№ 686/13436/17

Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 686/13436/17

провадження № 61-883св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 жовтня 2017 року у складі судді Логінової С. М. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Грох Л. М., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання кредитного договору та додатку до договору частково недійсними, стягнення безпідставно отриманих коштів, процентів за незаконне користування чужими коштами.

Позов мотивовано тим, що 13 лютого 2008 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитно-заставний договір № НМІВАК13130579, відповідно до умов якого кредитор надав їй споживчий кредит на придбання автомобіля у сумі 12 896,83 доларів США, 128,97 доларів США на послуги страхування автомобіля та 6,75 доларів США на оплату реєстрації предмета застави (автомобіля) в державному реєстрі, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 10,56 % річних. При цьому 257,94 доларів США відповідач відразу утримав як винагороду за надання фінансового інструменту та зазначив у договорі, що всього їй надано кредитні кошти у розмірі 13 290,49 доларів США.

Зазначений у кредитно-заставному договорі розмір кредиту у доларах не відповідає розміру фактично отриманих нею коштів. Окремі положення договору є незаконними, несправедливими та такими, що вводять її як позичальника в оману, а тому суперечать положенням ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту).

Положення пункту 14.12 кредитно-заставного договору, відповідно до яких усі інші спори, розбіжності або вимоги, які виникають з даного договору або у зв`язку з ним, у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним, за винятком спорів, для яких законодавством встановлено виключну підсудність, підлягають вирішенню у Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська за адресою: вул. Паторжинського, 18а, м. Дніпропетровськ, 49000, або за іншою адресою цього суду, дійсною на момент пред`явлення позову, суперечать вимогам частини п`ятої статті 110 ЦПК України 2004 року.

На час перерахунку їй кредитних коштів встановлений банком курс долара США до гривні становив 5,09 грн за 1 долар США. Однак, перерахувавши продавцю автомобіля 65 000 грн, банк у договорі вказав розмір цих коштів, еквівалентний 12 896,83 доларів США, тоді як фактично ця сума становила 12 770,14 доларів США. Перерахувавши страховій компанії 650 грн за послуги страхування автомобіля, банк у договорі вказав розмір цих коштів, еквівалентний 128,97 доларів США, тоді як ця сума становила 127,7 доларів США. Перерахувавши 34 грн реєстратору для реєстрації предмета застави, банк у договорі вказав розмір цих коштів, еквівалентний 6,75 доларів США, тоді як ця сума становила 6,68 доларів США.

Таким чином, усього банк надав їй кредит у розмірі 12 904,52 доларів США.

Всупереч Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту відповідач у пунктах 17.1.3, 17.1.8 кредитно-заставного договору від 13 лютого 2008 року № НМІВАК13130579 передбачив для банку: винагороду у сумі 257,94 доларів США за надання фінансового інструменту, яку стягнув з неї у момент видачі кредиту, збільшивши його загальний розмір на цю суму; винагороду за надання фінансового інструменту, яка сплачується щомісяця з періоду сплати у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту; винагороду за проведення додаткового моніторингу; винагороду за резервування ресурсів у розмірі 2,04 % річних від суми резервування. Крім того, за резервування коштів їй було нараховано проценти.

Станом на 01 березня 2014 року вона повністю виконала умови договору, проте банк продовжував нараховувати їй заборгованість до березня 2015 року у сумі 1 361,95 доларів США, які вона сплачувала.

Крім того, на виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2016 року, з урахуванням рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 07 лютого 2017 року, ухвалених у справі № 686/3821/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, вона сплатила банку ще 2 239,93 доларів США.

Таким чином, відповідач незаконно утримав з неї 3 601,88 доларів США (1 361,95 + 2 239,93), що за курсом Національного банку України становить 93 720,92 грн.

Наведений у додатку № 1 до кредитно-заставного договору розрахунок погашення кредиту є неправильним, оскільки базується на розмірі кредиту 13 290,49 доларів США, яких фактично вона у банку не отримувала. Крім того, у розрахунки включені винагорода за резервування ресурсів та нарахування на неї відсотків, які не є кредитними коштами і не можуть бути включені в розрахунок.

Таким чином, банк безпідставно користувався належними їй коштами, тому повинен сплатити на її користь за період з квітня 2015 року до липня 2017 року включно 335,58 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 8 731,79 грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсними підпункт 14.12 пункту 14, підпункти 17.1.1, 17.1.3 «г», 17.1.8 пункту 17 кредитно-заставного договору від 13 лютого 2008 року № НМІВАК13130579 та додатку № 1 до цього договору;

- стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь 93 720,92 грн як безпідставно отримані кошти, 8 731,79 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, а всього - 102 452,71 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що при укладенні кредитно-заставного договору ОСОБА_1 розуміла та усвідомлювала його зміст, отримала кредит та виконувала умови кредитно-заставного договору від 13 лютого 2008 року № НМІВАК13130579, однак з позовом про визнання недійсними окремих пунктів вказаного договору та додатку № 1 до нього звернулася до суду 14 серпня 2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 07 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 жовтня 2017 року залишено без змін.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що оскаржувані ОСОБА_1 положення кредитно-заставного договору від 13 лютого 2008 року № НМІВАК13130579 та додатку № 1 до цього договору суперечать вимогам чинного законодавства України, однак звернувшись до суду з цим позовом у липні 2017 року, ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, що відповідно до вимог частини четвертої статті 267 цього Кодексу є самостійною підставою для відмови у позові.

Оскільки позовні вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів та процентів за їх незаконне користування безпосередньо пов`язані з вимогами про визнання недійсними окремих пунктів кредитно-заставного договору та додатку № 1 до договору, у суду першої інстанції не було підстав для задоволення зазначених позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції помилково не розмежував підстави для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , частина з яких є необґрунтованими, а інша частина, хоча і має правове підґрунтя, однак заявлена поза строком позовної давності. Однак з урахуванням того, що цей недолік не вплинув на правильність і справедливість рішення суду, тому з урахуванням вимог частини другої статті 308 ЦПК України апеляційний суд вважав за можливе залишити рішення суду без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що на порушення вимог статей 213 214 ЦПК України 2004 року та роз`яснень, викладених у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» суди, відмовляючи у позові через пропуск строку позовної давності, не зазначили та належним чином не дослідили, чи були порушені права ОСОБА_1 як споживача.

Суди попередніх інстанцій помилково зазначили, що початок перебігу позовної давності розпочався від дня укладення кредитного договору - 13 лютого 2008 року, оскільки такий висновок суперечить положенням статті 261 ЦК України, пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». При цьому суди не встановлювали обставин того, коли позивачка довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав як споживача.

Також суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не врахували, що ОСОБА_1 підписала всі сторінки договору, за виключенням сторінки, на якій зазначені оспорюванні нею положення.

Крім того, суди не врахували, що в позові заявлені вимоги не тільки про визнання частково недійсними окремих положень договору, але вимоги про стягнення безпідставно отриманих відповідачем у межах трирічного строку коштів та стягнення процентів за їх користування.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 07 грудня 2017 року, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 686/13436/17.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання частково недійсним кредитно-заставного договору, додатку до договору, стягнення безпідставно отриманих коштів, процентів за незаконне користування чужими коштами призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

13 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитно-заставний договір № НМІВАК13130579, відповідно до умов якого банк надав позивачці споживчий кредит на придбання автомобіля у сумі 13 290,49 доларів США, з яких: 12 896,83 доларів США - сума кредиту, 128,97 доларів США - витрати на укладення договору страхування автомобіля, 6,75 доларів США - на оплату реєстрації предмета застави (автомобіля), 257,94 доларів США - винагорода банку за надання фінансового інструменту. Плата за користування кредитом встановлена у розмірі 10,56 % річних.

Відповідно до пункту 17.1.5 кредитно-заставного договору кінцевий строк погашення кредиту - 12 лютого 2015 року.

ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами укладеного між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитно-заставного договору від 13 лютого 2008 року № НМІВАК13130579, що підтверджується її підписами на договорі.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2016 року у справі № 686/3821/15-ц позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 лютого 2008 року № НМІВАК13130579 у сумі 2 239,93 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 12 грудня 2016 року складає 57 969,39 грн, вилучено у ОСОБА_1 та передано ПАТ КБ «ПриватБанк» предмет застави - автомобіль «Chevrolet Aveo TC58U», 2007 року випуску, легковий седан В, кузов/шасі № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ; комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу).

Звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль «Chevrolet Aveo TC58U», 2007 року випуску, легковий седан В, кузов/шасі № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах Державної автомобільної інспекції України за свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу або його дублікатом для його подальшої реалізації, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах Державної автомобільної інспекції України.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 07 лютого 2017 року у справі № 686/3821/15-ц рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2016 року змінено. Абзаци другий, третій резолютивної частини рішення викладено в такій редакції: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 лютого 2008 року № НМІВАК13130579 у сумі 2 239,93 доларів США звернути стягнення на предмет застави - автомобіль «Chevrolet Aveo TC58U», 2007 року випуску, легковий седан В, кузов/шасі № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ «ПриватБанк» з укладенням від імені банку договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку у відповідних державних органах.

Автомобіль разом з комплектом ключів та свідоцтвом про реєстрацію цього транспортного засобу вилучено у ОСОБА_1 та передано у заклад банку. У решті рішення залишено без змін.

Згідно з висновком судово-економічної експертизи від 21 вересня 2016 року № 4599/15-26, проведеної у справі № 686/3821/15-ц, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 13 лютого 2008 року № НМІВАК13130579 станом на 20 січня 2015 року з урахуванням платежів, сплачених ОСОБА_1 17 лютого 2015 року та 17 березня 2015 року, складає 2239,93 доларів США.

У пункті 14.11 кредитно-заставного договору від 13 лютого 2008 року № НМІВАК13130579 сторони визначили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди, процентів за користування кредитом та неустойки тривалістю п`ять років.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, виходив з обґрунтованості її позовних вимог, однак зазначив, що позивачка звернулася до суду з позовом після спливу строку позовної давності, про необхідність застосування якого вказував відповідач.

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки він є помилковим.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Згідно із пунктом 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення між сторонами додаткової угоди, банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача.

Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року по справі

№ 6-1746цс16 висловив правову позицію про те, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

Встановивши невідповідність оспорюваних позивачкою положень кредитно-заставного договору вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» (нікчемність), апеляційний суд дійшов помилкового висновку про можливість вирішення у судовому порядку питання про їх недійсність.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що крім вимог про визнання кредитного договору та додатку до договору частково недійсними, ОСОБА_1 у позовній заяві порушувала питання про стягнення безпідставно отриманих коштів, процентів за незаконне користування чужими коштами.

Зазначені вимоги суди залишили без задоволення з огляду на те, що вони є похідними від вимог про визнання частково недійсним кредитного договору та додатку до договору.

Разом з цим, враховуючи встановлення судом невідповідності підпункту 14.12 пункту 14, підпунктів 17.1.1, 17.1.3 «г», 17.1.8 пункту 17 кредитно-заставного договору від 13 лютого 2008 року № НМІВАК13130579 та додатку № 1 до договору, що вказує на їх нікчемність, апеляційний повинен був вирішити питання про стягнення безпідставно отриманих коштів, процентів за незаконне користування чужими коштами по суті у межах строку позовної давності, чого не зробив.

У постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 383/502/15-ц (провадження № 61-1536св17) Верховний Суд зробив правовий висновок про те, що у разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнані недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку або повернення зайво сплачених коштів.

Відповідно до графіка погашення кредиту за кредитно-заставним договором від 13 лютого 2008 року № НМІВАК13130579 сума платежів у вигляді винагороди за резервування, встановленої банком у розмірі 2,04 % від зарезервованої суми (залишок заборгованості), у межах п`ятирічного строку позовної давності, визначеного пунктом 14.11 кредитно-заставного договору від 13 лютого 2008 року № НМІВАК13130579, тобто з липня 2012 року до липня 2017 року, становить 197,53 доларів США, що на момент ухвалення у справі судового рішення еквівалентно 5 234,55 грн.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Враховуючи, що банк встановив сплату винагороди за резервування щомісячними платежами, нарахування відсотків за кожним із платежів має відбуватися окремо та за різний період.

Оскільки позивачка не надала суду деталізований розрахунок заборгованості за відсотками, які підлягають нарахуванню за користування банком грошовими коштами, окремо за кожним платежем, сплаченими позивачкою у вигляді винагороди за резервування залишку заборгованості, то колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення 8 731,79 грн процентів за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованими.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у позові до ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині визнання кредитного договору та додатку до договору частково недійсними з підстав, зазначених у цій постанові, і про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення безпідставно отриманих коштів, а саме - стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь безпідставно отриманих коштів у розмірі 5 234,55 грн.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 07 грудня 2017 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в частині визнання кредитного договору та додатку до договору частково недійсними відмовити з підстав, зазначених у цій постанові.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення безпідставно отриманих коштів, процентів за незаконне користування чужими коштами, задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 5 234 грн (п`ять тисяч двісті тридцять чотири) грн 55 коп.

У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк