16.08.2023

№ 711/10317/17

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 711/10317/17

провадження № 61-41206св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій Наталія Василівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 березня 2018 року у складі судді Колода Л. Д. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 21 червня 2018 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І., Храпка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. (далі - ПНЧМНО Романій Н. В. ), про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги від 27 квітня 2017 року та про передачу прав за договором забезпечення від 27 квітня 2017 року.

Позовна заява мотивована тим, що 18 липня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та нею було укладено кредитний договір № ML-F00/163/2006. Умовами вказаного кредитного договору передбачено обов`язок банку щодо надання їй валютного кредиту в розмірі 42 075 доларів США для придбання нерухомого майна з остаточним терміном повернення кредиту 19 липня 2021 року.

У забезпечення боргових зобов`язань за зазначеним кредитним договором між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та нею було укладено договір іпотеки № PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року, за яким предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , яка придбана у кредит.

24 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло прав кредитора за даним кредитним договором та договором іпотеки.

У подальшому ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило право вимоги по вказаним договорам ОСОБА_2 на підставі відповідних договорів від 27 квітня 2017 року, а саме: договору відступлення права вимоги за кредитним договором № ML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року від 27 квітня 2017 року та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки № PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року від 27 квітня 2017 року.

Умовами зазначених договорів передбачено, що новому кредитору передається право вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 330 287 грн 29 коп.

27 квітня 2017 року було здійснено реєстрацію прав ОСОБА_2 як іпотекодержателя за договором іпотеки № PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

15 травня 2017 року ОСОБА_2 було направлено ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення боргового зобов`язання (іпотечне повідомлення), в якому надано термін 30 календарних днів з моменту отримання вимоги для сплати заборгованості по кредитному договору в розмірі 25 293 335 грн 80 коп.

Вказувала, що частиною третьою статті 1079 ЦК України визначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, проте ОСОБА_2 не є фінансовою установою у розумінні закону, яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу.

Крім того, вказувала, що і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» також не мало юридичного права здійснювати факторингові операції, оскільки товариство виключено з Державного реєстру фінансових установ та анульовано його свідоцтво про реєстрацію фінансової установи та додаток до нього.

Також зазначала, що відповідно до листа Міністерства юстиції України від 29 січня 2016 року № 3/28/1172 «Щодо питань посвідчення договорів відступлення права вимоги за іпотечними договорами», яким роз`яснено нотаріусам, що нотаріус не має правових підстав для посвідчення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь фізичної особи, оскільки стаття 1054 ЦК України не передбачає фізичну особу на стороні кредитодавця в кредитних правовідносинах. Отже, ні фізична особа, ні юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором.

Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги (факторингу) від 27 квітня 2017 року, який укладено між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та фізичною особою ОСОБА_2 щодо відступлення права вимоги за «кредитним договором № ML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року» від 27 квітня 2017 року; визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги від 27 квітня 2017 року, який укладено між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та фізичною особою ОСОБА_2 щодо відступлення права вимоги за «договором іпотеки № PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року», посвідчений ПНЧМНО Романій Н. В., зареєстрований 27 квітня 2017 року за № 3704.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір про відступлення прав вимоги від 27 квітня 2017 року за договором іпотеки № PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року, укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та фізичною особою ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ПНЧМНО Романій Н. В., зареєстрований 27 квітня 2017 року за № 3704.

В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині щодо вимог по договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, суд першої інстанції виходив із того, що згідно Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2654-ХІІ «Про заставу» та/або предметом іпотеки, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті. В даному випадку було надано кредит на споживчі цілі - придбання нерухомого майна, а тому в порушення законодавства ПНЧМНО Романій Н. В. посвідчила договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь ОСОБА_2 .

Вирішуючи питання щодо визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором, місцевий суд виходив із того, що зазначений договір регулюється положеннями статей 512-519 ЦК України та не є договором факторингу в розумінні Глави 73 ЦК України, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 21 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 березня 2018 року в частині позовних вимог щодо визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 27 квітня 2017 року за договором іпотеки № PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року, укладеного між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та фізичною особою ОСОБА_2 , посвідченого ПНЧМО Романій Н. В., зареєстрованого 27 квітня 2017 року за № 3704, скасовано.

Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У решті рішення суду залишено без змін.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Ухвалюючи вказане судове рішення, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанцій в частині відсутності ознак факторингу в договорі про відступлення права вимоги за кредитним договором від 27 квітня 2017 року, оскільки укладений договір є відступлення права вимоги вже утвореного боргу ОСОБА_1 , на стягнення якого кредитору не потребується отримання спеціальної ліцензії.

Разом із тим, апеляційний суд не погодився із висновком місцевого суду в частині визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 27 квітня 2017 року за договором іпотеки № PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року, укладеного між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та фізичною особою ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом ПНЧМНО Романій Н. В., зареєстрованого 27 квітня 2017 року за № 3704, оскільки право вимоги за основним зобов`язанням перейшло до ОСОБА_2 , а тому і право вимоги за іпотечним договором їй було правомірно відступлено. Крім того, апеляційний суд зазначив, що посилання суду першої інстанції на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», є помилковим, тому що в даному спорі предметом розгляду є питання визнання недійсними правочинів, а не звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому до даних правовідносин не підлягає застосуванню вказаний закон, оскільки він не регулює питання відступлення прав вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року № 1750/0/226-19 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2020 року заяву судді Верховного Суду Шиповича В. В. про самовідвід задоволено.

Касаційне провадження передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу колегії суддів у порядку, встановленому ЦПК України.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року № 624/0/226-20 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 березня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 квітня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 рокузупинено касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2021 року відновлено касаційне провадження у вказаній справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Мотивуючи доводи касаційної скарги, ОСОБА_1 вказувала, що місцевий суд дійшов обґрунтованого та справедливого висновку в частині щодо визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 27 квітня 2017 року за договором іпотеки № PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року.

Разом із тим, зазначає, що в іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що на момент відступлення права вимоги за кредитним договором від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до фізичної особи ОСОБА_2 діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який встановлює пряму заборону щодо відступлення права вимоги за відповідною категорією кредитних договорів, та підлягав обов`язковому застосуванню судами.

Крім того, кредитором згідно чинного законодавства може бути виключно юридична особа, яка отримала спеціальні дозволи та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку, натомість ОСОБА_2 таких дозволів не має та не включена до державного реєстру фінансових установ.

Відповідно Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг ОСОБА_2 не мала жодного юридичного права отримувати право вимоги за кредитним та іпотечними договорами, а приватний нотаріус не мав прав вчиняти правочин щодо їх посвідчення.

Також посилається на те, що 17 листопада 2017 року без згоди власника квартири, тобто її, відповідачі переоформили право власності на квартиру за договором іпотеки за ОСОБА_2 , яка 05 грудня 2017 року продала її ОСОБА_4 , при наявності заборони відчуження іпотечного майна відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Вказує, що наявні підстави для визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечними договорами.

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 липня 2006 року між АКБ «Райффайзен банк Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-F00/163/2006, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 валютний кредит в розмірі 42075 доларів США для придбання нерухомого майна з остаточним терміном повернення кредиту 19 липня 2021 року.

У забезпечення боргових зобов`язань за кредитним договором між АКБ «Райффайзен банк Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року, за яким предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до Договору про відступлення права вимоги за кредитним договором № ML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року від 27 квітня 2017 року, укладеного між первісним кредитором ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та новим кредитором ОСОБА_2 , за яким первісний кредитор передав у повному обсязі, а новий кредитор прийняв на себе у повному обсязі право вимоги, що належить первісному кредитору за кредитним договором № ML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року, укладеним АКБ «Райффайзен банк Україна», правонаступником якого є ЗАТ «ОТП Банк», в свою чергу правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та громадянкою України ОСОБА_1 , право грошової вимоги за кредитним договором було відступлено ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 24 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Пунктом 2 вказаного договору передбачено, що первісний кредитор передає новому кредитору право вимоги виконання боржником боргових зобов`язань за кредитним договором в розмірі 330 287 грн 29 коп. за суму, встановленому в пункті 4 цього договору.

Первісний кредитор підтверджує, що станом на дату укладення цього договору новий кредитор сплатив в повному обсязі первісному кредитору суму у розмірі 330 287 грн 29 коп., та до нового кредитора перейшли права первісного кредитора за кредитним договором (пункту 4 договору).

27 квітня 2017 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна», як первісним іпотекодержателем, та ОСОБА_5 , як новим іпотекодержателем, укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки № PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року, який посвідчений ПНЧМНО Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 3704.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК Українивстановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом, наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 27 квітня 2017 року не є договором факторингу. Вказаний договір, укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_2 , є відступлення права вимоги вже утвореної заборгованості ОСОБА_1 , на стягнення якої новому кредитору не потребується отримання спеціальної ліцензії.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині того, що договір про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_2 , не є договором факторингу, тому що ОСОБА_2 не набула права здійснювати фінансові операції відносно боржника ( ОСОБА_1 ), оскільки вона набула лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором (пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20).

Разом зі тим, колегія суддів не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними, виходячи з наступного.

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачала згідно постанови від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 вважала за необхідне відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), лише конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Таким чином, у судові практиці релевантною залишається позиція, що якщо попередній кредитор (банк) не перебуває у процедурі ліквідації, фізична особа не може бути стороною договору про переуступку права вимоги за кредитним договором.

Судами встановлено, що ТОВ «ОТП Факторинг» відступило фізичній особі ОСОБА_2 право вимоги по кредитному договору від 18 липня 2006 року № ML-F00/163/2006 та договору іпотеки від 18 липня 2006 року № PML-F00/163/2006 на підставі договорів про відступлення права вимоги від 27 квітня 2017 року.

Отже, вбачається, що відбулась заміна суб`єктного складу у частині кредитора на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно із вищевказаних норм права.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, не врахували, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що договір відступлення права вимоги за кредитним договором вчинений сторонами всупереч вимог закону, а тому підлягає визнанню недійсними.

Враховуючи те, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором є похідним від договору про відступлення права вимоги за основним зобов`язання, який визнано недійсним, тому, відповідно, наявні підстави для визнання його недійсним також.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані договори не є договорами факторингу, а тому ОСОБА_2 правомірно набула права вимоги, не мають значення для вирішення справи, оскільки фактично було укладено ряд угод, завдяки яким здійснено перехід права на вимогу за кредитним та іпотечним договорами від банку до фізичної особи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За приписами частин першої, третьої статті 412 ЦК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи те, що судами достатньо та повно встановлено обставини справи, необхідні для ухвалення судового рішення по справі, однак при цьому було неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання позову у розмірі 640 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 960 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 250 грн, а всього 2 850 грн.

Таким чином, з ОСОБА_2 та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягає стягненню судових збір на користь ОСОБА_1 по 1 425 грн з кожного.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 21 червня 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій Наталія Василівна, про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги від 27 квітня 2017 року та про передачу прав за договором забезпечення від 27 квітня 2017 року задовольнити.

Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 27 квітня 2017 року, який укладено між товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна та ОСОБА_2 щодо відступлення права вимоги за кредитним договором № ML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року від 27 квітня 2017 року.

Визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги від 27 квітня 2017 року, який укладено між товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна та ОСОБА_2 щодо відступлення права вимоги за договором іпотеки № PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Наталією Василівною, зареєстрований 27 квітня 2017 року за № 3704.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 425 грн (одна тисяча чотириста двадцять п`ять гривень).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 425 грн (одна тисяча чотириста двадцять п`ять гривень).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта