№ 686/19887/19

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 686/19887/19

провадження № 61-14808св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Офіс Генерального прокурора, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та майнової шкоди, заподіяної незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури,

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 квітня 2021 року у складі судді Козак О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 липня 2021 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з Державного бюджету України на його користь завдану Генеральною прокуратурою України (Офісом Генерального прокурора) майнову шкоду в розмірі 97 485,97 грн та моральну шкоду в розмірі 1 700 280,00 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 52 000,00 грн та зобов`язати Державну казначейську службу України (далі - ДКСУ) списати в безспірному порядку з Державного бюджету України на його користь вказані кошти.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що Генеральна прокуратура України проводила досудове розслідування у кримінальному провадженні від 29 лютого 2016 року № 4201600000000612 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною п`ятою статті 191 (стосовно підозрюваного ОСОБА_1 ), частиною другою статті 366 КК України.

09-10 листопада 2016 року за місцем його роботи проводилися обшуки, які супроводжувалися грубим поводженням та нахабством з боку слідчих і прокурорів. Під час обшуків вилучено його особисте майно та грошові кошти. 24 квітня 2018 року в межах зазначеного кримінального провадження йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України. Крім того, прокурор подав до суду клопотання про обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою. 08 травня 2018 року слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва ухвалено рішення, яким до нього застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. Прокурор на зазначене судове рішення подав апеляційну скаргу, однак апеляційний суд зазначене рішення місцевого суду залишив без змін.

26 жовтня 2018 року прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Подгорець С. В. закрив кримінальне провадження від 29 лютого 2016 року № 4201600000000612 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, в частині стосовно ОСОБА_1 за відсутністю в його діяннях складу кримінального правопорушення. Однак майно, вилучене у нього, на момент звернення до суду з цим позовом не повернуто.

У результаті таких безпідставних та незаконних дій слідчого і прокурора значно погіршився стан його здоров`я. Після проведення обшуків, допитів та судових засідань він дуже хвилювався, стан його здоров`я погіршувався, у зв`язку з чим він неодноразово перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні. Такими неправомірними діями органу досудового розслідування та прокуратури йому заподіяно значної майнової та моральної шкоди, яка, крім іншого, полягає й в душевних та фізичних стражданнях, у приниженні честі та гідності, псуванні ділової репутації, авторитету, положення в суспільстві та громаді тощо.

Згідно з висновком психологічної експертизи від 14 травня 2019 року, виконаної на його замовлення, ситуація тривалого розслідування кримінального провадження та притягнення до кримінальної відповідальності як підозрюваного у скоєнні тяжкого злочину стала для нього тривало психотравмуючою, призвела до необхідності багаторічного відстоювання своїх прав, обумовила негативні зміни психоемоційної та соціальної сфер існування його особистості, порушила його суспільну репутацію, викликавши появу і тривалу фіксацію негативних психологічних переживань (моральних страждань). Розмір компенсації моральних страждань, спричинених йому зазначеними обставинами, становить 360 мінімальних заробітних плат (з 01 січня 2019 року визначено у розмірі 4 173,00 грн), що відповідає 1 502 280,00 грн.

Крім того, незаконними діями слідчого та прокурора йому заподіяно і майнової шкоди у розмірі 97 485,00 грн, яка складається з оплати наданих йому юридичної (правової) допомоги у розмірі 63 937,00 грн; проведення психологічної експертизи у розмірі 16 000,00 грн, проїзду до місця проведення слідчих дій та до суду у розмірі 11 355,02 грн, витрат на лікування у розмірі 6 193,00 грн.

На думку позивача, неправомірне переслідування його почалося 29 лютого 2016 року. Із цього часу його позбавлено права користуватися належним йому майном, вилученим під час обшуку, обмежено у вільному пересуванні (крім іншого, вилучено закордонні паспорти). Незаконні дії органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури завдали йому і його сім`ї моральних втрат, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, відновлення ділової репутації, честі та гідності тощо.

Посилаючись на норми Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР), позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 02 квітня 2021 року позов задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України через ДКСУ шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 144 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 63 594,00 грн витрат на правову допомогу в кримінальній справі та 6 006,00 грн витрат на правову допомогу в цивільній справі, а всього 213 600,00 грн. В іншій частині позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди є частково обґрунтованими та доведеними, оскільки прокурор постановою від 26 жовтня 2018 року закрив кримінальне провадження від 29 лютого 2016 року № 4201600000000612 в частині обвинувачення ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, тому позивач має право на відшкодування шкоди державою в розмірах і порядку, визначених Законом № 266/94-ВР. Враховуючи ступінь страждання позивача від безпідставного обвинувачення у вчиненні злочину, застосування до нього запобіжного заходу, вилучення майна під час обшуку, втрату позивачем ділової репутації, тривалість обмеження його конституційних прав (з 09 листопада 2016 року - дня проведення обшуку до 26 жовтня 2018 року, що становить 24 місяці) на відшкодування моральної шкоди на користь позивача слід стягнути 144 000,00 грн. Також суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають стягненню 63 594,00 грн витрат, понесених ним на правову допомогу у кримінальному провадженні, а також 6 006,00 грн витрат, понесених на правову допомогу у цій справі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Хмельницький апеляційний суд постановою від 29 липня 2021 року апеляційні скарги ДКСУ, Офісу Генерального прокурора залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 квітня 2021 року змінив, виклав абзац другий резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України через ДКСУ шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 250 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 63 594,00 грн витрати на правову допомогу в кримінальній справі та 9 152,09 грн понесених судових витрат». В іншій частині рішення залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував правильністю висновку місцевого суду про те, що сам факт перебування позивача під слідством, закриття кримінального провадження за відсутністю в діяннях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення свідчить про незаконність повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, і є достатньою підставою для отримання компенсації від держави у порядку, передбаченому Законом № 266/94-ВР. Водночас при визначенні періоду перебування позивача під слідством суд припустився помилки, зокрема, помилково пов`язав початок перебування позивача під слідством з датою проведення обшуку в його житлі 09 листопада 2016 року в цьому кримінальному провадженні. У свою чергу, вказаний обшук за місцем проживання позивача проведений на підставі постанови слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року. За відсутності судового рішення про визнання незаконним проведення цього обшуку чи встановлення в такому рішенні факту незаконного вчинення процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свобод особи, у позивача не виникає право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, визначеному Законом № 266/94-ВР.

У зв`язку з оголошенням позивачу підозри у вчиненні тяжкого злочину та перебування його під слідством принижено його честь та гідність, суспільну і ділову репутацію, знищено його добре ім`я. Упродовж тривалого часу позивача було обмежено у вільному пересуванні, в тому числі вилучено закордонні паспорти, що мало наслідком порушення його життєвих планів. Крім того, позивача протиправно більш як на 4,5 року позбавлено права володіти та користуватися належним йому майном, вилученим під час обшуку ще 09 листопада 2016 року, яке повернуте позивачу лише в березні 2021 року, після оскарження ним бездіяльності процесуального керівника слідства та постановлення ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2021 року у справі № 686/21088/20. З урахуванням наведених обставин, які не повною мірою враховані судом першої інстанції, а також вимог розумності і справедливості, апеляційний суд вважав, що розмір грошового відшкодування завданої позивачу моральної шкоди слід визначити у сумі 250 000,00 грн.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У вересні 2021 року Офіс Генерального прокурора подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив змінити рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 квітня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 липня 2021 року в частині задоволених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, зменшивши суму її відшкодування.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 554/741/16-ц, від 25 травня 2018 року у справі № 520/3307/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд правильно виходив з помилковості висновків місцевого суду щодо обчислення строку кримінального переслідування позивача з 09 листопада 2016 року (проведення обшуку) до 26 жовтня 2018 року (винесення постанови про закриття кримінального провадження), та правильно посилався на те, що підставою обчислення строку для відшкодування моральної шкоди у зв`язку з проведення обшуку відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР є визнання незаконності проведення такої слідчої дії. Враховуючи те, що проведення обшуку 09 та 10 листопада 2016 року в межах кримінального провадження № 42016000000000612 в установленому порядку незаконними не визнано, то суд першої інстанції помилково пов`язав початок перебування позивача під слідством з датою проведення обшуку в його житлі 09 листопада 2016 року. У зв`язку з цим апеляційний суд зробив правильний висновок, що позивач перебував під слідством у період з 24 квітня 2018 року - дата повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до 26 жовтня 2021 року - дата прийняття постанови про закриття кримінального провадження, тобто 6 місяців і 4 дні. Тому розмір відшкодування моральної шкоди, на який може претендувати позивач, становить 36 000,00 грн (6 місяців х 6 000 грн = 36 000,00 грн).

Збільшуючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції послався на те, що ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2021 року частково задоволено скаргу представника ОСОБА_1 щодо неповернення тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні від 29 лютого 2016 року № 4201600000000612 та зобов`язано уповноважених осіб, у володінні яких знаходиться тимчасово вилучене майно та в провадженні яких знаходиться зазначене кримінальне провадження, повернути позивачу тимчасово вилучене майно під час проведення обшуку на земельній ділянці з кадастровим номером 6825083600:03:07:0351 та в приміщеннях житлового будинку й інших прибудинкових приміщеннях. Однак суд апеляційної інстанції не врахував, що зазначене майно вилучалось до набуття ОСОБА_1 статусу підозрюваного. Крім того, ці правовідносини не регулюються Законом № 266/94-ВР, оскільки повернення на підставі ухвали слідчого судді тимчасово вилученого майна відповідно до цього Закону не є підставою для відшкодування шкоди. У зв`язку з цим Хмельницький апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 250 000,00 грн.

У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Суховій М. М. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

У жовтні 2021 року ДКСУ також подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що казначейство жодним чином не порушувало права позивача і не завдавало йому моральної шкоди.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

25 листопада 2021 року справа № 686/19887/19надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 29 лютого 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за матеріалами правоохоронних та контролюючих державних органів внесено відомості про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень, кримінальне провадження № 4201600000000612 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого, зокрема, частиною п`ятою статті 191 КК України стосовно підозрюваного ОСОБА_1

09-10 листопада 2016 року в межах вказаного кримінального провадження, на підставі постанови слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року, прокурор провів обшук у приміщенні житлового будинку та прибудинкових приміщеннях за місцем проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 . В ході проведення обшуку в будинку було виявлено та вилучено майно.

24 квітня 2018 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191 КК України, тобто розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому в особливо великих розмірах.

У межах кримінального провадження від 29 лютого 2016 року № 4201600000000612 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва (справа № 757/20140/18-к) від 08 травня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. Покладено на підозрюваного обов`язки: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора та суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; утримуватися від спілкування з особами, визначеними слідчим; здати на зберігання слідчому свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну. Визначено строк дії обов`язків до 23 червня 2018 року включно.

12 червня 2018 року на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року захисник Суховій М. М., який діяв в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , передав детективу НАБУ паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 ; паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 .

Постановою прокурора шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва у суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України від 26 жовтня 2018 року закрито кримінальне провадження від 29 лютого 2016 року № 4201600000000612 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, в частині стосовно ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України - встановлено відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2021 року (справа № 686/21088/20) частково задоволено скаргу адвоката Суховія М. М., подану в інтересах ОСОБА_1 , на бездіяльність процесуального керівника, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні від 29 лютого 2016 року № 4201600000000612. Зобов`язано уповноважених осіб у володінні яких знаходиться тимчасово вилучене майно та в провадженні яких знаходиться кримінальне провадження № 4201600000000612 повернути ОСОБА_1 тимчасово вилучене під час проведення обшуку на земельній ділянці з кадастровим номером 6825083600:03:07:0351 та в приміщеннях житлового будинку й інших прибудинкових приміщеннях майно за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту вказаної ухвали відомо, що зазначене майно слід вважати тимчасово вилученим, оскільки прокурор та слідчий не довели, що відповідно до статті 234 КПК України було надано дозвіл на проведення обшуку саме для відшукання вказаних речей, ухвали про накладення арешту на перелічене майно в матеріалах кримінального провадження немає, що підтвердив слідчий та прокурор у судовому засіданні.

Вилучене під час проведення обшуку майно було повернуте позивачу лише в березні 2021 року, після оскарження ним бездіяльності процесуального керівника слідства та постановлення ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2021 року у справі № 686/21088/20.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи і фактично не заперечувалися сторонами.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст прохальної частини касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 квітня 2021 року та постанова Хмельницького апеляційного суду від 29 липня 2021 року оскаржені тільки в частині вирішення позову щодо стягнення моральної шкоди, а тому переглядаються лише в частині вирішення цих вимог.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою, другою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Згідно зі статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій, належним чином оцінивши наявні у матеріалах справи докази та встановивши, що ОСОБА_2 незаконно перебував під слідством та судом, дійшли правильного висновку про те, що позивач довів його право на відшкодування завданої йому моральної шкоди, у зв`язку з постановленням щодо нього постанови про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діяннях позивача складу кримінального правопорушення.

Змінюючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що її розмір слід обраховувати не лише за час перебування позивача під слідством і судом, а слід враховувати і те, що позивачу понад 4,5 року не поверталося тимчасово вилучене у листопаді 2016 року майно, питання про повернення якого мало бути вирішене під час закриття кримінального провадження. Однак це майно, було повернуте позивачу лише в березні 2021 року, після оскарження ним бездіяльності процесуального керівника слідства та постановлення ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2021 року у справі № 686/21088/20.

При цьому суд апеляційної інстанції, врахувавши конкретні обставини справи, а саме те, що позивач на час здійснення кримінального провадження та перебування під слідством був відомою публічною особою - перебував на керівних посадах у ПАТ «Хмельницькобленерго», був депутатом Хмельницької обласної ради, користувався повагою та авторитетом у відповідних професійних та ділових колах; врахував факт обмеження позивача упродовж тривалого часу у вільному пересуванні, вилучення закордонних паспортів, що мало наслідком порушення його життєвих планів; особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача; факт тривалого неповернення тимчасово вилученого майна; глибину переживань у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, змін у житті, а також засади розумності, виваженості та справедливості, дійшов правильного висновку про стягнення на користь позивача 250 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують зазначених висновків апеляційного суду, оскільки суд з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості, конкретних обставин справи, може збільшити розмір відшкодування, визначений Законом № 266/94-ВР. Як зазначено вище, такі обставини апеляційний суд встановив.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновку апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Посилання у касаційній скарзі на те, що позивач не довів факту спричинення йому моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки Законом № 266/94-ВР передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені апеляційним судом, оскаржувана постанова не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

У касаційній скарзі заявник просив змінити як рішення місцевого суду, так і постанову апеляційного суду, якою рішення місцевого суду в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди змінено. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни постанови апеляційного суду про часткового задоволення позову в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди, немає і підстав для зміни (скасування) рішення місцевого суду щодо вирішення цих вимог.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 липня 2021 року в частині вирішення вимог позову про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов