Постанова
Іменем України
15 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 692/529/21
провадження № 61-3270св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова корпорація «Степ»,
відповідачі: ОСОБА_1 , приватне підприємство «Воронинці»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова корпорація «Степ» на постанову Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2022 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Степ» (далі - ТОВ «АПК «Степ», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного підприємства «Воронинці» (далі - ПП «Воронинці») про визнання договору оренди землі недійсним та укладення договору оренди землі на новий строк.
Позовна заява мотивована тим, що 14 березня 2006 року між власником земельної ділянки, орендодавцем - ОСОБА_1 та орендарем - ТОВ «АПК «Степ» укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,6232 га, яка знаходиться за адресою: Золотоношківська сільська рада, Драбівський район, Черкаська область, кадастровий номер 7120684000:02:001:1076. Попередній кадастровий номер ділянки - 7120684000:02:001:0705. Строк дії договору - до 31 грудня 2020 року. Право оренди товариства зареєстровано 23 липня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6469115.
Умови договору ТОВ «АПК «Степ» виконувало належним чином. Відповідач ОСОБА_1 направила товариству лист від 25 листопада 2020 року, в якому просила не використовувати її земельну ділянку після збору врожаю у 2020 році, оскільки має намір самостійно обробляти свою земельну ділянку.
Товариство більш ніж за місяць до закінчення строку дії договору надіслало орендодавцю лист-повідомлення про намір скористатися своїм переважним перед іншими особами правом на оренду земельної ділянки, додавши до нього проект додаткової угоди. Зазначений лист відповідач ОСОБА_1 отримала 27 листопада 2020 року. Проте відповіді на лист не надала та проект договору оренди не підписала.
Позивач вказував, що ОСОБА_1 не мала наміру самостійно обробляти земельну ділянку, оскільки 22 березня 2021 року передала її в оренду на 10 років ПП «Воронинці», яке 06 квітня 2021 року зареєструвало за собою відповідне право оренди на умовах, що були гіршими ніж ті, що пропонувало
ТОВ «АПК «Степ».
Ураховуючи зазначене, ТОВ «АПК «Степ» просило суд визнати недійсним договір оренди землі від 22 березня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Воронинці» щодо земельної ділянки площею 2,6232 га., кадастровий номер 7120684000:02:001:1076; визнати укладеним договір оренди землі між ОСОБА_1 та ТОВ «АПК«Степ» у запропонованій позивачем редакції договору.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 24 вересня 2021 року позовні вимоги ТОВ «АПК «Степ» задоволено.
Визнано недійсним договір оренди землі від 22 березня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Воронинці» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7120684000:02:001:1076, площею 2,6232 га.
Визнано укладеним договір оренди землі між ОСОБА_1 та ПП «Воронинці» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7120684000:02:001:1076, площею 2,6232 га в редакції запропонованій позивачем.
Вирішено питання про розподіл судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «АПК «Степ» реалізувало переважне право на поновлення договору оренди, яке передбачено пунктом 8 договору оренди землі від 14 березня 2006 року, та законодавчо закріплене частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», так як дотрималось встановленої цією нормою процедури і строків. Тому заявлена позивачем вимога про укладення договору оренди на новий строк між ОСОБА_1 та ТОВ «АПК «Степ» підлягає задоволенню, а договір оренди від 22 березня 2021 року укладений між ОСОБА_1 та ПП «Воронинці» слід визнати недійсним, оскільки він порушує переважне право позивача на укладення нового договору оренди землі. При цьому факт розірвання договору оренди між відповідачами не є перешкодою для визнання його недійсним.
Додатковим рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 13 жовтня 2021 року заяву позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АПК «Степ» судові витрати за розгляд цивільної справи № 692/529/21 у розмірі 10 000 грн. Стягнено з ПП «Воронинці» на користь ТОВ «АПК «Степ» судові витрати за розгляд цивільної справи № 692/529/21 у розмірі 10 000 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи доведеність позовних вимог, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу за відсутності заперечень з боку відповідачів підлягає стягненню з останніх порівну на користь позивача.
Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 24 вересня 2021 року та додаткове рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 13 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки орендодавець до закінчення строку дії договору оренди повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати вказаний договір оренди. Подальше звернення орендаря з пропозицією продовжити орендні відносини, а також надання суду доказів належного користування землею після закінчення строку дії договору не має значення для вирішення справи, оскільки в цьому випадку відсутній факт «мовчазної згоди» орендодавця. Посилання позивача на те, що укладення нового договору з іншим орендарем порушує його переважне право, у зв`язку з чим просить визнати новий договір недійсним, не є доведеним, оскільки дія договору, укладеного 14 березня 2006 року з ТОВ «АПК «Степ», закінчилась 31 грудня 2020 року, а новий договір з ПП «Воронинці» було укладено 22 березня 2021 року, тобто уже після закінчення дії попереднього договору оренди із ТОВ «АПК «Степ», тобто, коли вже переважне право орендаря припинилося.
З урахуванням наведених вище норм законодавства, виходячи із принципу свободи договору як одного з основних принципів цивільного права, що закріплений у статті 627 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що позивач не підтвердив наявність у нього порушеного переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк, оскільки у матеріалах справи відсутні докази досягнення сторонами договору домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору, натомість міститься однозначна і категорична відмова власника земельної ділянки від орендних відносин з ТОВ «АПК «Степ», яка була отримана орендарем за понад місяць до закінчення договору оренди, що ним не заперечувалося.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Додаткове рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 13 жовтня 2021 року скасоване.
Приймаючи дану постанову апеляційний суд зазначив, що у зв`язку з відмовою в задоволенні позову підстави для компенсації судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), понесених позивачем, за рахунок відповідачів, відсутні. У зв`язку з чим додаткове рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 13 жовтня 2021 року також підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 березня 2022 року представник ТОВ «АПК «Степ» - Архипенко О. А. (далі - представник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанови Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2022 року.
У касаційній скарзі представник просить суд касаційної інстанції скасувати дві постанови Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2022 року і залишити в силі рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 24 вересня 2021 року та додаткове рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 13 жовтня 2021 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 27 квітня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «АПК «Степ» на постанови Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2022 року та витребувано справу з суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження постанов Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2022 року представник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-219цс14, а також у постановах Верховного Суду: від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 702/699/16-ц.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції: не врахував що ТОВ «АПК «Степ» у строк, передбачений статтею 33 Закону України «Про оренду землі», відправив орендодавцю повідомлення про намір продовжити користуватися земельною ділянкою, а орендодавець у строк передбачений законом, не відповів на пропозицію орендаря укласти договір на новий строк із більшою орендною платою, при цьому уклав договір із іншим орендарем з меншою орендною платою. Також посилається на те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції згідно із Законом України № 340-IX від 05 грудня 2019 року (в чинній редакції), у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Золотоношківської сільської ради, Драбівського району, Черкаської області, площею 2,6232 га, кадастровий номер 7120684000:02:001:1076, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
14 березня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «АПК «Степ» було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець ( ОСОБА_1 ) надав, а орендар (ТОВ «АПК Степ») прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарського використання, яка знаходиться в адміністративних межах Золотоношківської сільської ради, розміром 2,62 га. Вказаний договір оренди зареєстрований 15 вересня 2006 року.
Відповідно до пункту 8 договору, строк його дії складає 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
За пунктом 9 вказаного договору орендна плата становить 3% вартості земельного паю.
14 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «АПК «Степ» було укладено додаткову угоду до договору оренди від 14 березня 2006 року, якою було внесено зміни до пункту 8 договору оренди землі та викладено його в новій редакції: «Цей договір укладено на 8 років до 31 грудня 2020 року». Також внесено зміни до пункту 9 договору оренди та встановлено розмір орендної плата за користування земельною ділянкою - 5% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки за один рік користування.
Листом-повідомленням від 06 листопада 2020 року ТОВ «АПК «Степ» повідомило ОСОБА_1 про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк. Додатком до листа позивачем долучено два примірника проекту договору оренди землі.
25 листопада 2020 року ОСОБА_1 було направлено листа на адресу ТОВ «АПК «Степ», яким орендодавець повідомила, що заперечує проти обробітку своєї земельної ділянки позивачем, заперечує проти укладення (продовження) з нею договору оренди землі, оскільки має намір самостійно здійснювати обробіток належної їй земельної ділянки. В зв`язку з чим просила не проводити ніяких сільськогосподарських робіт після закінчення дії договору. Це лист отриманий ТОВ «АПК «Степ» 27 листопада 2020 року.
22 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ПП «Воронинці» було укладено договір оренди земельної ділянки № б/н. Згідно пункту 1.1 договору орендодавець ( ОСОБА_1 ) передав, а орендар (ПП «Воронинці») прийняв у строкове платне володіння та користування (оренду) земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,6232 га, кадастровий номер 7120684000:02:001:1076, що знаходиться в адміністративних межах Золотоношківської сільської ради, Драбівського району, Черкаської області. Розмір орендної плати становить 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та у грошовій формі становить 13 486,43 грн (пункт 2.1). Строк дії договору - 10 років.
Наказом № 8 від 04 березня 2021 року «Про покладення обов`язків по розробленню, виготовленню та підписанню додаткових угод до договорів оренди» на бухгалтера ПП «Воронинці» ОСОБА_2 покладено відповідні обов`язки.
У доповідній записці № 6 від 20 травня 2021 року про допущену помилку при виконанні наказу від 04 березня 2021 року зазначено, що бухгалтер ПП «Воронинці» помилково вказала прізвища відповідних осіб як орендодавців (у тому числі, ОСОБА_1 ) в договорах оренди, які в подальшому надала на підпис директору ПП «Воронинці» та подала заявки до реєстратора для реєстрації права оренди на підставі вищевказаних договорів.
Відповідно до договору про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки № б/н від 22 березня 2021 року, укладеного 25 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ПП «Воронинці», достроково розірвано помилково підписаний договір оренди земельної ділянки від 22 березня 2021 року. Державним реєстратором було зупинено проведення реєстраційних дій щодо реєстрації права оренди згідно рішення про зупинення державної реєстрації прав від 08 червня 2021 року.
26 травня 2021 року ОСОБА_1 направила лист-повідомлення ТОВ «АПК «Степ», в якому вона (як власниця спірної земельної ділянки) заперечила щодо поновлення договору оренди землі на новий строк, оскільки має намір самостійно здійснювати її обробіток. Заперечувала проти буд-яких пропозицій (у тому числі зазначеної у листі-повідомленні від 06 листопада 2020 року) ТОВ «АПК «Степ» щодо укладення договору оренди відповідної земельної ділянки на інших умовах на новий строк. Висловила прохання не перешкоджати їй в розпорядженні її земельною ділянкою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України вказано, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
За частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
У статті 792 ЦК України вказано, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно з статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму в строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.
Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов`язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин. Власник земельної ділянки вправі користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою після закінчення договору оренди за правилами статті 317 ЦК України, укладати договори оренди з іншими орендарями на власний розсуд.
Випадки та умови, коли права і обов`язки сторін за договором оренди продовжують існувати після закінчення узгодженого строку дії цього договору незалежно від волевиявлення власника, обмежуючи останнього у його правомочностях щодо здійснення права власності, обумовлюються договором або законом.
Законодавець передбачає різні способи продовження строку дії договору оренди на новий строк, які можуть полягати у визначенні для сторони договору необхідності вдатися до активних дій для отримання бажаного результату або, навпаки, у вказівці для досягнення бажаного результату утриматися від певних дій.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проєкт договору.
Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України, згідно з якою наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі, передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановлених цією нормою процедури і строків.
Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Отже, при вирішенні спору між сторонами договору оренди землі щодо реалізації орендарем переважного права на поновлення договору, суд має з`ясувати, зокрема, чи досягнуто між сторонами згоди щодо нових істотних умов договору.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 18 січня 2021 року у справі № 733/513/18, від 29 червня 2022 року у справі № 692/531/21, від 02 вересня 2022 року в справі № 692/526/21.
Як видно із матеріалів справи, з листом про намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, позивач звернувся до орендодавця ОСОБА_1 до закінчення строку дії договору, а саме 06 листопада 2020 року, як це передбачено умовами первинного договору оренди та на виконання вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» позивачем до листа-повідомлення було долучено проект договору.
Разом із тим, відповідач (орендодавець, власник земельної ділянки) ОСОБА_1 25 листопада 2020 року направила на адресу орендаря (ТОВ «АПК «Степ») лист про відмову в намірі продовжувати договір оренди, який був отриманий останнім 27 листопада 2020 року. Тобто, орендодавець у понад місячний термін до закінчення строку дії договору повідомила орендаря про відсутність в неї бажання продовжувати орендні відносини.
Крім того,26 травня 2021 року ОСОБА_1 було направлено лист-повідомлення ТОВ «АПК «Степ», в якому вона повторно, однозначно та категорично заперечила щодо поновлення договору оренди землі на новий строк.
У разі незгоди орендодавця на укладення договору оренди, направленого орендарю у місячний строк до закінчення строку його дії, переважне право на укладення договору оренди землі припиняється, тому що переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк, не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.
Отже, позивач не підтвердив наявність у нього порушеного переважного права на укладення договору за умови доведення відсутності згоди власника земельної ділянки на продовження орендних відносин з позивачем.
За наведених обставин укладення в судовому порядку договору оренди землі за відсутності згоди власника земельної ділянки суперечить закону.
Апеляційний суд, встановивши, що волевиявлення орендодавця
ОСОБА_1 на продовження договору оренди землі відсутнє, у зв`язку з бажанням власника землі самостійно користуватися своєю землею, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «АПК «Степ» про визнання договору оренди землі укладеним на умовах, викладених у прохальній частині позову.
Суд апеляційної інстанції встановив, що дія договору, укладеного 14 березня 2006 року з ТОВ «АПК «Степ», закінчилась 31 грудня 2020 року, а новий договір з ПП «Воронинці» було укладено 22 березня 2021 року, тобто уже після закінчення дії попереднього договору оренди із ТОВ «АПК «Степ». Натомість орендодавець до закінчення дії договору (27 листопада 2020 року) повідомила про небажання продовжувати відносини щодо оренди спірної земельної ділянки позивачем (укладати новий договір оренди).
Отже, апеляційний суд правильно визнав безпідставними доводи позивача, що укладення спірного договору з іншим орендарем порушує його переважне право, а тому спірний договір має бути визнаний недійсним. Та як наслідок - суд обґрунтовано відмовив у задоволенні цих позовних вимог ТОВ «АПК «Степ».
Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано визнав заявлені позовні вимоги ТОВ «АПК «Степ» про визнання договору оренди землі недійсним та визнання укладеним договору оренди землі на новий строк безпідставними та правомірно відмовив у їх задоволенні.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 29 червня 2022 року у справі № 692/531/21, від 20 липня 2022 року у справі № 692/525/21, від 02 вересня 2022 року у справі № 692/526/21.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
З огляду на зазначене, а також висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18 січня 2021 року в справі № 733/513/18, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 777 ЦК України та 33 Закону України «Про оренду землі».
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-219цс14, у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 702/699/16-ц, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У справі № 6-219цс14 Верховний Суд України зазначив, що, установивши, у справі, яка переглядається, факт належного виконання ПП «Таврія» умов договору оренди; дотримання ним строків і процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, не надіслання орендодавцем у встановлений законом строк відмови в поновленні договору на новий строк, укладення орендодавцем договору оренди з іншим орендодавцем на таких самих умовах, які запропоновані ПП «Таврія» та продовження використання ПП «Таврія» земельної ділянки, апеляційний суд на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі» дійшов обґрунтованого висновку про наявність у ПП «Таврія» переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк та порушення цього права у зв`язку з укладенням орендодавцем договору оренди від 16 червня 2012 року з іншим орендарем. Установивши факт укладення договору оренди земельної ділянки від 16 червня 2012 року з порушенням вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» і прав ПП «Таврія», апеляційний суд дійшов висновку про його недійсність.
У справі № 702/699/16-ц Верховний Суд вказав на загальні правила застосування частин першої та шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та необхідність встановлення судами юридичних фактів сукупність яких є підставою для висновку про порушення переважного права орендаря на укладення нового договору оренди землі, і не викладав власного висновку, а направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у зв`язку з неповним встановленням судами попередніх інстанцій обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
У справі № 910/12017/17 спір виник щодо переважного права позивача на визнання продовженим (укладення на новий строк) договору оренди нежитлового приміщення з правом викупу. Заявник у касаційній скарзі посилався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 777 ЦК України. Відхиляючи касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що застосовану в частині першій статті 285 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та в частині першій статті 777 ЦК України фразу, що орендар має переважне право перед іншими особами, необхідно розуміти так, що переважне право може бути лише в разі наявності інших осіб, що мають намір взяти в оренду той самий предмет, і волі та бажання орендодавця передати даний предмет в оренду. Намір власника використовувати орендоване майно для власних потреб означатиме відсутність інших претендентів на отримання в оренду майна, а отже і повну відсутність, як такого, переважного права у попереднього наймача перед такими претендентами. Переважне право щодо оренди приватного майна може бути лише за інших рівних умов для всіх претендентів на орендоване майно, оскільки інакше суперечило б праву та інтересу власника здати в оренду майно на більш сприятливих умовах. З урахуванням положень частини першої статті 319 ЦК України, відповідно до якої власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанції про відхилення доводів заявника про те, що відповідач зобов`язаний був укласти договір оренди на новий строк після отримання повідомлення орендаря про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк незалежно від наміру використовувати майно для власних потреб. Верховний Суд зауважив, що за наявності наміру передати майно в оренду та наявності попереднього орендаря, який належно виконував обов`язки за договором оренди, за інших рівних умов право вибору орендодавцем орендаря прямо обмежено передбаченим частиною першою статті 285 ГК України та частини першої статті 777 ЦК України.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував зміни, які внесені в статтю 33 Закону України «Про оренду землі» у наведеному випадку не призвело до неправильного вирішення спору у цій справі та до прийняття незаконного судового рішення.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження апеляційного суду.
Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Таким чином, Черкаський апеляційний суд, встановивши належним чином фактичні обставини у справі на підставі належної оцінки доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заявлених ТОВ «АПК «Степ» у зв`язку із їх необґрунтованістю.
Апеляційний суд у постанові від 26 січня 2022 року, скасовуючи додаткове рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 13 жовтня 2021 року правильно зазначив, що оскільки у задоволенні позовних вимог ТОВ «АПК «Степ» відмовлено, то відсутні підстави для компенсації судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), понесених позивачем, за рахунок відповідачів.
Проаналізувавши зміст рішень суду апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалені рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року). Оскаржувані рішення відповідають вимогам вмотивованості.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова корпорація «Степ» залишити без задоволення.
Постанови Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук