Постанова
Іменем України
27 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 711/7503/17
провадження № 61-42868св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Мельниківська сільська рада Чигиринського району Черкаської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 квітня 2018 року в складі судді Кондрацької Н. М. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2018 року в складі колегії суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В., Ювшина В. І.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати недійсним заповіт від 03 жовтня 1997 року, складений ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений секретарем Мельниківської сільської ради Чигиринського району, Черкаської області за реєстраційним номером 48.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба - ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3 . За життя, 01 квітня 1997 року, ОСОБА_3 склала заповіт на ОСОБА_1 , в якому зробила розпорядження, посвідчене державним нотаріусом другої Черкаської нотаріальної контори Миколенко І. та зареєстроване в реєстрі за № 3-71, за яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все, те, що буде належати їй, і на що вона за законом матиме право, заповіла позивачу.
12 лютого 2003 року їй було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складалося з 3/4 частин квартири АДРЕСА_1 , з яких 1/2 частина квартири належала померлій особисто, а 1/4 частина квартири, грошовий вклад з процентами та компенсацією в Ощадбанку № 8317 міста Черкаси по рахунку № НОМЕР_1 , які належали чоловіку спадкодавиці - ОСОБА_4 , після смерті якого ОСОБА_3 спадщину фактично прийняла, а юридично не оформила.
Під час розгляду в судовому засіданні 13 грудня 2016 року цивільної справи № 711/8613/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання реєстрації місця проживання недійсною та визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, вона дізналась про існування заповіту від 03 жовтня 1997 року, який ніби за свого життя склала ОСОБА_3 на ОСОБА_2 , посвідчений секретарем Мельниківської сільської ради народних депутатів Чигиринського району Черкаської області та зареєстрований у журналі реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету сільської ради.
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 11 травня 2017 року в задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_2 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 5 липня 2017 року рішення районного суду скасовано, позов задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за №1-488 від 12 лютого 2003 року видане державною нотаріальною конторою на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частки вказаної квартири. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у наведений справі та зупинено виконання рішення апеляційного суду Черкаської області від 5 липня 2017 року.
З відповіді за № 1372 від 28 грудня 2016 року Мельниківської сільської ради Чигиринського району Черкаської області, вбачається, що на зберіганні в справах Мельниківської сільської ради знаходиться примірник заповіту, посвідченого виконавчим комітетом Мельниківської сільської ради Чигиринського району Черкаської області 03 жовтня 1997 року за реєстраційним номером 48, від імені ОСОБА_3 .
Вказаний заповіт, як вважає позивач, є недійсним, оскільки прізвище та ініціали секретаря сільської ради, який посвідчив даний заповіт, відсутні. Підпис, виконаний ОСОБА_3 на наявному у справі заповіті від 3 жовтня 1997 року та на заповіті, наданому Мельниківською сільською радою Чигиринського району Черкаської області, відрізняються, хоча зроблені в один день. Також підпис ОСОБА_3 відрізняється і від підпису, наявного у журналі для реєстрації нотаріальних дій. Заповіт від 03 жовтня 1997 року не був направлений до державного нотаріального архіву за місцем реєстрації та проживання спадкодавця і до теперішнього часу не зареєстрований у Єдиному реєстрі заповітів, а отже, на її думку, є недійсним з цих підстав. Про існування заповіту від 03 жовтня 1997 року вона дізналась 13 грудня 2016 року, а отже, на її думку, з цього часу і починається перебіг позовної давності.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивачем у порушення вимог статей 12 81 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами те, що заповіт від 03 жовтня 1997 року є недійсним з тих підстав, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог. Також суд зазначив про пропуск ОСОБА_1 трирічного строку оскарження заповіту.
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2018 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 квітня 2018 року змінено. Ухвалено виключити з його мотивувальної частини висновки суду про відмову у задоволенні позову за пропуском ОСОБА_1 строку позовної давності.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що відмова судом першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав пропуску строку позовної давності є безпідставною, оскільки заповітом, який був складений ОСОБА_3 03 жовтня 1997 року на користь ОСОБА_2 , права позивача не порушені. Позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суди попередніх інстанцій ухвалюючи рішення, неправильно застосували та витлумачили норми матеріального права, а саме статтю 541 ЦК УРСР 1963 року. Не надали належної оцінки тому, що заповіт від 03 жовтня 1997 року на користь ОСОБА_2 не містить зазначення місця його складання, прізвища та ініціалів особи, яка його складала, в ньому містяться уточнення щодо спадкового майна, тобто заповіт був складений з порушенням вимог до його форми, його не внесено до реєстру заповітів. Вважала помилковим посилання судів на пропуск нею строку позовної давності, оскільки зазначений строк діє після порушення прав особи, тобто після виникнення права на захист. Оскільки їй стало відомо про оспорений заповіт 13 грудня 2016 року, з цього часу і слід рахувати строк (постанова Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1365цс17).
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
У жовтні 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив,в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Позиція Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 тавитребувано справу із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .
ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 дочкою ОСОБА_2
01 квітня 1997 року ОСОБА_3 склала нотаріально посвідчений і зареєстрований у встановленому законом порядку заповіт, яким заповідала все своє майно ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 16)
03 жовтня 1997 року ОСОБА_3 складений інший заповіт, який посвідчений секретарем Мельниківської сільської ради народних депутатів Чигиринського району Черкаської області та зареєстрований у журналі реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету сільської ради, яким вона заповіла все своє майно ОСОБА_2 .
Відповідно до вимог частини другої статті 544 ЦК України (в редакції 1963 року) заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Оскільки заповітом від 03 жовтня 1997 року ОСОБА_3 змінила особу, на користь якої вона заповіла своє майно, то даний заповіт повністю скасував попередній її заповіт від 01 квітня 1997 року на користь позивачки ОСОБА_1 .
Вважаючи своє право порушеним, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту від 03 жовтня 1997 року недійсним з тих підстав, що на заповіті відсутні прізвище та ініціали секретаря сільської ради, який його посвідчив; підпис заповідача ОСОБА_3 відрізняється від її підпису в журналі для реєстрації нотаріальних дій. Заповіт не був направлений до державного нотаріального архіву та по теперішній час не внесений до єдиного реєстру заповітів.
Судами встановлено, що заповіт на ім`я ОСОБА_2 складений і зареєстрований у Мельниківській сільській раді та був посвідчений секретарем сільської ради.
За повідомленням Мельниківської сільської ради посвідчення заповітів відповідно до своїх посадових обов`язків здійснює секретар сільської ради, але посадова інструкція секретаря сільської ради станом на 1997 рік в сільській раді не збереглась.
Відповідно до листа Мельниківської сільської ради № 390/02-28 від 07 квітня 2017 року особові справи та рішення про обрання секретарів, які працювали з 1994 по 2001 року, в сільській раді відсутні. Документально підтвердити, хто вів і заповнював журнали для реєстрації нотаріальних дій в період 17 січня 1995 року по 05 лютого 2001 рік, неможливо (підтверджуючі документи відсутні).
Оскільки ОСОБА_1 оспорює заповіт, датований 25 квітня 2001 року, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР.
Відповідно до статті 541 ЦК Української РСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Посвідчення заповітів посадовими особами органів місцевого самоврядування врегульовано нормами Закону України «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (далі - Інструкція), у редакції на час посвідчення оспорюваного заповіту.
Згідно з пунктами 1, 2 Інструкції у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів відповідно до статті 37 Закону України «Про нотаріат» мають право посвідчувати заповіти. Нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських рад вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної ради покладено вчинення таких дій.
Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом (стаття 534 ЦК Української РСР).
Згідно зі статтею 544 ЦК Української РСР заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Заповідач може скасувати або змінити заповіт, подавши про це заяву нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів, - посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії.
Апеляційний суд, встановивши, що форма спірного заповіту відповідає вимогам діючого на час його укладення законодавства, заповіт посвідчений уповноваженою особою, а позивач не довів, що у 1997 році секретар сільської ради не мав повноважень на посвідчення заповітів, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки позов за встановленими обставинами справи не підлягає до задоволення через його необґрунтованість, застосування строку позовної давності та відмова у задоволенні позову саме із зазначеної підстави є безпідставним.
Посилання позивача на відсутність в оспорюваному заповіті прізвища і ініціалів секретаря сільської ради не свідчить про його недійсність, оскільки посвідчувальний напис на ньому містить вказівку про посадову особу, яка просвідчила заповіт - секретар сільської ради, і її підпис. Не є підставою для визнання заповіту недійсним і те, що він не внесений в реєстр заповітів, оскільки чинне на час складання і посвідчення заповіту законодавство не пов'язувало з цією обставиною можливість визнання заповіту недійсним.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 415 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
В. І. Журавель