Постанова
Іменем України
08 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 686/4256/21
провадження № 61-3946св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;
відповідач: Акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазбанк» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 18 травня 2021 року у складі судді Продана Б. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 листопада 2021 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (далі - АТ АБ «Укргазбанк», банк) про визнання договору іпотеки припиненим, визнання іпотеки припиненою, зняття заборони на відчуження нерухомого майна.
Позов обґрунтовували тим, що 01 лютого 2008 року між АТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_5 укладений кредитний договір № 392008/2л, за умовами якого банк надав їй кредит у сумі 30 000,00 дол. США на строк до 31 січня 2028 року.
На забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов`язань за кредитним договором, 01 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2016 року у справі № 686/19081/16-ц позов АТ АБ «Укргазбанк» про стягнення заборгованості за договором кредиту задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь АТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за договором кредиту від 01 лютого 2008 року № 392008/2л в розмірі 19 837,54 дол. США та пеню в сумі 5 896,38 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 01 жовтня 2020 року у справі № 686/26417/19, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року позов ОСОБА_5 задоволено.
Визнано припиненими зобов`язання за кредитним договором від 01 лютого 2008 року № 392008/2л, укладеним між АТ АБ«Укргазбанк» та ОСОБА_6 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ АБ «Укргазбанк» із заявою про припинення чинності обтяження та заборони відчуження квартири, яка є предметом іпотеки або направити нотаріусу повідомлення про припинення іпотеки, на яку банк повідомив про наявність заборгованості за кредитним договором від 01 лютого 2008 року № 392008/2л у розмірі 8 736,64 дол. США, а тому банк не визнає припиненим зобов`язання за кредитним договором.
Посилаючись на те, що відмова банку у припинені іпотеки є незаконною, оскільки зобов`язання ОСОБА_5 за кредитним договором на підставі судового рішення, що відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» є підставою для припинення іпотеки, позивачі просили визнати припиненим договір іпотеки від 01 лютого 2008 року, укладений між АТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; припинити іпотеку на квартиру
АДРЕСА_1 ; зняти заборону на нерухоме майно; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 6509710 від 01 лютого 2008 року, відомості про обтяження - заборону на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 21833218.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 18 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено.
Визнано припиненим договір іпотеки від 01 лютого 2008 року, укладений між АТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Сорокатюк Н. А., зареєстрований у реєстрі за № 207, предметом іпотеки за яким є квартира
АДРЕСА_1 .
Припинено іпотеку на квартиру
АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 218363218) та виключено з Державного реєстру іпотек реєстраційний номер обтяження на зазначену квартиру № 6509693 від 01 лютого 2008 року.
Знято заборону на нерухоме майно та виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 6509710 від 01 лютого 2008 року відомості про обтяження - заборону на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 218363218).
Рішення суду першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд мотивоване тим, що за приписами статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.
Таким чином, однією з підстав припинення іпотеки є припинення основного зобов`язання у зв`язку з його повним виконанням. При цьому, законодавець не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконання основного зобов`язання.
Установивши, що позичальник виконав зобов`язання за кредитним договором, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення вимог та визнання припиненими зобов`язань за договором іпотеки.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У травні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна АТ АБ «Укргазбанк» на Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 травня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду
від 03 листопада 2021 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц, від 18 січня 2022 року у праві № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20);
- пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України - необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 161/18958/15-ц та постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 305/1293/16-ц;
- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) - суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили наявні у справі докази.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 01 лютого 2008 року між АТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_5 укладений кредитний договір № 392008/2л, за умовами якого банк надав позивачу кредит у розмірі 30 00000 дол. США, на строк до 31 січня 2028 року, або до дня визначеного пунктом 3.3.11 цього договору, зі сплатою 12,9 процентів річних за користування кредитними коштами.
На забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов`язань за кредитним договором від 01 лютого 2008 року, між банком та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2016 року (справа № 686/19081/16-ц), позов АТ АБ «Укргазбанк» задоволено, стягнуто солідарно із ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь АТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за договором кредиту в розмірі 19 837,54 дол. США, пеню в сумі 5 896,38 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що заборгованість за кредитним договором стягнута судом достроково відповідно до пункту 3.2.5 договору та статті 1050 ЦК України.
Виконавче провадження з виконання вказаного судового рішення закінчено постановою старшого державного виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби м. Хмельницький від 19 вересня 2019 року, у зв`язку з погашенням боргу.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 01 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду
від 08 грудня 2020 року (справа № 686/26417/19) визнано припиненими зобов`язання ОСОБА_5 за кредитним договором від 01 лютого 2008 року
№ 392008/2л.
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до банку з вимогою припинити чинність обтяження та заборони відчуження квартири, яка є предметом іпотеки згідно з договором іпотеки від 01 лютого 2008 року, або направити на адресу нотаріуса повідомлення про припинення іпотеки.
У січні 2021 року банк повідомив заявника про те, що за кредитним договором від 01 лютого 2008 року № 392008/2л наявна заборгованість в сумі 8 736,64 дол. США (7 736,65 дол. США - тіло кредиту; 999,9 дол. США - проценти; 155 663,50 грн - пеня за несвоєчасну сплату тіла кредиту та процентів). Кошти, які вносилися на виконання рішення про стягнення заборгованості за кредитом з грудня 2017 року до січня 2019 року розподілялися відповідно до умов кредитного договору в першу чергу на оплату простроченої заборгованості зі сплати процентів, потім почергово - простроченої заборгованості по тілу кредиту, пені, строкової заборгованості зі сплати процентів, а залишок суми направлявся на погашення тіла кредиту. Оскільки отриманих коштів на погашення тіла кредиту не вистачило, припинення основного зобов`язання не відбулося, а тому відсутні підстави для припинення іпотеки.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ АБ «Укргазбанк», не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Підстави припинення іпотеки визначені у статті 17 Закону України «Про іпотеку», однією з таких підстав відповідно до абзацу другого статті першої зазначеної норми, є припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
У пунктах 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) зазначено, що: «іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі
№ 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц)».
Установивши, що ОСОБА_5 виконала рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2016 року про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором
від 01 лютого 2008 року № 392008/2л, тобто, що основне зобов`язання припинилося на підставі статті 599 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що з припиненням основного зобов`язання відповідно припинилося і забезпечувальне зобов`язання за договором іпотеки.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій застосували статті 1048 1054 ЦК України без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження 12-85гс20) є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду не викладала висновок щодо правильного застосування статей 1048 1054 ЦК України, а сформулювала висновок щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у кредитних правовідносинах за наявності декількох видів забезпечення, зокрема «у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог», а тому такий висновок не є застосовним у справі, що переглядається.
Невиконання позичальником зобов`язання за кредитним договором обґрунтовано тим, що після спливу строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України. Строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові
від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження
№ 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі
№ 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Заявник вказував на те, що суди попередніх інстанцій наведених висновків не урахували, не звернули увагу, що ОСОБА_5 виконала рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2016 року про стягнення заборгованості за договором кредиту лише через
2 роки і 8 місяців, а тому АТ АБ «Укргазбанк» відповідно до статті 625 ЦК України має право нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, які входять до складу основного зобов`язання і мають компенсаційний характер. Таким чином, на переконання заявника, зобов`язання позичальника за кредитним договором не припинилося, а отже, не припинилося і забезпечувальне зобов`язання іпотекодавців за договором іпотеки.
Перевіривши наведені доводи АТ АБ «Укргазбанк» Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
У кредитному договорі від 01 лютого 2028 року № 39200/2л сторони визначили строк кредитування - 31 січня 2028 року.
АТ АБ «Укргазбанк» використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, а також сплати процентів, належних банку відповідно до статті 1048 ЦК України, звернувшись до суду з позовом про стягнення усієї заборгованості за кредитним договором, який заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2016 року (справа № 686/19081/16-ц) задоволено у повному обсязі, яке ОСОБА_2 виконала в серпні 2019 року.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 01 жовтня 2020 року у справі № 686/26417/19, яке набрало законної сили, визнано припиненим зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором від 01 лютого 2008 року.
Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на те, що суди дійшли помилкового висновку про повне виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором у зв`язку чим припинилося забезпечувальне зобов`язання за договором іпотеки, оскільки не врахували, що ОСОБА_5 виконала рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2016 року про стягнення заборгованості за договором кредиту лише через 2 роки і 8 місяців, а тому відповідно до статті 625 ЦК України банк має право нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, які входять до складу основного зобов`язання і мають компенсаційний характер, оскільки таке право кредитора виникає в силу закону, а не з умов договору.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19 (провадження № 61-18981св19), від 26 лютого 2020 року у справі № 569/23247/18 (провадження № 61-14784св19), від 15 квітня 2021 року у справі № 570/648/19 (провадження № 61-7308св20), від 28 квітня 2021 року у справі
№ 569/14282/19 (провадження № 61-5499св20).
У постановах Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19 (провадження № 61-18981св19), від 26 лютого 2020 року у справі
№ 569/23247/18 (провадження № 61-14784св19) зазначено, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні йому матеріальних втрат та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
У касаційній скарзі заявник посилається на наявність підстав для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, оскільки у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 161/18958/15-ц та постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі
№ 305/1293/16-ц у подібних правовідносинах викладено правовий висновок відповідно до якого наявність судового рішення про стягнення поточної заборгованості за кредитним договором, яке не виконано боржником належним чином чи виконано з простроченням, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не припиняє зобов`язання в цілому і не позбавляє кредитора права на отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредитору, а тому кредитор має право на нарахування процентів та інших платежів, передбачених у договорі, та/або сум, визначених статтею 625 ЦК України за період невиконання рішення суду.
Разом з тим, конкретних підстав для передачі зазначеної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначених статтею 403 ЦК України, зокрема у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду, чи з підстав того, що зазначена справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, касаційна скарга не містить.
Відповідно до частин першої-другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку в складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня
2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18) зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи не дають підстав для висновку про наявність виключної правової проблеми, судова практика у подібних правовідносинах є усталеною.
Визнання судами у справі № 686/26417/19 припиненими зобов`язань за кредитним договором не позбавляє кредитора права на отримання сум, визначених статтею 625 ЦК України, однак вказані правовідносини та зобов`язання існують в силу Закону, а не договору.
Так, у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що правовий аналіз положень статей 526 599 611 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за весь час прострочення. Право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Верховний Суд також вважає необґрунтованими посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 01 жовтня 2020 року у справі № 686/26417/19 має преюдиційне значення для розгляду цієї справи, оскільки не урахували висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 03 липня 2018 року у справі
№ 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), постановах Верховного Суду
від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18 від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18 про те, що преюдиційне значення у справі, що переглядається, мають обставини встановлені судовим рішенням, а не їх правова оцінка, з огляду на таке.
За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобтоті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
При цьому на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі
№ 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21).
Урахувавши наведені вище положення ЦПК України, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, а також фактичні обставин цієї справи та обставини, встановлені судами у справі № 686/26417/19 за позовом ОСОБА_5 до АТ АБ «Укргазбанк» про припинення зобов`язань за договором кредиту
від 01 лютого 20089 року №392008/2л, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про те, що встановлені у зазначеній вище справі обставини є преюдиційними.
Доводи заявника про не дослідження наявних у справі доказів по своїй суті зводяться до незгоди з оцінкою встановлених судами попередніх інстанцій обставин у справі та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд також вважає необхідним зауважити, що вимога позивачів про визнання припиненим договору іпотеки не є належним способом захисту порушеного права, оскільки ефективним способом захисту є припинення іпотеки. Разом з тим, оскільки касаційна скарга АБ «Укргазбанк» таких доводів не містить, і зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті з урахуванням, у тому числі вимоги позивачів про припинення іпотеки, суд касаційної інстанції, діючи виключно в межах визначених статтею 400 ЦПК України, не надає зазначеному правової оцінки.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, доводи касаційної скарги правильність висновків судів не спростовують, а тому відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись статтями 400 401 409 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 18 травня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду
від 03 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
А. С. Олійник
В. В. Яремко