Постанова
Іменем України
09 квітня 2020 року
місто Київ
справа № 706/1559/17
провадження № 61-37674св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Христинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Діденко Максим Миколайович,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Христинівського районного суду Черкаської області від 28 лютого 2018 року у складі судді Олійника М. Ф. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Ювшина В. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.
Заявник обґрунтовував заявлені вимоги тим, щорішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 02 серпня 2016 року зобов`язано ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні його власною земельною ділянкою з кадастровим номером 7124610100:01:001:0403 та знести шляхом демонтування частину самочинно збудованої споруди, яка розташована на АДРЕСА_1 , відступивши від межі не менше 1 (одного) метра за рахунок ОСОБА_2 . На виконання зазначеного рішення 29 травня 2017 року Христинівським районним судом Черкаської області видано виконавчий лист № 2-6/12, на підставі якого 01 червня 2017 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № 54056962. Державний виконавець встановив, що ОСОБА_2 не виконав рішення суду та 11 липня 2017 року, ухвалив постанову про накладення на нього штрафу в розмірі 1 700, 00 грн та попередив його про кримінальну відповідальність у випадку подальшого умисного невиконання судового рішення.
За наслідками проведеної 10 серпня 2017 року повторної перевірки державний виконавець ухвалив постанову про накладення на ОСОБА_2 штрафу у сумі 3 400, 00 грн та надіслав подання до Христинівського відділення поліції ГУНП в Черкаській області про притягнення боржника до кримінальної відповідальності. 18 серпня 2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.
Скаржник зазначив, що державний виконавець заходи примусового виконання судового рішення не вжив, а обмежився лише надісланням до Христинівського відділення поліції подання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності. При цьому, суб`єкт оскарження не навів в постанові, що оскаржується, якими мотивами він керувався, коли приймав рішення про закінчення виконавчого провадження і що йому перешкоджає виконати рішення в примусовому порядку з урахуванням того, що, звертаючись із заявою про примусове виконання рішення, заявник сплатив авансовий внесок у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати.
Стислий виклад заперечень державного виконавця
Суб`єкт оскарження вважав скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Христинівського районного суду Черкаської області від 28 лютого 2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано постанову про закінчення виконавчого провадження від 18 серпня 2017 року головного державного виконавця Христинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Діденка М. М. неправомірною та скасовано її. Зобов`язано головного державного виконавця Христинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Діденка М. М. здійснити примусове виконання рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 02 серпня 2016 року у справі № 2-6/12 у порядку та спосіб, який визначений судовим рішенням, шляхом демонтування частини самочинно збудованої споруди, яка розташована на АДРЕСА_1 , відступивши від межі не менше одного метра за рахунок ОСОБА_2 , без участі боржника ОСОБА_2 .
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції керувався тим, що державний виконавець не навів у постанові, що оскаржується, мотиви, якими він керувався, коли ухвалював рішення про закінчення виконавчого провадження, і які обставини створювали перешкоди у виконанні рішення в примусовому порядку, з урахуванням того, що, звертаючись із заявою про примусове виконання рішення, стягувач ОСОБА_1 сплатив авансовий внесок у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати.
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року ухвала суду першої інстанції залишена без змін.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, керувався тим, що рішення суду можливо виконати без участі боржника, проте державний виконавець, визначивши, що виконати рішення суду без участі боржника неможливо, ухвалив постанову про закінчення провадження. Також у постанові про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем не було наведено підстави, в силу яких судове рішення не може бути виконано без участі боржника, що слугувало б підставою для закриття виконавчого провадження. Доводи заявника, що розгляд цієї справи у суді першої інстанції необхідно зупинити, оскільки наявна в іншому суді цивільна справа з приводу вирішення спору між сторонами про визнаннянедійсними та встановлення меж землекористування як між співвласниками житлового будинку, апеляційний суд не взяв до уваги, оскільки судове рішення про знесення частини самочинно збутової споруди набрало законної сили, розгляд справи завершено. Окрім того, стадія виконання рішення є завершальною стадією розгляду справи, ОСОБА_2 не вчинив дії, у встановленому законом порядку, щодо зупинення дії рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у червні 2018 року, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди неповно та неправильно встановили обставини справи. Заявник зазначив, що судами фактично змінено спосіб виконання рішення, оскільки за рішенням саме ОСОБА_2 зобов`язаний знести частину споруди. Окрім цього, суди протиправно не задовольнили клопотання заявника про зупинення розгляду скарги, оскільки на момент її розгляду у іншому провадженні розглядається спір між сторонами щодо спірної земельної ділянки.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у червні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02 серпня 2016 року Христинівським районним судом Черкаської області ухвалено рішення, яким зобов`язано боржника ОСОБА_2 не чинити перешкод стягувачу ОСОБА_1 у користуванні його власною земельною ділянкою з кадастровим номером 7124610100:01:001:0403 та знести шляхом демонтування частину самочинно збудованої споруди, яка розташована на АДРЕСА_1 , відступивши від межі не менше одного метра за рахунок ОСОБА_2 .
На виконання зазначеного рішення 29 травня 2017 року Христинівським районним судом Черкаської області видано виконавчий лист № 2-6/12, на підставі якого 01 червня 2017 року головний державний виконавець Діденко М. М. відкрив виконавче провадження № 54056962.
За спливом визначеного частиною шостою статті 26 Закону України
«Про виконавче провадження» строку для виконання рішення суду немайнового характеру державний виконавець, встановивши, що боржник ОСОБА_2 не виконав рішення суду, 11 липня 2017 року ухвалив постанову про накладення на нього штрафу у розмірі 1 700, 00 грн та попередив його про кримінальну відповідальність у випадку подальшого умисного невиконання судового рішення.
За наслідками проведеної 10 серпня 2017 року повторної перевірки державний виконавець ухвалив постанову про накладення на ОСОБА_2 штрафу у сумі 3 400, 00 грн та надіслав подання до Христинівського відділення поліції ГУНП у Черкаській області про притягнення боржника до кримінальної відповідальності.
18 серпня 2017 року державним виконавцем ухвалена постанова про закінчення виконавчого провадження. Державний виконавець встановив, що рішення зобов`язального характеру боржником не виконане, незаконно збудована будівля не знесена, у зв`язку з чим державним виконавцем 10 серпня 2017 року надіслане подання до Христинівського відділення поліції для притягнення боржника до кримінальної відповідальності.
Враховуючи викладене, керуючись вимогами пункту 11 частини першої статті 39 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець постановив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 29 травня 2017 року № 2-6/12 про зобов`язання ОСОБА_2 знести шляхом демонтування частину самочинно збудованої споруди, яка розміщена на ділянці ОСОБА_1 , закінчити.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 383 ЦПК України 2004 року, який діяв на момент звернення до суду із скаргою, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Аналогічне положення міститься у чинному ЦПК України, відповідно до статті 447 якого сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначено статтею 63 Закону України
«Про виконавче провадження», відповідно до частин першої - третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Таким чином, відповідно до положень наведеної норми права повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду. Водночас, у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до змісту рішення суду у цій справі боржника зобов`язано вчинити певні дії, а саме не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні його власною земельною ділянкою з кадастровим номером 7124610100:01:001:0403 та знести шляхом демонтування частину самочинно збудованої споруди, яка розташована на АДРЕСА_1 , відступивши від межі не менше одного метра за рахунок ОСОБА_2 .
Встановивши, що боржник не виконує у добровільному порядку судове рішення, у зв`язку з чим державним виконавцем на нього неодноразово накладався штраф, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець не обґрунтував, що рішення суду не може бути виконане без участі боржника, не встановлено зазначене також і з постанови державного виконавця, отже скарга підлягає задоволенню.
Верховний Суд врахував правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2018 року у справі № 923/182/13-г та у постановівід 30 серпня 2018 року у справі № 916/4106/14, відповідно до змісту яких та обставина, що саме боржник відповідно до судового рішення зобов`язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки хоч і зобов`язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов`язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку та вчинення перешкод уйого виконанні.
Таким чином, з урахуванням наведених правових висновків та положень застосовуваного Закону доводи касаційної скарги про те, що суди фактично змінили спосіб виконання рішення, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки такі міркування засновані на невірному тлумаченні та розумінні законодавства.
Доводи касаційної скарги про необхідність зупинення провадження у цій справі до вирішення іншого спору між сторонами також не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки, як обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції, стадія виконання рішення є завершальною стадією, ОСОБА_2 не вчинив дії, у встановленому процесуальним законом порядку, щодо доведення обґрунтованості клопотанням про зупинення дії рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист та який підлягає обов`язковому виконанню у розумні строки.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.
У рішенні «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (№ 1) від 27 серпня 1991 року). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року (980_086), серія А, № 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
У справі «Глоба проти України» Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Таким чином встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Суд враховує, що обов`язковим елементом примусового виконання судового рішення є стадія, коли боржник вправі виконати таке судове рішення, що набрало законної сили, у добровільному порядку у спосіб, що відповідає змісту рішення, але за волею та за участі боржника. Таким правом боржник у зазначеному провадженні не скористався, що виключає наявність підстав для висновку про добросовісність та правомірність його дій.
З огляду на викладене, враховуючи, що обставин, за яких прийняте у цій справі рішення не може бути виконано без участі боржника не встановлено, Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення скарги.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Христинівського районного суду Черкаської області від 28 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко