Постанова
Іменем України
21 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 705/4698/18
провадження № 61-21574св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 серпня 2019 року у складі судді Мазуренко Ю. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня
2019 рокуу складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про зобов`язання оформлення додаткової угоди.
Позовна заява мотивована тим, що згідно договору від 27 травня 1994 року частина будинку по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на правах спільного користування неподільного майна. Але,
29 серпня 2017 року ОСОБА_3 демонстративно без дозволу позивача вийшла з договору 1994 року і частину майнових прав передала ОСОБА_2 і неправомірно визначила їх як особисту приватну власність та вільну від договірних зобов`язань приховавши діючі судові спори. Але згідно чинного законодавства договір 1994 року, зберігає свою силу в повному обсязі і після переходу права власності правонаступника, попередник не звільняється від відповідальності за порушення прав і обов`язків, що мали місце під час його дії. Крім того, позивач зазначає, що «брекзіт» змінив умови спільного проживання, розподілу приміщень, ремонту, що потребує додаткової угоди до договору
1994 року з правонаступником.
ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 , як правонаступника, оформити додаткову угоду до договору від 27 травня 1994 року, як його невід`ємну частину. Судовий збір стягнути з відповідача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 серпня
2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обставини, на які він посилається у своїй позовній заяві.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 серпня
2019 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд вказав, що заявлені ОСОБА_1 вимоги, викладені у апеляційній скарзі, не були предметом розгляду суду першої інстанції та є відмінними від позовних вимог, викладених у позовній заяві. Таким чином, вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 правонаступником з правами і обов`язками попереднього співвласника по договору дарування від 27 травня 1994 року, викладені у апеляційній скарзі, апеляційним судом не розглядалися, оскільки згідно статті 365 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 рокута передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що позовна заява стосувалася майнових прав на нерухоме майно, що набуті відповідачем згідно статті 358 ЦК України і входить як складова в цілісний майновий комплекс, який також належить і позивачу на праві спільної часткової власності. Справа включає різні правовідносини: житлові, земельні та інші, що мають особливе значення. Суд першої інстанції помилково прийняв порядок спрощеного позовного провадження без згоди позивача та клопотання, чим порушив статтю 276 ЦПК України, що є безумовною підставою для скасування судового рішення. Апеляційний суд відмовив у розгляді справи за правилами загального позовного провадження всупереч вимогам статті 376 ЦПК України, що призвело до подвійного порушення процесуальних норм та неправильного вирішення справи.
Доводи інших учасників справи
27 грудня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 серпня
2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 рокузалишити без задоволення.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Уманського міськрайонного суду Черкаської області.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону
від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини справи
Відповідно до договору дарування, що був укладений 27 травня 1994 року та посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2-1577, ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , прийняли в дар кожен в рівних долях належну ОСОБА_4 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_2 , який розташований на присадибній ділянці розміром 2035 кв.м.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до положень частин третьої та четвертої статті 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Спільною частковою власністю має вважатися власність двох чи більше співвласників, частка кожного з яких у праві власності є завідомо визначеною в конкретній величині. Співвласникам, як і кожному індивідуальному власнику речі, належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, що належить їм на праві спільної часткової власності.
Відповідно до статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Згідно статті 627, частини першої статті 638 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Зміни і доповнення до договору складаються у письмовому вигляді, підписуються сторонами і є невід`ємною частиною цього договору з моменту набрання ними чинності. Для цього підписують додаткові угоди до нього. Додаткові угоди можуть доповнювати, змінювати або скасовувати окремі положення основного договору (при цьому, не можна змінити додатковою угодою сторону угоди).
Дія додаткової угоди поширюється тільки на відносини сторін, визначені договором. Вона не може встановлювати права та обов`язки третіх осіб (якщо жодна зі сторін не представляє їх інтересів), а також не повинна виходити за межі предмету договору.
Укладаючи додаткову угоду, необхідно чітко зазначити в ній найменування сторін і коректно (із зазначенням номера, дати і повної назви договору) посилатися на основний договір. Додаткові угоди укладають, коли на момент укладення договору неможливо точно визначити окремих його умов.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Враховуючи вище викладене, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві.
Відповідно до статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій статті 274 ЦПК України.
Отже, доводи касаційної скарги про те, що суд помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження є безпідставними.
Крім того, посилання заявника у касаційній скарзі про те, що суд першої інстанції в порушення вимог статті 276 ЦПК України розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження за відсутності клопотання позивача про це не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення.
Згідно ухвали Черкаського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року справа була призначена до судового розгляду на 08 жовтня 2019 року з повідомленням учасників судового процесу про дату, час та місце розгляду справи.
У зв?язку з неповним складом колегії, розгляд справи було відкладено на
31 жовтня 2019 року, про що було повідомлено сторін по справі.
При цьому, порядок розгляду справи не змінювався.
ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи на 31 жовтня 2019 року, проте, у судове засідання не з?явився, про що складено довідку від 31 жовтня 2019 року.
За правилами частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За наведених вище обставин, аргументи, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 серпня
2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року- без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Щодо судових витрат
Згідно підпункту в) пункту 3 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини шостої статі 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, судові витрати, які повинен був сплати ОСОБА_1 в розмірі 1 409,60 грн за подання касаційної скарги слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 серпня
2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року залишити без змін.
Судовий збір в розмірі 1 409,60 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська