№ 699/434/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 699/434/19

провадження № 51-5333км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 26 квітня 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12019250190000137 за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Мала Виска Кіровоградської області, зареєстрованого у

АДРЕСА_1 , проживаючого у АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.

Вступ

У ніч з 14 на 15 березня 2019 року, ОСОБА_8 спільно з особою, справа щодо якої закрита у зв`язку зі смертю (далі по тексту особа К), проникли в гараж, який розташований на території домоволодіння, що належить потерпілій, намагалися викрасти майно на загальну суму 4 625 грн, але свій злочин не довели до кінця, так як були виявлені свідками, які припинили вчинення кримінального правопорушення та затримали засудженого.

Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив ОСОБА_8 за ч. 3

ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.

Апеляційний суд, післярозгляду апеляційної скарги захисника, вирок районного судузалишив без зміни.

У поданих касаційних скаргах захисники, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого через суворість, просять оскаржувані судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:

Щодо постановлення судових рішень у даному кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону;

Стосовно суворості призначеного засудженому покарання за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення;

Про обґрунтованість врахування судами у даному кримінальному провадженні як обставину, що обтяжує покарання вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 26 квітня 2021 року засуджено ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він у ніч з 14 на 15 березня

2019 року, спільно з особою К, діючи умисно, таємно, за попередньою змовою, з метою здійснення викрадення чужого майна і зверненням його на свою користь, проникли на територію домоволодіння, що розташоване на АДРЕСА_3 , що належить потерпілій, за допомогою металевої труби проникли до приміщення гаража, намагалися викрасти майно на загальну суму 4 625 грн, але свій злочин не довели до кінця з причин, що не залежали від їх волі, так як були виявлені свідками, які припинили вчинення кримінального правопорушення та затримали засудженого.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах захисники, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і, зокрема не застосування положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого через суворість, просять оскаржувані судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

При цьому надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у даному кримінальному провадженні захисники стверджують, що засуджений не мав наміру вчиняти крадіжку, а коли зрозумів, що спільно з особою К, вчиняють кримінальне правопорушення, то було вже пізно вживати заходи для припинення злочинних дій.

Вказують, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а ухвалений вирок вимогам ст.370 КПК України.

На думку захисників, встановлена судом першої інстанції наявність стану алкогольного сп`яніння у засудженого на момент вчинення ним кримінального правопорушення не ґрунтується на доказах, досліджених під час судового розгляду, а тому не може бути визнана як обставина, що обтяжує йому покарання. При цьому, на переконання захисників, районний суд встановивши зазначену обставину, що обтяжує покарання, вийшов за межі пред`явленого обвинувачення,оскільки така обставина відсутня у обвинувальному акті, чим допустив порушення вимог ст. 337 КПК України.

Також вважають, що суд порушив загальні засади призначення покарання, оскільки не врахував конкретних обставин справи, даних про особу засудженого, що в сукупності давало суду підстави застосувати ст. 75 КК України при визначенні останньому покарання.

Захисники стверджують, що апеляційний суд на зазначені порушення допущені судом першої інстанції уваги не звернув, а тому рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПКУкраїни і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано належної оцінки доводам поданої апеляційної скарги, зокрема тим, які є аналогічними викладеним вище доводам касаційних скарг.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційні скарги

захисників не подавалися.

У судовому засіданні прокурор висловив думку про часткове задоволення касаційних скарг захисників.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зіст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватисястаттями 412414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 3ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404 405 КПК України.

Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Стосовно покарання та його мети, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частиницього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положеньЗагальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:

1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги захисників підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Стосовно доводів захисників про відсутність наміру у засудженого вчиняти крадіжку, що підтверджує його невинуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину, то колегія суддів зазначає наступні мотиви.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, суд першої інстанції свої висновки про доведеність винуватості засудженого

ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст.185 КК України, належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_8 .

Вирок в цій частині відповідає вимогам статей 370 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання свідків, отримані безпосередньо в суді, зокрема:

свідка ОСОБА_9 який пояснив, що він помітив на території сусідського домоволодіння двох осіб. Він зателефонував свідку ОСОБА_10 , щоб разом подивитися хто там перебуває. Останній взяв із собою собаку та, прийшовши у сусідський двір, вони помітили двох осіб, які тікали з гаража, оскільки злякалися, почувши гавкіт собаки. Це були ОСОБА_8 та особа К. Останній свідку знайомий. Указані особи викинули сумки та стали тікати, але свідки затримали ОСОБА_8 , який повідомив, що був із особою К. Також засуджений просив щоб його відпустили і, що він заплатить гроші. У викинутих сумках виявили роги оленя. Викликали працівників поліції. Під час огляду побачили, що пошкоджений замок на гаражі. У особи К був рюкзак, який він, тікаючи, заховав у сусідньому дворі, а на наступний день власник подвір`я приніс його та передав поліції. Там був шокер і інструменти для злому. За словами ОСОБА_8 , саме особа К просив його піти до зазначеного домоволодіння;

свідка ОСОБА_10 , який вказав про те, що до нього зателефонував свідок ОСОБА_9 та повідомив, що у сусідів по двору ходятьдві особи. Свідок прийшовзі своєю собакою і помітив, як із гаража тікають два чоловіки. Затримали ОСОБА_8 , який розповідав, що його попросив особа К і, що їх привезла машина та повинна була забрати. Коли приїхали працівники поліції, свідок побачив, що пошкоджені дерев`яні двері гаража і вирваний замок, у сумці побачили роги оленя. На наступний день у сусідньому дворі знайшли сумку, ліхтарик та знаряддя для зламу (лом).

Разом з цим, судом першої інстанції в основу обвинувального вироку було покладено досліджені письмові докази, зокрема дані: протоколу огляду місця події із фототаблицею від 14 березня 2019 року, у ході якого було оглянуто домоволодіння де сталася подія злочину та виявлено пошкоджені відчинені двері гаража та сумку з вмістом рогів оленя в кількості 5 штук; протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 15 березня 2019 року, у ході проведення впізнання, свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_9 впізнали ОСОБА_8 , якого затримали під час вчинення крадіжки; протоколу огляду предметів із фототаблицею від 15 березня 2019 року, а саме рогів оленя в кількості 5 штук та постановою від 15 березня 2019 року про визнання їх речовими доказами і приєднання до матеріалів даного кримінального провадження; висновком експерта № 10/374 від 27 березня 2019 року, згідно якого ринкова вартість рогів оленя, станом на 14 березня 2019 року могла становити 4625, 00 грн.

Таким чином, суд провів оцінку доказів згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.

У свою чергу, апеляційний суд під час апеляційного перегляду даного провадження не знайшов підстав для сумнівіву законностіта обґрунтованості вироку суду першої інстанції, яким визнано винуватим та засуджено

ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст.185 КК України, з таким висновком суду погоджується і колегія суддів.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 26 ККУкраїни співучастюу кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб`єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.

При цьому проста форма співучасті (співвиконавство) передбачає, що декілька осіб, діючи спільно, є безпосередніми виконавцями кримінального правопорушення,суб`єктивна сторона якого охоплюється єдиним умислом. Їхні дії можуть мати різний характер та їхні ролі однакові вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК України як ознаки об`єктивної сторони конкретного складу кримінального правопорушення, у даному випадку таємне викрадення чужого майна (крадіжка) поєднана з проникненням у приміщення. При цьому злочинні наслідки настають у результаті саме сукупної діяльності співвиконавців і є спільними для них.

Отже, у такому випадку немає розподілу ролей на виконавців, організаторів, підбурювачів і пособників, а тому дії кожного зі співвиконавців кваліфікуються тільки за статтею Особливої частини КК України без посилання на ст. 27 КК України.

Повертаючись до матеріалів даного кримінального провадження, колегія суддів зазначає те, що суд першої інстанції встановив, що засуджений та особа К залишали автомобіль, на якому приїхали, далеко від двору, оскільки їх метою було приховати свій візит до певного подвір`я. При цьому засуджений ОСОБА_8 не зміг пояснити суду для чого автомобіль залишили на певній відстані від двору.

Також із фототаблиці до протоколу огляду місця події від 14 березня 2019 року вбачається, що брама гаража навколо замка має численні пошкодження, які притаманні слідам від силового зламування замка, а тому, з урахуванням показань свідка ОСОБА_9 , ОСОБА_8 у будь якому випадку бачив та чув звук злому замка та розумів, що відбувається проникнення до чужого приміщення.

Разом з цим, допитані у судовому засіданні свідки, показали, що вони помітили двох осіб, які тікали з гаража, оскільки злякалися, почувши гавкіт собаки. Це були ОСОБА_8 та особа К (останній був знайомий свідку ОСОБА_9 ). Указані особи викинули сумки та стали тікати, але свідки затримали ОСОБА_8 , який повідомив, що був із особою К.

Виходячи з встановлених обставин, оцінюючі доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність єдиної спільної мети та узгодженості дій засудженого та особи К, що свідчить про їхпопереднюдомовленість і, що вони діяли як співучасники вчиненого кримінального правопорушення та без розподілу ролей.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого йому пред`явлено обвинувачення.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції встановив, що засуджений вчинив незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникнення у приміщення, вчинене за попередньою змовою групою осіб та дійшов правильного висновку про кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України. З такими висновками погодився апеляційний суд та погоджується і колегія суддів.

Таким чином доводи касаційних скарг захисників в цій частині є безпідставними.

Про обґрунтованість врахування судами у даному кримінальному провадженні як обставину, що обтяжує покарання вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі ст. 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що орган досудового розслідування при формулюванні пред`явленого обвинувачення, яке в подальшому місцевий суд визнав доведеним, не інкримінував ОСОБА_8 вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.

Цієї обставини також не було зазначено в обвинувальному акті як такої, що обтяжує покарання відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК України.

Так, як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок про визнання обставиною, що обтяжує покарання, вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, послався виключно на показання самого засудженого, який під час допиту зазначив, що він разом із особою К та його товаришем під час спільної вечері випили дві пляшки самогону та після чого особа К запросив його поїхати з собою.

На думку колегії суддів, визнання цієї обставини відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України такою, що обтяжує покарання, не узгоджується з положеннями ст. 337 КПК України.

У свою чергу, апеляційний суд, перевіряючи доводи сторони захисту про безпідставність визнання місцевим судом зазначеної обставини такою, що обтяжує покарання, на допущені порушення місцевим судом уваги не звернув, натомість у своєму рішенні послався на те, що засуджений, під час надання пояснень у суді першої інстанції, неодноразово наголошував на тому, що він погано пам`ятає події, так як вони втрьох випили дві пляшки самогону, тому обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_8 суд визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

З огляду на те, що місцевий суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а тому касаційні скарги захисників в цій частині підлягають задоволенню, а постановлені в кримінальному провадженні судові рішення зміні, з мотивувальних частин судових рішень слід виключитипосилання судів на наявність у кримінальному провадженні обставини, що обтяжує покарання ОСОБА_8 «вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння».

Щодо суворості призначеного засудженому покарання за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, то колегія суддів зазначає таке.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України). Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 2

ст. 50 КК України).

Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання.

При цьому покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю кримінального правопорушення, обставинами скоєного, особою винного.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

При призначенні ОСОБА_8 покарання суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про його особу, який раніше не судимий, посередньо характеризується за місцем проживання, досудову доповідь органу з питань пробації. Також те, що засуджений вчинив замах на злочин, що не призвело до фактичного заподіяння потерпілій шкоди. При цьому суд зважив на відсутність обставин, що пом`якшують покарання.

На підставі наведених даних суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання без застосування положень ст. 75 КК України, однак у мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, у виді позбавлення волі строком на 3 роки. Висновок суду про необхідність обрання засудженому покарання у виді реального позбавлення волі належно вмотивований.

При цьому виключення із судових рішень щодо ОСОБА_8 обставини, що обтяжує покарання, не впливає на остаточну міру покарання, оскільки колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд відповідно до вимог ст. 65 КК України правильно з урахуванням усіх обставин кримінального провадження та особи засудженого, визначив засудженому вид і розмір покарання з його реальним відбуванням, воно є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових кримінальних правопрушень.

Крім цього, керуючись ч. 1 ст. 75 КК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що наведені вище дані про особу винного, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретних обставин скоєного, характеру дій засудженого, його постзлочинну поведінку, не свідчать про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Отже, рішення судів першої і апеляційної інстанції відповідає вимогам кримінального закону, підстави для застосування до засудженого положень

ст. 75 КК України відсутні.

З рішенням судів нижчих ланок про призначення покарання, яке засуджений має відбувати реально без подальшого звільнення від його відбування з випробуванням погоджується і колегія суддів.

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, та погоджується з визначеним видом і розміром призначеного покарання, оскільки врахуванню підлягали всі наявні у кримінальному провадженні обставини, а також факт неможливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства.

Таким чином, відсутні підстави вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість.

В свою чергу, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника, які є аналогічними доводам поданих касаційних скарг, крім доводів про безпідставне встановлення та врахування судами зазначеної вище обставини, що обтяжує засудженому покарання, обґрунтовано спростував їх, навів підстави, з яких дійшов такого висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного, доводи вказані у касаційних скаргах захисників щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій закону України про кримінальну відповідальність є слушними.

Інші доводи, викладені в касаційних скаргах захисників та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосуваннязакону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовною підставою для скасування судових рішень при перевірці даного кримінального провадження, колегією суддів не встановлено.

Призначене засудженому ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам

ст. ст. 50 65 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

У зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають зміні, а касаційні скарги захисників частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 26 квітня

2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_8 змінити.

Виключити із зазначених судових рішень посилання на обставину, що обтяжує ОСОБА_8 покарання вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

В іншій частині судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3