№ 707/2051/19

Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 707/2051/19

провадження № 61-12651 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Центрального округу;

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Лоза-17», приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Елеонора Антонівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2020 рокуу складі колегії суддів: Гончар Н. І., Бондаренка С. І., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року керівник Черкаської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Черкаській області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Лоза- 7» (далі - ТОВ «Лоза-17»), приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Е. А., про визнання протиправним та скасування наказу, витребування земельної ділянки із чужого володіння.

Позовна заява мотивована тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 20 вересня 2016 року № 23-9309/14-16-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124981500:01:001:2205, загальною площею 1,0000 га, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту.

На підставі вказаного наказу державним реєстратором виконавчого комітету Будищенської сільської ради Черкаського району Мацепою О. С. винесено рішення від 30 вересня 2016 року № 31643320 про реєстрацію речового права за ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку. 29 вересня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис за № 16660390 про право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Вважає, що наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 20 вересня 2016 року № 23-9309/14-16-СГ в частині надання ОСОБА_2 у власність зазначеної земельної ділянки підлягає визнанню протиправним та скасуванню, оскільки не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, зокрема: в частині неможливості перебування земель, зайнятих прибережними захисними смугами у приватній власності; в частині порушення порядку встановлення цільового призначення земельної ділянки; відсутності погодження проекту із землеустрою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства; відсутності погодження проекту із землеустрою структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища; не проведення обов`язкової експертизи землевпорядної документації.

Відповідно до листа Черкаського регіонального управління водних ресурсів від 19 червня 2019 року № 424/11 земельна ділянка з кадастровим номером 7124981500:01:001:2205 розташована поблизу водного об`єкту, який пов`язаний із Кременчуцьким водосховищем та має гідрологічний вилив водосховища, а тому до нього застосовуються вимоги статтей 4 85-89 Водного кодексу України (далі - ВК України) та статтей 58-61 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Прибережна захисна смуга на водному об`єкті, що фактично межує із земельною ділянкою, відведеною у приватну власність ОСОБА_2 , становить 100 м від нормального підпірного рівня Кременчуцького водосховища (81,00 мБс).

Згідно проведених ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» обмірів, земельна ділянка з кадастровим номером 7124981500:01:001:2205 частково, площею 0,7404 га, входить до нормативно визначеної законодавством 100-метрової зони прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, а відстань від урізу води до меж земельної ділянки складає 49,31 м. Отже, спірна земельна ділянка має у своєму складі землі водного фонду - прибережену захисну смугу Кременчуцького водосховища.

Приймаючи оспорюваний наказ від 20 вересня 2016 року № 23-9309/14-16-СГ, ГУ Держгеокадастру в Черкаській області зобов`язане було провести належну перевірку в частині можливості відведення у приватну власність спірної земельної ділянки, а з урахуванням відомостей про склад земель, вирішити питання про винесення в натуру меж та розмірів прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища та лише після цього безоплатно передати у приватну власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, адже землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

На підставі договору купівлі-продажу від 04 травня 2017 року № 4122, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А., речове право на земельну ділянку за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205, загальною площею 1,0000 га, що розташована в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, перейшло до ОСОБА_1 .

У подальшому, на підставі протоколу установчих зборів ТОВ «Лоза-17» від 30 травня 2017 року № 2 та акту приймання-передачі земельної ділянки від 30 травня 2017 року, земельну ділянку за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205, загальною площею 1,0000 га, що розташована в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, включено до статутного фонду ТОВ «Лоза-17».

На підставі протоколу зборів ТОВ «Лоза-17» від 14 листопада 2017 року № 3 та акту приймання-передачі земельної ділянки від 14 листопада 2017 року спірну земельну ділянку виключено із статутного фонду ТОВ «Лоза-17» та за ОСОБА_1 знову зареєстроване відповідне речове право на підставі рішення державного реєстратора реєстру речових прав на нерухоме майно виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області Дудіною-Богдановою К. О. від 16 листопада 2017 року № 38157834 із одночасною реєстрацією за ОСОБА_1 права власності № 23390718 від 14 листопада 2017 року.

Вказував, що на підставі частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» діє у інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, Державної екологічної інспекції Центрального округу, вважаючи дії ГУ Держгеокадастру у Черкаській області щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 такими, що порушують інтереси держави. Пред`явлення даного позову спрямоване на відновлення порушеного права держави на землі водного фонду, суспільної рівноваги та забезпечення конституційного права кожного громадянина користуватися землями водного фонду (зайнятими прибережною захисною смугою) у встановлений законом спосіб.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 20 вересня 2016 року № 23-9309/14-16-СГ, яким відведено у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 7124981500:01:001:2205, загальною площею 1,0000 га, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту; витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації вказану земельну ділянку та стягнути з відповідачів судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 13 березня 2020 року у складі судді Суходольського О. М. у задоволенні позову керівника Черкаської місцевої прокуратури відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що межі Кременчуцького водосховища, захисної чи прибережної смуги в натурі не встановлені, а спірна земельна ділянка розташована поблизу водного об`єкта - правої притоки р. Вільшанка, яка згідно з положеннями статті 79 ВК України відноситься до малих річок з площею водозабору 1330 кв. км.

Суд вказав, що положеннями ВК України та ЗК України передбачено, що прибережні захисні смуги уздовж урізу води для малих річок встановлюються шириною 25 м, а згідно з даними проекту землеустрою на спірну земельну ділянку вказана відстань до водного об`єкта дотримана.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено протиправність та необхідність скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 20 вересня 2016 року № 23-9309/14-16-СГ, яким відведено у приватну власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку.

Також суд вважав необґрунтованою та безпідставною вимогу позивача про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, оскільки згідно з чинним законодавством Черкаській обласній державній адміністрації не підвідомчі землі для ведення особистого селянського господарства, а цільове призначення спірної земельної ділянки не змінено. До моменту передачі земельної ділянки ОСОБА_2 компетентним органом щодо розпорядження спірною земельною ділянкою було Головне управління Держгеокадастру.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області задоволено. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 березня 2020 року скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 20 вересня 2016 року, яким відведено у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205, загальною площею 1,0000 га, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 7124981500:01:001:2205, загальною площею 1,0000 га, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 20 вересня 2016 року, яким відведено у приватну власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, прийнято з порушенням вимог законодавства, у зв`язку із чим підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Також судом зазначено, що спірна земельна ділянка розташована на відстані 49,31 м від урізу води Кременчуцького водосховища, тобто земельна ділянка відноситься до земель водного фонду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2020 року й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16 та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 707/2051/19 із Черкаського районного суду Черкаської області.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції зроблені на підставі неналежних доказів, спірна земельна ділянка була сформована із сільськогосподарських угідь, а не із земель водного фонду, будь-які рішення компетентних органів, які б вказували про фактичну наявність у складі земельної ділянки, яка підлягала відведенню ОСОБА_2 , земель водного фонду (прибережної захисної смуги), відсутні.

Зазначав, що прокурор, фактично не погоджуючись із розпорядженням Черкаської районної державної адміністрації від 21 жовтня 2011 року № 284, вказуючи на його протиправність щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, не навів будь-яких даних щодо оскарження цього розпорядження та/або рішень судів, прийнятих за результатом такого оскарження.

Вважав, що ОСОБА_2 правомірно отримала у власність спірну земельну ділянку, що підтверджено, зокрема, постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 червня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки за відплатним договором.

Вказував, що розпорядником земель сільськогосподарського призначення, до яких відноситься і спірна земельна ділянка, є ГУ Держгеокадастру, а не Черкаська обласна державна адміністрація, як вважає прокурор.

Також звертав увагу на те, що ціна позову у справі визначена ФОП ОСОБА_3 , який не має статусу суб`єкта оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до Закону України «Про оцінку земель», тому не може виконувати роботи з експертної грошової оцінки земельних ділянок.

Крім того, зазначав, що у прокурора були відсутні процесуальні підстави для звернення до суду із вказаним позовом.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, у якому заявник фактично підтримав доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 22 серпня 2014 року № 23-2878/14-14-СГ ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності у власність, розташованої в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту, площею 1,000 га, та цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а. с. 225, т. 1).

20 квітня 2015 року Управлінням Держземагентства у Черкаському районі Черкаській області погоджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205, площею 1,0000 га, яка розташована в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаській області, за межами населеного пункту (а. с. 164-165, т. 2).

Листом Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 15 вересня 2015 року № 2634/0/300-15 відмовлено ОСОБА_2 у затвердженні проекту землеустрою про відведення у приватну власність вказаної земельної ділянки з тих підстав, що земельна ділянка,1,0000 га, кадастровий номер 7124981500:01:001:2205, яка знаходиться в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, на підставі розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 21 жовтня 2011 року № 284 відноситься до земель загального користування, які перебувають у віданні сільських, селищних, міських рад, що унеможливлювало, на думку Головного управління Держземагентства в Черкаській області, відведення даної земельної ділянки у власність.

ОСОБА_2 оскаржила вказане рішення Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до Черкаського окружного адміністративного суду та постановою суду від 26 травня 2016 року у справі № 823/247/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково; визнано протиправними дії та рішення Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо відмови у затвердженні проекту відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, площею 1,0000 га, кадастровий номер 7124981500:01:001:2205, та зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Черкаській області розглянути заяву ОСОБА_2 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення її у приватну власність.

У порядку виконання вказаного судового рішення 20 вересня 2016 року ГУ Держгеокадастру у Черкаській області винесено наказ № 23-9309/14-16-СГ, яким надано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 1,0000 га (кадастровий номер 7124981500:01:001:2205) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаській області, за межами населеного пункту (а. с. 35-42, т. 1; а. с. 125-129, т. 2).

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 04 травня 2017 року № 4122, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А., речове право на земельну ділянку за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205, загальною площею 1,0000 га, що розташована в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, перейшло до ОСОБА_1 , який на даний час є власником вказаної земельної ділянки (а. с. 20-21, т. 1).

Згідно листа Державного агентства водних ресурсів України від 18 вересня 2019 року № 1431/03/10-23-19 земельна ділянка, площею 1,0 га (кадастровий номер 7124981500:01:001:2205) розташована поблизу водного об`єкта - правої притоки р. Вільшанка, яка згідно положень статті 79 ВК України відноситься до малих річок, з площею водозабору1330 кв. км (а. с. 185, т. 1).

Водночас на підтвердження того, що спірна земельна ділянка частково займає прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища, позивачем надано докази, зокрема, копію акту обстеження земельної ділянки, площею 7,0 га, із земель загального користування (штучне водосховище) в адмінмежах Будищенської сільської ради, за межами населеного пункту, від 30 вересня 2011 року, згідно якого комісія провела обстеження вказаної земельної ділянки та вважала за доцільне перевести її до земель загального користування (сіножаті) із земель загального користування (штучні водосховища). При цьому, начальником Черкаського регіонального управління водних ресурсів було погоджено вказаний акт за умови збереження прибережної захисної смуги відповідно до статті 88 ВК України без зміни цільового призначення фактичних земель водного фонду (під водою) (а. с. 46-48, т. 1).

У листі Черкаського регіонального управління водних ресурсів від 19 червня 2019 року № 424/11 зазначено, що відповідно до графічного відображення (а. с. 62, т. 1) водний об`єкт пов`язаний із Кременчуцьким водосховищем та має гідрологічний вилив водосховища, а тому до нього застосовуються вимоги статтей 4, 85-89 ВК України та статтей 58-61 ЗК України, відповідно до яких прибережна захисна смуга складає 100 м від нормального підпірного рівня НПР 81,0 мБС (а. с. 63, т. 1).

Відповідно до листа-відповіді Черкаського регіонального управління водних ресурсів від 26 вересня 2019 року № 621/11, за розрахунками під час проектування та будівництва площа Кременчуцького водосховища складає 2252 кв. км, будь-яка технічна документація, яка б визначала межі водосховища адміністративних одиниць населених пунктів, відсутня. Внутрішньою межею прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища є лінія нормального підпірного рівня (НПР 81,0 мБС) (а. с. 187, т. 1).

Згідно графічного зображення із зазначенням геодезичних обмірів спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) по визначенню геодезичних координат точок зовнішньої межі, спірна земельна ділянка розташована на відстані 49,31 м від лінії нормального підпірного рівня (відмітка 81,00 мБС) Кременчуцького водосховища (а. с. 74, т. 1).

Згідно листа Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ від 25 листопада 2019 року № 742/13, до введення в експлуатацію (1975 рік) захисних споруд Вільшанського захисного масиву, під час проходження весняних повеней та літніх паводків, затоплювались значні площі земель (більше 9000 га) та ряд населених пунктів ( Мошни, Байбузи, Березняки, Тубільці, Первомайське, Софіївка, Станіславчик, Хрещатик, Межиріч, Михайлівка ). Після введення в експлуатацію захисних споруд (Вільшанської насосної станції з продуктивністю 40,0 м2/год та захисної дамби довжиною 11,22 км) зазначена проблема була знята і р. Вільшанка та її заплава були відмежовані від впливу Кременчуцького водосховища. При досягненні нормального підпірного рівня водосховища (НПР) 81,0 мБС перепад відміток між р. Вільшанка в аванкамері насосної станції та Кременчуцьким водосховищем складає 1,3-1,8 м. Тобто, розмежуванням вважається Вільшанська дамба з насосною станцією, що також зазначено на схемі паспорта Кременчуцького водосховища (а. с. 4, т. 2).

Згідно листа Управління екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації від 04 липня 2019 року № 02/10-02-18/1558/02/10-02-17 за період з 01 червня 2013 року по 04 липня 2019 року висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області з кадастровим номером 7124981500:01:001:2205 управлінням не видавався (а. с. 60, т. 1), а відповідно до листа Державного агентства водних ресурсів України від 19 квітня 2019 року № 2257/3/4/11-19 проект землеустрою спірної земельної ділянки Держводагенством не погоджувався (а. с. 57, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статті 4 ВК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статі 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права, землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 м.

Згідно з пунктом 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу) надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2004 року за № 1470/10069 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та втратив чинність 28 липня 2017 року), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони.

Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, з урахуванням наведених вище приписів, а також наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог, встановив належність спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги, оскільки вона частково, площею 0,7404 га, входить до нормативно визначеної законодавством 100-метрової зони прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, а відстань від урізу води до меж земельної ділянки складає 49,31 м.

Апеляційним судом досліджено докази, надані позивачем на підтвердження того, що спірна земельна ділянка частково займає прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища, зокрема, акт від 30 вересня 2011 року, затверджений розпорядженням першого заступника голови Черкаської районної державної адміністрації 21 жовтня 2011 року № 284, обстеження земельної ділянки площею 7,0 га, із земель загального користування (штучне водосховище) в адмінмежах Будищенської сільської ради, за межами населеного пункту, у якому наявне зауваження начальника Черкаського регіонального управління водних ресурсів щодо необхідності збереження прибережної захисної смуги відповідно до статті 88 ВК України без зміни цільового призначення фактичних земель водного фонду (під водою) (а. с. 46-48, т. 1).

Також судом апеляційної інстанції досліджено листи Черкаського регіонального управління водних ресурсів від 19 червня 2019 року № 424/11, від 26 вересня 2019 року № 621/11, від 25 листопада 2019 року № 742/13 (а. с. 63, 187, т. 1; а. с. 4, т. 2), із яких убачається, що розмежуванням водних об`єктів р. Вільшанка та Кременчуцького водосховища є Вільшанська дамба з насосною станцією, яка знаходиться значно нижче спірної земельної ділянки (а. с. 62, т. 1). Тому водний об`єкт, поблизу якого розташована земельна ділянка, є саме Кременчуцьким водосховищем із прибережною захисною смугою 100 м відповідно до статті 88 ВК України.

Згідно графічного зображення із зазначенням геодезичних обмірів спірної земельної ділянки остання розташована на відстані 49,31 м від лінії нормального підпірного рівня (відмітка 81,00 мБС) Кременчуцького водосховища (а. с. 74, т. 1), що є порушенням водного законодавства України.

Належних доказів та допустимих доказів, окрім листа Державного агентства водних ресурсів України від 18 вересня 2019 року № 1431/03/10-23-19, на спростування наведеної інформації відповідачами суду не надано.

За змістом статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища; водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, яка відноситься до прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища та належить до водного фонду, не був погоджений у встановленому законом порядку, що підтверджується листами Управління екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації від 04 липня 2019 року та Державного агентства водних ресурсів України від 19 квітня 2019 року (а.с. 57, 60, т. 1).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, з огляду на встановлені апеляційним судом фактичні обставини справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відбулася з порушенням норм ЗК України, ВК України, а тому відповідний оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 20 вересня 2016 року № 23-9309/14-16-СГ, яким відведено у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 7124981500:01:001:2205, загальною площею 1,0000 га, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном та може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не був дотриманий. І навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку усіх сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 20 вересня 2016 року № 23-9309/14-16-СГ, яким відведено у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 7124981500:01:001:2205, загальною площею 1,0000 га, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, є протиправним та підлягає скасуванню, спірна земельна ділянка підлягає поверненню у власність Черкаської обласної державної адміністрації.

Апеляційний суд виходив із того, що оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, право розпорядження даною земельною ділянкою на підставі статті 122 ЗК України надано Черкаській обласній державній адміністрації. Тому позовна вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації є ефективним способом захисту порушеного права та підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для витребування земельної ділянки.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Крім того, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18)).

При цьому Верховний Суд враховує здійснену судом апеляційної інстанції оцінку дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянки законному володільцеві.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Колегія суддів не може погодитись із доводами касаційної скарги про те, що у прокурора були відсутні процесуальні підстави для звернення до суду із вказаним позовом.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Положеннями частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статуту позивача.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що земельна ділянка відновиться до земель водного фонду та належить до державної власності, право розпоряджання якою на підставі статті 122 ЗК України надано Черкаській обласній державній адміністрації.

З огляду на те, що порушення інтересів обласної державної адміністрації відбулося внаслідок прийняття органом державної влади, який є одним зі співвідповідачів, незаконного наказу, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави в особі обласної державної адміністрації, яка є власником земельної ділянки.

Крім того, звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України, указав на необхідність захисту як інтересів обласної державної адміністрації, позбавленої права користування земельною ділянкою, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного.

Таким чином, звертаючись до суду із вказаним позовом й оскаржуючи, серед іншого, наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, на підставі якого ОСОБА_2 набула у власність спірну земельну ділянку, яка знаходиться в межах прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища та відноситься до земель водного фонду, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави щодо вказаної земельної ділянки та згідно положень статті 56 ЦПК України набув статусу позивача.

Вказане узгоджується зі висновком, який висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження 14-317цс19).

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16 та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, не можуть бути прийняті судом, оскільки оскаржуване судове рішення у справі, яка переглядається, не суперечить висновкам, викладеним у вказаних постановах.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, постанова апеляційного суду відповідає вимогам вмотивованості.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович