Постанова
Іменем України
19 червня 2023 року
м. Київ
справа № 686/1558/22
провадження № 61-3285 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Флис Василь Володимирович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Флиса Василя Володимировича, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2022 року у складі судді Заворотної О. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду
від 02 березня 2023 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 20 вересня 2021 року між ним (постачальник) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір поставки № 1, за умовами якого постачальник зобов`язувався у порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити покупцю корпусні меблі, а покупець зобов`язувався у порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити вартість товару.
Товар, який повинен поставити постачальник, визначається у погодженій між сторонами специфікації, що є невід`ємною частиною договору (пункт 1.2 договору поставки).
У пункті 2.1 указаного договору поставки сторони погодили, що загальна ціна договору визначається як загальна вартість усього товару, поставленого за цим договором, що визначається відповідно до ціни
та вартості, зазначених у відповідних специфікаціях, з урахуванням знижок.
Згідно з додатком № 1 від 20 вересня 2021 року до договору поставки
від 20 вересня 2021 року № 1 (специфікація) сторони визначили перелік товару, який підлягав поставці, загальна вартість якого становить 319 000,00 грн, а також визначили порядок оплати вартості товару.
14 грудня 2021 року сторони склали додаток № 2 до договору поставки
від 20 вересня 2021 року № 1 (специфікація), яким визначили перелік товару, який підлягає поставці, його загальну вартість у сумі 71 960,00 грн,
а також визначили порядок його оплати.
Позивач зазначав, що 19 грудня 2021 року він повідомив ОСОБА_2
про готовність до поставки товару, визначеного у специфікаціях (додатки
№ 1 та № 2 до договору). Проте ОСОБА_2 частково виконала зобов`язання щодо сплати вартості товару, а саме: згідно з додатком № 1 нею сплачено 245 400,00 грн та 20 000,00 грн, а всього 265 400,00 грн, сума заборгованості складає 53 600,00 грн; згідно з додатком № 2 сплачено 52 150,00 грн, сума заборгованості складає 19 810,00 грн.
З урахуванням наведеного, ФОП ОСОБА_1 просив суд стягнути
з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором поставки
від 20 вересня 2021 року № 1 у розмірі 73 410,00 грн, а також понесені позивачем судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 992,040 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом
до ФОП ОСОБА_1 про розірвання договору поставки та стягнення коштів.
В обґрунтування зустрічних вимог зазначала, що 20 вересня 2021 року між ФОП ОСОБА_1 (постачальник) та нею (покупець) було укладено договір поставки № 1, за умовами якого постачальник зобов`язувався у порядку
та на умовах, визначених цим договором, поставити їй корпусні меблі,
а вона зобов`язувалася у порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити вартість товару.
Згідно з пунктом 3 додатку № 1 від 20 вересня 2021 року до договору поставки від 20 вересня 2021 року № 1 (специфікація) сторони визначили строк поставки товару, а саме 31 грудня 2021 року.
У пункті 3 додатку № 2 від 14 грудня 2021 року до договору поставки
від 20 вересня 2021 року № 1 (специфікація) сторонами визначено строк поставки товару - до 31 січня 2022 року.
Разом із цим, на момент подання зустрічного позову товар, визначений
у специфікаціях (додатки № 1 та № 2 до договору), не був поставлений
ФОП ОСОБА_1 , чим останній порушив умови договору, тоді як нею було оплачено 80% вартості цього товару.
Посилаючись на положення статей 611 651 ЦК України, позивач уважала, що договір поставки може бути розірваний, оскільки на момент пред`явлення зустрічного позову істотні умови договору не виконані, зокрема оплачений товар не передано.
Зазначала, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які вона понесла та очікує понести у зв`язку з розглядом справи складаються
з витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила суд розірвати договір поставки від 20 вересня 2021 року № 1, укладений між ФОП ОСОБА_1
та нею, а також сягнути з ФОП ОСОБА_1 на її користь кошти в сумі 297 550,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 16 серпня 2022 року прийнято до розгляду зустрічну позовну
заяву ОСОБА_2 та об`єднано для спільного розгляду із позовом
ФОП ОСОБА_1 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 19 грудня 2022 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість
за договором поставки від 20 вересня 2021 року № 1 у розмірі 73 410,00 грн.
Компенсовано з державного бюджету на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн.
У зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ФОП ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання за договором поставки від 20 вересня 2021 року № 1, а саме поставив корпусні меблі, визначені специфікаціями (додатки
№ 1 та № 2 до договору), що підтверджується актами приймання-передачі товару, від підписання яких ОСОБА_2 відмовилася, а також показаннями свідків. Оскільки ОСОБА_2 у визначені договором строки не виконала свого зобов`язання щодо повної оплати вартості поставленого товару, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення первісного позову ФОП ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 заборгованості
у розмірі 73 410,00 грн.
Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , районний суд виходив
із недоведеності останньою наявності обставин, передбачених
частиною другою статті 651 ЦК України, а саме істотного порушення умов договору поставки від 20 вересня 2021 року № 1. Судом таких обставин також не встановлено. ОСОБА_2 не надала доказів того, що меблі
не поставлені. З претензіями до ФОП ОСОБА_1 щодо не поставки товару ОСОБА_2 не зверталася. Від підписання акта приймання-передачі товару відмовилася. За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 02 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2022 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам
і доводам сторін, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку
про наявність підстав для задоволення первісного позову та про відмову
в задоволенні зустрічного позову, оскільки ФОП ОСОБА_1 виконав умови договору та поставив корпусні меблі, тоді як ОСОБА_2 не сплатила решту вартості поставленого товару.
Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми ЦК України, що й суд першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат
Флис В. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Крім цього, судамивстановлено обставини, що мають суттєве значення,
на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389
ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано цивільну справу
№ 686/1558/22 із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги
та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2023 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Флиса В. В.,
про зупинення виконання судового рішення. Зупинено виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2022 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Флиса В. В., мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було взято до уваги,
що за умовами договору поставки від 20 вересня 2021 року № 1, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , постачальник зобов`язався поставити замовнику товари, зазначені у специфікаціях, а замовник - прийняти й оплатити такі товари. На виконання умов цього договору ОСОБА_2 було сплачено відповідачу 80% вартості товару, проте
ФОП ОСОБА_1 у зазначені в специфікаціях строки не поставив товар,
чим порушив умови договору. За цих обставин, ОСОБА_2 має право вимагати у ФОП ОСОБА_1 повернення сплачених коштів за товар, який вона не отримала.
У даній справі, ФОП ОСОБА_1 не виконав умови договору поставки,
не виготовив і не поставив ОСОБА_2 товар, чим позбавив останню можливості отримати замовлені меблі у строки, визначені договором,
і відповідно, позбавив її того, що вона очікувала від виконання договору.
Суди також не врахували пункти 1.2 та 3.3 договору поставки від 20 вересня 2021 року № 1, які визначають, що приймання-передача товару здійснюється відповідно до встановленого чинним законодавством порядку та оформляється шляхом підписання відповідних видаткових накладних на товар або акта примайння-передачі.
Більше того, договором чітко визначено, що про неприйняття покупцем товару з вини останнього складається односторонній акт, який підтверджує цей факт. ФОП ОСОБА_1 не надав такого акта, оскільки ОСОБА_2
не відмовлялася отримати товар, він взагалі не був поставлений.
Свідки, які були допитані судом першої інстанції, є працівниками
ФОП ОСОБА_1 , а тому їх показання не можна брати до уваги, так як вони зацікавлені у позитивному вирішенні спору на користь підприємця.
При цьому показання свідків не підтверджують факт поставки меблів, визначених у специфікаціях, є неналежними, недостовірними
та недопустимими доказами у даній справі.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду, яку
не враховано судами.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої
цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Флиса В. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги
такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення,
в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених у статті 11 цього Кодексу.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,
що звичайно ставляться.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Частинами першою та другою статті 712 ЦК України передбачено,
що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його
у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає
з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар)
у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає
або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто,
з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати,
а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі
та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця
на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 659 ЦК України).
Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним,
у силу вимог статті 664 ЦК України, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.
Згідно з частиною першою статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар
до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність
або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази,
які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша
статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази
не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що за умовами договору поставки від 20 вересня 2021 року № 1 ФОП ОСОБА_1 зобов`язався поставити ОСОБА_2 товар, визначений у погоджених сторонами специфікаціях (додатки № 1 та № 2 до договору) (а. с. 5-6, 7-8, 9-11).
Згідно з додатком № 1 від 20 вересня 2021 року до договору поставки
від 20 вересня 2021 року № 1 (специфікація) сторони визначили перелік товару, який підлягав поставці, загальна вартість якого становить 319 000,00 грн, а також визначили порядок оплати вартості товару, відповідно до якого покупець здійснює оплату вартості товару на користь постачальника в наступному порядку: протягом 5 (п`яти) календарних днів
з моменту підписання сторонами специфікації до договору покупець сплачує на користь постачальника грошові кошти в розмірі 80%
від загальної вартості товару, а саме 245 400,00 грн, яка визначена
у підписаній сторонами специфікації; решта суми вартості товару
73 600,00 грн, яка визначена у підписаній сторонами специфікації, сплачується покупцем на користь постачальника протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту повідомлення постачальником покупця
про готовність товару до поставки відповідно до пункту 3.2. договору.
У разі відсутності повідомлення постачальника про готовність товару
до поставки - строк оплати становить до «31» грудня 2021 року.
У додатку № 2 від 14 грудня 2021 року до договору поставки від 20 вересня 2021 року № 1 (специфікація) сторони визначили перелік товару, який підлягає поставці, загальна вартість якого становить 71 960,00 грн. Також визначили порядок оплати товару, зокрема покупець здійснює оплату вартості товару на користь постачальника в наступному порядку: «протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту підписання сторонами специфікації
до договору покупець сплачує на користь постачальника грошові кошти
в розмірі 70% від загальної вартості товару, а саме 52 150,00 грн,
яка визначена у підписаній сторонами специфікації; решта суми вартості товару 19 810,00 грн, яка визначена у підписаній сторонами специфікації, сплачується покупцем на користь постачальника протягом 5 (п`яти) календарних днів календарних днів з моменту повідомлення постачальником покупця про готовність товару до поставки відповідно
до пункту 3.2. договору. У разі відсутності повідомлення постачальника
про готовність товару до поставки - строк оплати становить до «31» січня 2022 року.
19 грудня 2021 року ФОП ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2
про готовність до поставки товару, визначеного у специфікаціях (додатки
№ 1 та № 2 до договору) (а. с. 12-15).
Сторонами не заперечується, що ОСОБА_2 на виконання умов договору було сплачено 265 400,00 грн (відповідно до додатку № 1) та 52 150,00 грн (відповідно до додатку № 2). Несплачена сума коштів становить
53 600,00 грн і 19 810,00 грн, відповідно.
22 грудня 2021 року ФОП ОСОБА_1 були складені акти приймання-передачі товару за договором поставки від 20 вересня 2021 року № 1
на суму 71 960,00 грн та 319 000, грн. Підписати ці акти ОСОБА_2 відмовилася, про що зроблено відповідну відмітку на самих актах (а. с. 57).
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши обставини справи на підставі поданих сторонами доказів, урахувавши доводи сторін і показання свідків, правильно виходив із того, що ФОП ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання за договором поставки
від 20 вересня 2021 року № 1, а саме поставив корпусні меблі, визначені специфікаціями (додатки № 1 та № 2 до договору), тоді як ОСОБА_2
не виконала взяті на себе зобов`язання щодо повної сплати вартості поставленого товару. За цих обставин суди дійшли правильного висновку про задоволення первісного позову ФОП ОСОБА_1 та стягнення
з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 73 410,00 грн.
При цьому правильність розміру заборгованості відповідачем за первісним позовом не оспорюється.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що ФОП ОСОБА_1 не виконав умови договору поставки від 20 вересня 2021 року № 1, а саме, оплачений нею товар, визначений у специфікаціях (додатки № 1 та № 2 до договору), не був поставлений у визначений договором строк, що відповідно до статей 611 651 ЦК України є підставою для розірвання договору поставки та повернення сплачених нею коштів.
Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано
за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того,
на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій виходили із недоведеності ОСОБА_2 наявності обставин, передбачених частиною другою статті 651 ЦК України, а саме істотного порушення умов договору, для розірвання договору поставки від 20 вересня 2021 року № 1.
ФОП ОСОБА_1 надав акти приймання-передачі товару від 22 грудня
2021 року, які підтверджують факт поставки товару. Доказів
на спростування указаного ОСОБА_2 не надала. Більше того,
з претензіями до ФОП ОСОБА_1 щодо не поставки товару ОСОБА_2
не зверталася.
Доводи касаційної скарги щодо не поставки товару зводяться до незгоди
з висновками судів по суті вирішення спору й до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, однак вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом.
Посилання заявника касаційної скарги на правові висновки Верховного Суду, які не враховані судами, не заслуговують на увагу, оскільки вони викладені у справах, фактичні обставини у яких не є подібними зі справою, яка переглядається.
З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій, правильно встановивши характер спірних правовідносин, усі фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, показанням свідків, а також доводам сторін, обґрунтовано виходили
з наявності правових підстав для задоволення позову ФОП ОСОБА_1
та відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 .
Судами під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права, як і не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, судом касаційної інстанції не встановлено.
Судові рішення є правильними по суті й законними, а тому не можуть бути скасованими з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).
У цілому доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є ідентичними аргументам, викладеним у зустрічній позовній заяві та апеляційній скарзі,
їм уже надавалася оцінка судами, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд
не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів
не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень
не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції
у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року зупинено виконання оскаржуваного судового рішення районного суду до закінчення його перегляду в касаційному порядку, слід поновити його виконання.
Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Флиса Василя Володимировича, залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 19 грудня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду
від 02 березня 2023 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2022 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць