14.10.2024

№ 689/1478/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 689/1478/23

провадження № 61-7745 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - селянське (фермерське) господарство «Віталія»,

третя особа- ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу селянського (фермерського) господарства «Віталія» на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року

у складі судді Мазурчака В. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 16 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т.О.,

Ярмолюка О.І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до селянського (фермерського) господарства «Віталія» (далі - СФГ «Віталія») про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом їх витребування із чужого незаконного володіння та користування.

Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 липня

2022 року у справі № 689/1249/22 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до СФГ «Віталія» про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом їх витребування із чужого незаконного володіння та користування. Визначено розгляд справи провести за правилами загального позовного провадження. Призначено у справі підготовче судове засідання з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 06 червня

2023 року роз`єднано позовні вимоги у справі № 689/1249/22 за позовом

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 до СФГ «Віталія» про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом повернення земельних ділянок із чужого незаконного володіння та користування, виділивши у самостійне провадження вимогу

ОСОБА_2 до СФГ «Віталія» про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки, кадастровий номер 6825889600:02:009:0021, із чужого незаконного володіння та користування.

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала заяву про заміну позивачки, а саме просила залучити її замість ОСОБА_2 , оскільки саме вона є власником спірної земельної ділянки кадастровий номер 6825889600:02:009:0021 (а.с. 248, т. 1).

Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 червня

2023 року у справі № 689/1478/23 заяву ОСОБА_1 про заміну позивачки задоволено. Залучено до участі у справі правонаступника, а саме, замінено позивачку - ОСОБА_2 та залучено ОСОБА_1 . Залучено ОСОБА_2 до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (а.с. 235-237, т. 1). Судове рішення мотивовано тим, що

ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 04 травня 2023 року подарувала спірну земельну ділянку ОСОБА_1 .

У липні 2023 року ОСОБА_1 подала заяву про зміну підстав позову, в якій просила на підставі пункту 36 договору оренди земельної ділянки від 20 червня 2007 року, укладеного між попереднім власником ОСОБА_2 та СФГ «Віталія», розірвати цей договір; усунути їй перешкоди у користуванні та володінні спірною земельною ділянкою і витребувати із чужого незаконного володіння

СФГ «Віталія» на її користь цю земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що 04 травня 2023 року підставі договору дарування, укладеного між нею та ОСОБА_2 , вона набула право власності на земельну ділянку, площею 2,28 га, кадастровий номер 6825889600:02:009:0021,

з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Ясенівської сільської ради Хмельницької області на підставі договору дарування.

Про існування договору оренди від 20 червня 2007 року, укладеного між попереднім власником ОСОБА_2 та СФГ «Віталія» їй не було відомо, при цьому вона бажає самостійно користуватися і володіти своєю ділянкою. Згідно з договором оренди земельної ділянки від 20 червня 2007 року ОСОБА_2 передала відповідачу у строкове платне користування вищевказану земельну ділянку, площею 2,28 га, з кадастровим номером 6825889600:02:009:0021, строком

на 49 років. Вказаний правочин зареєстрований в Ярмолинецькому

відділі Хмельницької регіональної філії центрі державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель 20 червня 2007 року вчинено запис

№ 040776500130. Згідно з пунктом 36 договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни або розірвання договору.

Отже, вважала, що наявні правові підстави для розірвання оспорюваного договору оренди земельної ділянки та витребування її із чужого незаконного володіння відповідача.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 19 січня

2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 20 червня 2007 року б/н, укладений між ОСОБА_2

та СФГ «Віталія», зареєстрований в Ярмолинецькому відділі Хмельницької регіональної філії центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 червня 2007 року за № 040776500130, предметом якого є строкове оплатне користування земельною ділянкою,

площею 2,28 га, з кадастровим номером 6825889600:02:009:0021. У частині решти вимог у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умовами договору оренди земельної ділянки сторони визначили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для розірвання договору (пункт 36).

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання оспорюваного договору оренди земельної ділянки відповідно

до пункту 36, оскільки ОСОБА_1 стала новим власником спірної земельної ділянки.

Поведінка ОСОБА_1 щодо розірвання договору оренди земельної ділянки

є послідовною, добросовісною та не є суперечливою. Право орендодавця вимагати розірвання договору оренди на підставі пункту 36 виникло при зміні власника орендованої земельної ділянки. Після набуття права власності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 одразу, у травні 2023 року, звернулася до відповідача із заявою на підставі пункту 36 договору оренди земельної ділянки про його розірвання (припинення), повторно продублювала своє бажання (свою вимогу), надіславши відповідачу у вересні 2023 року проєкт угоди про розірвання договору. Будь-яких інших дій вона не вчиняла, які б свідчили про її інші наміри.

Позивачем частково невірно обрано спосіб захисту його права, а саме позивач кваліфікував свій позов, як віндикаційний, керуючись положеннями статей 387 та 388 ЦК України і водночас, як негаторний на підставі положень статті 391 ЦК України.

Вказані способи захисту є взаємовиключними, а саме віндикаційний позов у порядку статей 387 та 388 ЦК України подається неволодіючим, таким, що втратив титул права власності, власником об`єкта нерухомого майна до володіючого невласника, тобто до того, хто незаконно заволодів титулом власника, а другий - негаторний на підставі статті 391 ЦК України подається володіючим (титульним) власником про припинення триваючого порушення фактичним володільцем та користувачем.

Обидва ці способи та означені норми не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах і є зайвими, оскільки титул власника позивачка не втрачала,

а відповідач його не набував (не оформляв), що виключає можливість подання віндикаційного позову. Характерною особливістю негаторного позову є відсутність договірних чи інших зобов`язальних правовідносин у позивача-власника та правопорушника-відповідача. У зв`язку з тим, що спір виник щодо розірвання договору оренди, то право власника суд захищає за допомогою зобов`язально-правового способу - розірвання договору. Цей спосіб є самодостатнім та ефективним.

Безпідставними є доводи відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки у ОСОБА_1 право на розірвання договору оренди земельної ділянки виникло 04 травня 2023 року, тобто після набуття нею права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору дарування. Цей момент слід вважати моментом початку перебігу позовної давності згідно з частиною першою статті 261 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 16 квітня 2024 року апеляційну скаргу СФГ «Віталія» залишено без задоволення. Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що умовами договору оренди земельної ділянки сторони визначили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для розірвання договору (пункт 36 договору оренди).

Право власності на земельну ділянку, площею 2,28 га, кадастровий номер 6825889600:02:009:0021 на підставі договору дарування 04 травня 2023 року перейшло до ОСОБА_1 , і ця обставина з урахуванням вимоги власниці є достатньою правовою підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки.

Доводи відповідача про недобросовісність поведінки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не відповідають фактичним обставинам справи.

Позивачка, як власник земельної ділянки на власний розсуд здійснює право володіння, користування та розпоряджання своїм майном, а отже, має право вимагати розірвання договору оренди щодо цього майна, ці її дії не можна визнати недобросовісними.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позовної давності є безпідставними, так як право на розірвання оспорюваного правочину у ОСОБА_1 виникло з часу набуття права власності на спірну земельну ділянку, тобто з 04 травня 2023 року,

й пункт 36 договору передбачає, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни або розірвання договору. Отже, позовна давність, про застосування якої заявлено відповідачем, нею не пропущена.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не врахував, що після заміни позивачки у справі з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , остання подала уточнену позовну заяву, в якій змінила підстави позову (навела інші обставини щодо зміни власника ділянки, набуття нею права власності на ділянку, що є підставою для розірвання договору) та предмет позову, доповнивши первісні вимоги вимогою про розірвання договору. Проте, всупереч посиланням відповідача вказана обставина не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції згідно з частиною третьою статті 376 ЦПК України, оскільки вказана норма містить вичерпний перелік порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі СФГ «Віталія»просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нові рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 689/1478/23

з Ярмолинецького районного суду Хмельницької області. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що первісний позивач - ОСОБА_2 звернулася з позовом до СФГ «Віталія» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки із чужого незаконного володіння, який був обґрунтований тим, що ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки

з СФГ «Віталія» не підписувала, тому він є неукладеним.

Під час розгляду цієї справи ОСОБА_2 з метою створення нової підстави позову подарувала свою земельну ділянку ОСОБА_1 , унаслідок чого було замінено позивача. Після чого ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву, якою визначила (змінила) нову підставу позову, пославшись на пункт 36 договору оренди земельної ділянки, згідно з яким перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 зазначила нову вимогу (новий предмет) про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Отже, своєю заявою (уточненим позовом) ОСОБА_1 одночасно змінила підставу і предмет позову, тому суд першої інстанції повинен був залишити таку заяву (уточнений позов) без розгляду.

Крім того, вказані обставини свідчать про те, що позивачкою здійснено прояви недобросовісної поведінки, що є підставою для відмови у позові.

Доводи особи, яка подала відзив

У липні 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Позивачка не допускала недобросовісної поведінки, вона є власником спірної земельної та бажає її самостійно обробляти. Суди дійшли правомірного висновку про задоволення вимог нового власника земельної ділянки про розірвання оспорюваного договору оренди, оскільки сторони цього правочину передбачили відповідну підставу у пункті 36, згідно з яким перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни або розірвання договору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 відповідно до державного акта на право приватної власності на землю, виданого Ясенівською сільською Радою народних депутатів 04 квітня 2005 року, була власницею земельної ділянки, площею 2,28 га, кадастровий номер 6825889600:02:009:0021, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Ясенівської сільської ради Хмельницької області.

20 червня 2007 року між ОСОБА_2 та СФГ «Віталія» укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_2 передала відповідачу у строкове платне користування вищевказану земельну ділянку, площею 2,28 га, з кадастровим номером 6825889600:02:009:0021, строком на 49 років. Вказаний правочин зареєстрований в Ярмолинецькому відділі Хмельницької регіональної філії центрі державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель 20 червня 2007 року вчинено запис № 040776500130.

Згідно з пунктом 36 договору оренди земельної ділянки перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни або розірвання договору.

Відповідно до акта про передачу та прийом земельної ділянки від 20 червня

2007 року ОСОБА_2 здала, а голова СФГ «Віталія» ОСОБА_8 прийняла спірну земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

04 травня 2023 року ОСОБА_2 за договором дарування відчужила спірну земельну ділянку своїй доньці - ОСОБА_1 , у цей самий день зареєстровано право власності ОСОБА_1 на цю ділянку.

22 травня 2023 року ОСОБА_1 направила відповідачу повідомлення про намір на підставі пункту 36 договору оренди земельної ділянки розірвати (припинити) цей договір.

У вересні 2023 року ОСОБА_1 направила відповідачу проєкт угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У пункті «б» частини першої статті 90 ЗК України закріплено право власника земельних ділянок самостійного господарювання на землі.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору

(пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, таумови, які є обов`язковимивідповідно до актів цивільногозаконодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки

(а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Частинами третьою та четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

З указаного вище слідує, що умовами договору передбачена можливість його розірвання на вимогу однієї із сторін та визначенні підстави для такого розірвання, без необхідності встановлення будь-яких інших передумов. Положення пункту 36 договору були погоджені сторонами на власний розсуд, не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, не змінені та не визнані недійсними, а тому є обов`язковими для виконання сторонами правочину.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що при укладенні спірного договору оренди землі сторони погодили у пункті 36 таку підставу його розірвання, як перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи.

У пункті 36 спірного договору оренди земельної ділянки відсутні будь-які застереження щодо підстав переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а тому з урахуванням положень частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі», цей пункт застосовується і у випадку переходу права власності на земельну ділянку до іншої особи.

Отже, позивачка є новим власником земельної ділянки, а перехід права власності на земельну ділянку відбувся відповідно до вимог закону, відповідачем належними та допустимими доказами такі обставини не спростовано, що відповідно до вимог статей 12 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Таким чином, суди, встановивши фактичні обставини справи, від яких залежить правильність вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірний договір оренди земельної ділянки від 20 червня 2007 року підлягає розірванню, оскільки до ОСОБА_1 , як нового власника, перейшло право власності на передану в оренду СФГ «Віталія» земельну ділянку та вона вимагає його розірвання.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом

у постановах: від 21 червня 2018 року у справі № 624/210/17 (провадження

№ 61-1812 св 17), від 08 квітня 2019 року у справі № 624/99/17-ц (провадження

№ 61-31457 св 18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 624/678/16-ц (провадження № 61-21989 св 18), від 10 лютого 2022 року у справі № 550/1061/19-ц (провадження № 61-566 св 21).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про те, що після заміни позивача у справі з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , остання подала уточнену позовну заяву, в якій одночасно змінила підстави позову та предмет позову, а тому суд повинен був залишити уточнений позов без розгляду, є помилковими, оскільки заявник касаційної скарги не зазначає, з якої підстави, передбаченої статтею 257 ЦПК України, позов підлягав би залишенню без розгляду, а наведений у ній перелік підстав є вичерпним.

Посилання касаційної скарги на певні судові рішення Верховного Суду у цьому контексті є помилковими, так як наведені в них правові позиції є нерелевантними до обставин цієї справи.

Крім того, доводи касаційної скарги є взаємосуперечливими, так як заявник одночасно зазначає про необхідність залишення уточненого позову без розгляду та одночасно вказує на безпідставність уточненого позову і просить відмовити у задоволенні позову по суті.

Посилання касаційної скарги на те, що дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказують на прояви недобросовісної поведінки з посиланням на те, що метою укладення договору дарування було саме розірвання відповідного договору оренди, на увагу не заслуговують, оскільки є припущеннями відповідача, а згідно з

частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, факт укладення між матір`ю та дочкою договору дарування спірної земельної ділянки не може автоматично свідчити про недобросовісність дій сторін цього правочину.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Віталія» залишити без задоволення.

Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 19 січня

2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець