції (операції), заблокувати її картку та повернути кошти. Проте жодних заходів щодо перевірки вказаних обставин банк не вжив.
20 квітня 2018 року вона звернулась до Хмельницького відділення № 2
ПАТ «Альфа-Банк» із заявою про повернення на карту грошових коштів, які перераховані без її відома та погодження, однак листом від 26 квітня 2018 року банк відмовив їй у поверненні коштів, не заперечуючи про перерахування їх з рахунку шахрайським способом.
Уточнивши позовні вимоги, просила визнати неправомірними дії
ПАТ «Альфа-Банк» щодо проведення операцій та переказу 17 квітня 2018 року коштів з карткового рахунку № НОМЕР_2 , відкритого у ПАТ «Альфа-Банк», на суми 9 002 грн, 9 002 грн, 4 802 грн, 9 002 грн, 9 002 грн, 8 002 грн; визнати недійсними операції щодо переказу вказаних коштів.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 11 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.
Суд першої інстанції виходив з того, що саме клієнт активувала карту та повідомила третім особам інформацію, яка у подальшому використана для проведення оспорюваних транзакцій. Суд першої інстанції зазначив, що клієнт персонально відповідає за зберігання і нерозголошення третім особам авторизаційних та ідентифікаційних даних при роботі з системою веб-банкінг «Му Alfa-Bank», тому банк не несе відповідальності за збитки, завдані клієнту не з вини банку внаслідок користування вказаною системою.
Також суд зазначив, що позивач не зверталась до контакт-центру банку з повідомленням про шахрайські операції та блокування карткового рахунку в день проведення оспорюваних транзакцій (17 квітня 2018 року), а звернулась письмово лише 20 квітня 2018 року, тобто зі спливом 3 днів після їх завершення.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про недоведення позивачем відсутності її вини у списанні коштів з карткового рахунку, тому вважав права позивача не порушеними.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня
2018 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що грошові перекази з карткового рахунку ОСОБА_1 здійснені з електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його держателя внаслідок повідомлення позивачем стороннім особам даних, що дозволили останнім ініціювати та здійснити такі перекази.
За таких обставин апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 11 грудня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду
від 25 лютого 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що матеріали справи не містять доказів втрати заявником картки, ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати оспорювані нею платіжні операції. Вказує, що з дати відкриття рахунків та отримання карток в ПАТ «Альфа-Банк» вона жодного разу не використовувала систему веб-банкінгу «Му Alfa-Bank», проте вказані обставини залишились поза увагою судів попередніх інстанцій.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки обставинам про те, що картка, за якою проведено спірні транзакції, до часу їх проведення була неактивованою; невідомі особи в день проведення транзакцій (17 квітня 2018 року) електронним шляхом (без фізичного її використання) активували вказану картку та здійснили спірні транзакції. Ці обставини банк не заперечував.
Крім того, відповідач визнав, що операції з незаконного перерахунку коштів з рахунку позивача відбувались 17 квітня 2018 року з 19 год19 хв до 19 год23 хв; цього ж дня о 19 год52 хв позивач зателефонувала на гарячу лінію банку та просила зупинити несанкціоновані транзакції, заблокувати картку та повернути кошти. Також суди не врахували, що банк завершив спірні транзакції 18 квітня 2018 року, тобто на наступний день після його повідомлення клієнтом про платіжні операції, які нею не виконувались.
Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, та Верховного Суду, викладених у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17) та
від 12 вересня 2018 року у справі № 201/5328/16-ц
(провадження № 61-18792св18).
Суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права посилався на пункти 7.7.1, 7.10, 7.16.1 договору про комплексне банківське обслуговування, який сторони не подавали до судів першої та апеляційної інстанцій та який відсутній у матеріалах справи.
Заявник вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про повідомлення ОСОБА_1 третім особам паролів, надісланих їй в смс-повідомленнях, ґрунтується виключно на припущеннях, оскільки доказів на підтвердження таких обставин матеріали справи не містять.
Позиція інших учасників справи
У серпні 2019 року представник ПАТ «Альфа-Банк» - адвокат Панченко Д. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 3 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 2014 року
ОСОБА_1 є клієнтом ПАТ «Альфа-Банк» у зв`язку з укладенням сторонами договорів депозиту. Позивачу видано депозитну картку № НОМЕР_1 та кредитну картку № НОМЕР_2 .
17 квітня 2018 року ОСОБА_1 провела операції з розблокування картки та її активації в інтернет-сервісі «Му Alfa-Bank»; для їх підтвердження цього дня
о 18 год55 хв та 18 год57 хв на мобільний номер позивача НОМЕР_3 банком надіслані смс-повідомлення з текстом попередження про неповідомлення коду іншим та з кодом підтвердження на активацію карти.
Суди встановили, що 17 квітня 2018 року з 19 год19 хв на мобільний номер позивача направлені смс-повідомлення з кодами підтвердження (запити на авторизацію) транзакцій, які здійснені цього дня, а саме:
19 год19 хв - Kod 3873; Zayavka na platezh Vodafone: 9 002 UAH;
19 год20 хв - Kod 6359; Zayavka na platezh Vodafone: 9 002 UAH;
19 год21 хв - Kod 4587; Zayavka na platezh Vodafone: 8 002 UAH;
19 год21 хв - Kod 6357; Zayavka na platezh Vodafone: 9 002 UAH;
19 год22 хв - Kod 3359; Zayavka na platezh Vodafone: 9 002 UAH;
19 год23 хв - Kod 6382; Zayavka na platezh Vodafone: 4 802 UAH.
Також суди встановили, що ОСОБА_1 17 квітня 2018 року з 19 год52 хв до 20 год01 хв зверталась телефоном до контакт-центру ПАТ «Альфа-Банк» щодо блокування картки; відповідно «Му Alfa-Bank» заблоковано о 19 год57 хв, а кредитну картку - о 20 год.
20 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ «Альфа-Банк» з письмовою заявою щодо проведення за її карткою шахрайських дій та повернення коштів на карту.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня
2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого
2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла
до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Відповідно до частин сьомої-дев`ятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705
від 5 листопада 2014 року (далі - Положення № 705 від 5 листопада 2014 року), емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України
від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, у постанові Верховного Суду
від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17) від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження
№ 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61-30583св18) та від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21).
Встановивши, що списання коштів з карткового рахунку позивача відбулося за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача шляхом введення паролів, відомих лише ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами відсутності доказів втрати заявником картки, ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати оспорювані нею платіжні операції, спростовуються висновками судів попередніх інстанцій про розголошення позивачем третім особам персональних даних та одноразових паролів до системи «Му Alfa-Bank», які дають змогу ініціювати платіжні операції.
Посилання заявника про те, що вона з дати відкриття рахунків та отримання карток в ПАТ «Альфа-Банк» жодного разу не використовувала систему веб-банкінгу «Му Alfa-Bank», не впливає на правильність висновків судів попередніх інстанцій з огляду на встановлений судами факт розголошення третім особам персональних даних і паролів до вказаної системи.
Колегія суддів зазначає, що факт невикористання позивачем банківської картки до дня проведення оспорюваних нею транзакцій сам по собі не може бути підставою для задоволення позову, тому доводи касаційної скарги в цій частині підлягають відхиленню.
Доводи касаційної скарги про безпідставне незупинення банком спірних транзакцій після повідомлення нею на гарячу лінію про несанкціоновані операції є безпідставними, оскільки позивач повідомила банк про вказані транзакції після їх проведення.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, та Верховного Суду, викладених у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17) та від 12 вересня 2018 року
у справі № 201/5328/16-ц (провадження № 61-18792св18), оскільки правовідносини, що виникли між сторонами у справі, яка переглядається, не є подібними правовідносинам у вказаних справа, а саме:
- у справі № 6-16цс15 між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором (відмінний предмет спору);
- у справах № 202/10128/14-ц та № 201/5328/16-ц суди попередні інстанцій вказали про недоведення обставин, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій вважали такі обставини доведеними.
Не може бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції посилання цього суду на умови договору про комплексне банківське обслуговування, примірний якого відсутній у матеріалах справи, оскільки таке порушення не вплинуло на правильність вирішення справи по суті.
Доводи касаційної скарни про відсутність доказів повідомлення позивачем третім особам паролів, надісланих їй в смс-повідомленнях, зводяться фактично зводяться до необхідності переоцінки вказаних доказів та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено
статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК
України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судові
рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 410 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого
2019 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук