Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 686/21171/14-ц
провадження № 61-16475св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - товариства з обмеженою відповідальністю «Електронні системи»,
відповідачі: публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Хмельницької філії, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діяли у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 ,
третя особа - служба у справах дітей Хмельницької міської ради Хмельницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 квітня 2019 року у скалді судді Продана Б. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 липня 2019 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Костенка А. В., Спірідонової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Електронні системи» (далі - ТОВ «Електронні системи») звернулося до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі -
ПАТ «Укртелеком») в особі Хмельницької філії, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діяли у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про визнання ордеру недійсним та виселення.
Позовна заява мотивована тим, що 25 грудня 2002 року на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Центру технічної експлуатації місцевого телефонного зв`язку «Укртелеком», правонаступником якого є ПАТ «Укртелеком» від 25 листопада 2002 року ОСОБА_1 було видано ордер № 2 на право заняття сім`єю з трьох осіб житлової площі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , розміром 48 кв. м.
На підставі цього ордера ОСОБА_1 разом із дружиною ОСОБА_2 та сином ОСОБА_3 вселився у вказану квартиру, де проживали і по час звернення до суду з цим позовом.
Разом з тим, ТОВ «Електронні системи» посилалось на те, що йому на підставі договору від 04 травня 1998 року № 66 належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 13 травня 2014 року у справі № 2218/2410/2012 відмовлено у позові ОСОБА_1 , який діяв у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина, до відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Хмельницької філії, ТОВ «Електронні системи», третя особа - служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про визнання незаконним договору
від 04 травня 1998 року, скасування державної реєстрації права власності на квартиру та визнання права власності на житло.
Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 07 серпня 2014 року вказане рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на квартиру скасовано, у іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Під час розгляду зазначеної справи було встановлено, що
ПАТ «Укртелеком» незаконно видано ОСОБА_1 ордер на спірну квартиру, оскільки вказане приміщення як на момент прийняття спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету, так і на момент безпосередньої видачі оспорюваного ордера не було вільним, а належало та на момент звернення з цим позовом належить на праві приватної власності
ТОВ «Електронні системи».
Разом з тим, ТОВ «Електронні системи» посилалось на те, що надсилало ОСОБА_1 та його дружині лист з вимогою звільнити займану квартиру.
Проте відповідачі відмовлялися добровільно звільняти займане приміщення, чим порушували права та законні інтереси ТОВ «Електронні системи», яке позбавлено можливості вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
З урахуванням викладеного, ТОВ «Електронні системи» просило суд визнати недійсним ордер на житлову площу № 2 від 25 грудня 2002 року, виданий на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Центру технічної експлуатації місцевого телефонного зв`язку «Укртелеком», правонаступником якого є ПАТ «Укртелеком, від 25 листопада 2002 року на право заняття ОСОБА_1 . Разом із дружиною - ОСОБА_2 та сином - ОСОБА_3 , житлової площі, розташованої по
АДРЕСА_1 , розміром 48,0 кв. м та виселити з квартири вказаних осіб без надання їм іншого житлового приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 23 квітня 2019 року позов ТОВ «Електронні системи» задоволено.
Визнано недійсним ордер від 25 грудня 2002 року № 2, виданий на підставі спільного рішення адміністрації, профспілкового комітету Центру технічної експлуатації місцевого телефонного зв`язку ПАТ «Укртелеком»
від 25 листопада 2002 року ОСОБА_1 на право заняття з дружиною
ОСОБА_2 та сином ОСОБА_3 житлової площі, розташованої по
АДРЕСА_1 , розміром 48,0 кв. м.
Виселено з квартири
АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 без надання іншого житлового приміщення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ордер на вселення у спірну квартиру відповідачам було видано незаконно, оскільки така квартира належала на праві власності не ПАТ «Укртелеком», а
ТОВ «Електронні системи», а тому суд першої інстанції вважав, що необхідно усунути перешкоди власнику у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою шляхом виселення з неї відповідачів.
При цьому, суд першої інстанції вважав, що до спірних правовідносин не застосовується позовна давність, оскільки позов ТОВ «Електронні системи» є негаторним, а на такий позов положення про позовну давність не поширюються, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 квітня 2019 року у частині визнання ордера недійсним скасовано та у цій частині ухвалено нове рішення.
Відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Електронні системи» до
ПАТ «Укртелеком» в особі Хмельницької філії, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які діяли в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про визнання ордера недійсним.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що ордер на вселення відповідачам було видано незаконно, оскільки спірна квартира належала не
ПАТ «Укртелеком», а ТОВ «Електронні системи», у зв`язку із чим необхідно усунути перешкоди власнику у володінні, користуванні та розпорядженні такою квартирою шляхом виселення з неї відповідачів.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважав, що при вирішенні питання про надання жилого приміщення (спірної квартири) службовими особами
ПАТ «Укртелеком» допущено неправомірні дії, оскільки видано ордер на жиле приміщення, яке не перебувало у власності цієї юридичної особи, у свою чергу видача оспорюваного ордера порушує право ТОВ «Електронні системи» як власника на зазначене жиле приміщення.
Спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету Центру технічної експлуатації місцевого телефонного зв`язку ПАТ «Укртелеком»
від 25 листопада 2002 року реалізоване шляхом видачі ордера ОСОБА_1 , тому, як вважав суд апеляційної інстанції, факт його неоспорення у судовому порядку не має істотного значення.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів із спірної квартири, оскільки така обставина як те, що між ТОВ «Електронні системи» та відповідачами щодо спірної квартири договору найму не укладалось, і останні без жодних правових підстав користуються та володіють спірною квартирою, що належить на праві власності позивачу, створють перешкоди позивачу у здійсненні всіх правомочностей власника щодо цієї квартири.
Також, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції правильно застосував норми, що регулюють питання застосування позовної давності і обгрунтовано виходив з того, що позов у частині усунення перешкод у володінні майном шляхом виселення є негаторним - допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернення до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, зокрема, і шляхом виселення, тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання відповідного правопорушення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення в частині позовних вимог виселення його зі спірної квартири та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї частини вимог.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржується лише в частині виселення, а тому в іншій частині судом касаційної інстанції не переглядається.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2019 року було відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано із районного суду указану цивільну справу.
У вересні 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року зупинено виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 23 квітня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року справу за позовом
ТОВ «Електронні системи» до ПАТ «Укртелеком» в особі Хмельницької філії, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які діяли у свої інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про визнання ордеру недійсним на житлову площу та виселення призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи питання щодо його виселення разом із його сім`єю суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, порушив норми матеріального та процесуального права.
Також вважав, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що до спріних правовідносин не застосовується позовна давність є помилковим, оскільки позов ТОВ «Електронні системи» не відноситься до негаторних.
При цьому посилався на те, що спільне рішення адміністрації і профкому Хмельницької філії ПАТ «Укртелеком» про видачу йому ордера ним не оскаржувалось та не визнавалось недійсним, і ці обставини не заперечувались сторонами у справі під час її розгляду судами попередніх інстанцій.
Вважав, що позивачем не було надано будь-яких доказів того, що останній вживав заходів у 2002 році щодо визнання вказаного рішення адміністрації і профкому незаконним та ордера недійсним. Вважав, що на час передачі спірної квартири така квартира була вільною.
Посилався, що судами попередніх інстанцій не надано будь-яких доказів неправомірності дій посадових осіб Хмельницької філії ПАТ «Укртелеком» при видачі ордера, доказів порушення права позивача, доказів інснування інших обставин, які можуть бути підставами для визнання ордера недійсним, а тому вважав, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано посилались на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 травня 2014 року та зазначали, що згідно договору від 04 травня 1998 року № 66, копія якого знаходиться у матеріалах справи, спірна квартира належить на праві приватної власності ТОВ «Електронні системи».
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ «Укртелеком» в особі Хмельницької філії на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 травня 1998 року між ТОВ «Електронні системи» та Хмельницькою міською телефонною мережею ОДПЕЗ «Хмельницьктелеком» було укладено договір № 66, відповідно до умов якого ТОВ «Електронні системи» було передано у власність квартиру
АДРЕСА_1 .
Право власності ТОВ «Електронні системи» на вказану квартиру зареєстровано у Хмельницькому бюро технічної інвентаризації 04 лютого 199 року, запис у реєстраційній книзі № 569.
На підставі спільного рішення адміністрації, профспілкового комітету Центру технічної експлуатації місцевого телефонного зв`язку
ПАТ «Укртелеком» від 25 листопада 2002 року видано ордер на житлову площу № 2 від 25 грудня 2002 року ОСОБА_1 на право заняття з дружиною ОСОБА_2 та сином ОСОБА_3 житлової площі по АДРЕСА_1 розміром 48 кв. м, у м. Хмельницькому .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 13 травня 2014 року у справі № 2218/2410/2012 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , який діяв у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина, до відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Хмельницької філії,
ТОВ «Електронні системи», третя особа - служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про визнання незаконним договору
від 04 травня 1998 року, скасування державної реєстрації права власності на квартиру та визнання права власності на житло.
Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 07 серпня 2014 року рішення Хмельницького міськрайонного суду від 13 травня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на квартиру скасовано, у іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Договір найму між ТОВ «Електронні системи» та ОСОБА_1 щодо спірної квартири не укладався, ОСОБА_1 та члени його сім`ї без жодних правових підстав користуються та володіють квартирою АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ТОВ «Електронні системи».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції частково не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції
від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша ЦК України).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
ОСОБА_1 , разом зі своєю сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з грудня
2002 року постійно проживав у спірній квартирі на підставі ордера, який було видано рішенням адміністрації, профспілкового комітету Центру технічної експлуатації місцевого телефонного зв`язку ПАТ «Укртелеком» і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Суди встановили, що ТОВ «Електронні системи» є власником спірної квартири, яке у досудовому порядку вимагало від ОСОБА_1 та членів його сім`ї усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом виселення.
Договір найму житла між ТОВ «Електронні системи» та ОСОБА_1 не укладався, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.
Такий по суті висновок міститься у постановах Верховного Суду України
від 16 листопада 2016 року у справі № 709цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16.
Отже, право ОСОБА_1 та його членів сім`ї на користування чужим майном (спірною квартирою) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для захисту порушеного права власності ТОВ «Електронні системи» про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є правильними.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позов у частині усунення перешкод у володінні майном шляхом виселення є негаторним, а тому допоки ТОВ «Електронні системи» є власником спірного нерухомого майна, воно не може бути обмежено у праві звернення до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, зокрема, і шляхом виселення.
Такий висновок узгоджується із висновком, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).
Ураховуючи зазначене доводи касаційної скарги про те, що до спірний правовідносин має бути застосовано позову давність є безпідставними.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які знайшли обґрунтовану оцінку у мотивувальній частині рішень, та переважно зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, перевірені під час касаційного перегляду, відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня
2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо зупинення виконання рішення
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року було зупинено виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 квітня 2019 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 23 квітня 2019 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 липня 2019 року в частині позову товариства з обмеженою відповідальністю «Електронні системи» до публічного акціонерного товариства в особі Хмельницької філії, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діяли в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Хмельницької міської ради Хмельницької області, про виселення залишити без змін.
Поновити виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 квітня 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович