№ 711/1207/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 711/1207/23

провадження № 61-9960св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Черкасиелектротранс» Черкаської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 травня 2023 року у складі судді Булгакової Г. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Новікова О. М., Сіренка Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Черкасиелектротранс» Черкаської міської ради (далі - КП «ЧЕТС»), в якому просив: скасувати пункт 1.1. наказу КП «ЧЕТС» «Про припинення нарахування середнього заробітку працівникам увільненим від роботи у зв`язку з призовом на військову службу за загальною мобілізацією» від 19 липня 2022 року № 435-к; стягнути з КП «ЧЕТС» на його користь середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по день ухвалення судового рішення; зобов`язати КП «ЧЕТС» здійснити йому нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Позов обґрунтовано тим, що наказом КП «ЧЕТС» від 29 жовтня 2021 року № 334-к ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду водія тролейбуса (маневрового) 2 класу у дільниці електротранспорту. Відповідно до мобілізаційної директиви Головнокомандувача ЗСУ від 24 лютого 2022 року № 32/321/501/13т та Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», 24 лютого 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_1 видано наказ № 4-ОС «Про призначення військовозобов`язаних до складу роти охорони», яким його призначено командиром відділення взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , ВОС 107182 та з 24 лютого 2022 року визнано таким, що прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків.

Згідно з наказом КП «ЧЕТС» від 03 березня 2022 року № 73-к «Про увільнення від роботи», у зв`язку із призовом на військову службу за загальною мобілізацією та відповідно до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), його увільнено від роботи з 24 лютого 2022 року до моменту звільнення (демобілізації) з військової служби під час мобілізації, із збереженням займаної посади і середньої заробітної плати до дати фактичної демобілізації.

Відповідно до наказу КП «ЧЕТС» від 19 липня 2022 року № 435-к «Про припинення нарахування середнього заробітку працівникам увільненим від роботи у зв`язку із призовом на військову службу за загальною мобілізацією», у зв`язку із змінами, внесеними до частиною третьою статті 119 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змія до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», йому припинено нарахування середнього заробітку, як працівнику, увільненому від роботи у зв`язку із призовом на військову службу за загальною мобілізацією з 19 липня 2022 року на період проходження військової служби.

Вважав, що рішення роботодавця про припинення нарахування йому середнього заробітку, як працівнику, увільненому від роботи у зв`язку із призовом на військову службу за загальною мобілізацією підлягає скасуванню, оскільки ним фактично звужено його право на отримання середнього заробітку, що суперечить статті 22 Конституції України.

Крім того, на думку позивача, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни в частину 3 статті 119 КЗпП України, не застосовується до громадян України - працівників, призваних 24 лютого 2022 року на військову службу у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, оскільки особливий період під час воєнного стану в Україні розпочався 03 березня 2022 року, тобто з моменту прийняття Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», яким затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», тому за працівниками, призваними 24 лютого 2022 року на військову службу у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки наказ КП «ЧЕТС» «Про припинення нарахування середнього заробітку працівникам увільненим від роботи у зв`язку з призовом на військову службу за загальною мобілізацією» від 19 липня 2022 року щодо позивача видано роботодавцем повністю у відповідності до вимог закону.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 травня 2023 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, а також не спростовують правильності висновку суду першої інстанції по суті спору і значною мірою зводяться до переоцінки доказів. Передбачених законом підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не встановлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 травня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 червня 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування судами частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» у подібних правовідносинах

Посилається на що те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми статей що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року та яким внесено зміни у частину третю статті 119 КЗпП України, не відповідає вимогам статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини щодо призову позивача на військову службу, не врахували, що Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX не підлягає застосуванню для громадян, зокрема позивача, призваних 24 лютого 2022 року на військову службу у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. На думку позивача, враховуючи триваючу фазу війни та оголошений воєнний стан в Україні, слід вважати, що особливий період в Україні діє з 03 березня 2022 року, а за працівниками, призваними 24 лютого 2022 року на військову службу у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, має зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток.

Разом із касаційною скаргою ОСОБА_1 подав клопотання, у якому просив внести до науково-консультативної ради при Верховному Суді подання про підготовку наукових висновків щодо тлумачення та застосування норм права стосовно того, чи набрали чинності у період з 24 лютого 2022 року по 03 березня 2022 року Укази Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022 та № 69/2022 та чи затверджувались вони Верховною Радою, а також стосовно дії особливого періоду в Україні, зокрема щодо його початку та збереження за працівником місця роботи, посади і середнього заробітку в залежності від початку дії особливого періоду в Україні; який вид військової служби проходять громадяни України у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, які 24 лютого 2022 року у добровільному порядку прибули до ТЦК та СП та були призвані на військову службу. Крім того, просив надати висновки щодо відповідності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX та наказу КП «ЧЕТС» від 19 липня 2022 року № 435-к вимогам статті 22 Конституції України.

У серпні 2023 року до Верховного Суду від КП «ЧЕТС» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 травня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 червня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Придніпровського районного суду міста Черкаси матеріали справи № 711/1207/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У серпні 2023 року матеріали справи № 711/1207/23надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 19 лютого 2011 року ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з КП «ЧЕТС» та на підставі наказу від 29 жовтня 2021 року № 334-к він займає посаду водія тролейбуса (маневрового) 2 класу у дільниці електротранспорту.

24 лютого 2022 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 4-ОС «Про призначення військовозобов`язаних до складу роти охорони», відповідно до мобілізаційної директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 24 лютого 2022 року № 32/321/501/13т, Указів Президента України від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та «Про загальну мобілізацію», сержанта запасу ОСОБА_1 призначено командиром відділення взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , ВОС 107182 та з 24 лютого 2022 року визнано таким, що прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків.

03 березня 2023 року наказом КП «ЧЕТС» № 73-к «Про увільнення від роботи» у зв`язку із призовом на військову службу за загальною мобілізацією та відповідно до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статті 119 КЗпП України, ОСОБА_1 увільнено від роботи з 24 лютого 2022 року до моменту звільнення (демобілізації) з військової служби під час мобілізації, із збереженням за ним займаної посади і середньої заробітної плати до дати фактичної демобілізації.

19 липня 2022 року наказом КП «ЧЕТС» № 435-к «Про припинення нарахування середнього заробітку працівникам увільненим від роботи у зв`язку із призовом на військову службу за загальною мобілізацією», у зв`язку із змінами внесеними до частини 3 статті 119 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року, ОСОБА_1 з 19 липня 2022 року на період проходження військової служби припинено нарахування середнього заробітку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

У листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року «Щодо особливого періоду» зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на сьогодні.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

КЗпП України надано визначення трудового договору.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Глава VII Закону № 2232-ХІІ врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Згідно із частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Із набранням чинності Законом № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що КП «ЧЕТС», видаючи 19 липня 2022 року наказ № 435-к «Про припинення нарахування середнього заробітку працівника, увільненим від роботи у зв`язку із призовом на військову службу за загальною мобілізацією» в частині припинення з 19 липня 2022 року виплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 на період проходження ним військової служби, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи наведене та з огляду на те, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX відсутні правові підстави для збереження середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цим Законом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги про незастосування до спірних правовідносин частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом на 24 лютого 2022 року, колегія суддів відхиляє.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до частини другої статті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43 44 Конституції України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно із частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року. Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року, відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ».

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 06 вересня 2023 року у справі № 204/10983/22 (провадження № 61-11200св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 332/1195/23 (провадження № 61-11828св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23), від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/3086/22 (провадження № 61-7027св23), від 01 листопада 2023 року у справі № 642/959/23 (провадження № 61-10909св23), 22 листопада 2023 року у справі № 711/5198/22 (провадження № 61-2999св23), від 08 грудня 2023 року у справі № 638/5055/22 (провадження № 61-8486св23), від 08 лютого 2023 року у справі № 242/1792/22 (провадження № 61-9889св23) та інших.

Зазначене свідчить про існування практики Верховного Суду щодо єдиного застосування та тлумачення відповідних норм права у подібних правовідносинах, відтак доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

З огляду на встановлені у цій справі обставини, колегія суддів не вбачає підстав для внесення до науково-консультативної ради при Верховному Суді подання про підготовку наукових висновків щодо тлумачення та застосування норм права у спірних правовідносинах.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 753/12209/22 (провадження № 61-5606св23), від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/3086/22 (провадження № 61-7027св23).

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у місцевому суді, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 травня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник