№ 703/468/21

Постанова

Іменем України

11 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 703/468/21

провадження № 61-3251св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Черкаська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Черкаській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Черкаської обласної прокуратури на постанову Черкаського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо Державної казначейської служби України, Черкаської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, посилаючись на те, що вироком Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 лютого 2020 року, залишеним без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року, його було визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України. Безпідставно перебуваючи під слідством і судом майже 5 років, він був вимушений не лише постійно доводити дійсні обставини своєї невинуватості, а й не мав змоги влаштуватися на роботу, що призвело до приниження його людської гідності, погіршення нормальних життєвих зв`язків та сімейних стосунків. Враховуючи викладене, справедливою грошовою компенсацією заподіяних йому незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури моральних страждань вважав суму в 400 000 грн, яку просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 400 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що згідно з положеннями статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати (6 000 грн) за кожен місяць перебування під слідством і судом, в даному випадку - починаючи з 02 листопада 2015 року (день повідомлення позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) по 10 вересня 2020 року (день постановлення судом апеляційної інстанції ухвали про залишення виправдувального вироку без змін), який щонайменше має складати 349 800 грн (6 000 грнх 58 місяців+ 200 грн х 9 днів). Однак, враховуючи обсяг страждань, яких зазнав позивач, вимоги розумності, виваженості і справедливості, суд визначив моральну шкоду в розмірі 400 000 грн.

Додатковим рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 листопада 2021 року у складі судді Биченка І. Я. стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 8 000 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачу понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позов задоволено, а ОСОБА_1 надані належні докази (договір про надання правової допомоги, додаткову угоду до цього договору, акт приймання-передачі виконаних робіт та квитанції про їх оплату) на підтвердження понесених витрат. Визначений стороною позивача розмір витрат на правничу допомогу в сумі 8 000 грн відповідає обсягу наданих послуг і критеріям реальності, розумності та співмірності.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року апеляційні скарги Черкаської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Черкаській області задоволено частково. Додаткове рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 листопада 2021 року, постановлене за заявою ОСОБА_1 про розподіл судових витрат, скасовано. Постановлено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто в рівних частках з Черкаської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати за надання правничої допомоги в загальному розмірі 8 000 грн, тобто по 4 000 грн з кожного.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що позивачем надані належні докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, розмір яких відповідає обсягу наданих послуг і критеріям реальності, розумності та співмірності. Однак суд залишив поза увагою те, що за результатами вирішення спору судові витрати підлягають розподілу між сторонами у справі. Звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення, ОСОБА_1 просив стягнути понесені ним витрати на правничу допомогу саме з відповідачів - Черкаської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Черкаській області, однак місцевий суд самостійно змінив обраний позивачем спосіб та порядок відшкодування витрат, безпідставно стягнувши їх з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2022 року Черкаська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, ухвалену за результатами перегляду додаткового рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила змінити оскаржуване судове рішення, стягнувши судові витрати на користь позивача з Державного бюджету України.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що в оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд застосував частину першу статті 137, частину шосту статті 141 ЦПК України, пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», статті 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 591/6892/18. Відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади. Оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат, то вони компенсуються йому за рахунок держави. Таким чином з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

13 червня 2022 року справа № 703/468/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги в межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19 вказано, що: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18. При цьому договір про надання правової допомоги та подані на підтвердження його виконання докази, повинні бути пов`язаними з розглядом конкретної судової справи.

Встановлено, що у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просив, зокрема стягнути з Черкаської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Черкаській області на свою користь понесені ним судові витрати за надання правничої допомоги.

До позовної заяви стороною позивача також було долучено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу від 10 лютого 2021 року, за яким сума понесених судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, становитиме 10 000 грн.

05 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути солідарно з відповідачів Черкаської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Черкаській області на свою користь понесені ним судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 8 000 грн.

До вищезгаданої заяви ОСОБА_1 додав:

- договір про надання правничої допомоги, укладений 25 січня 2021 року між ним та адвокатом Петренком В. М., пунктом 5.1 якого визначено розмір гонорару адвоката в сумі 3 000 грн;

- акт виконаних робіт від 19 квітня 2021 року за вказаним договором;

- додатковий договір від 12 травня 2021 року до договору про надання правничої допомоги, укладений між ним та адвокатом Петренком В. М., пунктом 5.1 якого визначено розмір гонорару адвоката на виконання умов додаткового договору в сумі 5 000 грн;

- акт виконаних робіт від 29 жовтня 2021 року за вказаним додатковим договором;

- детальний опис робіт, наданих адвокатом, та їх вартість;

- квитанції про оплату юридичних послуг від 03 і 08 лютого, 19 квітня та 16 червня 2021 року на загальну суму 8 000 грн.

В постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 591/6892/18 (провадження № 61-17919св20), на яку послався заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, викладено такі правові висновки.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат, то вони компенсуються йому за рахунок держави.

Таким чином, з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу та витрат за проведення експертизи.

При цьому Верховний Суд зауважує, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Ухвалюючи додаткове рішення у справі, спір в якій стосувався відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, суд першої інстанції, врахувавши, що позов задоволено, позивачем надані належні докази на підтвердження понесених витрат, розмір яких відповідає критеріям реальності та розумності,є співмірним зі складністю справи і обсягом виконаних адвокатом робіт, дійшов правильно висновку про наявність підстав для стягнення саме з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесених ним витрат на правничу допомогу.

Натомість, безпідставно не застосувавши правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданій постанові, на яку послався заявник у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що у вказаній категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, в даному випадку - Черкаську обласну прокуратуру та Головне управління Національної поліції в Черкаській області, у зв`язку з чим понесені позивачем судові витрати на правничу допомогу підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Виходячи з необхідності врахування правових висновків щодо застосування норм права, викладених у вищезгаданій постанові Верховного Судувід 02 червня 2021 року у справі № 591/6892/18 (провадження № 61-17919св20), доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм процесуального права в контексті вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу. Тобто передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підстава касаційного оскарження судового рішення, заявлена в касаційній скарзі, є обґрунтованою.

Оскільки суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, допустив порушення норм процесуального права, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі додаткового рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Черкаської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року скасувати, а додаткове рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 листопада 2021 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук