№ 686/20167/19

Постанова

Іменем України

30 червня 2023 року

м. Київ

справа № 686/20167/19

провадження № 61-11928св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Головне управління Національної поліції у Тернопільській області, Тернопільська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Головного управління Національної поліції у Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який уточнив у липні 2022 року, до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, ГУ Національної поліції у Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позивач зазначав, що вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2013 року він визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, та засуджений до покарання у виді 12 років позбавлення волі.

Під час відбування покарання у ВК-112 до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про вчинення злочину за статтею 391 КК України (№ 12014210070000342).

Ухвалою слідчого судді Гусятинського районного суду Тернопільської області від 31 січня 2015 року його тимчасово перевели до Чортківського слідчого ізолятора № 26 Управління державної пенітенціарної служби України в Тернопільській області.

Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року ОСОБА_1 визнаний винним за статтею 391 КК України і йому призначено покарання у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі.

Позивач вказує, що вказаний вирок скасований, а справа направлена на новий розгляд.

12 жовтня 2018 року позивач переведений до ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор».

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 29 травня 2019 року вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року скасовано, кримінальне провадження закрито.

Позивач зазначає, що незаконно перебував під слідством і судом 55 місяців 11 днів та утримувався під вартою у слідчому ізоляторі 34 місяці 24 дні, а всього 90 місяців.

Під час перебування у слідчому ізоляторі захворів на тяжку хворобу, 27 липня 2016 року позивачу діагностовано ЗЗТБ верхньої частини правої легені (фіброзно-вогневищний), 25 січня 2018 року ВДТБ верхньої частки правої легені (інфільтратичний), ВТБ правобічний ексудативний плеврит в Кат.5.1, Д- МБТ-, М-, К., Г0, Кат1, Ког1. Крім того, протягом усього часу перебування під вартою позивач позбавлений спілкування (довгострокових побачень) з дружиною. Зазнав негативного впливу на психоемоційний стан, надмірних хвилювань, переніс відчуття несправедливості, змушений був перебувати у судових засіданнях, очікувати результат судового провадження, шукати виходи для вирішення ситуації. Був порушений нормальний, соціальний та побутовий ритм життя. Постійні допити спричиняли стрес, негативно вплинули на стан здоров`я.

Розмір моральної шкоди за незаконне кримінальне переслідування становить 585 055,00 грн (мінімальна заробітна плата 6 500,00 грн х 90 місяців), за спричинення невиліковної хвороби - туберкульозу оцінює в 914 945,00 грн.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з рахунку Державного бюджету України, розміщеного в Державній казначейській службі України, в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, кошти у сумі 1 500 000 грн та зобов`язати Державну казначейську службу України списати у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України вказані кошти.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 липня 2022 року, з урахуванням ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2022 року про виправлення описки, у складі судді Стефанишина С. Л. позов задоволено частково. Стягнено з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 637 581,30 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, суд першої інстанції виходив з того, що така шкода підлягає відшкодуванню державою.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 липня 2022 року у частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду 338 000 грн У решті позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щосуд першої інстанції, установивши, що позивачу внаслідок перебування під слідством і судом завдана моральна шкода, оскільки він переніс хвилювання під час допитів, моральні страждання в очікуванні результатів судового провадження, був порушений звичний ритм його життя, протягом часу перебування під вартою був позбавлений довгострокових побачень з дружиною, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом, проте при визначенні періоду, за який необхідно відшкодувати моральну шкоду, та розміру моральної шкоди суд припустився помилки.

Крім того, суд першої інстанції помилково стягнув моральну шкоду з Державної казначейської служби України, оскількирезолютивна частина рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, кошти на відшкодування моральної шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок тяжкого захворювання під час перебування у слідчому ізоляторі, не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

30 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц.

Заявник вказує, що Державна казначейська служба України не може бути відповідачем у справі, оскільки не завдала позивачу шкоду.

Крім того, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини завданої шкоди.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2013 року ОСОБА_1 визнаний винним за частиною першою статті 115 КК України та засуджений до покарання у виді 12 років позбавлення волі. Покарання відбував в Копичинській виправній колонії Управління державної пенітенціарної служби України у Тернопільській області № 112.

18 жовтня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014210070000342 внесені відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 391 КК України (т. 1 а. с. 12).

Відповідно до матеріалів кримінального провадження № 12014210070000342 ОСОБА_1 30 січня 2015 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 391 КК України.

Ухвалою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 31 січня 2015 року ОСОБА_1 тимчасово переведений із Копичинської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України у Тернопільській області № 112 до Чортківського слідчого ізолятора № 26 Управління державної пенітенціарної служби України у Тернопільській області для проведення процесуальних дій під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014210070000342 (т. 1 а. с. 12).

Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року ОСОБА_1 визнано винним за статтею 391 КК України та призначено покарання у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі (т. 1 а. с. 13-15).

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 29 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року, вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення (т. 1 а. с. 20-24).

ОСОБА_1 перебував під слідством і судом протягом 52 місяців, а саме з 30 січня 2015 року по 29 травня 2019 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 зазначеного Закону).

Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди передбачено тільки у випадках визнання особи невинуватою або якщо справу закрито з реабілітуючих підстав.

Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Тобто, право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Отже законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини завданої шкоди.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 29травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Конкретний розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2022 року у справі № 185/2979/20.

Враховуючи викладене, при визначенні розміру відшкодування позивачеві моральної шкоди апеляційний суд повно та всебічно врахував фактичні обставини у справі та дійшов правильного висновку про часткове скасування рішення суду першої інстанції та зменшення розміру моральної шкоди, оскільки ОСОБА_1 перебував під слідством і судом протягом 52 місяців, а саме з 30 січня 2015 року (вручення підозри) по 29 травня 2019 року (скасування вироку), відповідно розмір морального відшкодування, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 338 000,00 грн (6 500,00 грн х 52 місяці), який згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 підлягає стягненню з Державного бюджету України.

При цьому, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами причину виникнення у нього захворювання на туберкульоз, протиправність дій (бездіяльності) органу державної влади, що призвели до захворювання, і причинний зв`язок таких дій (бездіяльності) із заподіяною шкодою. Позивач постанову апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржує, тому постанова апеляційного суду в цій частині не є предметом касаційного перегляду.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

У розглядуваній справі відповідачем є держава Україна в особі відповідних органів державної влади, а тому доводи касаційної скарги, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у справі є безпідставними.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров