№ 686/26679/19

Постанова

іменем України

01 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 686/26679/19

провадження № 51-1338 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_8

суддів ОСОБА_9, ОСОБА_10

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_11

прокурора ОСОБА_12

захисника ОСОБА_13

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 13 квітня 2022 року у кримінальному провадженні № 12019240010003962 від 21 серпня 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Хмельницького, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.

На підставі ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк перебування його під вартою з 21 серпня 2019 року до дня вступу вироку в законну силу включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він в період часу з 22:17 20 серпня 2019 року по 01:11 21 серпня 2019 року, перебуваючи разом із ОСОБА_2 в одній із кімнат будинку АДРЕСА_2 , реалізовуючи свій злочинний намір, направлений на заволодіння чужим майном, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій та свідомо бажаючи настання їх наслідків, з метою заволодіння майном потерпілого ОСОБА_3 , діючи за попередньою змовою, підійшли до останнього та нанесли йому близько 10 ударів кулаками рук в область голови та обличчя, від чого ОСОБА_3 впав на підлогу. Продовжуючи свої незаконні дії, спрямовані на відкрите заволодіння чужим майном, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нанесли близько 10 ударів ногами по тулубу потерпілого ОСОБА_3 , після чого ОСОБА_2 підняв з підлоги порожню скляну пляшку об`ємом 1 л та наніс ще 4 удари в область голови потерпілого, в результаті чого останньому були спричинені легкі тілесні ушкодження. В подальшому ОСОБА_2 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_1 , умисно, повторно, відкрито, з корисливих мотивів вирвав з рук потерпілого мобільний телефон марки «Samsung» моделі «Galaху М 20», після чого обидва покинули місце вчинення злочину розпорядившись викраденим майном на власний розсуд. Своїми протиправними діями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спричинили потерпілому ОСОБА_3 легкі тілесні ушкодження, які викликали короткочасний розлад здоров`я, та майнової шкоди на загальну суму 3385, 74 грн.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 13 квітня 2022 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що рішення судів попередніх інстанцій є незаконними та ґрунтуються виключно на припущеннях. Так, на переконання засудженого, місцевий суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, надав неправильну оцінку показанням потерпілого ОСОБА_3 , який стверджував, що не пам`ятає всіх подробиць події та не бачив хто саме наносив йому удари та забрав мобільний телефон. Одночасно засуджений наголошує, що питання належності та допустимості показань потерпілого стороною захисту ставилось під час апеляційного розгляду, зокрема, у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив апеляційний суд повторно допитати потерпілого ОСОБА_3 , однак суд вказане клопотання залишив без уваги.

Разом з тим засуджений стверджує, що показання свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , а також протоколи проведення слідчих експериментів від 09 вересня 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_3 та від 10 вересня 2019 року за участю підозрюваного ОСОБА_1 не підтверджують факту вчинення ним розбійного нападу, а тому суди попередніх інстанцій безпідставно поклали їх в основу своїх рішень. При цьому вказує, що у своїй апеляційній скарзі просив повторно дослідити зазначені письмові докази, однак апеляційний суд таке клопотання також залишив без уваги.

Крім того, засуджений, посилаючись на п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», зазначає, що місцевий суд, відмовляючи у затвердженні угоди про визнання винуватості, мав повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування або, якщо прокурор подасть клопотання про відсутність необхідності продовження досудового розслідування внаслідок його фактичного закінчення, то призначити судовий розгляд у загальному порядку. Однак в рамках даного кримінального провадження прокурор з таким клопотанням не звертався, тому суд першої інстанції безпідставно за власної ініціативи продовжив судовий розгляд на загальних підставах.

Також у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 звертає увагу, що місцевим судом безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про об`єднання кримінальних проваджень щодо нього та ОСОБА_2 як таких, що були відкриті за однією подією. При цьому зауважує, що, відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання, суд порушив принцип презумпції невинуватості, оскільки у вироку стосовно ОСОБА_2 під найменуванням «особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження» фактично описуються його дії.

Одночасно ОСОБА_1 вказує, що під час судового розгляду судом першої інстанції було порушено порядок дослідження доказів, що, на його переконання, є істотним порушенням вимог КПК України.

Разом з тим засуджений також наголошує, що апеляційний суд, залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, належним чином свої висновки не обґрунтував, доводи, зазначені у скарзі, не перевірив, а допущені судом порушення, на які він звертав увагу, не усунув та, як наслідок, постановив незаконне та необґрунтоване рішення, яке суперечить вимогам ст. 419 КПК України.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_13 підтримала касаційну скаргу засудженого та просила її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_12 заперечувала щодо задоволення поданої касаційної скарги, просила рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

У своїй касаційній скарзі засуджений зазначає, що місцевим судом було надано неправильну оцінку показанням потерпілого ОСОБА_3 та не враховано того факту, що потерпілий не пам`ятає всіх подробиць події та не бачив хто саме наносив йому удари і забрав мобільний телефон. Крім того, засуджений ОСОБА_1 стверджує, що показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а також протоколи проведення слідчих експериментів від 09 вересня 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_3 та від 10 вересня 2019 року за участю підозрюваного ОСОБА_1 не підтверджують факту вчинення ним розбійного нападу, а тому суди попередніх інстанцій безпідставно поклали їх в основу своїх рішень.

Однак колегія суддів вважає, що зазначена позиція засудженого в даному випадку зводиться виключно до надання ним власної оцінки наявним в матеріалах кримінального провадження доказам та встановленим в ході судових розглядів обставинам вчинення злочину, тобто ОСОБА_1 , оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанцій, посилається на невідповідність їх висновків фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України не може бути предметом касаційного розгляду, а тому такі доводи не підлягають перевірці у касаційному порядку.

У своїй касаційній скарзі засуджений посилається на незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.

За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань: потерпілого ОСОБА_3 , який повідомив суду обставини, за яких двоє чоловіків наносили йому удари кулаками в ділянку голови та обличчя, а коли він впав, удари ногами по тулубу та скляною пляшкою по голові, після чого забрали у нього мобільний телефон; свідка ОСОБА_2 , який зазначав, що ОСОБА_1 після спільного розпивання алкогольних напоїв, на ґрунті ревнощів, почав наносити потерпілому ОСОБА_3 тілесні ушкодження; свідка ОСОБА_4 , яка під час допиту в суді підтвердила факт нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_3 .

Заслухавши вказаних осіб, місцевий суд дійшов висновку, що їх показання є достовірними, послідовними та такими, що узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.

В ході перевірки матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що допит потерпілого та свідків було проведено з дотриманням положень статей 352 353 КПК України.

Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться: у протоколі прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 21 серпня 2019 року; у протоколі огляду місця події від 21 серпня 2019 року; у протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21 серпня 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_5 ; у протоколі огляду від 21 серпня 2019 року; у протоколі огляду предмета від 21 серпня 2019 року; у протоколі проведення слідчого експерименту від 09 вересня 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_3 ; у протоколах проведення слідчих експериментів від 10 вересня 2019 року за участю підозрюваного ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_4 . Крім того, судом було оглянуто відеозаписи проведення вказаних слідчих експериментів та досліджено висновок судово-медичної експертизи від 06 вересня 2019 року № 572 і висновок судово-товарознавчої експертизи від 13 вересня 2019 року № 13092019_130901, а також інші докази, досліджені судом, які наведені у вироку і у своїй сукупності переконливо спростовують доводи сторони захисту про відсутність даних, що підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .

Досліджуючи матеріали кримінального провадження, колегія суддів не встановила істотних порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як не встановила і підстав для визнання доказів недопустимими.

Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ст. 370, ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України.

Апеляційний суд, перевіряючи вирок місцевого суду, належним чином оцінив показання обвинуваченого, потерпілого, свідків, документальні та інші докази, які є послідовними й узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів уважає, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України з огляду на обсяг висунутого обвинувачення, досліджені судом докази та встановлені фактичні обставини є правильною, а посилання засудженого на те, що рішення судів попередніх інстанцій щодо його винуватості ґрунтуються лише на припущеннях, на переконання Суду, є надуманими та безпідставними, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Посилання засудженого на процесуальні порушення, які, на його думку, були допущені під час судового розгляду в суді першої інстанції, на переконання Суду, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що місцевий суд, відмовляючи у затвердженні угоди про визнання винуватості, мав повернути матеріали кримінального провадження прокурору для проведення досудового розслідування, а не продовжувати судовий розгляд на загальних підставах.

Однак з такою позицією засудженого Суд не погоджується з огляду на таке.

Частиною 7 ст. 474 КПК України визначено, що суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; 5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань; 6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості. У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» від 11 грудня 2015 року № 13, на який у своїй касаційній скарзі посилається засуджений, суд, за наслідками розгляду угоди в судовому засіданні (під час підготовчого судового провадження або під час судового розгляду), перевіривши відповідність угоди вимогам кримінального процесуального закону і закону про кримінальну відповідальність, врахувавши доводи сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження, з-поміж іншого може відмовити у затвердженні угоди в разі встановлення підстав, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України, таповернути кримінальне провадження прокурору, якщо угоду досягнуто під час досудового розслідування, для його продовження у порядку, передбаченому розділом III КПК або продовжити судовий розгляд у загальному порядку у випадку подання прокурором відповідного клопотання, пов`язаного з відсутністю необхідності продовження досудового розслідування внаслідок його фактичного закінчення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 жовтня 2019 року відповідно до положень статей 469-475 КПК України було відмовлено у затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 25 вересня 2019 року між прокурором ОСОБА_14 та обвинуваченим ОСОБА_1 , за участю захисника ОСОБА_15 При цьому суд, врахувавши заявлене у судовому засіданні клопотання прокурора про відсутність необхідності продовження досудового розслідування внаслідок його фактичного закінчення, ухвалив продовжувати розгляд справи у загальному порядку.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів не вбачає підстав, які б свідчили про допущення місцевим судом процесуальних порушень, оскільки судовий розгляд щодо ОСОБА_1 було проведено у відповідності до вимог КПК України.

Крім того, у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 також звертає увагу, що місцевим судом безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про об`єднання кримінальних проваджень щодо нього та ОСОБА_2 як таких, що були відкриті за однією подією.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК України матеріали кримінального провадження, у тому числі матеріали щодо кримінального проступку та щодо злочину, можуть об`єднуватися в одне провадження або виділятися в окреме провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами, передбаченими ст. 217 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 217 КПК України у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об`єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).

Системне тлумачення вказаних норм кримінального процесуального закону свідчить про те, що суд, ухвалою, за власним переконанням має право вирішити питання щодо доцільності об`єднання матеріалів кримінального провадження, які перебувають на його розгляді. Водночас у разі, якщо суд не встановить об`єктивних підстав, які б свідчили про необхідність об`єднання матеріалів кримінального провадження, при цьому арґументує своє рішення, то така його позиція не вказує про наявність процесуального порушення.

Частиною 8 ст. 469 КПК України передбачено, що, у разі якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обвинуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обвинувачених. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

Як убачається з матеріалів справи, на підставі заяви потерпілого ОСОБА_3 було відкрито кримінальне провадження за фактом скоєння щодо нього злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, а саме розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб. При цьому в подальшому в ході досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було оголошено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

25 вересня 2019 року між прокурором ОСОБА_14 та обвинуваченим ОСОБА_1 , за участю захисника ОСОБА_15 було укладено угоду про визнання винуватості.

На підставі клопотання слідчого від 25 вересня 2019 року, поданого відповідно до вимог статей 217 469 КПК України, матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 були виділені в окреме провадження.

Ухвалою судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 жовтня 2019 року ОСОБА_6 було відмовлено у затвердженні вищевказаної угоди про визнання винуватості та передано кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КПК України судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ОСОБА_7, на розгляді у якого знаходились матеріали провадження щодо ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КПК України, для вирішення питання щодо їх об`єднання.

Ухвалою судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 жовтня 2019 року ОСОБА_7 в об`єднанні кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК України із кримінальним провадженням за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України відмовлено та повернуто кримінальне провадження щодо останнього судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ОСОБА_6 для здійснення судового розгляду.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав, які б свідчили про допущення місцевим судом процесуальних порушень під час здійснення судового розгляду матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 .

Посилання у касаційній скарзі засудженого на те, що встановлені вироком щодо ОСОБА_2 обставини фактично описують дії і самого ОСОБА_1 , що, на його думку, свідчить про порушення принципу презумпції невинуватості, Верховний Суд вважає безпідставними.

Так, вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 травня 2021 року ОСОБА_2 було визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, а саме розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб. При цьому у тексті вироку особисті дані про особу, разом з якою ОСОБА_2 вчиняв розбій, не зазначені, а у всіх частинах рішення вказується, що обвинувачений ОСОБА_2 вчинив злочин за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження.

Вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 попри те, що містить твердження, що кримінальне правопорушення останній вчинив за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, з огляду на формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, стосується виключно обвинувачення ОСОБА_2 . При цьому будь-яких ознак, за якими можна було б ідентифікувати особу, про співучасть з якою йдеться у вироку щодо ОСОБА_2 , цей вирок не містить.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.

У національному законодавстві презумпцію невинуватості як один з основних конституційних принципів судочинства відображено в ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України. Згідно з цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Чинний КПК України не звільняє сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви № 46632/13 і № 28671/14) підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретногопровадження.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не вбачає порушення принципу презумпції невинуватості та інших загальних засад кримінального провадження, а тому касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягає.

Доводи засудженого про допущення місцевим судом істотних порушень вимог КПК України, яке, на його думку, виразилось у тому, що судом було порушено порядок дослідження доказів, Верховний Суд вважає необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з положеннями ч. 2 ст. 349 КПК України, згідно якої обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження у разі необхідності можуть бути змінені судом.

Що стосується тверджень, зазначених у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 , про те, що апеляційний суд залишив поза увагою клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_1 у прохальній частині своєї апеляційної скарги просив суд апеляційної інстанції повторно допитати потерпілого ОСОБА_3 , а також дослідити протоколи проведення слідчих експериментів від 09 вересня 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_3 та від 10 вересня 2019 року за участю підозрюваного ОСОБА_1 .

Під час касаційного розгляду Судом встановлено, що вказане клопотання обвинуваченого суд апеляційної інстанції залишив поза увагою.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, на яке у своїй касаційній скарзі посилається засуджений, має місце, однак у силу вимог ст. 412 КПК України Суд не вбачає достатніх підстав для визнання його таким, що перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до ухвали апеляційного суду, питання належності та допустимості показань потерпілого ОСОБА_3 , а також протоколів проведення слідчих експериментів від 09 вересня 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_3 та від 10 вересня 2019 року за участю підозрюваного ОСОБА_1 , було предметом перевірки в суді апеляційної інстанції, який зазначив, що вказані докази були отримані у відповідності до вимог КПК України та у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а тому підстав вважати їх неналежними та недопустимими доказами апеляційним судом не встановлено.

Крім того, Суд звертає увагу, що відповідно до технічного запису судового засідання суду апеляційної інстанції від 13 квітня 2022 року сторона захисту не вказувала про необхідність повторного дослідження доказів та не наводила обставин, за яких вищенаведені докази були досліджені місцевим судом не повно або з порушенням, а також не заперечувала щодо можливості судового розгляду за відсутності потерпілого ОСОБА_3 .

Урахувавши вищезазначене, колегія суддів дійшла переконання, що порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, на яке вказує засуджений, виключно у даному конкретному випадку не є істотним, саме собою не впливає на правильність установлених судом обставин та не може бути безумовною підставою для скасування по суті правильного судового рішення.

В ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що апеляційний суд в цілому дав належну оцінку викладеним у апеляційній скарзі засудженого доводам і обґрунтовано дійшов висновку про необхідність залишення її без задоволення. При цьому тих істотних порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

За таких обставин, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, то касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 13 квітня 2022 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10