30.07.2023

№ 686/13025/22

Постанова

Іменем України

26 липня 2023 року

м. Київ

справа № 686/13025/22

провадження № 61-4845св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: виконавчий комітет Хмельницької міської ради, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу виконавчого комітету Хмельницької міської ради на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 грудня 2022 року під головуванням судді Заворотної О. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 березня 2023 року у складі колегії суддів Ярмолюка О. І., Грох Л. М., Янчук Т. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Хмельницької міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним і скасувати рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 08 квітня 2022 року № 196 і залишити в силі рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 25 лютого 2021 року № 135 про надання малолітній ОСОБА_3 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, та рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 11 березня 2021 року № 193 про призначення її опікуном внучки.

Позовну заяву мотивувала тим, що вона є матір`ю ОСОБА_4 , яка перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 2014 року ОСОБА_2 фактично припинив сімейні відносини з матір`ю дитини, не брав участі у вихованні та утриманні дочки. З народження малолітня ОСОБА_3 проживала в сім`ї позивача у квартирі АДРЕСА_1 .

У 2018 році ОСОБА_2 засуджено до покарання у виді позбавлення волі, а ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. У зв`язку з цим виконавчий комітет Хмельницької міської ради рішенням від 25 лютого 2021 року № 135 надав малолітній ОСОБА_3 статус дитини, позбавленої батьківського піклування, а рішенням від 11 березня 2021 року № 193 призначив позивача опікуном внучки.

Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 08 квітня 2022 року № 196 визнано малолітню ОСОБА_3 такою, що втратила статус дитини, позбавленої батьківського піклування, припинено опіку позивача над ОСОБА_3 , визнано таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 11 березня 2021 року № 193 про призначення її опікуном внучки. Це рішення є незаконним, оскільки дитина не була відібрана у позивача та не була передана батьку ОСОБА_2 , у зв`язку з чим підстави для припинення опіки відсутні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 14 грудня 2022 року позов задовольнив.

Скасував рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 08 квітня 2022 року № 196 «Про втрату малолітньою ОСОБА_3 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, припинення опіки ОСОБА_1 над дитиною, втрату чинності рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 11 листопада 2021 року № 193».

Рішення суду мотивоване тим, що дитина висловила бажання залишитись проживати разом із бабусею (довідка про проведену бесіду від 21 січня 2022 року). Комісія з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Хмельницької міської ради при вирішенні заяви ОСОБА_2 щодо повернення в його сім`ю дочки ОСОБА_3 , формально оцінила обставини справи, обмежившись лише констатацією бажання батька виховувати свою дитину.

При цьому не враховано, що умови для проживання дитини за місцем реєстрації батька не створені, в акті обстеження житлово-побутових умов від 18 січня 2022 року лише зазначено, що є можливість в одній з кімнат поставити ліжко для дитини, майнове становище батька взагалі залишилось поза увагою комісії.

Після прийняття рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 22 березня 2022 року № 146, яким надано висновок органу опіки та піклування щодо можливості передачі малолітньої ОСОБА_3 , для подальшого виховання батькові, ОСОБА_2 , з урахуванням рекомендацій комісії з питань захисту прав дитини, малолітня ОСОБА_3 , в сім`ю батька не повернулась, а залишилась проживати із бабусею ОСОБА_1 .

Щодо утримання ОСОБА_2 своєї дитини, представником відповідача належних та допустимих доказів не надано.

Малолітня дитина повертається батькам після того як орган опіки і суд переконається у тому, що це відповідає інтересам дитини.

Разом тим, оспорюване рішення прийнято формально без урахування інтересів дитини, а тому підлягало скасуванню.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 02 березня 2023 року апеляційну скаргу виконавчого комітету Хмельницької міської ради залишив без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 грудня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що малолітня ОСОБА_3 з часу народження проживає в сім`ї ОСОБА_1 , яка постійно займалась її вихованням і утриманням, дитина виявляє прихильність до бабусі та не бажає змінювати своє місце проживання. За місцем проживання ОСОБА_1 у малолітньої ОСОБА_3 створені належні житлові умови, а також умови для навчання та відпочинку.

Водночас ОСОБА_3 тривалий час не спілкувалася з батьком, а після звільнення з місць позбавлення волі ОСОБА_2 фактично не здійснює батьківське піклування над дочкою.

Встановивши, що малолітня ОСОБА_3 не повернулася в сім`ю батька ОСОБА_2 , а залишилася проживати з бабою ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що опіка останньої не припинена, відтак оспорюване рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради не відповідає вимогам закону та є передчасним.

Разом з тим, будучи вислуханою в апеляційному суді, малолітня ОСОБА_3 зазначила, що вона бажає проживати разом з бабою ОСОБА_1 і заперечує щодо припинення опіки над нею.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року виконавчий комітет Хмельницької міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 грудня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 березня 2023 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме коли підстави для надання дитині статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, відпали, однак малолітня дитина не повернулася у сім`ю батька у зв`язку з його призовом на військову службу.

Крім того, представники служби у справах дітей Хмельницької міської ради обстежили житлово-побутові умови ОСОБА_2 , умови проживання задовільні, провели бесіду з малолітньою ОСОБА_3 , звернулися до Хмельницького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді з запитом щодо проведення оцінки потреб сім`ї та здатності батька виконувати батьківські обов`язки. Під час бесіди малолітня ОСОБА_3 повідомила, що з батьком спілкується, він їй телефонує, приїжджав до неї, вона гуляла з ним і старшим братом, коли батька не було, він пересилав кошти для неї на рахунок старшого брата. Дівчинка вважає, що у її житті був батько, але поки змінювати своє місце проживання не бажає. З досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Хмельницький міський центр соціальних служб надав інформацію, що ОСОБА_2 здатний забезпечувати потреби дитини, стосунки між батьком та донькою доброзичливі.

Висновок органу опіки та піклування від 23 березня 2022 року № 652/01-30 підтверджує, що ОСОБА_3 можливо передати батькові ОСОБА_2 .

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, опитуючи малолітню ОСОБА_3 , з`ясовуючи її прихильність до баби та її ставлення до батька, бажання проживати з ним гурбо порушив норми цивільно-процесуального права та порядок заслуховування думки дитини зі спірного питання, оскільки допит малолітньої ОСОБА_3 проводився без згоди її батька, який не позбавлений батьківських прав стосовно доньки, проте у присутності баби ОСОБА_1 , з якою проживає дівчинка.

Судами не враховано, що підстави які стали підставою для надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування ОСОБА_3 відпали.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Вказує, що висновком органу опіки та піклування щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дочки ОСОБА_3 від 26 листопада 2021 року № 3910 встановлено, що батько не звертався з питання повернення дочки у його сім`ю. Працівники служби у справах дітей письмово 13 липня та 06 жовтня 2021 року роз`яснили ОСОБА_2 вимоги законодавства щодо виконання батьківських обов`язків, у тому числі пункту 27 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, запросили на бесіду. Проте він не прийшов у службу у справах дітей, не надав ні усних, ні письмових пояснень і заяв та жодних документів.

За інформацією Хмельницького НВК від 05 жовтня 2021 року № 4 батько ОСОБА_3 у школу не приходив, батьківських зборів не відвідував, не цікавився у класного керівника та інших педагогів навчанням і успіхами ОСОБА_3 (ні раніше, ні після повернення з місця позбавлення волі).

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 не бажає захищати своє право на виховання дитини в суді, проти позову він не висловив ніяких заперечень, просив справу розглянути без його участі. Судові рішення він не оскаржує. Фактично ОСОБА_2 не вчинив жодної дії до того, щоб дитина з ним жила та не проявив жодного бажання її виховувати.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 19 квітня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Справа № 686/13025/22 надійшла до Верховного Суду 03 травня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 і ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 і відповідно бабою ОСОБА_3 .

Від народження малолітня ОСОБА_3 проживає разом із бабою ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою, другою статті 307 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців з конфіскацією всього майна окрім житла.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 25 лютого 2021 року № 135 надано малолітній ОСОБА_3 статус дитини, позбавленої батьківського піклування, а рішенням від 11 березня 2021 року № 193 призначено ОСОБА_1 її опікуном.

26 червня 2021 року ОСОБА_2 звільнився з установи відбування покарання, а 14 січня 2022 року - звернувся до виконавчого комітету Хмельницької міської ради з заявою про повернення малолітньої дочки ОСОБА_3 , яка перебуває під опікою баби ОСОБА_1 .

Згідно з висновком органу опіки та піклування від 23 березня 2022 року № 652/01-30, який погоджений рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 22 березня 2022 року № 146, можливо передати ОСОБА_3 для подальшого виховання батькові ОСОБА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 08 квітня 2022 року № 196 визнано малолітню ОСОБА_3 такою, що втратила статус дитини, позбавленої батьківського піклування, припинено опіку ОСОБА_1 над ОСОБА_3 , визнано таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 11 березня 2021 року № 193 про призначення ОСОБА_1 опікуном малолітньої ОСОБА_3

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (стаття 58 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі статтею 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Із положень статті 247 СК України слідує, що дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право: на проживання в сім`ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку; на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності; на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону; на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.

Статтею 250 СК України визначено, що опіка, піклування над дитиною припиняється у випадках, встановлених ЦК України.

Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За змістом статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції про права дитини).

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року» (далі - Конвенція про захист прав людини) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що дитина-сирота - це дитина, в якої померли чи загинули батьки, діти, позбавлені батьківського піклування - діти, які залишилися без піклування батьків у зв`язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов`язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов`язки, а також діти, розлучені із сім`єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов`язків з причин, які неможливо з`ясувати у зв`язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти.

Таке саме визначення дітей, позбавлених батьківського піклування, та дитини-сироти міститься в частині першій статті 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Закон № 2342-ІV).

За змістом статті 11 Закону № 2342-ІV органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад. Органи опіки та піклування забезпечують вирішення питань, у тому числі, щодо встановлення статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування , надання опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок), визначено механізм провадження органами опіки та піклування такої діяльності.

В силу пунктів 22, 27, 30, 50 Порядку рішення про надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської чи районної у місті (в разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за місцем походження такої дитини за поданням служби у справах дітей.

Дитина втрачає статус дитини, позбавленої батьківського піклування, у разі поновлення піклування обох або одного з батьків, зокрема, на підставі довідки про повернення матері, батька з місць позбавлення волі або звільнення з-під варти, заяви матері, батька, поданої районній, районній у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчому органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади, про повернення їм дитини та висновку цього органу про можливість передачі дитини для подальшого виховання матері, батькові.

Служба у справах дітей за місцем походження дитини, позбавленої батьківського піклування, на підставі заяви матері, батька, які повернулися з місць позбавлення волі, про повернення їм дитини обстежує їх житлово-побутові умови, перевіряє наявність або відсутність заробітку чи іншого доходу, про що складає відповідний акт, звертається до закладу, установи чи організації, що надає соціальні послуги дітям і сім`ям з дітьми, та/або фахівця із соціальної роботи щодо забезпечення проведення оцінки їх потреб з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею та готує висновок районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади про можливість передачі дитини для подальшого виховання матері чи батькові (пункт 27 Порядку).

Рішення про втрату дитиною статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування на підставах, зазначених у пунктах 26 і 27 цього Порядку, приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської чи районної у місті (в разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за місцем її походження за поданням служби у справах дітей (пункт 30 Порядку).

Опіка, піклування припиняється, в тому числі, у разі передачі дитини батькам (усиновлювачам) (пункт 50 Порядку).

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hunt v. Ukraine, заява № 31111/04, пункт 54, ECHR, 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, заява № 10383/09, пункт 100, ECHR, 16 липня 2015 року).

Відповідно до статті 12 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Вказані норми міжнародного договору кореспондуються з приписами статті 171 СК України, згідно яких дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 березня 2021 року виконавчий комітет Хмельницької міської ради визнав малолітню ОСОБА_3 дитиною, позбавленою батьківського піклування, та встановив опіку над нею у зв`язку зі смертю матері ОСОБА_4 та перебування у місцях позбавлення волі батька ОСОБА_2 . Опікуном дитини призначено бабу ОСОБА_1 .

Малолітня ОСОБА_3 з часу народження проживає в сім`ї ОСОБА_1 , яка постійно займалась її вихованням і утриманням, дитина виявляє прихильність до бабусі та не бажає змінювати своє місце проживання. За місцем проживання ОСОБА_1 у малолітньої ОСОБА_3 створені належні житлові умови, а також умови для навчання та відпочинку.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції була вислухана малолітня ОСОБА_3 , яка зазначила, що вона бажає проживати разом з бабусею ОСОБА_1 і заперечує щодо припинення опіки над нею.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотрималися норм матеріального права, надали належну оцінку наявним у справі доказам, та встановивши, що малолітня ОСОБА_3 не повернулася в сім`ю батька ОСОБА_2 , а залишилася проживати з бабою ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого висновку про те, що опіка не припинена.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що комісія з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Хмельницької міської ради при вирішенні заяви ОСОБА_2 щодо повернення в його сім`ю дочки ОСОБА_3 , обмежилась лише констатацією бажання батька виховувати свою дитину. Крім того, умови для проживання дитини за місцем реєстрації батька не створені, в акті обстеження житлово-побутових умов від 18 січня 2022 року лише зазначено, що є можливість в одній з кімнат поставити ліжко для дитини, майнове становище батька залишилось поза увагою комісії.

При цьому, ОСОБА_2 за весь час розгляду цієї справи не вчиняв будь-яких дій щодо захисту свого права на виховання дитини, відзиву на позовну заяву не подавав, свою думку з приводу призначення ОСОБА_1 опікуном малолітньої ОСОБА_3 не висловлював. Під час розгляду справи в суді першої інстанції подав заяву про розгляд справи без його участі.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши, що малолітня ОСОБА_3 не повернулася в сім`ю батька ОСОБА_2 , а залишилася проживати з бабою ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого висновку, що опіка не припинена, а оспорюване рішення Міськвиконкому не відповідає вимогам закону та є передчасним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу виконавчого комітету Хмельницької міської ради залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 грудня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров