Постанова
Іменем України
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 689/2303/16-ц
провадження № 61-1685св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11 вересня 2018 року у складі судді Баськова М. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Грох Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами.
Позовна заява мотивована тим, що будинок АДРЕСА_1 належав колгоспному двору до складу якого станом на 15 квітня 1991 року, крім позивача, входив її чоловік ОСОБА_7 , який був головою двору і який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спадкоємцями за законом після ОСОБА_7 разом з позивачем були їх діти: сини ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які постійно не проживали з спадкодавцем на час відкриття спадщини.
ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадщину не прийняв, а ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийняв спадщину після батька, звернувшись до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини.
За життя ОСОБА_9 оформив на себе правовстановлюючі документи на частину спадкового майна (автомобіль, паї, гараж в м. Хмельницькому) і фактично визнавав за позивачем право власності на спірний житловий будинок.
Позивач зазначала, що після смерті ОСОБА_9 його спадкоємці, зокрема ОСОБА_6 , не зверталися до нотаріуса з відповідними заявами про прийняття спадщини (частини спірного будинку), а тому позивач вважала, що їй належить Ѕ частина домоволодіння, як члену колгоспного двору, а також вона має право на Ѕ зазначеного житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами, як спадкоємець після чоловіка ОСОБА_7 .
Позивач просила визнати за нею право власності на Ѕ частину будинковолодіння на АДРЕСА_1 як майна колгоспного двору та визнати за нею право власності на Ѕ частину будинковолодіння на АДРЕСА_1 , як за спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У лютому 2017 року ОСОБА_6 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування.
Зустрічний позов мотивований тим, що її батько ОСОБА_9 прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . До складу спадкового майна входить, в тому числі, домоволодіння на АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 батько помер. Позивач, будучи спадкоємцем ОСОБА_9 , прийняла спадщину після його смерті, однак не може отримати свідоцтво про право на спадщину на домоволодіння, яке належало померлому ОСОБА_7 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вказане спадкове майно, оскільки батько за життя не оформив свої спадкові права на це майно.
Позивач за зустрічним позовом зазначала, що ОСОБА_9 мало належати 7/10 частин домоволодіння, з них Ѕ частина успадкована після смерті ОСОБА_7 та 1/5 частина - вартість невід`ємних поліпшень, які були зроблені батьком за життя, зокрема, газифікація будинку, встановлення капітальної огорожі, проведення ремонту.
З урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати за нею право власності в порядку спадкування на 7/10 житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 житлового будинку (А-І) загальною площею 104,2 кв. м, з господарськими будівлями та надвірними спорудами, а саме: сарай (Б) площею 52,0 кв. м, гараж (В) площею 28,4 кв. м, літня кухня цегляна (Г) площею 20,3 кв. м, літня кухня цегляна (Д) площею 5,4 кв. м, літня кухня глинобитна (Е) площею 18,2 кв. м, огорожа штахетна, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
У решті позовних вимог відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/4 житлового будинку (А-І) загальною площею 104,2 кв. м, з господарськими будівлями та надвірними спорудами, а саме: сарай (Б) площею 52,0 кв. м, гараж (В) площею 28,4 кв. м, літня кухня цегляна (Г) площею 20,3 кв. м, літня кухня цегляна (Д) площею 5,4 кв. м, літня кухня глинобитна (Е) площею 18,2 кв. м, огорожа штахетна, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
У решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі 1 238,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок, за яким цей будинок належить колгоспному двору, до якого входила і позивач, втрати права на частку в майні двору ОСОБА_7 та ОСОБА_9 в зв`язку з вибуттям з колгоспного двору відповідно в 1968 та 1974 року, тобто більше, ніж за три роки до 15 квітня 1991 року, кожному з членів колгоспного двору ОСОБА_7 та його дружині ОСОБА_1 в рівних частках належало на праві власності по Ѕ частині спірного житлового будинку. Оскільки на час смерті ОСОБА_7 в 2000 році йому належало право власності лише на Ѕ частку у майні колгоспного двору, то в порядку спадкування ця Ѕ частка майна колгоспного двору, в тому числі і на спірний житловий будинок, перейшла до його спадкоємців за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , які прийняли спадщину після смерті спадкодавця. Після смерті спадкодавця, позивач ОСОБА_1 з урахуванням Ѕ частки житлового будинку, що належала їй на праві члена колгоспного двору та спадкування ј частини будинку, стала власником ѕ спірного житлового будинку, а ОСОБА_9 в порядку спадкування - власником ј цього будинку. Після смерті ОСОБА_9 право власності в порядку спадкування на ј частину будинку АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_6 , як спадкоємця за законом.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 судових витрат в сумі 1 238,00 грн скасовано. У решті рішення залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Судові витрати у вигляді оплати проведення судової будівельно-технічної експертизи не пов`язані з розглядом справи, в позовних вимогах, для обґрунтування та підтвердження яких призначалась експертиза, було відмовлено, а тому суд першої інстанції безпідставно стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 судові витрати на проведення експертизи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року, ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_10 та відмову у позові ОСОБА_6 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про те, що ОСОБА_9 подавши заяву про прийняття спадщини прийняв її в повному обсязі, в тому числі і на ј частину спірного будинку є помилковими, оскільки він свідомо не бажав приймати частку в домоволодінні; суд не взяв до уваги докази на підтвердження того, що ОСОБА_6 не має відношення до спірного майна, яке на її думку є спадком померлого батька.
У лютому 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_6 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки її батько ОСОБА_9 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_7 та за згодою своєї матері, позивача у справі, вступив у володіння спадковим майном та здійснив оформлення спадкових прав на частину спадкового майна: на земельну ділянку (пай), гараж, легковий автомобіль та грошові внески. Оскільки за життя спадкодавця ОСОБА_7 будинковолодіння АДРЕСА_1 не було належним чином зареєстроване за ним, право на ј його частину також не було прийнято ОСОБА_9 та мало бути оформлено у майбутньому. Спору з питань прийняття спадщини та користування нею між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 не було. ОСОБА_6 в 2015 році прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_9 .
У березні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_10 та відмову у позові ОСОБА_6 , оскільки ОСОБА_9 у заяві про прийняття спадщини після смерті батька не зазначав про бажання успадкувати Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 , а тому є таким, що не прийняв спадщину у цій частині, а висновки судів про прийняття ним спадщини у повному обсязі є помилковими. ОСОБА_6 не має відношення до спірного майна, яке на її думку є спадком померлого батька.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що згідно із записами у погосподарській книзі з 1958 року головою колгоспного двору на АДРЕСА_1 був ОСОБА_7 , а членами цього колгоспного двору були його дружина ОСОБА_1 , сини: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
ОСОБА_8 вибув з колгоспного двору на постійне проживання у м. Хмельницький в 1968 році.
ОСОБА_9 вибув з колгоспного двору на інше постійне місце проживання в 1974 році.
12 вересня 1989 року на підставі рішення виконавчого комітету Ярмолинецької районної ради народних депутатів було видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , який належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_7 , членами колгоспного двору на час видачі свідоцтва були ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .
Станом на момент набрання чинності Законом України «Про власність» (15 квітня 1991 року) членами колгоспного двору на АДРЕСА_1 був ОСОБА_7 та його дружина ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.
Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, в тому числі і на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_7 спадщину в порядку статті 549 ЦК УРСР 1963 року прийняли ОСОБА_1 , яка фактично вступила в управління та володіння спадковим майном та ОСОБА_9 , який подав в державну нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини.
ОСОБА_8 спадщину після смерті ОСОБА_7 не прийняв.
ОСОБА_1 та ОСОБА_9 свої спадкові права на житловий будинок АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку не оформили, свідоцтво про право на спадщину на спірний житловий будинок не отримали.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 помер.
Після смерті ОСОБА_9 спадщину в порядку статті 1268 ЦК України прийняла його дочка ОСОБА_6 , яка постійно проживала зі спадкодавцем на час його смерті.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 120 ЦК УРСР 1963 року, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться у користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент. А згідно статті 112 цього Кодексу майно може належати на праві спільної власності двом чи кільком громадянам.
Виходячи зі змісту статті 120 ЦК УРСР 1963 року, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь у його придбанні і у разі віднесення господарства до колгоспного двору частини кожного з його членів у спільному майні є рівними.
Відповідно до статті 126 ЦК УРСР 1963 року працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.
До правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність», застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Тобто в разі віднесення господарства до колгоспного двору кожен його член має право на частину майна двору в рівних частках.
Суди попередніх інстанцій враховуючи викладені норми закону та свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок, за яким цей будинок належить колгоспному двору, до якого входила і позивач, втрати права на частку в майні двору ОСОБА_7 та ОСОБА_9 в зв`язку з вибуттям з колгоспного двору відповідно в 1968 та 1974 року, тобто більше, ніж за три роки до 15 квітня 1991 року, дійшли правильного висновку про те, що кожному з членів колгоспного двору ОСОБА_7 та його дружині ОСОБА_1 в рівних частках належало на праві власності по Ѕ частині спірного житлового будинку.
Згідно з статтею 548 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки на час смерті ОСОБА_7 в 2000 році йому належало право власності лише на 1/2 частку у майні колгоспного двору, то в порядку спадкування ця Ѕ частка майна колгоспного двору, в тому числі і на спірний житловий будинок, перейшла до його спадкоємців за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , які прийняли спадщину після смерті спадкодавця.
Встановивши, що після смерті спадкодавця ОСОБА_1 з урахуванням Ѕ частки житлового будинку, що належала їй на праві члена колгоспного двору та спадкування ј частини будинку, стала власником ѕ спірного житлового будинку, а ОСОБА_9 в порядку спадкування - власником ј цього будинку, яка після його смерті перейшла до ОСОБА_6 як його спадкоємця за законом, правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та зустрічного позову та визнання за ОСОБА_1 права власності на ѕ частин спірного житлового будинку, а за ОСОБА_6 на ј частину вказаного будинку.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_9 подавши заяву про прийняття спадщини не прийняв її в повному обсязі, в тому числі і на ј частину спірного будинку, оскільки він свідомо не бажав приймати частку в домоволодінні, є помилковими.
Так, статтями 548 549 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час відкриття спадщини, передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно з статтею 553 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час відкриття спадщини, спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до статей 560 561 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час відкриття спадщини, спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Системний аналіз зазначених норм права діє підстави для висновку про те, що спадщина у вигляді всього спадкового майна належить спадкоємцям за законом, які прийняли спадщину, з моменту відкриття спадщини. При цьому їм належить все спадкове майно, що належало спадкодавцю на час відкриття спадщини. Спадкоємець за законом не може спадкувати лише одну певну частину спадкового майна, а іншу не спадкувати.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_9 , подавши заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , прийняв спадщину в повному об`ємі в тому числі і на ј частину спірного житлового будинку. Ця частина будинку належала йому з моменту відкриття спадщини.
Колегія суддів звертає увагу, що як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_9 заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини не подавала (частина перша статті 1269 ЦК України), на час відкриття спадщини разом з спадкодавцем постійно не проживала (частина третя статті 1268 ЦК України) та прав на обов`язкову частку у спадщині немає.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11 вересня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров