02.01.2025

№ 711/1826/17

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 711/1826/17

провадження № 61-34366св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.

суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - орган опіки та піклування м. Черкаси в інтересах позбавленої батьківського піклування дитини ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відділ державної реєстрації речових прав Управління з питань державної реєстрації департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу органу опіки та піклування м. Черкаси в інтересах позбавленої батьківського піклування дитини ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 28 квітня 2017 року у складі судді Дунаєва С. О. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року орган опіки та піклування Черкаської міської ради, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відділ державної реєстрації речових прав Управління з питань державної реєстрації департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, про накладення заборони на відчуження майна.

Позов обґрунтований тим, що малолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус дитини, позбавленої батьківського піклування відповідно до рішення Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 02 серпня 2016 року № 943, оскільки батьки його покинули, про що складено відповідний акт від 18 липня 2016 року.

Батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 06 вересня 2016 року № 1114 малолітній ОСОБА_1 влаштований для виховання та спільного проживання до дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_6 , де фактично проживає на сьогодні.

ОСОБА_2 має у приватній власності житлове приміщення, що складає 13/50 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене житлове приміщення відповідач використовує для особистого проживання та проживання членів своєї сім`ї.

До набуття статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, малолітній ОСОБА_1 проживав у зазначеному будинку.

Крім нього в будинку зареєстровані та проживають відповідач, її брат ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3, діти відповідача: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2.

Оскільки ОСОБА_8 неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки щодо малолітнього ОСОБА_1 , що може мати наслідком відчуження житла без урахування його інтересів, то з метою збереження права дитини на користування зазначеним житловим приміщенням орган опіки та піклування звернувся до суду із цим позовом.

Позивач просив суд накласти заборону на відчуження 13/50 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , до досягнення повноліття її сином ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 28 квітня 2017 року, яке залишене без зміни ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року, в позові відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_1 , і такі вимоги перед судом орган опіки та піклування не заявляв, а отже, немає обов`язкової умови для накладення судом заборони на відчуження житла, яким користувалася дитина.

Крім того, застосування такого способу забезпечення майнових інтересів малолітнього ОСОБА_1 , як встановлення судовим рішенням заборони на відчуження житла на період до досягнення дитиною повноліття, не є ефективним засобом юридичного захисту, оскільки не спрямоване на забезпечення реального користування дитиною таким житлом за його цільовим призначенням з огляду на те, що дитина влаштована до дитячого будинку сімейного типу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року орган опіки та піклування м. Черкаси в інтересах позбавленої батьківського піклування дитини ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, з касаційною скаргою на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 28 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

20 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.

У червні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з розпорядженням Верховного Суду від 07 червня 2019 року № 634/0/226-19 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», пунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

27 грудня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга органу опіки та піклування м. Черкаси в інтересах позбавленої батьківського піклування дитини ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Суди не звернули уваги та не дослідили, що мати самоухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання своєї дитини. Для здійснення контролю та збереження права користування житлом, у якому дитина проживала до досягнення повноліття, та здійснення контролю за розпорядженням ОСОБА_2 своїм майном, з урахуванням інтересів її малолітнього сина, виникає необхідність реалізації цих прав шляхом накладення заборони на відчуження житла за адресою: АДРЕСА_1 .

Як правову підставу відмови в позові, суд застосував статтю 17 Закону України «Про охорону дитинства». Проте житло не є власністю дитини, а дитина має право користування ним та у ньому зареєстроване її місце проживання.

З урахуванням статусу дитини, яка позбавлена батьківського піклування, до спірних правовідносин необхідно застосувати статтю 25 Закону України «Про охорону дитинства» та статтю 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

У законодавстві відсутня заборона щодо захисту житлових прав дитини, позбавленої батьківського піклування шляхом звернення до суду з позовом про накладення заборони на відчуження житла дитини.

Аргументи інших учасників справи

Заперечення на касаційну скаргу не надійшли.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2017 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що малолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус дитини, позбавленої батьківського піклування відповідно до рішення Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 02 серпня 2016 року № 943, оскільки батьки його покинули, про що складено відповідний акт від 18 липня 2016 року.

Батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 має у приватній власності житлове приміщення, яке є часткою житлового будинку в розмірі 13/50 за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене житлове приміщення відповідач використовує для особистого проживання та проживання членів своєї сім`ї.

До набуття статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, малолітній ОСОБА_1 проживав у зазначеному будинку. Крім нього, в будинку зареєстровані та проживають відповідач, її брат, ОСОБА_7 , діти відповідача: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Особисті майнові відносини між батьками та дітьми регулюються положеннями СК 00України, і таке регулювання здійснюється з метою, зокрема, утвердження почуття обов`язку перед дітьми на засадах справедливості, добросовісності та розумності з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частина друга статті 1, частини восьма, дев`ята статті 7 СК України).

Закон (глава 14 СК України) розділяє майно, яке належить батькам та дитині, і по різному регулює порядок здійснення права власності на таке майно. Зазначене узгоджується з основним принципом регулювання суспільних відносин, яким є непорушність права власності (стаття 41 Конституції України, стаття 321 ЦК України).

Відповідно до статті 176 СК України батьки зобов`язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом.

Згідно зі статтею 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

З урахуванням установлених судами обставин, малолітній ОСОБА_1 як член сім`ї відповідача має право користування житловим приміщенням у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Здійснення ним цього права залежить від існування у відповідача права власності на таке житло.

Згідно зі статтею 317 ЦК України право власності включає право володіння, користування та розпоряджання майном.

Відповідно до статті 321 ЦК України обмеження здійснення права власності допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов`язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім`ї, які відповідно до закону мають право користування ним (частина друга статті 59 СК України).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Отже, у випадках, передбачених законом, право власності батьків на житло може бути обмежене, оскільки вони позбавлені можливості розпоряджатися ним без дозволу органу опіки та піклування.

На обґрунтуванняпозовних вимог орган опіки та піклування посилався на те, що мати самоухилилася від виконання обов`язків щодо виховання та утримання дитини, для здійснення контролю за збереженням права користування житлом, я кому проживала дитина, необхідно накласти заборону на відчуження цього житла.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року).

У статті 16 ЦК України визначено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, визначаючи можливість задоволення позовних вимог, суд зобов`язаний перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту вимогам закону. Зазначене кореспондується із статтею 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (принцип правової держави, відповідно до якого органам державної влади забороняється робити те, що прямо не передбачено законом).

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла.

Верховний Суд зазначає, що законом встановлено накладення судом обмеження на відчуження житла дітей, яке перебуває у приватній власності їх батьків, під час розгляду судом справи про позбавлення батьків дитини батьківських прав (стаття 164 СК України) або відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав (стаття 170 СК України), тобто такий захід є засобом суспільного впливу на батьків як наслідок порушення ними своїх батьківських обов`язків і не має чітко визначеного строкового характеру, оскільки є заходом юридичної відповідальності, наслідки якої усуваються у передбаченому законом порядку.

Щодо застосування до спірних правовідносин статті 25Закону України «Про охорону дитинства» та статті 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», то Верховний Суд зазначає таке.

Згідно з частинами першою, третьою статті 25 Закону України «Про охорону дитинства» діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави. У разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім`ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім`ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім`ї. Жиле приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім`ї чи дитячого будинку сімейного типу. Порядок збереження і передачі в оренду жилого приміщення та іншого майна дитини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім`ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування за місцем знаходження житла дітей несуть відповідальність за збереження зазначеного у частині першій цієї статті житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа після завершення терміну перебування у сім`ї опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх у сім`ї громадян України, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей.

За змістом вказаних норм матеріального права за дітьми, позбавленими батьківського піклування зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до влаштування в дитячі будинки сімейного типу, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Жилі приміщення, в яких проживали діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх заклади для дітей, позбавлених батьківського піклування не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей.

Верховний Суд зазначає, що Закону України «Про охорону дитинства» (стаття 25), Закону України Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (стаття 32) гарантують збереження житла, в якому проживали діти, які мають такий статус як неповнолітня дитина ОСОБА_1 , до влаштування в дитячі будинки сімейного типу.

Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини визначає Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок).

Вказаним Порядком визначено алгоритм дій органів опіки та піклування щодо захисту майнових та житлових прав дітей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Згідно із пунктом 67 Порядку дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають службі у справах дітей документи, зазначені у пункті 66 цього Порядку. Служба у справах дітей розглядає протягом 10 робочих днів подані документи та з`ясовує наявність (відсутність) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.

Згідно з абзацом третім пункту 67 Порядку районна, районна у м. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної в місті ради може відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса для накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 177 СК України.

Згідно з частиною п`ятою статті 177 СК України органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що: 1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 цього Кодексу; 2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу; 3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу; 4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні; 5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини; 6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них); 7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Верховний Суд зазначає, що принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України) вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи, а оскаржуване втручання повинно мати певну підставу в національному законодавстві ( див.: рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

Відповідно до вказаних норм матеріального права захист житлових прав дітей, позбавлених батьківського піклування здійснюється органами місцевого самоврядування, зокрема шляхом надання згоди на відчуження жилих приміщень, в яких проживали діти, позбавлені батьківського піклування до їх відповідного влаштування у будинки сімейного типу. Водночас ці норми матеріального права не передбачають накладеннясудом заборони на відчуження жилого приміщення, в якому проживала неповнолітня дитина, в інтересах якої пред`явлено позов, з тих підстав, з яких у позовній заяві просить орган опіки та піклування.

З огляду на викладене, відмовляючи в позові, суди дійшли обгрунтованого висновку, що відповідач не позбавлена батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_1 , такі вимоги орган опіки та піклування не заявляв, отже, немає обов`язкової умови для накладення судом заборони на відчуження житла, яким користувалася дитина.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Перевіряючи доводи касаційної скарги, які зводяться до незгоди із судовими рішеннями у справі та власного тлумачення норм матеріального права, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну оцінку доводам сторін та наданим доказам у справі, правильно здійснили тлумачення норм матеріального та процесуального права і застосували їх до спірних правовідносин.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу органу опіки та піклування м. Черкас в інтересах позбавленої батьківського піклування дитини ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 28 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко