Постанова
Іменем України
07жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 711/1285/15-ц
провадження № 61-12461св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивачі за первісним позовом (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06 травня 2016 року в складі судді Демчика Р. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 16 січня 2018 року в складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бабенка В. М., Карпенко О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог первісного і зустрічного позовів
У лютому 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.
На обґрунтування позовних вимог зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх чоловік та батько ОСОБА_4 05 серпня 2014 року вони звернулися до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Фіщука С. О. із заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_4 , згідно з якими було заведено спадкову справу. Від нотаріуса вони дізналися про те, що за два з половиною місяці до смерті ОСОБА_4 заповів усе своє майно ОСОБА_3 .. Заповіт було посвідчено 07 травня 2014 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Алексеєвою І. Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 939.
Позивачі вважали, що цей заповіт є недійсним, оскільки, на їх думку, його вчинення суперечить частині першій статті 225 ЦК України. З 2012 року до дня смерті заповідач ОСОБА_4 хворів, мав діагноз: рак передміхурової залози 4 стадії з наявністю метастазів у кістках. ОСОБА_4 неодноразово проходив курс променевої терапії хіміотерапевтичними препаратами. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 посилались на те, що заповіт був складений за два з половиною місяці до смерті ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , яка не мала родинних стосунків ні з ним, ні з його родичами. Останні роки ОСОБА_4 проживав окремо від позивачів. 22 січня 2013 року йому було безстроково встановлено І групу інвалідності. У зв`язку з хворобою ОСОБА_4 , фізичною і психічною залежністю від знеболюючих та наркотичних препаратів, його волевиявлення не було вільним і не відповідало його дійсній волі під час складання заповіту.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вказували, що на час вчинення заповіту ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій, заповіт був підписаний проти його справжньої волі, під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, а ОСОБА_3 через психологічний вплив змусила заповідача скласти заповіт на свою користь.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили суд визнати заповіт від 07 травня 2014 року, вчинений ОСОБА_4 , зареєстрований приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Алексеєвою І. Ю., недійсним.
У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення витрат на лікування та поховання.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_4 залишив свою дружину ОСОБА_2 з причин неможливості спільного проживання з нею. Шлюб офіційно не розірвав. Вони із ОСОБА_4 до його смерті проживали разом в її квартирі АДРЕСА_1 однією сім`єю, а всі знайомі вважали їх чоловіком і дружиною.
ОСОБА_3 вказувала, що під час спільного проживання вона завжди дбала про ОСОБА_4 як дружина. Коли він захворів, доглядала за ним, купувала за власні кошти ліки, проводила відповідні діагностичні обстеження, підтримувала морально. З 2012 року ОСОБА_4 неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні в Черкаській міській лікарні, Черкаському і Кіровоградському обласних онкологічних диспансерах та проходив амбулаторне лікування у Комунальному некомерційному підприємстві «Четверта міська лікарня», в результаті чого вона протягом двох років витратила власні заощадження у сумі до 200 000,00 грн. Проте вона може обґрунтувати витрати на придбання ліків і обстежень лише у розмірі 9 206,00 грн.
Зазначала, що байдуже ставлення жінки і дочки спонукали ОСОБА_4 вчинити заповіт на її користь, оскільки вона постійно дбала про нього, витратила на його лікування всі заощадження, а після виходу на пенсію змушена була працювати з метою придбання ліків. Крім того, після смерті заповідача вона здійснила за власні кошти поховання і організувала поминальні обіди, на що витратила 6 558,81 грн.
З огляду на викладені обставини та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог ОСОБА_3 росила суд стягнути солідарно із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на її користь витрати на лікування ОСОБА_4 в сумі 89 736,00 грн і витрати на його поховання в сумі 6 558,81 грн, всього 95 944,81 грн. Крім того, просила суд стягнути з відповідачів за зустрічним позовом на її користь судовий збір і витрати на правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн.
Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 30 квітня 2015 року зустрічна позовна заява ОСОБА_3 об`єднана в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06 травня 2016 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 16 січня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що в судовому засіданні позивачі не довели факту складення заповіту під психологічним тиском, під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах. ОСОБА_4 на момент укладання заповіту 07 травня 2014 року усвідомлював значення своїх дій та керував ними, його волевиявлення було вільним, і суди попередніх інстанцій вважали, що підстав для визнання його заповіту недійсним немає.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суди дійшли висновку, що витрати на лікування ОСОБА_4 не доведено належними доказами, не підтверджено понесення таких витрат саме ОСОБА_3 . Витрати на проведення поминального обіду, який проводиться після поховання, не належать до витрат на поховання, відшкодувати які зобов`язані спадкоємці відповідно до статті 1232 ЦК України, а тому такі стягненню не підлягають. Крім того, на відповідачів не може бути покладено обов`язок відшкодувати витрати на поховання ОСОБА_4 , оскільки під час розгляду справи встановлено, що такі витрати були компенсовані ОСОБА_3 за рахунок держави.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У лютому 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким вимоги за зустрічним позовом задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам у справі, зокрема випискам з історії хвороби та квитанціям щодо вартості ліків, оскільки вони не є іменними, незважаючи на те, що позивач за зустрічним позовом подала до суду аналітичні довідки розрахунку витрат, понесених на лікування та проведення обстежень. Під час купівлі лікарських препаратів в аптеках видавались чеки без зазначення прізвища особи, яка вносила кошти.
ОСОБА_4 не міг самостійно утримувати себе та оплачувати своє лікування, оскільки пенсії по інвалідності, яку він почав отримувати лише з 22 січня 2013 року в сумі 2 319,00 грн, було недостатньо. Крім того, ОСОБА_4 потребував постійного догляду та посиленого харчування.
На підтвердження суми витрат позивач за зустрічним позовом подала до суду аналітичну довідку обстежень та лікування ОСОБА_4 із серпня 2012 року до липня 2014 року, яка узгоджується з виписками з його медичної картки, розміщених в хронологічному порядку, та вартістю. Крім того, ОСОБА_3 надала довідку про додаткові обчислення витрат на медикаментозне лікування ОСОБА_4 із серпня 2012 року до липня 2014 року.
Вказані докази, на думку позивача за зустрічним позовом, підтверджують факт проходження лікування, види проведених обстежень, придбання медичних препаратів, їх призначення, вартість та кількість. Проте суди попередніх інстанцій, помилково вважаючи вказані докази неналежними та недопустимими, дійшли неправильного висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог.
Суди також не врахували ту обставину, що до січня 2013 року ОСОБА_4 пенсію не отримував та не працював, знаходився на повному утриманні ОСОБА_3 .
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 про стягнення витрат на лікування та поховання, розподілу судових витрат.В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2018 року на адресу суду від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено про необґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_3
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вважають, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в оскарженій частині - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу від 30 березня 1985 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 була дружиною ОСОБА_4 .
Згідно із свідоцтвом про народження від 15 серпня 1988 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про право власності від 25 червня 2008 року, виданого Придніпровським райвиконкомом, квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 24 липня 2014 року.
07 травня 2014 року ОСОБА_4 заповів ОСОБА_3 все своє майно. Вказаний заповіт посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєвою І. Ю.
Ждан А. О. та ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 звернулися до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Фіщука С. О. із заявами про прийняття спадщини.
ОСОБА_3 , звертаючись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення витрат на лікування та поховання, надала чеки та платіжні документи на підтвердження понесених нею витрат на лікування ОСОБА_4 .
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Частиною першою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суди, оцінюючи надані позивачем за зустрічним позовом чеки та інші платіжні документи, дійшли висновку, що ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів, які свідчать про те, що саме нею були понесені витрати в сумі 89 736,00 грн на лікування ОСОБА_4 . Із цих підстав суди правильно відмовили в задоволенні цих позовних вимог за їх недоведеністю.
23 липня 2014 року між Комунальним підприємством «Комбінат комунальних підприємств» і ОСОБА_3 укладений договір-замовлення на організацію та проведення поховання ОСОБА_4 Вартість послуг становила 3 925,81 грн.
Вказані кошти сплачені ОСОБА_3 23 липня 2014 року, що підтверджується чеками № 6407 та № 6408. Крім того, за поминальний обід вона сплатила 1 624,00 грн, що підтверджується накладною від 24 липня 2014 року.
Зміст статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначає поховання померлого як комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечить законодавству.
Під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв`язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.
Спадкоємці зобов`язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця (частина перша статті 1232 ЦК України).
При покладенні на спадкоємців обов`язку щодо покриття витрат на поховання спадкодавця необхідно враховувати, що такі витрати повинні бути розумними, в тому числі щодо їх розміру та необхідності здійснення.
Суди дійшли правильного висновку, що витрати здійснені на поминальний обід, який проводився після поховання, не належать до витрат на поховання, відшкодувати які зобов`язані спадкоємці відповідно до статті 1232 ЦК України, а тому такі витрати стягненню не підлягають.
ОСОБА_3 на поховання ОСОБА_4 витратила 3 925,81 грн.
Проте суди встановили, що Пенсійний фонд України в місті Черкасах нарахував допомогу на поховання ОСОБА_4 в сумі 4 629,92 грн, яку отримала позивач за зустрічним позовом.
Установивши, що державна допомога на поховання ОСОБА_4 в розмірі 4 629,92 грн перевищує витрати ОСОБА_3 на його поховання в сумі 3 925,81 грн, суди дійшли правильного висновку про повну компенсацію витрат ОСОБА_3 на поховання ОСОБА_4 за рахунок держави. У зв`язку з цим на позивачів не може бути покладено обов`язок щодо їх відшкодування.
Крім того, вимоги ОСОБА_3 про стягнення витрат на лікування та поховання ОСОБА_4 не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до частини другої статті 1232 ЦК України це є обов`язком спадкоємців. Доказів, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на будь-яке інше спадкове майно ОСОБА_4 , крім зазначеного в заповіті спадкового майна, ОСОБА_3 суду не надала.
Єдиним спадкоємцем за заповітом спадкового майна померлого ОСОБА_4 є ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину. Позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є спадкоємцями першої черги за законом, однак у зв`язку із заповітом вони спадкового майна після смерті ОСОБА_4 не отримали.
Враховуючи, що у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про стягнення витрат на лікування та поховання відмовлено, підстав для стягнення із ОСОБА_2 і ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн немає.
Доводи касаційної скарги щодо неправильної оцінки судами попередніх інстанцій аналітичної довідки обстежень та лікування ОСОБА_4 із серпня 2012 року до липня 2014 року та довідки про додаткові розрахунки витрат на медикаментозне лікування ОСОБА_4 із серпня 2012 року до липня 2014 року є неприйнятними, оскільки суд касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України не має повноважень втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржені рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскарженій частині - без змін.
Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 16 січня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення витрат на лікування та поховання, судових витрат залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
В. І. Журавель