01.05.2023

№ 692/1201/21

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 692/1201/21

провадження № 61-7257св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Баришівська зернова компанія», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Баришівська зернова компанія» на рішення Драбівського районного суду Черкаської області, у складі судді Левченко Л. О., від 18 квітня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., від 29 червня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариство з обмеженою відповідальністю «Баришівська зернова компанія» (далі - ТОВ «Баришівська зернова компанія»), ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів оренди землі, договорів про внесення змін до договорів оренди землі, скасування права оренди та повернення земельних ділянок.

Позовна заява мотивована тим, що у 2000 році відкрилася спадщина після смерті батьків позивача, до складу якої входили, зокрема дві земельні ділянки, розташовані на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, за межами населеного пункту.

Позивач зазначав, що прийняв спадщину, проте не оформив свідоцтва про право на спадщину на своє ім`я.

Окрім нього спадкоємцем також був його брат ОСОБА_3 , якому у 2007 році були видані свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батьків, у тому числі на обидві земельні ділянки, без урахування частки позивача у спадщині.

У справі № 692/205/17 рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 06 березня 2019 року, з урахуванням постанови Апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року, визнано частково недійсними зазначені свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки, видані на ім`я ОСОБА_3 .

В подальшому ОСОБА_3 помер, а спірні земельні ділянки були успадковані його дружиною ОСОБА_2 .

У справі № 692/1699/19 рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 22 січня 2021 року, з урахуванням постанови Черкаського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, визнано недійсними державні акти на спірні земельні ділянки, скасовано державну реєстрацію права власності, визнано частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані на ім`я ОСОБА_2 , щодо 1/2 частин спірних земельних ділянок, визнано в порядку спадкування за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину кожної із цих земельних ділянок.

Однак під час реєстрації права власності на земельні ділянки, він дізнався про те, що ОСОБА_3 у 2011 році без узгодження з ним, як зі співвласником, без достатньої на те правової підстави, одноосібно передав в оренду ТОВ «Баришівська зернова компанія» спадкові земельні ділянки, на підставі договорів оренди, до яких у подальшому були внесені зміна, а строк оренди продовжено до 31 грудня 2037 року.

Вказане позбавляє його можливості отримувати дохід а також особисто реалізувати права володіння, користування та розпоряджатися своїм майном, в тому числі особисто обробляти землю.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсними договори оренди землі від 01 січня 2011 року (з усіма додатками та невід`ємними частинами), відповідно до яких передано в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва земельні ділянки, з кадастровими номерами: 7120686900:03:001:0390, площею 2,7339 га, 7120686900:03:001:0391, площею 2,6718 га;

- скасувати записи №№ 11902495, 11902409 від 04 листопада 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельних ділянок, зареєстрованого за ТОВ «Баришівська зернова компанія»;

- зобов`язати ТОВ «Баришівська зернова компанія» повернути належні йому на праві спільної часткової власності 1/2 частину земельних ділянок з кадастровими номерами: 7120686900:03:001:0390, площею 2,7339 га, 7120686900:03:001:0391, площею 2,6718 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 18 квітня

2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними, укладені між ОСОБА_3 та ТОВ «Баришівська зернова компанія», договори оренди землі від 01 січня 2011 року (з усіма додатками та невід`ємними частинами), відповідно до яких передано в оренду земельні ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва, з кадастровими номерами: 7120686900:03:001:0390, площею 2,7339 га, 7120686900:03:001:0391, площею 2,6718 га, додаткові угоди та договори про внесення змін до них.

Скасовано записи №№ 11902495, 11902409 від 04 листопада 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельних ділянок, зареєстрованого за ТОВ «Баришівська зернова компанія».

Зобов`язано ТОВ «Баришівська зернова компанія» повернути позивачу належні йому на праві спільної часткової власності 1/2 частину земельних ділянок з кадастровими номерами: 7120686900:03:001:0390, площею

2,7339 га, 7120686900:03:001:0391, площею 2,6718 га.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що за відсутності згоди іншого співвласника спірних земельних ділянок оспорювані договори оренди землі та договори про внесення змін до них були укладені особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності та правомочностей, а обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та забезпечить реальне відновлення порушеного права.

При цьому суд першої інстанції вказав на безпідставність доводів

ТОВ «Баришівська зернова компанія» про сплив позовної давності.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Черкаського апеляційного суду від 29 червня 2022 року рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 18 квітня

2022 року в частині скасування записів про державну реєстрацію іншого речового права №№ 11902495, 11902409 від 04 листопада 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також в частині та повернення ОСОБА_1 1/2 частин земельних ділянок змінено.

Скасовано рішення державного реєстратора №№ 25861942, 25862070

від 04 листопада 2015 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, зареєстрованого за ТОВ «Баришівська зернова компанія».

Зобов`язано ТОВ «Баришівська зернова компанія» повернути власникам земельні ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами: 7120686900:03:001:0390, площею 2,7339 га, 7120686900:03:001:0391, площею 2,6718 га.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції про те, що оспорювані правочини порушують права позивача, як співвласника, оскільки укладені без його згоди, а доводи ТОВ «Баришівська зернова компанія» про сплив позовної давності є безпідставними.

При цьому апеляційний суд вважав за необхідне частково змінити рішення районного суду, оскільки спірні земельні ділянки не поділені в натурі між співвласниками, а тому повернення 1/2 частини ділянок не є можливим.

Врахувавши положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування не запису про реєстрацію речового права, а рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Баришівська зернова компанія» просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволені позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28 липня 2022 року ТОВ «Баришівська зернова компанія» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 червня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Зупинено дію оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У вересні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Протоколом повторного розподілу справи між суддями Верховного Суду

від 25 січня 2023 року суддею-доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13,

від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19,

від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/182,

від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 26 листопада

2019 року у справі № 914/3224/16, від 20 листопада 2018 року у справі

№ 907/50/16, у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 у справі

№ 314/298/15, від 06 лютого 2019 року у справі № 161/16811/17,

від 20 червня 2018 року у справі № 175/657/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 522/11532/15, від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17,

від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20, від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 та застосованого в оскаржуваному судовому рішення апеляційним судом (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що права позивача на момент укладення оспорюваних правочинів не могли бути порушеними, оскільки його право власності на земельні ділянки було зареєстровано після укладення договорів оренди землі, а зміна власника земельних ділянок не є підставою для припинення договорів оренди.

Стверджує, що позивач є співвласником земельних ділянок та має право на орендну плату, проте не надав реквізитів для її перерахування.

Суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки інший співвласник

ОСОБА_2 вимог про повернення та визнання оспорюваних правочинів недійсними в частині належних їй земельних ділянок не заявляла, як і ОСОБА_1 не заявляв вимог щодо скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Судами помилково не застосовано наслідки спливу позовної давності, оскільки можливе порушення прав позивача відбулось у момент укладення договорів оренди, тобто 01 січня 2011 року, тоді як позивач, проявивши байдужість до свого майна, звернувся до суду з цим позовом лише у грудні 2021 року.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість та законність оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Зазначає, що заявник в касаційній скарзі не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі

№ 6-164цс12.

Вказує, що спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до державної реєстрації права власності, може захищати свої права.

Наголошує, що про оспорювані правочини довідався лише у 2021 року, під час державної реєстрації свого права власності на частку спірних земельних ділянок.

Звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові

від 18 лютого 2021 року у справі № 609/1231/19, відповідно до яких укладення договору оренди без згоди іншого співвласника порушують права такого співвласника та підлягають захисту шляхом визнання правочину недійсним і зобов`язання повернути земельну ділянку.

Фактичні обставини справи

Згідно зі свідоцтвами про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , були видані ОСОБА_3 державні акти на право власності на земельні ділянки: з кадастровим номером 7120686900:03:001:0390, площею 2,7339 га, та кадастровим номером 7120686900:03:001:0391, площею 2,6718 га.

01 січня 2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Баришівська зернова компанія» укладено два договори оренди землі, відповідно до яких передано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 7120686900:03:001:0390, площею 2,7339 га, та земельну ділянку з кадастровим номером 7120686900:03:001:0391, площею 2,6718 га. Договори укладені строком на п`ять років до 31 грудня 2015 року.

10 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Баришівська зернова компанія» укладено договори про внесення змін до договорів оренди землі від 01 січня 2011 року, зокрема визначено строк оренди до 31 грудня

2025 року.

23 липня 2019 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Баришівська зернова компанія» укладено договори про внесення змін до договорів оренди землі від 01 січня 2011 року, зокрема визначено строк оренди до 31 грудня

2037 року.

На підставі вказаних правочинів за ТОВ «Баришівська зернова компанія» зареєстровано право оренди на земельні ділянки: з кадастровим номером 7120686900:03:001:0390, площею 2,7339 га, та кадастровим номером 7120686900:03:001:0391, площею 2,6718 га, строк дії права оренди: 31 грудня 2037 року.

У справі № 692/205/17 рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 06 березня 2019 року, з врахуванням постанови Апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року, зокрема:

- визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , видане

14 листопада 2007 року на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 2,73 га, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області;

- визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , видане 21 грудня 2007 року на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 2,67 га, що розташована на території Михайлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, спадщину прийняла його дружина ОСОБА_2 , яка 13 травня 2020 року отримала свідоцтва про право на вказані земельні ділянки.

У справі № 692/1699/19 рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 22 січня 2021 року, з врахуванням постанови Черкаського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року:

- визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЕ № 964882, виданий 12 лютого 2008 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7120686900:03:001:0390, площею 2,7339 га, та серії ЯЕ № 964881, виданий 12 лютого 2008 року щодо земельної ділянки 7120686900:03:001:0391, площею 2,6718 га;

- скасовано державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 7120686900:03:001:0390, 7120686900:03:001:0391;

- визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 травня 2020 року на 1/2 частини вказаних земельних ділянок, що видані після смерті ОСОБА_3 на ім?я ОСОБА_2 ;

- визнано в порядку спадкування за ОСОБА_1 право власності на

1/2 частини зазначених земельних ділянок.

27 травня 2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частки земельних ділянок для ведення товарного сільгоспвиробництва з кадастровими номерами: 7120686900:03:001:0390, площею 2,7339, 7120686900:03:001:0391, площею 2,6718.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відкрита до 2004 року,до вирішення спірних правовідносин застосовуються відповідні положення ЦК УРСР.

Згідно зі статтею 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу (стаття 525 ЦК УРСР).

За змістом частини першої статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно зі статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За положеннями частини першої, другої статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 разом зі своїм братом ОСОБА_3 прийняли спадщину після смерті батьків -

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджено, зокрема, судовими рішеннями у справах № 692/205/17 та № 692/1699/19.

При цьому свідоцтва про право на спадщину на спірні земельні ділянки були видані лише на ім`я ОСОБА_3 , який одноосібно без згоди іншого співвласника ОСОБА_1 передав земельні ділянки в оренду

ТОВ «Баришівська зернова компанія», уклавши з товариством договори оренди, строк дії яких неодноразово продовжувався.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 755/8062/13-ц зазначав, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Отже, ОСОБА_1 , прийнявши спадщину разом зі своїм братом після смерті батьків, став співвласником спадкового майна, зокрема спірних земельних ділянок з кадастровими номерами: 7120686900:03:001:0390, площею 2,7339 га, 7120686900:03:001:0391, площею 2,6718 га, а тому позивач набув право володіти та користуватися цим майном в межах належних йому 1/2 частин.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина перша статті 4 Закону України «Про оренду землі»).

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (частина перша статті 761 ЦК України).

За загальним правилом саме власник тієї або іншої речі, реалізовуючи право власності, укладає договір найму. Він може це здійснювати безпосередньо або ж за допомогою представника. Проте, не виключається укладення договору найму й особою, якій належать майнові права на предмет найму.

Для визначення того, хто може бути орендодавцем в договорі оренди земельної ділянки, не виключається застосування положень частини першої статті 761 ЦК України (особа, яка має майнові права).

Статтею 16 ЦК України передбачено, що визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом положень статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним зокрема є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується

(не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Підставою для визнання недійсним договору за частиною першою статті 215 ЦК України може бути встановлений судом дефект такого елемента правочину, як воля його учасника (учасників) - відсутність волі на укладення правочину або невідповідність волі та волевиявлення учасника (учасників) в момент вчинення правочину.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що оспорюванні правочини порушують права ОСОБА_1 , оскільки укладенні іншим спадкоємцем (співвласником земельних ділянок) без згоди позивача та всупереч його інтересам.

Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 лютого 2021 року в справі № 609/1231/19.

Оскільки договори оренди землі визнані недійсними, земельні ділянки підлягають поверненню.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, обґрунтовано звернув увагу, що спірні земельні ділянки, не поділені в натурі між співвласниками, а тому повернення орендарем їх частини не є можливим.

Також апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо необхідності скасування не запису про державну реєстрацію речового права, а рішення державного реєстратора, що відповідатиме ефективному способу порушеного права. Вказане не порушує вимог закону щодо диспозитивності цивільного судочинства та не свідчить про вихід за межі позовних вимог.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 грудня

2021 року у справі № 756/13712/18.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що незважаючи на набрання

18 червня 2019 року законної сили судовими рішеннями в справі

№ 692/205/17, якими за позовом ОСОБА_1 , були визнані частково недійсними свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_3 на спірні земельні ділянки, останній 23 липня 2019 року уклав із

ТОВ «Баришівська зернова компанія» договори, якими продовжено строк оренди землі до 31 грудня 2037 року. Таке продовження не обґрунтовувалось об`єктивними чинниками, оскільки попередній строк оренди було визначено до 31 грудня 2025 року.

Ці дії вочевидь не можна визнати добросовісними і такими, що враховують законні інтереси ОСОБА_1 .

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи ТОВ «Баришівська зернова компанія» щодо пропуску строку позовної давності, мотивувавши свої висновки, з якими погоджується і Верховний Суд.

ОСОБА_1 послідовно вживав заходів для захисту свого порушеного права спочатку у справі № 692/205/17, потім у справі № 692/1699/19 і нарешті у розглядуваній справі.

За встановлених у обставин, висновки суддів попередніх інстанцій не суперечать висновками, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13,

від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 26 листопада

2019 року у справі № 914/3224/16, від 20 листопада 2018 року у справі

№ 907/50/16, у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 у справі

№ 314/298/15, від 06 лютого 2019 року у справі № 161/16811/17,

від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20, від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15, на які заявник посилається в касаційній скарзі.

Колегією суддів не встановлено підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, та направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як того просило ТОВ «Баришівська зернова компанія».

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Дію оскаржуваних судових рішень необхідно поновити на підставі

частини третьої статті 436 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Баришівська зернова компанія» залишити без задоволення.

Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 18 квітня

2022 року, з врахуванням змін внесених за результатами апеляційного перегляду, та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 червня

2022 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Драбівського районного суду Черкаської області

від 18 квітня 2022 року, з врахуванням змін внесених за результатами апеляційного перегляду, та постанови Черкаського апеляційного суду

від 29 червня 2022 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович